114348 (617168), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Виходячи з підліткового віку і надівши чоловічу тогу, молодий римлянин покидав школу і як слухач вступав до практичної школи народних зібрань і судових дебатів. Вибір звання, як і все життя римлянина, обумовлювалась принципом користі. Віддавалися перевага прибуткові мистецтва. Але якому б званню не присвячувався римлянин, все підготовче його учення полягало в практичному керівництві і повчанні.
Звання практичного сільського господаря і домоводства вважалося за почесне для молодого римлянина і йому присвячували себе ті, хто не мав схильностей і таланту для вищого терену.
Жадання діяльності, хоробрість, справедливість і помірність, гордість і надмірна самолюбивість - основи римського характеру, чому прямувало виховання.
Розділ II. Педагогічні погляди Катону, Цицерона, Квінтілліана, Лукреція
2.1 Педагогічні погляди Катону
Катон (Старший), Марк Порцій Катон Цензор; Marcus Porcius Cato Censorius, 234-149 рр. до н.е., римський політик, оратор і письменник. Завдяки достатку джерел, Катон належить до найбільш відомих осіб II ст до н. е. Він народився в Туськуле, походив зі всадничеського роду (еквитів) і виховувався на батьківщині в країні сабинян, де найдовше протрималися суворі давньоримські звичаї. З ранньої молодості він готувався займатися господарськими справами, працюючи в полі, частенько разом з рабами. У 217-216 рр. вчинив на військову службу, з 214 р. був військовим трибуном на Сіцилії. Як перший серед Порциїв (homo novus), Катон зачав добиватися посад. У 204 р. був в Африці квестором при Публії Корнелії Сципіоне Африканському Старшому. По дорозі назад до Риму узяв з собою з Сардинії поета Еннія. Народним едилом він був в 199 р., потім в 198 р. як претор перебував на Сардинії, викорінюючи лихварство. Будучи консулом в 195 р., отримав перемогу в Іспанії, за що отримав в 194 р. право на тріумф. У 184 р. став цензором, і цю посаду виконував з надзвичайною суворістю (звідси його прізвисько), серед іншого видаливши з сенату 7 сенаторів. Від суспільного життя ніколи не відходжував. Непримиренний ворог Карфагена, постійно закликав до його руйнування. Але перш за все він боровся всіма можливими способами проти еллинізації, що настає, особливо переслідував римських філеллинів, а серед них з особливою наполегливістю - Сципіона. Саме ця неприязнь до еллинізації і прагнення виховати в римських традиціях сина Марка (близько 192 р.) і зробили з Катону письменника. Незабаром після вступу до посади цензора Катон власноручно написав для сина великими буквами історію Риму, зрозуміло, що зрозуміла і трактувала по-своєму, а коли син трохи підріс, виклав йому практичну життєву мудрість, здобуту власним досвідом, в Повчанні синові (Praecepta ad filium). Це твір, визнаний всюди першою римською енциклопедією, містив повчання в сільському господарстві, риториці і медицині. Всі вказівки пронизані моралістичними тенденціями, як це видно на прикладі визначення оратора, який є "справедливою людиною, мистецтвом красномовства, що володіє". Повчання синові служило хорошим посібником і керівництвом для лави поколінь. З нього ми дізнаємося, що умовою для оратора Катон рахував прямий, здоровий розум, пов'язаний з доблестю помислів, бо тільки благородна людина може бути хорошим оратором. Він вважав за краще і прославляв сільське життя, вважаючи, що землеробство сприяє вихованню етично сильних громадян і хороших захисників вітчизни. За педагогічний твір слід вважати і його вірш про вдачі.
Славу доброго чоловіка і отця він вважав за вище за почесті хорошого сенатора. Будинок свій він тримав в строгості, але проте, вважав, що хто б'є свою дружину і дітей, той ображає найдорожчі святині, які тільки можуть існувати для людей.
Той же дидактичний характер мав прозаїчний твір Про звичаї (Carmen de moribus). Катон створював також посібники з різних питань, важливих для поміщика і громадянина. Ми знаємо наступні назви: Медичні записки (Commentarius de medicina), Нотатки про цивільне право (Commentarii iuris civilis), Про військову справу (De re militari). До цієї лави спеціальної праці належав також твір Про сільське господарство (De agri cultura), найбільш древній пам'ятник латинської прози. Це не систематичний виклад сучасних авторові знань про землеробство, але збори щодо впорядкованих вказівок по господарюванню в маєтку. Якісь спроби систематизації можна виявити лише в початковій частці, а саме в розділах 1-54, покупки, що стосуються, і облаштування маєтку, вироблення вина і оливок, а також польових робіт. Частка, що залишилася, є різноманітними господарськими радами, не об'єднаними якою-небудь основною думкою і, - окрім частих повторень - без якого-небудь зв'язку з початковою часткою. Ця невибаглива збірка рад доброго господаря, постійно доповнюваний і такий, що переробляється, створювалася впродовж багатьох років; він показує нам Катону людиною, яка постійно чомусь вчився. Вже в старості, ок.168 р., Катон приступив до обробки історії Риму, яку довів до 149 г.; твір, що не зберігся, носила досить своєрідна назва Зачала (Origines). Воно містило 7 книг, з яких перша була присвячена легендарній історії Риму від підстави Енеєм в 751 р. до н. е. до падіння царської влади, а книги II-III висловлювали легенди про підставу інших італійських міст. Легендарний матеріал Катон доповнював рясними географо-етнографічними відомостями. Книги, що залишилися, своєрідність яких видно навіть з фрагментів, містили історію Риму. Таким чином, Катон став справжнім творцем римської історіографії. Із-за ненависті до аристократичних пологів, представники яких управляли римською політикою, Катон не приводить в Початках жодного імені. Це була історія Риму, призначена для римлян; історичні події Катон оцінював по-своєму. Всі твори Катону відрізняються сумлінністю обробки і хорошим знанням предмету, там, де вважав це за необхідне, використовував навіть грецькі джерела. Катон виступав поборником древньої римської чесноти і тому не дарма отримав назву останнього з римлян.
Будучи строгим, правдивим, енергійним, діяльним, Катон прагнув зробити таким і виховання.
Катону, як і Цицерона, вважають за перших римських теоретиків виховання.
2.2 Педагогічні погляди Цицерона
Цицерона /106 - 43 рр. до н.е./ - колір римської літератури. Здобувши блискучу освіту, будучи знаменитим оратором, він свої погляди на виховання висловлював у філософських і риторичних творах, маючи на увазі по перевазі оратора. У творах Цицерона обертає особлива увага на суть і завдання виховання.
Він приймає людину за розумне і, отже, здібна до виховання істота. Він указував, що в людині живе сила, що закликає його до добра і відлякує від зла. Ця сила не лише древніша за всяке людське суспільство, але вона сучасна тому, що навіть охороняє і правлячому небом і землею божеству. Бо розум є істотна властивість Бога, і цей божественний розум необхідна визначає в нас, що право і що не має рацію. Тому піднесися духом і пам'ятай, що смертей не ти, а це тіло. Виховання є завершення здібностей людини, що дарували природою, і воно необхідне тим паче, що висока якість духу, особливо розуму, на який спирається чеснота, вимагає ретельного розвитку. Наставник повинен відноситися до своїх учнів з належною лагідністю, строгістю і справедливістю. Повчання дітей повинне здійснюватися і словом і справою. Дисципліна має бути ні дуже сувора, ні дуже м'яка. Покарання повинне відповідати провині і в однакових випадках має бути однаковим. Ніколи не слід карати розсердившись. До покарань слід прибігати зрідка, коли інші засоби не дають потрібних результатів.
Виховання слід починати з раннього дитинства. Дітям слід вирішувати тільки такі ігри, які сумісні з хорошою поведінкою. При подальшому розвитку дитяти слідує особлива увага обернути на розвиток пам'яті. Для цього Цицерон рекомендує вивчати напам'ять уривки з грецьких і римських письменників, Коли отрок розвинувся в хлопцеві, йому необхідно вибрати собі заняття, яке з відповідало б його природним схильностям. Бо найперший обов'язок людини полягає в тому, щоб не робити нічого суперечить природі. До чого від природи у нас більш всього дарування, то і має бути вибраним своєю справою. Кожен, по можливості, повинен залишатися вірним своєму характеру, не недолікам їло, а особливостям. Ніщо, зроблене наперекір своїй природі і всупереч ній, не досягає успіху, указував Цицерон.
Молоді люди повинні остерігатися непомірності, поводитися доброзвичайно, поважати старших і, вибравши з них кращих і правдивіших, довіритися сові там і керівництву. У цьому віці слід уникати плотської насолоди;
слід привчати дух і тіло до стриманості, терпіння, перенесення зусиль.
Для свого розвитку майбутній оратор повинен вправлятися у виголошуванні промов, різних точок зору. Окрім повчань і природних здібностей, ораторові необхідно придбати запас знань по всіх галузях науки і, насамперед, освоїтися із законознавством, історією і філософією.
Споглядаючи великі зразки, він повинен прославити і розвинути свій розум, ушляхетнити душу, енергійно підбурювати волю і направляти її до доблесних цілей.
У трактатах про ораторське мистецтво ми знаходимо багато цінних думок Цицерона, які указують на шляхи і засоби вироблення ораторських умінь, таких необхідних вчителеві.
Трактат "О обов'язках" - останній філософський твір Марка Тулію Цицерона. Він став одним з найбільш популярних його філософських творів.
Жанр трактату "О обов'язках" для Цицерона незвичайний. Переважна більшість його філософських творів написана у формі діалогу, даним же трактатом є повчання синові. Цей жанр зумовив значною мірою своєрідність трактату. Його зміст різноманітний: це і моральні розпорядження, і відступи політичного характеру, і історичні приклади, і юридичні казуси.
В цілому трактатом Цицерона є певний звід правив і норм поведінки, розрахованих зовсім не на якихось особливих, видатних людей або мудреців, а на звичайних чесних і "порядних" громадян. Тут мова йде про обов'язках, прикладених до всіх людей, до всіх, у кого є хоч яка-небудь "схильність до доблесті"; він не лише адресований, але і орієнтований на молодого римлянина (спочатку), гідного громадянина, вступаючого на шлях державної кар'єри.
Багато критиків вважають, що образ ідеального громадянина, зі всіма пов'язаними з цим ідеалом обов'язками і нормами поведінки, зі всіма його характерними рисами і якостями, "може розглядуватися як якесь своєрідне політичний заповіт Цицерона, заповіт навченого життєвим і державним досвідом діяча, такого, що залишається їм сучасникам і потомству в один з найбільш напружених моментів як його особистої долі, так і долі всієї римської держави".
2.3 Педагогічні погляди Квінтілліана
Квінтіліан /42-118 рр. н.е. /. Будучи не лише теоретиком, але і практиком, в обширному /12 книг/ творі "Про виховання оратора" систематизував і переробив запозичені з Греції педагогічні ідеї і доповнив їх обширними дидактичними вказівками, чому його можна назвати першим за часом дидактом.
Квінтіліан указував, що у дитяти є широкі можливості розвитку. Він дає лаву вказівок про розвиток мови у дитяти, зачинаючи з перших років його життя. Указує на велике значення школи для виховання дітей. До дитяти потрібно личити з урахуванням його індивідуальних особливостей. Квінтіліан пред'являє лаву вимог до вчителя: він має бути утвореним, любити дітей, бути стриманим на похвалу і покарання, повинен вивчати дітей і ін.
Головними методами навчання, по Квінтіліану, є теоретичні повчання, наслідування і вправи. Основи навчання треба закладати міцно. Квінталіан детально указує значення кожного учбового предмету в системі освіти
Квінтіліан був першим викладачем, що отримував оклад з державної казни і носив титул професора красномовства.
Скрізь і завжди, радить Квінтіліан, слід звертати увагу на властивості і здібності різних віків. Зачинати навчання дітей в ігровій формі. Навчаючись читанню, діти повинні одночасно знайомитися із зображенням і з назвою букв. Навчаючи читанню, не слід дуже поспішати, поки дитя не в змозі без запинок зв'язати між собою букви, а потім з складів слова, а потім вже за допомогою вправ добиватися правильної прудкості. При навчанні листу, слід звертати увагу на зміст тексту, який повинен містити не порожні сентенції, а етичне правило.
Випробувавши здібності кожного учня, вчитель повинен вирішити як його навчати і чому. Бо у одного учня можуть бути здібності до історії, біля іншого до вірша, біля третього до правознавства, тоді як деяких краще всього відправити до плуга.
Як у навчанні, так і у вихованні вчитель повинен відноситися до дітей поблажливо, аби не переступити при цьому міри. Не слід удаватися до тілесних покарань: бити дітей, значить, спершу не привчити їх до добра і правди, а потім карати за упущення того і іншого
Наставник і вчитель повинні мати до дітей батьківську любов, знати теорію навчання, бути освіченою людиною. Квінтіліан був прихильником суспільного виховання, вважаючи, що воно має переваги в порівнянні з індивідуальним, домашнім.
Вчитель може сприяти швидшим успіхам учнів, якщо він ознайомить їх з творами істориків і ораторів, зверне увагу на красу, вкаже на помилки автора, поступово привчатиме учнів мислити самостійно.
Ідеї Квінтіліана, забуті в період раннього середньовіччя і знов воскреслі в епоху Відродження, зробили значний вплив на багато діячів цього часу.
2.4 Педагогічні погляди Лукреція
Тіт Лукрецій Кар (рід. біля 99-ум.55 до н. е), - давньоримський філософ і поет, великий просвітитель старовини, один з найбільших представників античного атомістичного матеріалізму. Відомостей про життя Лукреция майже не збереглося. До нас дійшла філософська поема Лукреция "Про природу речей" ("De rerum natura", кращий русявий. пер. - 2 тт., 1946-47). Поема Лукреція займає особливе місце в поетичній літературі: написана як твір слухняного учня, що переказує необізнаним ідеї і повчання вчителя, і разом з тим пройнята справжньою оригінальністю, відображена неповторною своєрідністю думки і чарівністю поетичного генія.
Ця поема - не лише великий літературний пам'ятник, але одночасний найважливіший твір в історії природознавства, якнайповніший і мотивований виклад один, що містить, з варіантів античного атомізму. Зі всіх можливих філософських учень Лукрецій як свій вчитель обирає грецького філософа Епікура. По відношенню до нього Лукрецій одночасно обожнює вчителі учень, і оригінальний і самобутній його продовжувач.
Відстоюючи лінію філософського матеріалізму, Лукрецій стверджував, що мир, природа пізнавані. Плотські відчуття він вважав за єдине достовірне джерело пізнання. Помилка може бути лише в думках, в роздумах, але не у відчуттях. Обдурити може лише розум, коли він відривається від плотських даних або неправильно їх узагальнює. Від предметів, на думку Лукреція, відділяється їх якнайтонша оболонка, яка, потрапляючи в око людини, викликає відчуття. Мислення - комбінація найтонших, найлегших, особливо швидко рухомих первинних тілець.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
