113474 (616835), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Отже, історико-теоретичний аналіз розвитку реабілітаційної допомоги свідчить про її динамічний характер з глибокої давнини до сьогодення в залежності від етапів соціокультурного розвитку суспільства, свідомості громадян, еволюції відношення суспільства і держави до людей з обмеженнями можливостями життєдіяльності та комплексними порушеннями психофізичного розвитку.

1.2 Мета та завдання допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Тенденції до зростання кількості дітей, які мають різні порушення нервово-психічного здоров'я, прогресивна точка зору стосовно можливостей компенсації та надкомпенсації згідно вчення Л.С. Виготського, «Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей» зумовлюють приєднання України до світового досвіду реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями розвитку, стають однією з провідних тенденцій сучасної спеціальної педагогіки та психології.

Існування або поєднання двох та більше дефектів розвитку, які є не просто сумою дефектів, а зумовлюють якісно своєрідну структуру психічного дефекту, загрожують повноцінному та нормальному плину психофізичного розвитку дітей [16, с. 354]. Діти з психофізичними порушеннями являються особливою категорією дітей, бо наявність дефектів спотворює розвиток таких дітей значно більшою мірою ніж дітей з нормальним перебігом розвитку. Такі діти зі стійким розладами функцій організму, зумовлених захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та зумовлюють необхідність надання їм соціальної допомоги і захисту називаються — інвалідами. Їхнє навчання і виховання здійснюється у спеціальних освітньо-виховних закладах, куди вони направляються на підставі висновку про ступінь вираженості того чи іншого дефекту. Комплексні порушення таких дітей виражені такою мірою, що навчання, відповідно до Державних стандартів освіти, для них недоступне і можливості освіти обмежуються здобуттям елементарних знань про навколишній світ, опануванням навичок самообслуговування, елементарних трудових навичок або отриманням елементарної допрофесійної підготовки.

Вирішення практичних питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР), законах України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (№ 2961-ІV від 06.10.2005 р.), "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" (2017-14), "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12), "Про соціальні послуги" (966-15), інших нормативно-правових актах, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [27, с. 12].

Так, на виконання Національної програми реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 13 липня 2001 року №519/2001, створено заклади соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Прийняті в Україні документи та їх практична реалізація значно розширюють можливості диференціації та індивідуалізації освіти, реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями.

У сучасній науці існує значна кількість підходів до теоретичного осмислення проблем соціальної реабілітації і адаптації осіб з обмеженими можливостями. Концепція соціальної реабілітації передбачає: здійснення соціальної реабілітації у спеціалізованих закладах максимально наближених до місця проживання; реалізацію індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня розвитку та можливостей кожної дитини-інваліда; соціальну реабілітацію безпосередньо у сім’ї з участю дітей-інвалідів та членів сім’ї; перебування дитини у дитячому колективі в умовах звичайного середовища, без ізоляції від суспільства,; поступову інтеграцію дітей у суспільство тощо [33, с. 167].

Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Див. додаток 2.

Першою метою соціально-реабілітаційної роботи є забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини з комплексними порушеннями і спроба максимально розкрити її потенціал для навчання [ 34, c. 56]

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей із відхиленнями у розвитку. Це може проявитися через дві основні причини: або ж після невдалої спроби призупинити просування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносини між дитиною і сім’єю, спричиненого, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдалися.

Третьою метою соціально-реабілітаційної роботи є реабілітація сім’ї, яка має дітей із відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім’ї фахівцями має бути розроблена індивідуальна програма, що відповідає потреба і стилю життєдіяльності сім’ї [21, c. 34].

Існує кілька етапів соціально-реабілітаційного процесу. Основними завданнями на цих етапах соціально-реабілітаційного процесу у центрі реабілітації дітей-інвалідів виступають:

• прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;

• проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів у наданні допомоги дитині і сім’ї;

• вивчення потенціалу сім’ї, яка забезпечує реабілітацію дитини з обмеженими можливостями;

• розробка та впровадження методик оцінки різних аспектів реабілітаційного процесу із залученням зацікавлених осіб;

• надання психолого-педагогічної допомоги сім’ї через заняття з профілактики й корекції здоров’я, сімейну терапію;

• активне залучення дитини до посильної у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у співпраці, взаємодії із здоровими дітьми;

• вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості [40, c. 124];

1.3 Провідні напрямки та шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Загалом закономірності реабілітаційної допомоги є одним із найбільш важливих елементів основ теорії соціально-педагогічної реабілітації і обумовлюють її сутність і зміст у практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, чим визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері соціального захисту. Основні закономірності базуються на принципах, які обумовлюють їх зміст Див. Додаток 1.

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.

Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім’ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини.

Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. Вона також виступає наступним етапом після адаптації. Соціальна реабілітація – неперервний, але обмежений у часі процес, протягом якого повинні з’явитися нові якіснi характеристики дитини. Це не абстрактна категорія, вона має свою спрямованість, специфіку для кожного вікового етапу.[14, c. 34-37]

Діти з психофізичними вадами мають проходити комплексну реабілітацію, а саме медичну, фізичну, психологічну, соціальну і педагогічну. Складовою педагогічної реабілітації є логопедична допомога, яка повинна охоплювати різні напрями впливу та допомоги. [40, c. 206].

Аналізуючи різне ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущими для розкриття реабілітації як соціального процесу і виступають головними напрямками реабілітаційного процесу.

1. Ставлення до дефекту дитини може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлення, сприйняття чи несприйняття, пригніченість, адаптація чи дезадаптація, депривація.

2. Участь сім’ї у процесі реабілітації. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіперопіки, афективності, авторитетності виховання, гіперсоціальності, примусу, репресії.

3. Навички самообслуговування. Зона реабілітації передбачає формування навичок довільно брати й опускати предмети, перекладати їх з руки в руку, прикладати зусилля відповідно до розмірів ваги і форми, предмету. Цей факт відображається в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності і найбільш значимим для дітей, котрі страждають на дитячий церебральний параліч, тому головними категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекцію помилкових настанов опорно-рухового апарату.

5. Пізнавальна активність. У першу чергу пов’язана зі стимуляцією сенсомоторного розвитку дитини, який поєднаний з емоційно-позитивним спілкуванням є основою формування психічних функцій, представлених у категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс пожвавлення, мислення, уява та інші [25, c. 289].

6. Соціальна активність є складною динамічною функціональною системою, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії із соціальним середовищем, природою [31, c. 245].

Існує система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини і всієї сім’ї. Вона розробляється командою фахівців (лікарів, соціальних працівників, педагогів, психологів) разом із батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спеціаліст, яки може бути один з вище названих, котрий має відстежувати та координувати реабілітаційну програму, яка може розроблятися на півроку, рік, що залежатиме від віку та умов розвитку дитини.[22, c. 305]

Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримку сім’ї, допомогу сім’ї. Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота проводиться за різними напрямами із залучення різних фахівців.

Основним завданням педагогічної роботи є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

Педагогічна робота передбачає не лише корекційну роботу з дітьми, але й різноаспектну діяльність під час педагогічного супроводу особливої дитини, вона має певні етапи, через які мають пройти дитина та її оточення. Сфера галузей потенційної соціальної реабілітації відображує реабілітаційний потенціал дитини, ставлення до вади, становище у сім’ї, навички самообслуговування, рухову, пізнавальну та соціальну активність.

Отже, можна стверджувати, що ефективність реабілітаційного процесу багато в чому визначається повною реабілітацією потенціалу, який враховує: стан дитини, рівень вікового розвитку, оцінку соціально-психологічного статусу в сім’ї і її оточенні, структуру потреб дитини, коло інтересів, задатків, здібностей; рівень домагань, загальну оцінку реабілітаційного потенціалу, реабілітаційний прогноз, показання щодо необхідності реабілітаційних заходів, реабілітаційно-експертний висновок.[63, c. 145]

Висновки до І розділу

Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім’ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини. Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції.

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, розглядається у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечють цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес одночасно. Так вважають та розглядають дану проблему В.І. Бондар, Л.С.Вавіна, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, Т.В. Сак, В.М.Синьов, Є.Ф.Соботович, В.В. Тарасун, Л.І.Фомічова, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко та інші діячі.

Основним завданням педагогічної роботи в умовах реабілітаційних закладів є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

РОЗДІЛ ІІ. ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЗАКЛАДУ

Характеристики

Список файлов курсовой работы