114077 (617073), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2. Батьківські конференції рекомендується проводити один раз на рік. Вони націлені на розв’язання не окремих питань, як це має місце на зборах, а покликані показати існуючу практику фізичного виховання, досвід конкретних сімей. При цьому важливе значення мають професійний аналіз і оцінка досягнутих успіхів. Концентруючи увагу батьків на актуальних питаннях фізичної культури і шляхах їх практичної реалізації в сім’ї, конференція сприяє громадському визнанню І поширенню передового досвіду кращих сімей, спонукає батьків до активнішої виховної діяльності. На конференціях демонструють слайд-фільми, фотомонтажі, а часом і короткометражні фільми з коментарями спеціалістів, лікарів, батьків. Доцільно використовувати також показові виступи дітей.
3. Протягом року в кожному класі проводиться три-чотири заняття для батьків, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей, а також рівень підготовленості слухачів. Це складова частина плану роботи класного керівника і вчителя-класовода з батьками. Учитель фізичної культури бере активну участь у складанні планів та їх реалізації. Він присутній на заняттях, консультує класних керівників. Обговорюються питання раціонального режиму дня і здорового побуту дітей, ранкової гімнастики і загартування організму, а також шляхи виховання любові до праці. Важливе значення має особистий приклад батьків, зокрема спільні заняття фізичними вправами у вихідні дні. На класних заняттях радимо пропагувати досвід кращих сімей класу, організовувати обмін досвідом із питань фізичного виховання дітей.
Наприкінці кожного навчального року інформуйте батьків про зміст завдань, отриманих дітьми на період літніх канікул, і методи їх реалізації.
4. Ефективною формою роботи є організація участі батьків у змаганнях сімейних команд. Тут створюються сприятливі умови не тільки для всебічного фізичного розвитку і зміцнення здоров’я усіх учасників, а й для виховання правильних відносин у сім’ї (між молодшими і старшими дітьми, хлопцями і дівчатами, батьками і дітьми). Так, спільна участь батьків і дітей у спортивній боротьбі створює атмосферу свободи, взаємної поваги, стимулює систематичні заняття фізкультурою. Основу сімейних змагань становлять естафети і командні ігри з почерговими діями учасників, де результати кожного члена сім’ї сумуються і таким чином впливають на розподіл місць. Це підвищує відповідальність і спонукає готуватися до наступних стартів.
Такі змагання можуть бути частиною спортивно-художнього свята, днів здоров’я або самостійних занять під час відпочинку.
5. Велику користь можуть принести відкриті уроки для батьків, а також відвідування уроків батьками невстигаючих і слабо встигаючих учнів. Ці уроки наочно показують, які вправи варто виконувати в домашніх умовах, які методичні прийоми можна при цьому використовувати.* Кожен батько і мати мають змогу самостійно оцінити рівень фізичної підготовленості своєї дитини та її ровесників, зробити відповідні висновки.
6. Озброїти батьків знаннями і практичними уміннями допоможуть виступи лікарів і вчителів на підприємствах і за місцем проживання. Тут можна також організувати постійно діючі консультпункти, влаштовувати вечори запитань і відповідей, зустрічі з цікавими людьми, що пропагують фізичну культуру і спорт як засіб оздоровлення і профілактики захворювань. Дієвою формою поширення відповідних знань серед батьків є тематичні виставки. Вони наочно показують користь занять фізичними вправами, популяризують методику самостійних занять. Тематика виставок може бути найрізноманітнішою.
2. Здорова сім’я - запорука здоров’я підлітка
Підлітковий період один з критичних періодів життя людини, перебіг якого обумовлює його психофізіологічні, репродуктивні, інтелектуальні можливості упродовж всього майбутнього життя.
В цьому віці відбувається перебудова всього організму. Вивчені та визначені закономірності біологічних особливостей організму в підлітковому періоді показують, що в цей період наступають принципові зміни в становленні всіх систем організму від дитячого типу до дорослого. Даний перехідний процес охоплює абсолютно всі рівні біологічної організації підлітка – від зміни перебудови скелету, системи дихання, кровообігу, секреції залоз, корково-підкоркових взаємин до розвитку репродуктивної системи, її функціонального і структурного забезпечення.
Подібна тотальна перебудова, що особливо гостро відчувається на перших стадіях підліткового періоду, послаблює старі сформовані системи, що склалися упродовж зростання дитини. Ця перебудова підвищує сприйнятливість організму до дії різноманітних чинників середовища і знижує його резистентність. Звідси і цілком слушні уявлення про особливу тендітність підлітка.
Для дітей в підлітковому віці характерні різка зміна настрою і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно велике коло полярних відчуттів. У цьому віці у дітей спостерігається т.з. „ підлітковий комплекс ” емоційності, який включає перепади настрою підлітків – деколи від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, що проявляється поперемінно. Слід зазначити, що наявних, значущих причин для такої різкої зміни настрою у підлітковому віці може і не бути. З'являється новий емоційний стан, так званий „ афект неадекватності ”. Загальне зростання підлітка як особи, розширення кола його інтересів, розвиток самосвідомості, новий досвід спілкування з однолітками – все це веде до інтенсивного збільшення соціально цінних мотивів та переживань, таких як співчуття чужому горю, здібність до безкорисливого самопожертвування і таке інше. Не виникає сумніву, що підліток, його здоров’я й соціальна зрілість залежать від впливу цілого комплексу біологічних, медичних, соціальних, психологічних та економічних факторів, але одним із найважливішим із них є психоемоційні відносини в родині, де виховується підліток.
Виділяють чотири наступні етапи розвитку підлітка:
Перший етап починається в 11-12 років, характеризується конфліктом у підлітка між потребою в залежності від батьків і прагненням до автономії, до самостійності. З одного боку підліток чинить опір проявам турботи та ласкам батьків, а з іншого – все ж хоче, щоб його балували, пестили. Підліток перестає бути слухняним, як раніше.
Другий етап – у цей період підліток усім оточуючим доводить особисту незалежність, критикуючи дії дорослих. При цьому, бурхливі реакції батьків ще більше посилюють прагнення до емансипації. Ця стадія продовжується до того часу, поки батьки не сприймуть той факт, що підліток поступово стає дорослою людиною і почнуть з нею чи з ним рахуватися як із самостійною особою, що має свою думку, свою позицію, свою оцінку стосовно тієї чи іншої ситуації.
Третій етап – емоційна реакція на усвідомлення відділення від сім’ї: на цьому етапі може з’являтись почуття провини, гніву, депресії, страх втрати любові ближніх.
Четвертий етап – дорослі вже повністю визнають право підлітка на самостійність, зникає зовнішнє буйство та вразливість. Підліток зосереджується на своїй індивідуалізації і тому дуже важливим є те, щоб підліток у цей період мав перед собою зразки позитивних інтеграцій серед дорослих.
Таким чином, особистість підлітка зазнає суттєвих змін, котрі характеризуються динамічним розвитком шкали цінностей, які стануть основними в його житті, відділенням від батьків, розвитком логічного мислення, і, в кінці-кінців, підліток стає частиною дорослого світу, тобто він готується брати на себе відповідальність за створення сім’ї та планування потомства.
Аномальна поведінка в підлітковому віці трактується як прояв конфлікту між звичайною залежністю від батьків і бажанням відокремлення, сепарації. Негативізм і агресія - це дезадаптивні спроби вирішення конфлікту. Даний тип поведінки на зовнішньому плані затверджує “ автономію ” підлітка, при цьому на внутрішньому плані часто присутня впевненість, що саме така поведінка підсилює увагу батьків, якої дитина ще потребує.
Вивчення нами особистісних рис підлітків показало, що нестійка поведінка, особливо в умовах стресу більш властива хлопцям ніж дівчатам. Відчуття тривожності, схильність до самозвинувачення і страху притаманна 12 % хлопців і 8 % дівчат, і ще 33 % хлопців і 14 % дівчат відчувають емоційну напруженість, збудження і виражені явища фрустрації (депресії, апатії, відчуження, тощо).
Нездатність управляти своїми емоціями, знаходити їм адекватне пояснення характерне 28 % хлопців і 5 % дівчат. Звертає на себе увагу той факт, що у хлопців спостерігається достовірно більше виражені особистісні розлади.
Діти дуже страждають від несприятливої сімейної атмосфери (систематичні конфлікти, розлучення батьків, нервово-психічне або ж соціальне неблагополуччя батьків), впливу соціально-економічних і соціально-культурних факторів (незадовільні матеріально-побутові умови, зайнятість батьків, складний характер міжособистісних відносин в сім’ї, недостатні умови для повноцінного культурного відпочинку).
Сім’я є основним соціальним середовищем, в якому формуються характерологічні особливості особистості дитини. При складних сімейних психоемоційних відношеннях в першу чергу страждає дитина. В підлітковий період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі внутрішньо сімейні відносини.
Для підлітків в дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої безпеки, захищеності, поваги і доброго до себе відношення, з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, перш за все безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між дорослими членами родини, або неадекватне ставлення батьків до виховання своїх дітей є для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.
Найбільш небезпечним проявом порушення добрих міжособистісних взаємовідносин у родині є використання її членами у своїх стосунках будь-якого насильства. Насильство у сім’ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних розладів та неадекватної поведінки.
Батьки мають різноманітні почуття до дитини, різні поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з дітьми, особливості сприйняття і розуміння характеру та особистості своєї дитини, її вчинків.
Хоча більшість батьків вважають себе зацікавленими в справах та діяльності своїх дітей, але методи їх виховання не завжди приносять користь дитині. Частина батьків надто опікуючись дітьми, намагаючись задовольнити усі їх потреби сприяють вихованню несамостійної, безвільної нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності у інших.
Наші дослідження показали, що більшості батьків подобається дитина такою, як вона є. Батьки поважають індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має багато недоліків, непристосованою до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті через низькі здібності, невеликий розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, досаду, роздратування, образу, вони не довіряють дитині та, головне, не поважають її. Певні сумніви щодо своєї дитини, як особистості, до її здібностей, а також сумніви стосовно свого способу її виховання є третина батьків – 29,6 %.
Зацікавленою в справах і планах своєї дитини, намагається у всьому допомогти та співчувати їй є більшість батьків. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність дитини, намагаються бути з підлітком на рівних. Батьки довіряють своїй дитині, намагаються прийняти її точку зору або спокійно і аргументовано розтлумачити свою у суперечливих питаннях. В кожній двадцятій сім’ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть „своє життя”, яке батьками не сприймається.
Половина батьків прагнуть до близьких відносин зі своєю дитиною, вони відчувають себе з дитиною одним цілим, прагнуть, по можливості, задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає в зв’язку з життєвими обставинами відходити від них, так як по своїй волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності.
Не прагнуть до близьких взаємовідносин з дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися „ маленькою ” і бути під патронатом мами та батька, але в той же час вона також має право і на певну самостійність.
Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім’ях за прояви чіткої самостійності дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здатності, звички, думки, почуття. Менша частина батьків лише час від часу вимагають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Значно менша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму по відношенню до неї, та не мають впливу на її вчинки.
Повна авторитарність батьків по відношенню до дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість у дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам опір та бунтують; стають надмірно агресивними, і частка з них може піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у всьому коритися батькам, не роблячи спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. При такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, як тільки погроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.
В кожній дванадцятій сім’ї батьки прагнуть інфантилізувати дитину, приписати їй особистісну та соціальну незрілість та неспроможність. В цих родинах батьки бачать дитину молодшою у порівнянні з її реальним віком. Інтереси, захоплення, думки та почуття дитини здаються батькам дитячими, несерйозними. Вони мають уяву про свою дитину як непристосовану, неуспішну, відкриту для поганого впливу. Батьки не довіряють своїй дитині, скаржаться на її недостатнє навчання і невміння щось зробити. У зв'язку із цим батьки намагаються відсторонити дитину від труднощів життя та суворо контролювати всі її дії, не дозволяючи їй вирішувати певні проблеми самій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
