113714 (616932), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Уроку передує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням вчителя вивчають задане питання з науково-популярної та художньої літератури, періодичних видань.

Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Водночас слід зауважити, що в жодному разі такий урок не можна перетворювати на доповіді школярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель має двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному.

Таке чергування виступів учнів, обговорення класу та повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації.

Дуже добре, коли на уроці-конференції виступи школярів складаються не лише зі словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші — відповідальними за практичне виконання певного завдання.

Практичні завдання можуть бути різноманітні, залежно від теми конференції. Це може бути виготовлення гербарію, оформлення колекції, підготовка роздавального матеріалу, закладання дослідів, повідомлення цікавих фактів, демонстрування виробів із корисних копалин та ін.

Важливо звернути увагу, що на уроці-конференції учні мають почуватися рівноправними господарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання, а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботи виховує у школярів пізнавальні інтереси, самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості. Отже, урок-конференція у початковій школі — це перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників.

Урок-подорож. Поняття «подорож» охоплює такий зміст: поїздка або пересування пішки поза межі перебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих факторів чи умов, які оточують учня [62]. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує справжню подорож — яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять в класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т. ін., а школярі є мандрівниками, які, слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві природні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблять висновки і узагальнення.

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Самостійно можуть відповісти, наприклад, на запитання: «Чому з хмари падає сніг і дощ?», «Чому від стану зубів залежить здоров’я людини?»

Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв’язки між наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.(див. додаток Е)

Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, аудіо записи, відеофільми та об’єктів живої та неживої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки, відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, чи вивчать специфічну будову листка алое на справжній рослині.

Слід зауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі та уроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншій зовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаються в класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорож слід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.

Для учнів початкової школи можна запропонувати такі теми для подорожей на уроках природознавства: «Зимова подорож у природу», «Ґрунти рідного краю», «Корисні копалини рідного краю» тощо.

Урок «милування природою». Учні початкової школи мають зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, а і як джерело естетичних емоцій та почуттів. Неабиякий потенціал такого шкільного виховання містять у собі так звані уроки «милування природою».[66]

Милування природою — досить складний процес. Це не просто спостереження за об’єктами та явищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Технологія проведення уроків милування природою потребує від учителя високої педагогічної культури. Адже під час такого уроку школярі отримують насамперед емоційно-чуттєву та художньо-образну інформацію про природу.

Уроки милування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша від звичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячого сприймання (до 20 хв у 1-2 класах і до 30 хв у 3-4 класах). Необхідно пам’ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками, бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.

Уроки милування доцільно пов’язувати зі своєрідним станом природи, як-от: листопад, перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребує ретельної підготовки вчителя. Насамперед потрібне попереднє осмислення вчителем естетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчасно знайти відповідь на такі запитання:

• Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?

• Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?

• Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом, скажімо, осені?

Завжди можна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки, запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Для осіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливий динамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься на об’єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб’єктивності індивідуального сприймання природної краси.

Відповідно до цього пропонується і тематика «милування» для початкових класів. Наприклад:

1 клас. «Природа міста (села); природа їх околиць», «Рослини. Різноманітність рослин у природі».

2 клас. «Осінь у природі. Рослини восени», «Весна в природі. Ранньоквітучі рослини».

3 клас. «Різноманітність рослин у природі», «Довкілля рослин», «Довкілля тварин».

4 клас. «Природні угрупування рідного краю», «Рослинництво рідного краю».

До організації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги:

• головним напрямом уроку є постійне звертання до емоційно-чуттєвої сфери дитини;

• процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвого сприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторів школярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціацію запахів, дотикових і смакових відчуттів;

• слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною мірою допоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використання пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;

• необхідно зважити на те, що молодші школярі за своїми віковими особливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючи їм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу(ігри, змагання, конкурси).

Сформулюємо загальні правила організації сучасного уроку «Я і Україна. Природознавство»:

1. Визначити дидактичну, розвивальну і виховну мету.

2. Підготувати зміст навчального матеріалу.

3. Визначити дидактичні завдання уроку, послідовність виконання яких зумовить досягнення всіх цілей.

4. Вибрати найбільш ефективне поєднання прийомів і методів навчання до поставлених цілей, змісту навчального матеріалу і дидактичних завдань.

5. Забезпечити плановість, цілісність; єдину логіку розгортання діяльності вчителя і учнів, що лежить в основі керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Найхарактернішою ознакою методики сучасного уроку»Я і Україна. Природознавство» є орієнтація на всебічний розвиток активності й самостійності учня. Зміст, методи й структура уроку мають підпорядковуватись його меті. Необхідно свідомо виділити на кожному занятті виховну спрямованість матеріалу. Мету уроку треба формулювати чітко, зіставляти з результатом, досягнутим наприкінці попереднього заняття. На уроці слід формувати пізнавальні інтереси дітей. І тут вирішальне значення мають інтелектуальні процеси: інтенсивна робота думки при розв’язуванні навчальних завдань, пошуках відповідей на поставлені запитання, вияви волі, спрямовані на подолання неминучих при цьому труднощів.

Твердження, що «викладання повинно бути цікавим», треба вважати принципом методики сучасного уроку природознавства. Проте інтерес не має нічого спільного з розвагою, яка не переслідує пізнавальних цілей. Йдеться про цікаву систему навчання, про постійну копітку й наполегливу роботу з формування стійкого інтересу, а не про каскад цікавих завдань, не про те, щоб перетворити навчальний предмет у «збірник цікавинок», щоб усе зробити цікавим. Показати навчальний предмет не як систему істин, які треба завчати, а як систему міркувань, що вимагають творчого мислення , це важко, але в цьому зміст активізації творчого навчального процесу, підвищення його ефективності. Синтез мислення, мови (слова) і дії на уроці — найважливіше з погляду забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку.

Збудженню й розвитку інтересу учнів початкових класів сприяють такі фактори:

1. Створення проблемних ситуацій під час вивчення теоретичних питань та розв’язування практичних завдань; варіативність у навчанні (різний за структурою виклад матеріалу).

2. Самостійне розв’язання учнями пошукових завдань, що передбачають застосування засвоєних знань на практиці, в тому числі в зміненій навчальній ситуації.

3. Індивідуалізація навчання в двох напрямах: робота з усунення прогалин у знаннях учнів; робота з розвитку розумової діяльності дітей, їхніх інтересів, із покращання якості знань учнів, розширення їхнього кругозору та поглиблення знань.

4. Розв’язування цікавих завдань, зокрема логічних, головоломок, задач-загадок і задач-жартів.

5. Організація змагань на краще виконання завдань із використанням елементів гри та із застосуванням оцінювання вищим балом оригінальних розв’язань вправ та інші заохочення.

6. Оцінювання оригінальності самостійних творчих робіт.

7. Перспективне висвітлення окремих питань програми.

8. Позакласна робота із широким використанням предметних розваг.

Таким чином, проблему розвитку пізнавальних інтересів учнів на уроках «Я Україна. Природознавство» буде успішно розв’язано, якщо використовуватимуться всі можливості навчально-виховного процесу.

Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш.О. В школу с шести лет. — М.: Советская школа, 1976. — 266 с.

2. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. — К.: Віпом, 1987. — 97 с.

3. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. — Київ: Ірпінь.: ВПФ “Перун”, 2000. — 400 с.

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М.: Просвещение, 1986. — 463 с.

5. Жаркова І.І., Мечник Л.А. Я і Україна. Природознавство: Зошит для 4 класу. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — 48 с.

6. Коломинский Е.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. — М.: Просвещение, 1988. — 76 с.

7. Компанець Н. Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини в школі і розвитку розумових процесів // Початкова школа. — 1999. — № 11. — С. 10-13.

8. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника: Пособие для учителей. — М.: Просвещение, 1977. — 224 с.

9. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. — К.: Вища школа, 1974. — 40 с.

10. Макаренко А.С. Гра // Твори: в 7-ми тт. — Т. 4. — К.: Радянська школа, 1954. — С. 367-373.

11. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. — К.: Початкова школа, 2006. — С. 246-276.

12. Размыслов П.И. Интересы младших школьников. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. — 67 с.

13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 1999. — 720 с.

14. Рудакова Т.І. Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів // Початкова школа. — 2005. — № 16. — С. 7-13.

15. Савчин М.В., Василенко Л.П.Вікова психологія. — Д.: Відродження, 2001. — 125 с.

16. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. — К.: Ґенеза, 1999. — 368 с.

17. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. — К.: Ґенеза, 1999. —256 с.

18. Скаткін М.М. Методика викладання природознавства в початковій школі: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1953. — 227 с.

19. Щукина Г.И. Формирование познавательных интересов у учащихся в процесе обучения. — М.:Учпедгиз, 1962. — 53 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы