113591 (616884), страница 3
Текст из файла (страница 3)
По-друге, важливим життєвим чинником виховання характеру є наявність багатовікових традицій. "Ушинський переконаний, що виховання, яке не пройняте традицією, не може плекати сильних характерів [9]. Аналізуючи його міркування про вплив традицій на виховання характеру, можна виділити два рівні виховної дії традицій: 1) народні традиції в цілому та освітні традиції народу зокрема (народність у вихованні). Система виховання, яка вийшла не з народних традицій, на думку К.Ушинського, "як би хитро вона не була обдумана, опиниться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні на характер суспільства" [6]; 2) освітні традиції навчального закладу. Найбільш яскравим прикладом, що підтверджує вплив традицій закладу освіти на характер вихованців, К.Ушинський вважав єзуїтські школи, підкреслюючи, що цілі покоління в Європі були під впливом єзуїтського виховання [5]. Розглядаючи вітчизняні школи, він відзначав, що духовні школи, порівняно зі світськими, мають значно більший виховний вплив на характер учнів. Причину цього Костянтин Дмитрович вбачав у тому, що "духовні школи... мають свою самостійну історію, мають свою педагогічну традицію, словом, мають виховний характер і виховну силу, які продовжують різко відбиватися і хорошими й поганими своїми сторонами на характері вихованців, покоління за поколінням" [9]. Багато важить дух закладу, але цей дух, на думку Ушинського, живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців [3].
Сила впливу традицій, встановлених у навчальних закладах, значною мірою ґрунтується на силі наслідування, яке властиве дитячій природі. У новому середовищі товаришів дитина, завдяки своїй схильності до наслідування, швидко засвоює правила поведінки, прийняті в цьому середовищі. Навіть "зіпсована дитина, вступивши в такий заклад, де старші класи вже добре витримані, надзвичайно швидко виправляється" [9].
По-третє, виховання сильного, життєздатного характеру у молоді залежить від особистості вихователя. "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворювати характер" [6], а "...вихователь із слабким, невстановленим характером, мінливим напрямком думок і дій, ніколи не розвине сильного характеру у вихованця..." [9].
По-четверте, необхідно дозволити дитині жити "практичним життям серця і волі". На жаль, цьому часто перешкоджають вихователі, які постійними моральними сентенціями і всілякими обмеженнями заважають дитині "почувати і бажати". "Найбезхарактерніші люди, - стверджує Ушинський, - виходять з тих родин, де батьки й вихователі, не розуміючи властивостей душі людської, безперестанно втручаються в життя дитини і не дають їй вільно ні почувати, ні бажати" [8]. Критикуючи за ці недоліки сучасне йому виховання, Ушинський відзначає цікавий парадокс: міцний, усталений характер діти виносили із середньовічної школи з її жорстокою педагогічною системою, котра, здавалося б, мала їх ламати. Він пояснює це тим, що, незважаючи на суворі правила і жорстокі покарання за їх порушення, схоластична медіальна школа не дуже придивлялася до життя дитини, не копирсалася в її душі, і дитина жила спокійно, хоч і в тих вузьких рамках, які були їй поставлені. Тому, на думку Ушинського, "сучасна школа і сучасне виховання... повинні залишити розумний простір для самостійного життя серця й волі дітей, у якому тільки й можуть бути накопичені матеріали для майбутнього характеру" [5].
По-п'яте, в навчально-виховному процесі не можна робити наголос лише на розвитку інтелектуальних можливостей учня. Це буде великою помилкою, бо "людина більше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає" [8]. Дуже часто трапляється, наголошує К.Ушинський, що характер людини залишився слабким і нерозвиненим, а елементи характеру перебувають в цілковитому безладі саме тому, що людина жила переважно в розумовій сфері, залишаючи осторонь "сердечне життя".
По-шосте, Ушинський у своїх творах формує закономірний взаємозв'язок між категоріями "прагнення" — "діяльність" та "свобода" - "перешкода". Зауважимо, що коли якийсь компонент випадає із цього ряду, то руйнується увесь механізм формування характеру.
Змістом діяльності, безумовно, є праця. Тож, умовою виховання характеру, навіть метою педагогічної діяльності, Ушинський вважав необхідність "дати працю людині, працю... вільну, що сповнює її душу, і дати засоби для виконання цієї праці..." [9].
Незалежно від того, яка це праця - фізична чи розумова, і незалежно від співвідношення цих видів праці в житті людини, вона, завжди важка і серйозна, обов'язково цілеспрямована, є добрим засобом виховання "діяльних характерів". У праці людина бере на себе певні навантаження, долає труднощі, а це обумовлює гарт характеру, формує його силу. К.Ушинський підкреслював чотири особливості праці, що мають вирішальне значення для виховання: а) праця повинна бути вільною, рабська праця не виховує характеру; б) вона повинна узгоджуватися з християнською моральністю; в) праця повинна забезпечувати постійне прагнення робити все якнайкраще, тобто бути творчою; г) вона повинна бути важкою, неприємною і обтяжливою, але приваблювати своїми неочікуваними наслідками. Такі особливості праці виховують у людини риси позитивні [1].
По-сьоме, необхідною умовою є наявність ефективних засобів виховання, а головне — коригування характеру (формування переконань, звичок, навичок), Ушинський детально аналізує один із них - звичку. "Тільки звичка відкриває вихователеві можливість вносити ті чи інші свої принципи в самий характер вихованця, в його нервову систему, в його природу" [9]. Звичка, відзначає Ушинський, укорінюється повторенням якої-небудь дії доти, поки в нервовій системі не встановиться нахил до цієї дії. Він радить на початковому етапі формування звички інтервал повторюваності цих дій зробити частішим, але не настільки частим, щоб це привело до перенавантаження нервової системи. З огляду на останнє, слід також час від часу робити перерви у процесі творення звички.
Важливим є те, що звички, сформовані цілеспрямованими виховними діями у молодшій школі, повинні обов'язково враховуватися в старших класах задля наступності й послідовності у формуванні характеру. Коли ж учитель старших класів залишить без уваги звички, виплекані в початковій школі, або взагалі береться викорінювати їх протилежними звичками, то цим "тільки розхитуються, а не створюються характери" [9].
По-восьме, виховуючи характер, слід особливу увагу приділяти юнацькому періоду життя людини. "В огні, що оживляє юність, - пише Ушинський, - гартується характер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який у цей час вливається в душу юнака, був доброї якості" [7].
Розглянувши умови виховання характеру у творчості Ушинського, слід повернутися до останнього з трьох факторів його творення — особистої волі людини. Формування характеру — це не середня математична лінія між впливами природжених особливостей темпераменту і впливами випадковостей життя. Ушинський риторично запитує: "Невже людина сама не бере участі в утворенні власного характеру, з якого потім, як математичні висновки, випливають всі її бажання, рішення і вчинки?" [8]. Детально розглянути це питання він обіцяв у третій частині своєї "Антропології", яка, на жаль, не побачила світу через передчасну смерть автора. Проте натяки на його вирішення, щоправда незначні, трапляються в різних місцях творів К.Ушинського.
Воля, як влада душі над тілом або як "бажання, що перетворюються в душі в акт влади", з допомогою досвіду формує в людині внутрішнє психічне середовище, яке дає їй самостійність щодо впливів на неї зовнішнього світу. Пізнаючи закономірності об'єктивного світу і власної природи, людина панує над собою і вдосконалює свій характер (самовиховання). Характер, вироблений самовихованням, Ушинський називає сократівським або штучним [7].
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що вчення К.Ушинського про характер є цілісним, систематизованим, хоч і не завершеним. Воно стало відгуком на ті процеси, які перетворювали феодально-самодержавне тіло Російської імперії в більш модернізований, динамічний організм, що у відповідності до нових умов вимагав нових людей, здатних боротися, працювати, винаходити, творити. Запропоновані Ушинським педагогічні постулати виховання особистості справили значний вплив на українську педагогічну думку. Неабияку цінність для сучасної педагогіки у сфері виховання характеру становлять: 1) погляди на структуру характеру, які дають просте, але чітке уявлення про нього, формують цілісне бачення характеру, що є вкрай важливим для практики виховання; 2) обгрунтування необхідності виховання характеру як з точки зору гармонійного розвитку особистості, так і з погляду потреб суспільства; 3) аналіз шляхів та умов виховання характеру, які дають у розпорядження педагогам розмаїття педагогічного інструментарію (діяльність і цілеспрямована праця, свобода й самостійність, активність та ініціативність, дисципліна, народні традиції, перешкоди та їх подолання); 4) ряд практичних порад методичного змісту (цілеспрямоване, виважене, продумане, поступове, але наполегливе формування переконань, звичок-навичок, які переходять у нахили) тощо.
2. Застосування ідей Сухомлинського та Ушинського в процесі навчання дітей початкової школи
2.1 Моральне і естетичне виховання молодших школярів
Важливою соціально-педагогічною проблемою всебічного розвитку особистості В.Сухомлинський вважав виховання потреб, культури, бажань, шо є моральним сенсом шкільного життя. У сучасній школі ця проблема набуває неабиякої ваги через те, що значна частина дітей сповідує низькоморальні потреби та бажання. Це в свою чергу сприяє розбещенню вихованців, якими поповнюється наше суспільство. Запобігти такому злу можна завдяки багатогранному духовному життю школи. Щоб сформувати культуру бажань, необхідно, вважав Сухомлинський, навчити школярів азбуки моральної культури. [25, с. 75].
У науково-методичній праці "Як виховати справжню людину" йдеться про моральний ідеал, який увібрав в себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді чотирнадцяти Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін. Тут розкриваються зміст і методика роботи щодо виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей, батьків, рідних, близьких і обов'язку перед ними, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки. У цій праці вперше у вітчизняній педагогіці автор глибоко розкриває суть таких понять як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність та ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження у юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.
Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм змогу олюднювати свої вчинки, опановувати духовні цінності свого народу, розуміти мету і сенс життя.
Народна філософія і народна педагогіка — невичерпне джерело науково-педагогічної думки та практичної діяльності В.О.Сухомлинського.
Педагог був переконаний, що виховання духовності школярів немислиме без процесу усвідомлення народних зяичаїв. обрядів та традицій, а виховання національної свідомості учнів — без формування у них емоційного ставлення до народних джерел, В. Сухомлинський уважно вивчав історико-культурні і педагогічні традиції українського народу, а також мав глибокі енциклопедичні знання з людинознавства і народознавства. Ці знання про людину, народ і націю педагог зумів використати у роботі з формування складного і багатогранного внутрішнього світу дитини.
Важливе місце в системі педагогічних поглядів та практичній діяльності В. О.Сухомлинського посідає використання народної міфології — важливого засобу морально-етичного виховання школярів та формування творчої особистості. Особлива роль тут відводиться народній казці - яка охоплює дітей оригінальністю свого змісту, високим польотом творчої фантазії, знайомить дітей з духовними надбанням народу. "Казка — це духовні багатства народної істини, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем життя народу". — писав В. О. Сухомлинський у книзі "Серце віддаю дітям". Педагог стверджував, що головне в народних казці те, що в них закладені глибокі філософські істини, послухавши і сприйнявши які діти замислюються над проблемами життя. [22].
Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе у світі казкових образів. "П'ять, десять разів,— пише В.О. Сухомлинський, — дитина може переказувати одну і ту саму казку і щоразу відкривати в ній щось нове. В казкових образах перший крок від яскравого живого - конкретного до абстрактного" ("Серце віддаю дітям").
Наші діти водночас шукають відповідь на сто і більше запитань різного змісту: як женуть зорі і чому плаче дощ? Звідки взялася дівчинка і як у лелеки з'явились червоні чобітки? Що чує стрибунець? Чому павуки хотіли закрити сонце? Чому півень встає раніше за всіх? Щоб дати відповідь на всі ці запитання в ранньому дитячому віці треба звернутись до мудрої і благородної народної казки, яка вмить і виховує.
Діти Педагога знали і переказували різноманітні казки, створені народом і окремими авторами; самі складали казки.
Талановитий педагог гостріше інших розумів небезпеку перевантаження дитячої особистості розумовими та фізичними видами діяльності і зв'язане з ним передчасне вмирання дитинства. Він всіляко розширював, піднімав стелю дитячості свідомості шляхом творення казки.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
