114379 (617180), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Якщо звернутись до схеми, за допомогою якої ми намагались розкрити поняття система трудового навчання як навчальний предмет графічно, то неважко переконатися, що аналітична система займає на ній своє самостійне місце (схема 1).
Схема 1
Для загальної оцінки досвіду ЦІП у трудовому навчанні зіставимо розроблені рекомендації з тим, що ми маємо тепер.
Застосування інструкцій. У системі профтехосвіти застосовуються спеціальні навчальні посібники, "керівництва", які являють собою набори інструкційних карток з певних професій. У таких інструкціях учням вказується навчальна мета, зміст вправ, оснащення робочого місця, а також даються вказівки щодо порядку виконання вправ (вони супроводяться малюнками) та поясненнями до них. Якщо ЦІП звинувачували, що інструкції "натаскують" учнів, роблять їх уміння "негнучкими", то тепер точка зору на інструкції докорінно змінилася. В одному з "керівництв", зокрема, говориться, що інструкційні картки підвищують рівень самостійності учнів, привчають їх користуватися інструкційно-технічною документацією.
У загальноосвітніх школах інструкції у процесі трудового навчання також знаходять досить широке застосування. Тут виявлено можливість використовувати інструкції також для розвитку технічної творчості учнів.
Як бачимо, застосування інструкцій у процесі трудового навчання виправдало себе на практиці. Правда, за формою інструкції, розроблені ЦІП, дещо відрізняються від тих, що зустрічаються, та це вже деталі. Що ж до головної дидактичної мети, то вона залишилась незмінною.
Застосування технічних засобів. Ми вказували раніше, яке значення надавалось застосуванню різних тренажерів у системі трудового навчання ЦІП.
На сьогоднішній день доцільність застосування тренажерів обґрунтовується з точки зору психології та фізіології. Застосування тренажерів розглядається як один з факторів правильної побудови методики навчання, наукової організації навчального процес)'.
Подрібнення змісту навчального матеріалу. Як відомо, процес трудового навчання за системою ЦІП. поділявся на чотири періоди: прийоми, операції, комплекси, самостійний період.
Саме з цих періодів складається навчання за тими професіями, які вивчаються за так званою операційно-комплексною системою.
Характер та зміст вправ. Наведемо для прикладу зміст вправ при навчанні деяких операцій, що рекомендуються посібником В.О. Скакуна «Руководство по обучению слесарному делу».
Інструкційна картка 5 Рубання металу
Вправа І. Засвоєння робочого положення при рубанні.
1. Прийняти правильне робоче положення.
2. Взяти молоток.
Вправа 2. Нанесення кистьового удару.
1. Наносити кистьовий удар, не розтискаючи пальців.
2. Наносити кистьовий удар з розтисканням пальців.
Вправа 3. Нанесення ліктьового удару. Наносити ліктьовий удар.
Вправа 4. Нанесення плечового удару. Наносити плечовий удар.
Вправа 5. Захват зубила. Взяти зубило.
Примітка. При виконанні вправ 2, 3 та 4 нанесення ударів відпрацьовується з застосуванням спеціального тренувального пристрою або дерев'яного бруска, затиснутого у лещатах під кутом 30°.
Інструкційна картка 11 Обпилювання
Вправа І. Засвоєння робочого положення при обпилюванні.
1. Закріпити у лещатах тренувальний пристрій (або кусок швелера).
2. Прийняти правильне робоче положення біля лещат.
3. Взяти напилок у праву руку.
4. Покласти напилок на пристрій.
Вправа 2. Робочі рухи та балансування напилка при обпилюванні.
Виконувати робочі рухи напилком по пластинках пристрою (або по ребрах швелера).
Якщо порівняти наведені вище рекомендації з рекомендаціями ЦІП, то можна помітити, що вправи з виховання рухової культури тут відсутні, немає також вправ і на встановлення зв'язків; вправи на встановлення біологічних установок та вправи на закріплення виробничих прийомів, що утворилися у процесі попередніх вправ, застосовуються; припускається також імітація умов виробничого процесу, хоч роль цього методичного прийому тут менша.
Режим праці. Вже згадувалось, що у процесі навчання за системою ЦІП праця чергувалась з відпочинком за спеціально складеним графіком. Так, для першого періоду (прийоми) - учні відпочивали 1 хв. після хвилинної роботи (на початку вправ) і трихвилинної роботи (в кінці вправ). Для другого періоду (операції), залежно від умов та змісту роботи, відпочинок тривав 2-3 хв. після 9-12-хвилинної роботи та для третього періоду (комплекси) 5-хвилинний відпочинок після 50 хв. роботи.
Крім того, у програму вводилась "рухова культура", тобто передбачались гімнастичні вправи з подвійною метою: 1) формування здібності до швидкого оволодіння трудовими рухами (їх конструкцією, точністю, темпом, координацією); 2) "зарядка" організму до і після занять.
Розглянемо, яке ставлення до режиму праці в наш час.
Лікарі-гігієністи занепокоєні тим, що у процесі виробничого навчання немає регламентованих перерв, а також фактично немає науково обґрунтованих рекомендацій щодо чергування розумової та фізичної праці, чергування праці та відпочинку.
Проблема режиму праці та відпочинку при виробничому навчанні підлітків (зокрема, у металообробній промисловості) "перебуває лише на початку свого наукового обґрунтування".
Те ж саме можна почути і про режим праці та відпочинку учнів восьмирічної школи.
Досить цікаві для нас деякі висновки досліджень:
Процес виробничого навчання не завжди може повністю забезпечити гармонійний розвиток організму підлітка і тому доцільно в існуючий режим виробничого навчання ввести додаткові заняття з фізичної культури при роботах, пов'язаних з малими енергетичними витратами.
Або: "Слід рекомендувати для підлітків-слюсарів щоденну ранкову гімнастику, особливо після дня відпочинку (тобто у понеділок зранку), для полегшення дещо сповільненого у підлітків "входження" у роботу"....
Як бачимо, питання з точки зору сьогоднішнього дня Центральний Інститут праці ставив правильно. Звичайно, вони були ще далекі від вирішення. Проте якби розпочата ЦІП робота не була припинена, ми б досягай значно більших успіхів у розв'язанні проблеми режиму праці та відпочинку в процесі трудового навчання, ніж маємо це сьогодні.
Система трудового навчання ЦІП не мала певних в тому числі істотних недоліків. Вони випливали, звичайно, з неправильних методологічних позицій, які займали автори зазначеної системи з ряду важливих питань [14].
Характерно, що це розуміли і самі співробітники ЦІП. Якщо порівняти навчальні плани та програми, видані у 20-х та наприкінці 30-х років (наприклад, програми з підготовки слюсарів), то можна помітити певні зміни: збільшився обсяг теоретичних дисциплін, у деяких випадках відмовились від надмірного подрібнення вправ та застосування ряду тренувальних пристроїв, які себе не виправдали; час на тренування прийомів з деяких професій скорочено.
Таким чином, завершуючи розгляд досвіду ЦІП у трудовому навчанні, можна зробити висновок, що він мав позитивний вплив на розвиток методики виробничого навчання.
Система трудового навчання ЦІП була розрахована на короткочасну підготовку спеціалістів (протягом кількох місяців) та підвищення їх кваліфікації.
Трудове навчання за системою ЦІП відбувалось безпосередньо на виробництві або на спеціальних курсах.
У цей же період важливе місце у підготовці кадрів для промисловості посідали навчальні заклади професійно-технічної освіти.
Як показують дослідження, у професійно-технічних закладах застосовували три основні системи трудового навчання: предметну, операційну та операційно-предметну.
Поряд з зазначеними системами трудового навчання у багатьох училищах працівники почали об'єднувати різні системи, використовуючи з них те, що найкраще себе зарекомендувало. При цьому спочатку проводилось тренування за методом ЦІП, потім учні навчались виконувати окремі виробничі операції і лише після цього переходили до виготовлення конкретних виробничих виробів та деталей. Така "комбінована" система була найпоширенішою. У педагогічній літературі зазначається, що на базі такого підходу до системи трудового навчання поступово викристалізувалась система, яку сьогодні прийнято називати операційно-комплексною.
Ця система описана у багатьох методичних посібниках.
З характеристики, яка там наводиться, видно, що операційно-комплексну систему слід розглядати у понятійному аспекті, як систему навчального предмета.
Вдамося знову до графічного зображення систем трудового навчання як навчального предмета та розглянемо, яке місце займе тут операційно-комплексна система трудового навчання (схема 2).
Схема 2
Як бачимо, операційно-комплексна система не залишає на схемі своїх «слідів», а йде по "слідах" інших систем.
На схемі підтверджується попередній висновок про те, що операційно-комплексна система принципово нічим не відрізняється від системи аналітичної.
З нашої точки зору саме в цьому виявляється трансформація поняття "дидактична система трудового навчання" у період індустріалізації. Таку трансформацію треба визнати, бо вона відображає закономірності розвитку суспільного виробництва та закономірності формування практичних трудових умінь і навичок [14].
Треба зазначити, що ідею органічного поєднання навчання конструкторсько-технологічних умінь з навчанням трудових практичних умінь та навичок за допомогою системи навчального предмета висловлювали вчителі та науковці ще до 1967 р., тобто до затвердження нової програми з практичних занять у шкільних майстернях.
Так, наприклад, у 1964 р. Ю.З. Пльбух пропонував застосувати на заняттях у майстернях "предметно-комплексну систему", яка, на думку автора, поряд з формуванням операційних та виконавчих навичок, забезпечує формування конструкторсько-винахідницьких та організаційно-технологічних умінь.
Розглянемо пропозиції щодо створення нової системи виробничого навчання. Л.Б. Ітельсон пропонує застосувати "операційно-виробничу систему". При застосуванні "операційно-виробничої системи", на думку її автора, вивчення операцій та трудових прийомів, передбачених навчальною програмою, досягається на підприємствах з диференційованою технологією за рахунок відповідної зміни робочих місць учнями, а на підприємствах з концентрованою технологією - зміною виробу або частковим виготовленням виробу.
Щоб підвищити теоретичну підготовку учнів, пропонується посилити значення вступного інструктажу, який проводить керівник виробничого навчання, та письмового інструктажу у вигляді робочих технологічних, операційних карток, плакатів та іншої навчально-технічної документації.
Є.А. Мілерян, аналізуючи операційно-предметну систему трудового навчання, прийшов до висновку, що учні у процесі виробничого навчання оволодівають практичними вміннями та навичками виконавчого характеру, не використовуючи при цьому своїх знань навіть з технології виробництва.
Виходячи з таких міркувань, він пропонує "технологічну систему трудового навчання", в основу якої покладено органічний зв'язок курсу спеціальної технології з практичними заняттями за фахом.
М.О. Жиделєв підходить до аналізу відомих систем трудового навчання, враховуючи зміни, які відбуваються в галузі виробництва в зв'язку з механізацією та автоматизацією виробничих процесів.
Для побудови програми, яка б відповідала реальним вимогам виробництва і розкривала систему трудових процесів, М.О. Жиделєв звертається до ідеї типізації технологічних процесів, висунутої проф. Соколовським, і приходить до висновку, що об'єктами роботи учнів повинні стати типові, виробничі деталі, систематизовані у доцільній технологічній та дидактичній послідовності.
Ми вказали на основні пропозиції щодо введення нових систем виробничого навчання. Дамо їм оцінку у понятійному аспекті.
Якщо підходити з цих позицій до того, що пропонує Л.Б. Ітельсон, то тут не можна говорити про нову систему навчального предмета. Пропозиції Л.Б. Ітельсона обмежуються організаційними формами виробничого навчання. Зовсім інший характер має пропозиція М.О. Жиделєва та І.С. Фіганова. Ця пропозиція, за якою змінюється характер діяльності учнів, що у процесі навчання виготовляють типові вироби, дає можливість будувати трудове навчання з урахуванням вимог політехнічної освіти [7].
Аналізуючи системи трудового навчання, проф. С.М. Шабалов зазначав, що самі по собі вони не перешкоджають навчати учнів планування, конструювання, організації виробництва. Проте вони і не визначають це навчання, залишаючись нейтральними до змісту творчого комплексу процесу праці.
За тих часів, коли робітників розглядали як простих виконавців, з таким становищем можна було миритись. Та зараз, у період розгорнутого будівництва комунізму, творче ставлення до своєї роботи є однією з основних вимог, що ставляться до кожного члена нашого суспільства. Проте, як відомо, творче ставлення не виникає само по собі - його треба виховувати. Виходячи з цього, треба домагатися, щоб у процесі трудового навчання учні не тільки набували певних практичних умінь та навичок, а й готувались бути раціоналізаторами своєї праці. Саме з цього погляду заслуговують на увагу пропозиції Є.А. Мілеряна. Вони ще не досконалі і тому зазнали критики у педагогічній пресі, проте не можна не бачити тут раціонального зерна. Ідея, яку висуває Є.А. Мілерян, правильна і заслуговує на підтримку. Так само заслуговують на схвалення пропозиції Ю.З. Гільбуха. Правда, пропозиції ці не усувають ще того недоліку, про який говорить С.М. Шабалов, а лише вказують, що це у принципі можна зробити.
Отже, ми можемо зробити висновок, що наша гіпотеза про можливість трансформації поняття "дидактична система трудового навчання" в зв'язку із змінами, які відбуваються у соціальному та економічному житті суспільства, цілком підтвердилася.
Якщо підійти до встановленого нами явища з позиції категорій діалектики, то можна зробити висновок, що форма предмета перестала відповідати його змісту, тобто виникла діалектична суперечність, розв'язання якої повинно сприяти дальшому розвитку досліджуваного предмета.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
