113458 (616833), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

· „захоплений виклад самого навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення наукових знань тощо). При цьому інтерес має формуватися не за рахунок відхилення від змісту основного матеріалу, а завдяки подачі тих аспектів, до яких передусім повинна бути привернена увага учнів (студентів);

· використання методів і форм організації навчання, які спонукають учнів (студентів) до самостійної пізнавальної діяльності (проблемне навчання, наочність, групова робота, взаємне навчання і контроль);

· створення сприятливого емоційного поля (довіра, такт учителя, відкритість до нових ідей, взаємна доброзичливість);

· моделювання ситуації успіху, за якої створюються умови переживання радості успіху, усвідомлення своїх можливостей, віри в себе. При цьому вчитель повинен акцентувати увагу учнів (студентів) на тому, що в засвоєнні будь-яких знань (як і в психології) негативний результат – це також результат, бо, зрештою, він веде до позитивного, а не різко критикувати якісь неправильні думки чи результати учнів (студентів)” [5, с. 217].

В педагогіці та педагогічній психології особливого значення надається вивченню та формуванню мотивів навчання. Звідси й значна кількість праць у цій галузі (Л. Божович, 1969; Н. Морозова, 1967; Л. Славіна, 1972; М. Матюхіна, 1984; А. Маркова, 1984). До мотивів навчальної діяльності відносять стимули, розуміння потреби навчання, обов’язок як мотив навчання, відповідальність, пізнавальний інтерес, усвідомлення необхідності вивчення певної навчальної дисципліни для оволодіння фахом, отримання в майбутньому матеріальної винагороди. „Під мотивом навчальної діяльності розуміються всі фактори, що зумовлюють навчальну активність: потреби, цілі, установки, почуття обов’язку, інтереси, стимул” [3, с. 253].

В розробці Є. Ільїна виокремлюються такі фактори мотивації навчання:

„1. Навчання заради навчання, без отримання задоволення від діяльності і без інтересу до предмета.

2. Навчання без особистих інтересів.

3. Навчання для соціальної ідентифікації.

4. Навчання заради успіху або через страх невдачі.

5. Навчання під тиском.

6. Навчання, грунтоване на суспільних нормах.

7. Навчання для досягнення мети в житті.

8. Навчання, що базується на соціальних цілях, вимогах і цінностях” [3, с. 253].

Як вважає М. Заброцький, будь-яка діяльність відбувається під впливом певних спонук, які визначають активність її суб’єкта. Саме сукупність таких спонук формує мотиваційну сферу діяльності. Не виняток і навчання як вид діяльності. До мотиваційної сфери цього виду входять потреби учня (студента), його інтереси, переконання, ідеали, уявлення про себе. „Розрізняють спонукальну, організуючу та смислотворну функції мотивації навчальної діяльності, які у своїй єдності забезпечують її керівну роль. Провідною серед них є смислотворна, оскільки саме вона надає навчальній діяльності особистісного смислу та значущості, визначає характер прояву двох інших функцій” [1, с. 55].

Структуру мотивації (за М. Заброцьким) можна показати наочно (схема 1).

Схема 1

Навчальна мотивація визначається специфічними для навчальної діяльності факторами: власне освітньою системою, освітнім закладом; організацією навчального процесу; суб’єктивними особливостями тих, хто навчається (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими); суб’єктивними особливостями педагога, насамперед його ставленням до учня, до власної справи; специфікою навчального предмета [1, с. 55].

Продовжуючи виклад позиції М. Заброцького, слід зазначити, що „навчальна мотивація ґрунтується на потребі – психічному стані, що характеризується пізнавальною активністю дитини, її готовністю до засвоєння знань. Емоційне переживання пізнавальної потреби та її задоволення є інтересом” [1, с. 56]. Але для розвитку інтересу в учня (студента) до навчання та вчителя треба створювати спеціальні умови. По-перше, передумовою виникнення інтересу до навчання є виховання соціальних мотивів навчальної діяльності, усвідомлення важливості знань для власної життєдіяльності. По-друге, необхідно організувати навчання так, щоби учні (студенти) мали змогу виявити інтелектуальну самостійність та ініціативність, що сприятиме розвитку інтересу до змісту навчання. По-третє, важливу роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемних ситуацій. Необхідно також урізноманітнювати навчальний матеріал та прийоми навчальної діяльності. Пізнавання нового має ґрунтуватися на раніше засвоєних знаннях.

„Мотиви навчальної діяльності розрізняють за змістовими та динамічними характеристиками. До змістових характеристик мотивів належать наявність або відсутність особистісного смислу учіння, коли мотив не просто виконує спонукальну функцію, а й має особистісне значення, виражає внутрішнє ставлення до учіння. У цьому разі мотив вважається смислотворним. Дієвість такого мотиву проявляється в його реальному впливі на процес учіння, самостійність – в особливостях виникнення і функціонування мотиву, усвідомлення – у рівні рефлексного ставлення учня до мотиву. Динамічні характеристики мотивів проявляються в їх силі та тривалості” (схема 2) [1, с. 57].

Схема 2

Мотиви навчальної діяльності за М. Заброцьким
Змістова характеристика	Динамічна характеристика

А. Маркова відзначає, що „навчально-пізавальні мотиви формуються в процесі самої навчальної діяльності, тому дуже важливо, як ця діяльність здійснюється” [5, с. 16]. На її думку, головними факторами, що впливають на формування позитивної стійкої мотивації до навчання, є (схема 3):

Схема 3

Зміст навчального матеріалу. Зміст навчання є для учнів тією, у першу чергу, інформацією, яку вони отримують від учителя та з навчальної літератури. Але сама по собі інформація, без потреб учня, не має для нього жодного значення, а отже й не спонукає до навчання. Ось чому, викладаючи навчальний матеріал, необхідно враховувати потреби учнів певного віку. Навчальний матеріал повинен подаватися в такій формі, щоби він викликав емоційний відгук, був досить складним, активізував пізнавальні психічні процеси.

Організація навчальної діяльності. А. Маркова підкреслює, що вивчення кожного розділу або теми навчальної програми повинне складатися з трьох основних етапів: мотиваційного, пізнавального, оцінювального. Мотиваційний етап – це повідомлення учням, для чого необхідно вивчати певний розділ програми, яке основне навчальне завдання конкретної роботи. На пізнавальному етапі учні засвоюють тему. Його призначення – формувати та підтримувати мотивацію до навчальної діяльності. Він залежатиме від того, чи зрозуміла учням необхідність наданої інформації і чи розуміють вони поданий навчальний матеріал.

Оцінювальний етап пов’язаний з аналізом пройденого, зіставленням досягнутого з поставленим завданням та оцінкою роботи. Підбиття підсумків потрібно організувати так, щоб учні відчули задоволення від виконаної роботи, подолання труднощів, пізнання нового. Це обумовить формування очікування таких же емоційних переживань і в майбутньому.

Колективна форма діяльності. Як відомо, в багатьох випадках групова форма навчання утворює кращу мотивацію, ніж індивідуальна. Вона спонукає до активної роботи навіть пасивних осіб.

Оцінка результатів навчальної діяльності. Мотиваційне значення оцінки результатів не викликає сумніву. Але дуже часте оцінювання призводить до того, що висока оцінка стає самоціллю, а, отже, порушується навчальна мотивація. Важливо, щоб оцінка давала якісний, а не кількісний аналіз навчальної діяльності, підкреслювала позитивні моменти.

На формування мотивів навчання впливає стиль педагогічної діяльності вчителя. Різні стилі формують різні мотиви [3, с. 264].

Навчальна мотивація як психологічний феномен є надзвичайно складною. Формуючи її, потрібно враховувати її структурну організацію (за А. Марковою), змістовність і динамічність (за М. Заброцьким), залежність від вікових особливостей та можливостей індивіда.

Використовуючи праці М. Заброцького та А. Маркової, можемо побачити перспективи розробки проблеми у формуванні, підборі спеціальних, специфічних психологічних тестів, що визначають особистісне забарвлення інтересу до навчання (сприйняття навчального матеріалу правопівкульними та лівопівкульними особистостями, слухачами різного віку й статі).

1.3 Проблема формування пізнавальних інтересів молодших школярів

На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань -створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України, як зазначалося на другому з'їзді працівників освіти. Це можливо здійснити, розробивши нові педагогічні технології, які б передбачали особливості психічного розвитку підростаючої особистості з урахуванням її індивідуальних відмінностей. У цьому ключі розгляду проблеми інноваційних підходів і оцінок потребують не лише загальні засади навчального процесу, а і його структурні компоненти, зокрема, процес учіння та форми і методи організації навчальної діяльності дитини. Відтак, запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Л.В. Артемова справедливо зазначає: "Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами" [1, с.7]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах.

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік, О.І. Киричук, Г.С.Костюк, Л.М. Проколієнко, О.Я. Савченко, Н.Ф.Скрипниченко, О.В.Скрипниченко та ін.) [2,3,4,5,6]. Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання.

Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії [ 3, сі 1].

Особливого значення це питання набуває в роботі зі старшими дошкільниками, оскільки в дитини на шостому році життя формуються підпорядкованість мотивів та навички навчальної діяльності. Окрім того, старший дошкільний вік вважається перехідним, тому необхідне вивчення його специфічних ознак, зокрема, особливостей формування пізнавальної активності в дітей шостого року життя. Характеризуючи цей період, слід зазначити, що до шести років дитина досягає високого рівня розвитку самостійної діяльності, коло її пізнавальних інтересів розширюється. Поступово розвивається здатність аналізувати й узагальнювати предмети та явища. У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне й образне мислення, а також творча уява. Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямами: уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються й поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; способи використання предметів стають значно точнішими й доцільнішими; ознайомлення з предметами набуває систематизованості й послідовності. Таким чином, на кінець дошкільного дитинства зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів і різних зв'язків між ними.

Досліджуючи розвиток дітей старшого віку дошкільного віку, необхідно зазначити, що в шестилітньому віці найсуттєвіші зміни охоплюють різні психічні сфери. Новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів: сприймання, пам'яті, уяви, мислення тощо. Ці процеси в старших дошкільників набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Завдяки залученню старших дошкільників до різних видів діяльності згідно з їх схильностями та інтересами, в них формується вибіркове оцінне ставлення до тих видів, у яких вони найшвидше досягнуть успіху, тобто до суб'єктивно значущих.

Якісна перебудова інтересів найінтенсивніше відбувається в періоди переходу дитини з одного етапу онтогенезу на інший. Зміна інтересів, їх якостей не нівелює певної стійкості найбільш значущих у кожному віковому періоді ознак, які продовжують розвиватися, інтегруватись в інші на вищому рівні. При цьому, за дослідженнями Н.М.Бібік, відбувається не тільки розширення і поглиблення інтересів, а й їх диференціація, яка виражається в появі комплексу домінуючих ознак. Встановлено, що інтерес обумовлює навчальну діяльність в цілому, сприяє самовдосконаленню учнів [2].

Характеристики

Список файлов курсовой работы