114347 (617167), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Основним показником рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися. Тут вивчалися слов’янська, грецька, латинська, польська і українські мови, політика, риторика, філософія, математика, астрономія, музика, богослов’я. Ці науки іменувалися вільними – («сім вільних наук»): поділялись на так звані trivium – граматика, риторика, діалектика, та quadlrivium – арифметика, геометрія, астрономія, музика. Наприклад, Кембріджському університетах в перший період його існування вивчались лише ці науки, при чому після опановування першого комплексу присвоювався ступінь бакалавра, а другого – магістра.
Організаційна структура Київської колегії також була подібна до Європейської. Звичайно вона мала деякі відмінності, що зумовлювалося освітніми традиціями та історичними умовами. Київська колегія наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам учених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування.
Однак, український народ гаряче підтримував свою вищу школу, пов’язуючи з нею великі сподівання у боротьбі за незалежність.
Польський уряд не бажав, однак, надавати їй статусу академії, оскільки це означало надати їй право на самоврядування і дозволити читати богослов’я, дозволити готувати освічених борців проти католицизму і унії.
Лише наприкінці вісімдесятих років, коли Київ був остаточно приєднаний до Росії, Могилянська колегія розпочинає клопотання про надання їй права вищого навчального закладу. І 26 вересня 1701 року Петро Перший у своїй грамоті підтвердив це право.
Києво-Могилянська академія
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, який задовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною мірою Росії та Білорусії.
Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Лекції студентам з багатьох країн читали найвидатніші тогочасні професори. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами. Серед вихованців академії були сотні визначних політичних, наукових культурних і церковних діячів України і всієї Східної Європи. Досить зазначити, що в академії дістали освіту гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Юрій Хмельницький.
З Києво-Могилянської академії вийшли видатні письменники і учені: Григорій Сковорода, Григорій Кониський, Касіян Сакович, Феофан Прокопович та інші.
Київська академія мала чітку структуру поділу на окремі школи (класи) з певним обсягом предметів і певною системою управління.
Перший клас – фара (або аналогія) по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів уже з певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах вони опановували слов’янську, латинську мови, а також арифметику й геометрію, спів та катехізис.
Особлива увага приділялася вивченню латинської мови, знання якої вважалось ознакою освіченості. В Київській академії латинь вивчали за популярною в Європі граматикою Емануїла Альвера «Institutions Linguae Latinae», а з 1763 р – за піарською граматикою, надрукованою у Варшаві. Щоб заохотити учнів краще вивчати латинську мову застосовувались різноманітні методи. Наприклад, хто під час розмови з товаришами латинською мовою допускав три помилки, вручався калькулюс-футляр з листом паперу всередині, на якому записувалося його прізвище. Цей калькулюс учень намагався збути слабшому, бо якщо він залишався у нього до ранку, то на наступний день він страждав від сорому, а то і від покарань учителя. З початку XVIII ст. латинь поступово витісняється літературою українською мовою.
Для того, щоб перешкодити розвитку вітчизняної освіти на Україні, деякі представники латинської вченості, зокрема єзуїт П. Скарга «науково доводили, що за допомогою слов’янської мови ще ніколи ніхто ученим не став, що не має таких академій, де б науки викладалися слов’янською мовою, бо вона не має і не може мати ні правил ні граматик».
Після граматичних класів учні, а відтепер уже студенти, вивчали піїтику (1 рік), риторику(1 рік), філософію (2–3 роки), богослов’я (2–4 роки).
Піїтика розглядалася як мистецтво складати вірші і вважалася захоплюючим і корисним мистецтвом.
Після піїтики читався курс риторики, найпопулярнішого предмета в академії. У класі риторики студенти навчалися складати промову, як загального характеру, так і певного призначення.
Перший друкований підручник з риторики з’явися у 1659 році. Його автором був один з найосвіченіших людей в Україні XVII ст., вихованець Києво-Могилянської колегії – Галятовський.
З кінця XVII ст. характер поетики і риторики змінюється. Її автори все більше звертаються до тем вітчизняної історії. Дослідник Київських поетик Г.М Сивокінь наводить цікаве висловлювання невідомого автора поетики «Fons Castilius» («Касталійське джерело»): «Нехай твердять інші, що Касталійське джерело несе свої води біля підніжжя Парнаса, я ж краще і вірніше сказав би, що це джерело витікає з підніжжя святих гір найзнаменитішого міста і чуда світу Києва».
Згодом з’являється теорія «руського вірша» Ф. Прокоповича та інші вітчизняні підручники. Таким чином професори риторики і поетики Києво-Могилянської академії відіграли значну роль у формуванні і становленні вітчизняної літератури.
У XVII ст. – період оформлення світогляду Просвітництва – наука і філософія стають незалежними від релігії і богослов’я. Це встановлюється шляхом вилучення з наукового раціонального знання: все, що доводиться експериментами не може бути заперечене вірою. У курсах філософії Г. Кониського, М. Козачинського, Ф. Прокоповича можна знайти посилання на дослідження Евкліда, Архімеда, Коперника, Галілея, Декарта та ін. Натурфілософія відкидає такий метод мислення, згідно з яким істина вічна, раз і назавжди дана, чи то у святому Письмі чи спадщині Арістотеля.
Що стосується богослов’я то, незважаючи на офіційну заборону польського уряду, викладання богослов’я у Києво-Могилянській академії розпочалося ще на початку XVI ст. Поступово Київські вчені створюють свою богословську систему.
Спочатку богословський курс тривав чотири, а пізніше – три роки. Діячі Києво-Могилянської академії «прагнули дати філософське обгрунтування православ’я, розробити і використати його як богословське вчення, щоб мати змогу протиставити його католицизму».
Створюючи свою богословську систему, могилянці використовували досягнення в цій галузі таких західних філософів як Августин, Дунс Скотт, Фома Аквінський тощо.
Такими були основні, так звані ординарні класи Києво-Могилянської академії у XVII – на початку XVIII ст. Найбільшою популярністю користувалися класи піїтики і риторики.
Складовою частиною навчального процесу в академії були щосуботні повторення матеріалу за тиждень, виконання домашніх завдань і тричі на рік – екзамени.
Частина студентів (філософи і богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не здавали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.
На початку XVIII ст. у зв’язку з посиленням інтересу до європейської науковості і суспільної політичної думки в країні зростає зацікавленість у вивченні іноземних мов. Київська академія за ініціативою протектора Рафаїла Заборовського вводить до навчального курсу німецьку мову і поновлює грецьку, що якийсь час не викладалася. З 1763 року вводиться французька мова. Програму викладання іноземних мов у академії розробив її вихованець, видатний вчений лінгвіст Симон Тодорський.
Значна увага в Київській академії приділялася вивченню математики. Спочатку вона читалась в чотирьох молодших класах. На початку XVII ст. була виділена в окремий клас, де викладали арифметику, геометрію і тригонометрію.
Першим відомим теоретичним курсом математики в Київській академії був курс лекцій Ф. Прокоповича.
У другій половині XVIII ст. в Академії був відкритий клас чистої математики, де викладали алгебру, геометрію, а також клас змішаної математики, в якому читались цивільна і військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія та інші.
Важливе місце у Києво-Могилянській академії займала художня і музична освіта.
Малювання навчали ще у Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цього предмету.
У другій половині XVIII ст. викладали малювання Фальковський, Петрусевич, Соколовський та інші. Клас малювання був завжди переповнений. У 1799 році там нараховувалося вісімдесят вісім чоловік, а в 1802 році – сто п’ятдесят.
Особливою майстерністю відзначались гравюри Григорія Кириловича Левицького. Школа Г. Левицького мала великий вплив на граверне мистецтво України другої половини XVIII ст., як найбільш художньо і технічно досконала і життєва, пов’язана з народними традиціями і новітніми європейськими досягненнями.
В академії складалася своя художня школа. Уявлення про неї дають нам красиво й зі смаком оформлені зошити студентів, курси лекцій викладачів.
Вихованцями академії були і такі відомі художники, як Данило Галяховський, Леонтій Тарасевич, Михайло Карповський та інші.
У процесі формування й консолідації української нації важливе місце займала музично-пісенна творчість. Долаючи іноземний гніт, панування релігійної ідеології, вона розвивалася в загальному руслі української культури, особливо ж бурхливо з другої половини XVI ст. Чарівна українська пісня, створена народним генієм, проникає і за межі України і заживає слави своєю красою серед слов’янських народів, а також народів Австрії, Німеччини, Італії та інших країн.
Арабський мандрівник П. Алеппський, проїжджаючи в 1654 році по Україні, зачудовано слухав її мелодії, а потім писав у своїх спогадах: «спів козаків радує душу й лікує від печалей, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби з одних вуст».
Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято – урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор у якому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братському монастирі. У п’ятдесятих роках XVII ст. ректор Л. Баранович організував тут хорову школу.
Обидва хори – академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів. Слава їх сягала далеко за межі Києва.
Вихованців Академії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і до Росії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керували хоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші.
Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішими серед них були М.С. Березовський та А.Л. Ведель, творчість яких мала великий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
Бібліотека Києво-Могилянської академії
Величезну роль у системі навчання і виховання в Києво-Могилянській академії відігравала академічна бібліотека. Очевидно вона була закладена ще Київською братською школою. Вагомий вклад у формування бібліотеки вніс Петро Могила. Весь час він турбувався про її поповнення, а помираючи, заповів Колегії, крім значних коштів усю свою бібліотеку, яку збирав протягом усього життя.
З роками бібліотека зростала за рахунок закупок, надходжень з українських і російських друкарень, пожертвувань з боку окремих осіб, найчастіше керівників Академії, а також колишніх її випускників.
Серед випускників академії існувала традиція надсилати свої власні твори до академічної бібліотеки, де б вони не знаходились.
У 1768 р при бурсі була закладена окрема бібліотека для найбідніших студентів, які не мали можливості за власний рахунок купити книги. Її засновником був вихованець академії, відомий вітчизняний історик М. Бантиш-Каменський.
Поповнювалась академічна бібліотека і за рахунок періодичних видань. Для придбання книг закордоном Академія підтримувала постійні зв’язки з окремими книгарнями Варшави, Батіслава та інших міст Західної Європи.
-
Справжнім святом для студентів Академії були щорічні контрактові ярмарки в Києві. Сюди навесні з великою лавкою латинських і французьких книг приїздили італійські купці із Ломбардії і розташовувались поряд із Академією.
На жаль бібліотека Києво-Могилянської академії не збереглась до нашого часу.
Особливо постраждала вона під час пожеж 1780–1811 р.р. Тільки в 1780 р. згоріло близько дев’ять тисяч томів, у 1811-близко тисячі видань.
Гуманістичні засади внутрішнього життя Академії
У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії, таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією цей навчальний заклад мав свої філії – в 1632 р. у Вінниці на Поділлі, а в 1639 р. в Гощі на Волині.
Чимало молоді прибувало також з українських земель, які знаходились під владою Польщі. В умовах жорстокого національного гноблення, примусового окатоличування, молодь з Правобережжя тягнулася до Київської Академії, що була єдиною вищою православною школою Східної Європи.
Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони приносять західноєвропейську освіту і культуру, а також український вплив, який охопив всі сторони життя у Московії. Українці заснували у Москві Слов’яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст., набирали лише з самих українців.
Цікавими є спостереження Павла Апенського, який писав, що, коли «перебував у Москві, то в нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в Московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніх людей». Коли ж він, вертаючись вступив на українську землю, його душу, як і всіх його супутників, «залила радість», бо люди в Україні були приязні, ласкаві й поводились з нами як із земляками.
У той час коли у Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них, в Україні «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
