114024 (617050), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Ідея використання ігрової поведінки на уроці одержала підкріплення з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якому людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація. У ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Природно, що при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різної: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.д. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри.

Психологами встановлено, що в грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей, закладається здатність оперувати образами дійсності, що, у свою чергу, створює основу для подальшого переходу до складних форм творчої діяльності. Крім того, розвиток уяви важливо саме по собі, адже без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність.

Великий вплив оказує гра на розвиток у дітей здатності взаємодіяти з іншими людьми. Відтворюючи в грі взаємини дорослих, дитина освоює правила і способи спілкування, здобуває досвід взаєморозуміння, учиться пояснювати свої дії і наміри, коордінувати їх з іншими дітьми.

2.2 Основи технології ігрових форм навчання

У школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань й індивідуальну відповідальність школярів за результати навчальної праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію ігрових форм навчання. В.П. Беспалько в книзі «Доданки педагогічної технології» дає визначення педагогічної технології, як систематичне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу. Гра має велике значення в житті дитини, має те ж значення, яке в житті дорослого відіграє діяльність, робота, служба. Гра тільки зовні здається безтурботної й легкою. А насправді вона вимагає, щоб граючий віддав їй максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності.

Ігрові форми навчання дозволяють використати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через перетворюючу до головної мети – творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється більш ефективною, якщо їй передує відтворююча й перетворююча діяльність, у ході якої учні засвоюють прийоми навчання.

Є велика формула «дідуся космонавтики» К.Е. Ціолковського, що відкриває завісу над таємницею народження творчого розуму: «Спочатку я відкривав істини, відомі багатьом; і, нарешті, став відкривати істини, нікому ще не відомі». Мабуть, це і є шляхом становлення творчої сторони інтелекту, дослідницького таланта. І одним з ефективних засобів цього є гра. Виходячи з цього, можна сказати, що технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учнів усвідомлювати мотиви свого навчання, свого поводження в грі й у житті, тобто формувати мету й програми власної самостійної діяльності й передбачати її найближчі результати.

Загальні положення поняття гри [15, c. 35].

Психологічна теорія діяльності в рамках теоретичних поглядів Л.С. Виготського, А.М. Леонтьєва виділяє три основних види людської діяльності – трудову, ігрову й навчальну. Всі види тісно взаємозалежні. Аналіз психолого-педагогічної літератури по теорії виникнення гри в цілому дозволяє уявити спектр її призначень для розвитку й самореалізації дітей. Німецький психолог К. Гросс, першим наприкінці 19 ст. зробив спробу систематичного вивчення гри, називає ігри споконвічною школою поведінки. Для нього, якими б зовнішніми або внутрішніми факторами гри не мотивувалися, зміст їх саме в тім, щоб стати для дітей школою життя. Гра об'єктивно – первинна стихійна школа, хаос якої надає дитині можливість ознайомлення із традиціями поводження людей, що її оточують.

Блискучий дослідник гри Д.Б. Ельконін думає, що гра соціальна по своїй природі й спроектована на відбиття світу дорослих. Називаючи гру «арифметикою соціальних відносин», Ельконін трактує гру як діяльність, що виникає на певному етапі, як одну із провідних форм розвитку психічних функцій і способів пізнання дитиною світу дорослих.

Вітчизняні психологи й педагоги процес розвитку розуміли як засвоєння загальнолюдського досвіду, загальнолюдських цінностей. Про це писав Л.С. Виготський: «Не існує вихідної незалежності індивіда від суспільства, як немає й наступної соціалізації».

Отже, гра відтворює стабільне й інноваційне в життєвій практиці і є діяльністю, у якій стабільно відображені саме правила й умовності гри – у них закладені стійкі традиції й норми, а повторюваність правил гри створює тренингову основу розвитку дитини. Інноваційне ж іде від установки гри, що сприяє тому, щоб дитина вірила або не вірила в усе, що відбувається в сюжеті гри. У багатьох іграх «функція реального» є присутнім чи то у вигляді умов, чи то у вигляді предметів – аксесуарів, чи то в самій інтризі гри. А.М. Леонтьєв довів, що дитина опановує більш широко, безпосередньо недоступну йому навкруги дійсність, тільки в грі. Бавлячись і граючись, дитина знаходить себе й усвідомлює себе особистістю. Для школярів гра – сфера їхньої соціальної творчості, полігон їх суспільного й творчого самовираження. Гра надзвичайно інформативна й багато чого «розповідає самій дитині про неї. Гра – шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, у цілому в суспільстві, людстві, у Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню. Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, її джерело й вершина. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, виявлення своїх психофізіологічних, інтелектуальних здатностей, як у грі. Гра – регулятор всіх життєвих позицій дитини. Школа гри така, що в ній дитина – і учень, і вчитель одночасно [3, c. 12].

Багато дослідників пишуть, що закономірності формування розумових дій на матеріалі шкільного навчання виявляється в ігровій діяльності дітей. У ній своєрідними шляхами здійснюється формування психічних процесів: сенсорних процесів, абстракції й узагальнення довільного запам'ятовування і. т.д. Ігрове навчання не може бути єдиним в освітній роботі з дітьми. Воно не формує здатності вчитися, але, безумовно, розвиває пізнавальну активність школярів.

2.3 Застосування гри на уроках англійської мови на початковому етапі навчання

Навчання дітей молодшого шкільного віку іноземній мові сприяє всесвітньому розвитку дитини в процесі вивчення мови, активному включенню в цей процес мислення, пам'яті, уяви, емоції, використання іншомовної мови для вираження й розуміння думки.

Залучення молодшого школяра за допомогою іноземної мови до іншої культури дозволяє йому усвідомити себе як особистість, що належить до певної соціокультурної спільності людей, з одного боку, а з іншого боку – виховує в ньому повагу й терпимість до іншого способу життя.

Правильно організовані уроки іноземної мови, якщо вони досить емоційні, сприяють можливості зняти в дітей скутість, сором'язливість, допомагають розкріпачити дитини в його спілкуванні з дітьми й учителем.

У грі, у казкових ситуаціях розвивається емоційна сфера дитини, пов'язана з гуманістичними устремліннями: допомагати слабким, рятувати тих, хто потрапив у лихо і т.д.

Раннє навчання іноземним мовам актуально в наш час, але щоб воно було успішним, учителеві необхідно мати у своїй «педагогічній скарбничці» різні методичні прийоми. Допомагає гра, ігрові ситуації, створюючи прекрасні природні умови для оволодіння мовою, прилучаючи до миру дорослих, будучи способом пізнання.

Д.Б. Ельконін уважає, що гра виконує чотири найважливіших для людини функції: засіб розвитку мотиваційно-необхідної сфери, засіб пізнання, засіб розвитку розумових дій і засобу довільної поведінки [4, c. 54].

Гра завжди припускає ухвалення рішення: як діяти, що сказати, як виграти. Це загострює розумову діяльність учнів. Саме в грі діти засвоюють суспільні функції, норма поводження. Гра, як говорив Л.С. Виготський, веде за собою розвиток. Розвиваюче знання гри закладене в самій її природі, тому що це завжди емоції, а там де емоції, там активність, там увага й уява, там працює мислення.

Будь-який урок повинен бути захоплюючим, викликати інтерес у дітей, адже інтерес є головною рушійною силою пізнавальної діяльності. І від того яким буде початок уроку, залежить багато чого. Початок уроку завжди повинне бути емоційним. Можна почати урок веселою музикою або так званою «ігровою зав'язкою». У гості до дітей приходять казкові герої, тварини.

Все це дозволяє створити емоційну атмосферу уроку, і найголовніше це те, що поява казкового персонажа, що говорить іноземною мовою, стає тією мотивацією, без якої неможливе розвиток всіх пізнавальних процесів і навчання мовному спілкуванню. Прихід «гостя» – це ще й можливість прослухати текст (аудіювання), щоб угадати, хто сьогодні прийде в клас.

Не можна забувати про наочність. Вона стимулює створення значеннєвих образів. Всі засоби наочності (вербальні, ілюстровані, жести) створюють ефект присутності в якійсь конкретній ситуації, допомагають зберегти в пам'яті той зміст, якому потрібно їм передати й сприйняти. Для цього можна використовувати іграшки, картинки, посібник, маски, картки, таблички, доміно.

Позакласна робота з іноземної мови органічно входить у навчально-виховний процес. Форми можуть бути самими різними: конкурси, олімпіади, вечори, свята. Для молодших школярів краще проводити свята з нескладними інсценівками казок, пісень, ігор у стилі КВК. Проведення позакласних занять підвищує інтерес до вивчення іноземної мови, розвитку розмовних навичок; повторенню й закріпленню вивченої лексики, розширенню словникового запасу.

Але, використовуючи гри, завжди треба пам’ятати, що:

1. Вибір форми гри повинен бути педагогічно й дидактично обґрунтований. Потрібно завжди знати ціль використання гри.

2.У грі повинне бути задіяне якнайбільше учнів.

3. Ігри повинні відповідати віку і мовним можливостям дітей.

4. Ігри служать для розвитку всіх видів мовної діяльності й проводяться іноземною мовою.

Плануючи урок, вчитель має спиратися на принципи методики Ш.О. Амонашвили, дані в його книзі «Здрастуйте, діти!»:

1. Дітям повинно здаватися, що навчитися говорити чужою мовою не важко, хоча насправді це не так просто.

2. Потрібно, щоб у дітей якнайшвидше виникло почуття, що вони розуміють іншомовну мову й уже порозуміваються іноземною мовою.

3.У процесі навчання якнайчастіше створювати мовні ситуації «не навчального характеру», тобто такі, коли дитина не почуває що її навчають іноземної мови, і тоді дитина почне спілкуватися тому, що їй захочеться щось повідомити, поговорити із учителем, друзями.

2.4 Використання ігор при навчанні фонетиці англійської мови

Як зробити свій урок цікавим, захоплюючим і домогтися того, щоб діти добре й міцно засвоювали мовний матеріал? Над цими проблемами постійно працює вчитель. Проаналізувавши велику розмаїтість прийомів організації навчальної діяльності, ми обираємо гру. Використовуючи її як засіб навчання, багато видатних педагогів справедливо відзначали більші потенційні можливості гри.

За допомогою гри добре опрацьовується вимова, активізується лексичний і граматичний матеріал, розвиваються навички аудіювання, усного мовлення.

Навчальні ігри допомагають зробити процес навчання іноземній мові цікавим і захоплюючим. Почуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням перебороти незручність, скутість, зняти мовний бар'єр, утома.

У навчальній грі є мета й завдання. Планування гри повинне починатися з визначення того навчального завдання, що повинна бути в цій грі вирішена, а вже потім потрібно вибудовувати саму гру, мниму ситуацію, визначати ігрові правила [1, c. 44].

Ігри можуть бути:

• фонетичними

• лексичними

• граматичними

• орфографічними

У будь-який вид діяльності на уроці можна внести елементи гри, і тоді навіть саме нудне заняття здобуває захоплюючу форму. Особливо це стосується аспекту навчання фонетики іноземної мови, адже звуки рідної і іноземної мови різняться між собою. Ось приклади деяких ігор, спрямованих на краще сприйняття саме фонетичних особливостей іноземної мови.

1. Фонетична гра «Чую – не чую».

Ціль гри: формування навичок фонетичного слуху.

Хід гри: учитель вимовляє слова, у яких є буква «N». Учень піднімає руку, якщо почує цю букву в слові. Перемагає та команда, у якої буде найменша кількість помилок.

Слова: name, engineer, cosmonaut, driver, friend, Great Britain, teacher, doctor, grandmother, fine, pilot, America, grandfather, no, doll.

2. Гра «П'ять карток».

Ціль: контроль засвоєння алфавіту.

Хід гри: учитель просить назвати дані п'ять букв алфавіту. Та команда, що безпомилково назве букви алфавіту, перемагає.

3. Гра «розстав букви».

Ціль: перевірка знання алфавіту.

Хід гри: для кожної команди даються картки. Потрібно розставити букви в правильній послідовності. Буквами можуть бути діти, до грудей яких прикріплені таблички з буквами.

При навчанні англійській мові на початковому етапі приділяється дуже велика увага правильній вимові звуків. Навчальна мета гри полягає в тому, щоб діти вимовляли й дізнавалися необхідні звуки, не думаючи про цьому спеціально, роблячи це автоматично. Тому на уроках доцільно використати наступні ігри.

4. Гра «Знайди назву»

Граючі знаходять назви:

• тварин, які починаються з букви «С»;

• фруктів, що починаються з букви «Р»…

5. Гра «Слухаємо звуки»

Характеристики

Список файлов курсовой работы