114363 (617176), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Вплив суб’єкта на об’єкт управління, тобто сам процес управління, може здійснюватись лише при умові циркулювання певної інформації між управляючою і управляємою підсистемами. Процес управління незалежно від його конкретного змісту передбачає отримання, передачу, переробку і використання інформації.

Виділяються два основних типи функцій фінансового менеджменту: функції об’єкта управління і функції суб’єкта управління.

До функцій об’єкта управління відносяться: організація грошового обігу, забезпечення фінансовими коштами, забезпечення основними і обіговими фондами, організація фінансової роботи і т.д.

Функції суб’єкта управління являють собою загальний вид діяльності, що виражає направлення здійснення впливу на відносини людей в господарському процесі і в фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються зі збору, систематизації, передачі, зберігання інформації, вироблення і прийняття рішення, перетворення його в накази, розпорядження, вказівки.

До управлінських функцій відноситься: планування, регулювання, організаційна робота, ділові контакти (обмін інформацією) і стимулювання.

Особливістю сучасного етапу ринкових змін в сфері освіти являється формування системи фінансування ВНЗ. Передбачається зниження бюджетного фінансування і послідовна його заміщення навчанням на платній основі. Тому організація контроллінгу в ВНЗ для визначення якісних і кількісних цілей і вибору критеріїв по яким можна оцінити ступінь досягнення визначених цілей, перетворення цілей в прогнози і плани, отримання точної, достовірної і оперативної інформації шляхом організації системи інформаційних потоків для прийняття управлінських рішень, моніторинга всієї ФГД, аналізу планів, результатів і відхилень, фіксування і оцінки здійснившихся фактів, являється рішучім фактором успішного проведення реформ, запорукою надійного і стабільного функціонування ВНЗ. Структура контролінгу в фінансовому менеджменті ВНЗ представлена на рис.3.4 [19, 3].

Управління ФГД у ВНЗ здійснюється на основі даних управлінського і фінансового обліку. При цьому фінансовий облік орієнтується на використання як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами інформації, управлінський облік націлений на використання внутрішніми користувачами - ректоратом, керівництвом центрів відповідальності.

Дані управлінського обліку, які надаються бухгалтерією і містять звіти про досягнуті результати, використовуються для контролю і регулювання ФГД ВНЗ, але при цьому управлінський облік повинен орієнтуватись не лише на обліково-реєстраційні задачі. Основна увага повинна надаватися оперативному фінансовому аналізу та прогнозуванню [19, 4].

Оскільки науково-інформаційна система є фундаментом освіти, то майже всі її переваги та недоліки закономірно переходять у процес навчання і підготовки кадрів. Але тут є як об’єктивні проблеми. Скажімо, принцип соціально-економічного спрямування освіти ніколи ніким не заперечувався та навіть класичні освітні школи в усьому світі завжди були в тій чи іншій мірі відірваними від життєвої практики. Оскільки освітній процес - це ідеально-інформаційний процес, що потребує саморегулювання та перевірки практичним критерієм істини, принаймні, в науково-дослідних лабораторіях, а найкраще, зрозуміло, в повному “науково-виробничо-споживчо-екологічному” циклі. Суб’єктивними є факти нерозуміння управлінцями, вченими, педагогами та відповідними фахівцями субстанційної єдності світу, в т. ч. і специфічно складних соціально-економічних процесів [20, 3].

Виконання завдань, що визначає закон України “Про освіту” залежать від фінансування навчально-виховних закладів. Воно переважно здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. Закон України “Про освіту” стаття 61 передбачає, що держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 відсотків національного доходу. Крім того, на Міністерство економіки, Міністерство фінансів покладено завдання виділення у 1993 - 2005 роках фінансових ресурсів на реалізацію Державної національної програми “Освіта - ХХІ століття” в розмірі 2,8 відсотків від усієї суми, тобто сукупні витрати мали б становити 12,8 відсотків національного доходу. А фактично ж виділення коштів на освіту за останні роки неспівпадає з зазначеним законодавством фінансуванням. Тай уже ні для кого не таємниця, що освіта України перебуває в глибокій кризі. І причина не тільки у відсутності у держави коштів, а й у ставленні держави до самої системи освіти.

Незадовільне фінансування освіти негативно позначається на її матеріальній базі, яка вже не відповідає існуючим вимогам і значною мірою перебуває на межі фізичного руйнування.

Необхідно наголосити, що за останній час значно скорочено обсяги будівництва та капітального ремонту об’єктів освіти, майже повністю припинено оснащення навчальних кабінетів, поповнення шкіл комп’ютерними і технічними засобами навчання. Близько 30 відсотків загальноосвітніх шкіл працюють у нетипових приміщеннях, стільки ж шкіл не мають водопостачання, каналізації, центрального опалення. Майже половина сільських шкіл потребує реконструкції або капітального ремонту.

Загалом на освіту Кабінет України з кожним роком виділяє все менше коштів. В 1997 році показник складав 5,44% від внутрішнього валового продукту, в 1998 році - 4,39%, в 1999 році - 3,71%, в 2001 році - 3,6%, що свідчить про зменшення фінансування освітньої галузі. Звідси випливає тенденція до зменшення в майбутньому фінансування освітньої галузі, а це означає, що ситуація в освітній галузі погіршуватиметься.

За таких умов необхідно вирішити питання про надання можливості навчальним закладам самостійно заробляти гроші на своє утримання, вишукувати і використовувати альтернативні, позабюджетні джерела фінансування. Така практика існує в усіх високорозвинутих країнах. Не менш важливим завданням освітньої галузі має стати раціональне і ефективне використання наявних державних асигнувань.

У кожній школі треба розробити план подальшого поповнення необхідних навчальних посібників з урахуванням якісного виконання навчальних планів і програм.

Невесенко В.І. ⁸ глибоко переконаний: ні про яку якість і новий рівень знань мова просто не може йти, якщо не враховувати економічний аспект. Від всіх бюджетних галузей лише і чуємо вимоги про заробітну плату. А її просто не має звідки взяти. Тому, якщо говорити про ринок, то необхідно розуміти, що громіздка система освіти не повинна знаходитись вне його. І єдиний спосіб заробляти гроші в цьому напрямку - це надавати платні послуги (звичайно, окрім шкіл). Всю систему освіти необхідно змінити, мабуть, таким чином: ВНЗ, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища передати в підпорядкування місцевій владі, як зараз школи і дошкільні заклади. За Міністерством освіти залишити контроль за роботою всіх навчальних закладів через акредитацію. Необхідно змінення форми власності ВНЗ на основі їх акціонування, тобто контрольний пакет акцій (50% плюс 1 акція) залишається у власності держави, а інше стає власністю трудового колективу організації освіти. Відповідно державна частина бюджету йде лише на зарплату. Менша частина акцій - 49% - надходить на фондовий ринок, шляхом якого вона реалізується для інших потенційних інвесторів, юридичних і фізичних осіб, приватних закладів, і стає єдиним джерелом формування бюджету ВНЗ. Галузь освіти має великі резерви для того, щоб заробляти кошти, починаючи від матеріальної бази ВНЗ, гуртожитків, землі, на котрій він розташований.

Висновки

Підводячи підсумки даній курсовій роботі слід зазначити, що освіта - специфічна галузь громадського життя. Її належний стан є важливою передумовою розв’язання завдань, визначених суспільством, формування кадрів для народного господарства, успішної трудової діяльності населення і т. ін. Вона - умова наукового пізнання світу та його закономірностей, реалізації об’єктивних потреб держави у постійному накопиченні та поновленню знань, сфера прилучення людей до культури і мистецтва. Без освіти неможливі всебічний розвиток особистості, включення її в систему суспільних відносин. Рівень освіти - мірило цивілізованості будь-якої людської спільноти, істотний показник її прогресивного поступу.

Щодо якості освіти слід зазначити, що вона залежить від багатьох факторів, перш за все від якості педагогічної діяльності того освітнього закладу, в якому людина отримує освіту, а також від його учбово-матеріальної бази та навчально-методичного, організаційно-управлінського, фінансово-економічного, технічного та кадрового забезпечення. Якість вищої освіти визначається, поряд з переліченими, ще одним важливим фактором - науковою школою, через яку пройшов студент в роки навчання в вузі.

В зв’язку з цим за роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Програми “Освіта" (“Україна ХХІ століття”).

Тільки високоосвічена людина здатна вільно орієнтуватись у реаліях та імперативах сучасного світу, гармонізувати з ними процес своєї самореалізації, забезпечуючи оптимальну віддачу для себе і суспільства. Інтелектуалізація виступає як найважливіша характеристика сучасної культурної особистості, як визначальний чинник інтеграції культури й освіти, зумовлює незмінне зростання творчої активності особистості.

Особливе значення має взаємодія освіти з соціальною структурою суспільства. Остання є вираженням суспільних відносин, які склалися і визначає рівні, темпи, змісти освіти.

Соціальними функціями освіти є передача накопичених людством знань, наступність соціального досвіду і в цілому духовна наступність поколінь, соціалізація особистості, нагромадження нею інтелектуального потенціалу, соціальний контроль за процесами інтелектуального, морального і фізичного розвитку молоді, працевлаштування випускників навчальних закладів.

Реалізувати все накреслене, піднести престиж освіти, поліпшити її якість, вивести нашу молоду незалежну державу з кризи - актуальне завдання, що стоїть сьогодні перед педагогічною громадськістю, всіма, хто причетний до навчання й виховання підростаючого покоління. Воно може бути успішно розв’язане тільки за умови, якщо владні структури повернуться обличчям до потреб освітянської галузі, усвідомлять, якою великою мірою впливає стан освіти на майбутнє країни.

Існуюча у нас сьогодні система освіти не тільки принципово відрізняється від західної, не тільки не відповідає вільноринковим суспільним відносинам, а й на всіх підставах її можна визнати значною мірою схоластичною, тобто відірваною від наших конкретних життєво важливих проблем.

Отже, вже запропоновані проекти освітніх реформ, в першу чергу навчальних програм, повинні бути доповнені спеціальними структурами, спецкурсами та лекційними модулями відповідно до специфічного стану нашого суспільства.

В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію.

Розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентноспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.

Для того, щоб ми соціально та економічно прогресували і по-справжньому, на партнерських засадах змогли увійти в європейську і світову спільноти, нам потрібні фахівці, передусім економісти, які б за своєю компетенцією, творчою та моральною здатністю переважали західних спеціалістів. Це тому, що у нас всебічна криза, тому що ми фактично перебуваємо в соціально-економічній ямі, тому що нам об’єктивно потрібні неординарні заходи і більш поглиблене розуміння процесів ефективного розвитку. Сьогодні на повний голос треба говорити про необхідність економізації всієї системи нашої освіти. І це повинно стати вузловим моментом реформації в цій сфері.

Список використаних джерел

1. Клімова Г.П. Освіта і цивілізація. - Х. 1996. - 124 с.

2. Освіта в Україні (Доповідь міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти) // Освіта України. - 2001. - 12 жовтня (№ 47). - С.4-6.

3. Разумова Т.О., Телешова И.Г. Образование и человеческое развитие. - М.: ТЕИС, 2000. - 141 с.

4. Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С.И. Психология и педагогика: учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2000. - 432с.

5. Добрускін М. Освіта і суспільство // Рідна школа. - 1997. - № 7-8. - С.6-9.

6. Положення “ Про державний вищий навчальний заклад “ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074.

7. Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року. № 651 - XIV.

8. Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 року. № 103/98 - ВР.

9. Освіта для демократії / Л. Фурта (відп. ред). - К.: Альтерпрес, 2000. - 91 с.

10. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: ВЦ “Академія”, 2000. - 544 с.

11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. - К.: “ЕксОб”, 2001. - 304 с.

12. Позінкевич Р.О. Освіта в системі культури. - Луцьк: РВВ “Вежа", 2000. - 348 с.

13. Освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості - наріжний камінь прогресу цивілізації (Виступ Президента України Л. Кучми на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти 8 жовтня 2001 року) // Урядовий кур’єр. - 2001. - 10 жовтня (№ 184). - С.3-4.

14. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.

15. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання: Навчальний посібник. - К.: Київ. ун-т ім.Т. Шевченка, 1993. - 220 с.

16. Коротяєв Б.І. Педагогіка у питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ “Лебідь", 2000. - 163 с.

17. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.

18. Андриенко В.Н., Лев Т.А. Концепция организации финансового менеджмента в высшем учебном заведении. - Донецк: ДонГУ, 1998. - 32 с.

19. Лев Т.А. Контроллинг в финансовом менеджменте высшего учебного заведения. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. - 40 с.

20. Скаленко О. Стратегія національної безпеки: інформація, освіта, економіка // Рідна школа. - 1997. - № 10. - С.3-4.

21. Мащенко Е. Образование и экономические реформы - возможен ли союз? // Зеркало недели. - 2001. - №16 (21-27 апреля). - С.12.

1 Див.: Разумова Т.О., Телешкова И.Г. Образование и человеческое развитие. – М.: ТЕИС, 2000. – С. 34-35.

2 Див.: Бордовская Н.В., Реан А.А., Розум С.И. Психология и педагогика: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2000. – С.281.

3 Див.: ст. 9 закону України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року.

4 Див.: ст. 18 закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року.

5 Див.: Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 2000. – С. 45.

6 Див.: Позінкевич Р.О. Освіта в системі культури. – Луцьк.: РВВ “Вежа”, 2000. – С. 90.

7 Див.: Коротяєв Б.І. Педагогіка: у питаннях та відповідях: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2000. – С. 106.

8 Див.: Мащенко Е. Образование и экономические реформы – возможен ли союз? // Зеркало недели. – 2001. - №16 (21-27 апреля). – С. 12.

Характеристики

Список файлов курсовой работы