113328 (616795), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

• формування взаємин на основі творчої співпраці;

• організація навчання на основі особистої зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб’єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

• превалювання ідей подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

• вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

• розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння, «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

• гуманістичний, суб’єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визначення гідності особистості, її права на вибір, високу думку, самостійний вчинок);

• створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності, педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегративного процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати « опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід. [9; 6]

1.2 Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв’язки.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. [10; 10]

На сьогоднішній день уже існують способи обдарованих дітей, розробляються програми допомоги їм у реалізації здібностей.

По-різному складаються долі вундеркіндів. Вони залежать багато від чого. Ранні блискучі обдарування не завжди гарантія того, що звичайні діти, з посередніми здібностями обганяли вундеркіндів. Велику роль у цьому відіграє воля юного таланту, бажання за будь-яку ціну досягти успіху.

Обдарована дитина не повинна вкладатися в продуктове ложе шкільної програми, розрахованої тільки на дітей звичайного, нормального, розвитку. Якщо учень з дня на день вивчає те, що давно знає, учень може втратити цікавість до знань, позбутися радості пізнання нового, замкнутися в собі. Буває, вундеркінди, при неправильному вихованні, переоцінюють свої можливості, а не досягнувши бажаної мети, впадають у депресію.

Дитина має навчатися в умовах, коли нові знання доступні її розумінню і водночас потребують певних зусиль для засвоєння.

Величезну роботу як теоретик виконав В.О. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо значущою є його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище. [17; 30]

Ю.З.Гільбух разом із групою вчених ним була розроблена диференційована система навчання, яка дає більші можливості для прояву індивідуальності дитини.

Дослідження О.М. Матюшкіна дозволили виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:

• задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості;

• інтереси, їхня спрямованість;

• допитливість, прагнення до створення нового;

• швидкість у засвоєнні нової інформації;

• схильність до постійних порівнянь;

• прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, адекватність дій;

• емоційне забарвлення окремих процесів, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, вибір, перевага;

• наполегливість, цілеспрямованість, рішучість;

• інтуїтизм – схильність до над швидких оцінок, рішень;

• порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками.

Талант і обдарованість можуть виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. І дослідженні Н.Б. Шумакової вивчалися особливості розвитку постановки питань як однієї з форм прояву пошукової, творчої активності в період 5 до 20 років.

Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здатності дітей задавати питання при знайомстві з новим об’єктом. [20; 54] Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20 – 25%) стають пасивними; разом з тими у 20 – 25% дітей спостерігається різке наростання активності. У цей період пізнавальні питання дітей набувають нової якості – пошукового характеру: вони спрямовані в основному на самостійне вивчення невідомого.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини. [6; 12]

Потрібні спеціальні школи для обдарованих дітей, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники, але, насамперед, потрібно визнання самого факту, що вони є і що вони інші – не тільки за своїми інтелектуальними і творчими можливостями, але й особистісним рисам. Адже, обдарованість – не тільки подарунок долі для відзначених нею, але що й іспит.

Нині в Україні розвивається індивідуально орієнтована педагогіка. На практиці ця робота зводиться до кількох форм: виявлення обдарованих дітей і створення програми їх розвитку. Це робиться вже років десять. Але як не дивно, поки що ніхто не бачив реальних результатів.

Існує інший підхід: не треба виявляти обдарованих дітей – їх і так видно! І розвивати якось особливо також не треба. Просто треба створити умови для розвитку дітей і не заважати їм розвиватися. Адже будь-яке втручання зовні може нашкодити.

Всі діти мають приблизно однокові можливості, яких достатньо для досягнення успіху у будь-якій сфері діяльності. Тобто кожна дитина – потенційний геній. Цю теорію підтримували видатні педагоги: Коменський, Гельвецій, Макаренко. Отже, варто лише створити умови для саморозвитку дитини та перетворення її вроджених задатків та здібностей на обдарованість.

Міф про спадковість таланту розвіяв ще у XIX столітті психолог Гальтон. Він дослідив 600 біографій видатних людей, аби встановити зв’язок між обдарованістю та спадковістю. Висновок такий: немає такої залежності! Звичайно, є династії видатних людей, але це радше винятки.

Деякі вчені вважають, що успішність людини визначається лише вродженими задатками. Колись на педагогічній конференції одна вчителька заявила: «У нас у школі є хлопчик, який може грати на всіх музичних інструментах, які тільки потрапляють йому до рук. Це у нього талант від Бога. Він дуже обдарований!» А старий і досвідчений вчитель музики зауважив: «Це не обдарований хлопчик, це лабух. Його неможливо навчити грати на високому рівні. Він не хоче високих досягнень, а задовольняється тим, що вміє…»

Обдарованість – це високий рівень розвитку здібностей, який супроводжується високими досягненнями. На перший погляд досягнення цього хлопчика здаються високими, особливо тим, хто не грає на жодному музичному інструменті. Та цей хлопчик не бажав їх розвивати і залишився лабухом, який трошки грає на всіх інструментах, а добре – на жодному.

Таким чином популярна думка про те, що обдарованість дається дитині від Бога, – міф. Бо насправді більшість видатних людей досягли висот не завдяки, а всупереч. Хіба у Шевченка або Франка були всі умови для розвитку обдарованості? Ні! Вони боролися, пройшли важкий шлях. Між іншим, ця боротьба і є умовою розвитку обдарованості. Якщо помістити дитину в тепличні умови, дати все, скоріше всього, нічого з неї не буде.

1.3 Форми роботи з обдарованими дітьми у школі

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. [20; 55]

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має наповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизація, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий характер.

Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної роботи та позашкільної, виконання учнем поза навчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у (наукових) тематичних масових заходах, огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. [20; 53] Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обрані профілю позашкільних занять.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання, збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі «перестрибуванню» через класи, переходити до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, створювати умови, за яких учень міг би навчитися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (3–4 групи по 120–140 учнів) і сети (об’єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета).

Створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабі (компенсуючи модель). [8; 45]

Вибір форми навчання залежать від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognito – знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

1.4 Шляхи розв’язання проблеми розвитку творчих здібностей школярів

Ідея розвитку творчих здібностей індивідуума, відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам людського суспільства взагалі. [7; 11]

Насамперед, творча особистість значно легше пристосовується до побутових, соціальних та виробничих умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.

Щоб розвинути до належного рівня творчі здібності інтелектуально обдарованої особистості, її потрібно якомога раніше виявити і впродовж її навчання цілеспрямовано впливати на розвиток її творчих задатків. [9; 5]

Інтелектуально обдарованим школярам притаманні такі психічні якості, які суттєво ускладнюють їхні стосунки з товаришами, батьками, вчителями та власними Я.

Таким обдарованим дітям, наприклад, до вподоби складні ігри і, як правило, не подобаються ті, якими захоплюються їхні ровесники. Обдарованим дітям властиве почуття гумору, вони нетерпимі до всього примітивного.

Особливим є стосунки обдарованої дитини з її батьками. Уже з перших днів народження діти завдають своїм батькам чимало клопоту: значно менше сплять і погано їдять; з’являються труднощі з їхньою підвищеною активністю, нарешті нескінченні запитання.

Своєрідним і складним є ставлення обдарованої дитини до самої себе. Такі діти, воліючи стати морально чистими, інтелектуально глибокими і фізично сильними, ставлять перед собою певну мету, але, досягненням її, виставляють повну висоту, і так без кінця, не відаючи, що того, до чого прагнеш, немає ніде.

Обдаровані діти вимагають уваги з боку дорослих, бережливого і, навіть, співчутливого ставлення до себе [9; 5], а тому і якомога раднішого виявлення, оскільки переважну більшість з них чекає важке майбутнє.

Насамперед слід зазначити, що проблема розвитку творчих здібностей особистості була, є і ще тривалий час залишатиметься дискусійною.

Педагогічна теорія і практика свідчать, що знання, отримані механічно, є мертвими, їх, фактично, не можна використати з метою продукування нових знань, тобто, в творчій діяльності. У зв’язку з цим тільки досвід, уміле спостереження, дослідження об’єктів у їх взаємозв’язку сприяє засвоєнню реальних фактів і розвиває здібність до самостійної думки. [13; 17]

Для міцного засвоєння знань потрібно декілька разів повторювати факти, що вивчаються. Разом з тим, кожне чергове повторення сприяє виробленню звички до механічної дії, а отже, гальмує розвиток творчих здібностей учнів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы