113949 (617023), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2) включає аналітичну, аналіко-синтетичну і синтетичну діяльність;
3) диференційована за ступенем творчості: завдання за зразком, конструктивні, творчі;
4) зумовлена особливостями писемного мовлення;
5) ураховує тип, стиль, жанр висловлювання;
6) включає різні форми діяльності, зважаючи на рівень підготовки учнів: фронтальна, групова;
7) самостійна (колективне редагування, взаєморедагування, робота з чернеткою за зразком, за інструкцією) [22, с. 32].
А. Ярмолюк розробила систему формування умінь редагувати власне писемне мовлення, яка включає три етапи:
на початковому етапі формуються вміння на рівні окремих способів сприймання відтворення і створення тексту. Учні ознайомлюються з різними видами помилок (змістовими, структурно-композиційними, мовностилістичними), вчаться бачити окремі їх види у тексті, засвоюють способи їх виправлення. Найважливішим є основний етап навчання редагування. В учнів формуються вміння аналізувати текст за сукупністю окремих умінь монологічного мовлення – знаходити і усувати усі вивчені види помилок у готових деформованих, власних текстах в усіх жанрах, типах і стилях мовлення. У процесі навчальної роботи з редагування на цьому етапі учні не лише звіряють свої роботи зі зразком, але і самостійно виконують операції контролю за якістю письмового тексту за зразком дії (за інструкцією). На завершальному етапі у процесі роботи над власними письмовими переказами і творами учні виявляють уміння удосконалювати граматичну структуру своїх робіт та їх виразність.
Завдання, спрямовані на формування умінь здійснювати мовленнєвий контроль за якістю письмового тексту, утворюють окрему групу в загальній системі вправ, які використовуються на уроках української мови для розвитку зв’язного мовлення учнів. Проте оскільки мовленнєвий контроль здійснюється одночасно з програмою мовленнєвої дії, то вправи формування мовленнєвих дій і вмінь повинні поєднуватися із завданнями, які сприяють формуванню мовленнєвого контролю і самоконтролю. Формування вмінь редагувати письмове висловлювання відбувається на всіх уроках української мови і розвитку мовлення, коли учні працюють з текстом [23,с. 7].
Отже, для формування умінь редагувати власне писемне мовлення треба звернути увагу на вже існуючі види помилок, навчитися бачити та розрізнювати їх у своєму та чужому мовленні, спираючись на набуті знання зі стилістики, граматики, культури мовлення.
1.3 Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів
Одним з головних завдань учителя словесника є формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови [13, с.45]. Йдеться про особистість, здатну до спілкування українською (рідною і державною) мовою у різних життєвих ситуаціях, особистість, яка володіє правильним, нормативним мовленням, продукує його, прагнучи уникнути мовленнєвих помилок і недоліків. Щоб цього досягти, учні повинні не тільки володіти комунікативними вміннями і навичками, але й помічати та виправляти порушення, що виникають у процесі їхньої мовленнєвої діяльності. Отже, необхідно ознайомити школярів з типами помилок, характерними для усного і писемного мовлення під час засвоєння норм літературної мови і роботи над розвитком зв’язного мовлення [15, с. 12].
Традиційно в шкільній практиці нормою вважається загальноприйняте вживання слів, їх форм, синтаксичних конструкцій, закріплених у словниках і довідниках та рекомендованих ними. Однак комунікативний підхід до навчання мови вимагає засвоєння таких якостей мовлення, які виявляються тільки в тексті (висловлюванні). Це комунікативні якості – точність, логічність, чистота, доцільність, виразність та ін. Відтак по-новому слід розглядати і порушення в мовленні учнів [ 11, с. 12].
Проблема помилок у мовленні школярів давня і водночас актуальна. Упродовж останньої чверті минулого століття її намагалися розв’язувати українські і російські лінгводидакти (О. Баринова, М. Воронін, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пльонкін, Ф. Сергєєв, Н. Сулименко, О. Текучов, С. Цейтлін та ін.). На основі їхніх досліджень сформувалася класифікація помилок, що й визначала критерії оцінювання усних і письмових висловлювань учнів. Тривалий час вона вважалася загальноприйнятою. Найголовніші критерії цієї класифікації такі:
- урахування форм мови – усної і письмової;
- опора на рівні мови – фонетику, лексикологію, граматику;
- стилістична диференціація мови;
- зв’язність мовлення та ін.
За цими критеріями помилки поділяють на три групи: помилки в усному мовленні (орфоепічні, акцентні), помилки в писемному мовленні (правописні, орфографічні й пунктуаційні), та помилки в усному і писемному мовленні (змістові, лексичні, граматично-морфологічні, синтаксичні і стилістичні). Ці групи помилок об’єднує спільна основа – мовлення.
При оцінюванні орфографічних і пунктуаційних навичок учнів традиційно розрізняються грубі і не грубі помилки. Грубими вважаються помилки, що мають винятково важливе значення для грамотності учнів. Це порушення у передачі на письмі ненаголошених голосних, що перевіряються наголосом, написання букв на позначення дзвінких звуків на кінці складу і слова, невміння вживати велику букву в загальновідомих назвах тощо.
До не грубих відносять помилки, що не мають істотного значення для характеристики грамотності [11,с.15]. Це порушення у вживанні великої букви у складних назвах неукраїнського походження, складні випадки переносу слів з рядка в рядок, пропуск одного з парних розділових знаків, помилки, що торкаються винятків із правил, повторюванні однотипні помилки, описки, пропуски та ін.
У класифікації помилок з позиції сучасної лінгвістики враховується структура і функціонування мовних одиниць у мовленні. З цієї точки зору В.Капінос [8,с. 30-31] пропонує всі порушення розділити на дві групи: помилки у структурі (за шкільною термінологією – у творенні) мовних одиниць і помилки у функціонуванні (вживанні) цих одиниць у мовленні. До першої групи дослідниця відносить граматичні помилки, бо саме в граматиці розглядається структура слова, словосполучення і речення. Другу групу порушень вона називає мовленнєвими, оскільки слово, сполучення і речення функціонують тільки в мовленні.
Для вивчення та застосування прийому навчального редагування найбільше значення має вивчення граматичних помилок. Природа граматичних помилок визначається порушеннями у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Тривалий час ці помилки розглядалися як орфографічні або мовленнєві. Так, О. Текучов називає їх орфографічними [16,с.260]. М. Львов, хоч і погоджується з тим, що звичайно їх відносять до мовленнєвих, все ж трактує ці помилки як порушення «закономірностей і правил граматики; помилки у творенні форм відмінювання чи дієвідмінювання» [6,с.20], у творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників, побудові словосполучень і речень. Цієї точки зору послідовно дотримуються В. Капінос, В. Мельничайко.
Кожний з дослідників розрізняє морфологічні та синтаксичні помилки.
Морфологічні помилки – це вид граматичних помилок, що виявляються у порушенні творення граматичних форм, викривленні морфемної будови слова, неправильному творенні відмінкових форм, форми числа, дієвідмінювання тощо. Наприклад: «сніга » замість снігу, «перед смертельні, болі » замість болю, «кричуть» замість кричать та ін.
Синтаксичні помилки є порушенням узгодження, прийменникового і безприйменникового керування (ООН прийняв резолюцію, треба прийняла (бо стрижневе слово організація); дякувати вас, треба вам; дійшов до висновку, треба дійшов висновку; згідно наказу, треба згідно з наказом) Синтаксичними помилками вважаються порушення зв’язку між займенником і тим словом, на яке він указує, дублювання займенником підмета, неправильний порядок слів та ін. Наприклад: Сестра попросила принести свою книжку, треба її книжку.
М.Львов синтаксичні помилки відносить до мовленнєвих, уживаючи терміни граматичні і мовленнєві як синоніми. Однак більшість дослідників чітко диференціюють граматичні і мовленнєві помилки. Цього дотримується і В.Капінос. Щоправда вона розмежовує поняття помилка і недолік. Помилкою вважається порушення вимог правильності мовлення, норм літературної мови. Про помилку говоримо: так сказати (написати) не можна, це неправильно. Недолік розглядається як порушення вимоги комунікативної доцільності мовлення, тих рекомендацій, що пов’язані з поняттям гарне мовлення, тобто виразне, точне, багате. Недолік визначають тоді, коли говоримо: « так краще або гірше сказано (написано)».
Сучасні дослідники використовують термін «помилка», коли йдеться про порушення мовного оформлення висловлювання, термін «недолік» частіше вживається щодо змісту сказаного чи написаного. Часто ці поняття виступають як синоніми. Граматичні ж порушення трактуються як помилки.
Класифікація граматичних помилок досить строката. Найбільш виваженою і науково достовірною нам видається класифікація, запропонована В. Капінос. Учений виходить з того, що в мовленні функціонують три мовні одиниці: слово, словосполучення і речення. У структурі кожної з них може допускатися порушення. Тому пропонується виділити три групи граматичних (дослідниця ще називає їх структурними) помилок: порушення структури слова, словосполучення і речення. Помилки у структурі слова можуть виявлятися при словотворенні і формотворенні, у словосполученні, в узгодженні і керуванні.
Помилки у структурі речення бувають у таких випадках: порушення меж речення, зв’язку між підметом і присудком, неправильна побудова речень із однорідними і відокремленими членами, складних речень та змішування прямої й непрямої мови.
Досить детальну класифікацію граматичних помилок пропонує В.Мельничайко, поділяючи граматичні помилки на морфологічні і синтаксичні.
Окрему групу становлять порушення лексичних і стилістичних норм. Останні десятиліття лінгводидакти розглядали їх як мовленнєві (М.Львов, В. Капінос). С. Цейтлін поняття мовленнєвої помилки трактує ширше: у розряд власне мовленнєвих потрапляють усі мовленнєві порушення, включаючи їх граматичні [8,с.124]. В. Капінос виділяє мовленнєві помилки і недоліки: до мовлєнневих помилок належать порушення норм слововживання, пов’язаних з нерозумінням значення слова, до недоліків – неточність, бідність, порушення виразності мовлення [12, с.5].
Лексичні порушення лінгводидакти почали виділяти з 60-х років минулого століття. Так, Н. Сулименко, М. Вороній лексичні, (словникові) помилки розглядають як різновид стилістичних. Ф.Сергєєв називає їх мовленнєвими недоліками, але класифікує як неточність слововживання, порушення лексичної сполучуваності слів, лексичні українізми, помилки у вживанні фразеологізмів [14,с.19] В. Текучов [17,с.54 ], В.Мельничайко, [13,с.160] М. Пентилюк [13,с.64] лексичні помилки виділяють в окремий тип мовленнєвих порушень. Інші дослідники воліють користуватися термінами мовленнєві або стилістичні помилки, включаючи і лексичні недоліки (В. Капінос, С. Цейтлін, М. Пльонкін). Лексичні помилки свідчать про порушення лексичних норм літературної мови. Зустрічаємо визначення лексична помилка і в лінгводидактичних довідниках. Так, М. Львов, зокрема, пише: «Лексичні (словникові) помилки учнів – це помилки у слововживанні, виборі слова, вживанні діалектних і просторічних слів у літературному мовленні, невмотивоване вживання слів різної стилістичної належності й емоційно – оцінних слів, повтори того самого слова чи споріднених слів, неправильне вживання слів з фразеологічним значенням, невдале використання образів, порушення сполучуваності слів, уживання зайвих слів (багатослів’я) тощо» [8,с. 32].
Навряд чи можна погодитися з тим, що невмотивоване вживання слів різної стилістичної належності та емоційно-оцінного забарвлення, невдале використання засобів образності є порушенням лексичних норм. Це явно стилістичні помилки.
Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок.
В. Мельничайко, Ф. Сергєєв виділяють фразеологічні помилки. До них найчастіше відносять перекручення фразеологізмів (приймати міри, вип’ялити очі, настоювати на своєму), зміщування елементів двох фразеологізмів (відігравати значення., мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці, перебрати через край, переходити міру тощо). Ці помилки можна віднести до лексичних, до зміщування, перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного компонента (слова) іншим.
Окремий тип помилок становлять стилістичні. Проблема цих помилок досить давня. До неї зверталися багато дослідників (М. Вороній, В. Капінос, М. Китаєв, В. Мельничайко, М. Пентилюк, М. Пльонкін, Н. Сулименко, С. Цейтлін та ін.).
Природа цих помилок своєрідна. Вони, з одного боку, є порушенням стильової структури тексту, з другого – стилістичного забарвлення тексту, а отже, порушеннями функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного) у текстах різних стилів. Звідси й тлумачення терміна стилістична помилка досить строкате. Для прикладу наведемо визначення М. Пльонкіна: «Стилістичними помилками вважаються різноманітні мовленнєві недоліки, котрі негативно впливають на смисл і точність висловлювання». Таке розуміння стилістичної помилки ніяк не відображає її природи, бо немає зв’язку із стилістичною нормою. Більш точно, але дещо узагальнено визначає стилістичні помилки М. Львов: «Це мовленнєві помилки (недоліки), що виявляються у вживанні слів, їх сполучень і синтаксичних конструкцій, які не відповідають стилістичній характеристиці тексту». Ураховуючи зміст шкільної стилістики і необхідність засвоєння учнями стилістичних норм та формування комунікативних умінь і навичок, це визначення потребує певної конкретизації. На нашу думку, під стилістичною помилкою слід розуміти порушення функціональної доцільності, яка виражається у використанні мовного засобу недоречного в даному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому). Стилістичними помилками можуть бути порушення мовлення, які пов’язані за недоречним за функцонально-стилістичним чи експресивно-емоційним забарвленням будь-якого мовного засобу, чи такі, що призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
