113319 (616791), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Метод (від грецького слова metodos – означає шлях до чого-небудь) – це спосіб досягнення мети, певним чином впорядковану діяльність.

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача і учнів, діяльності, спрямованої на вирішення задач освіти, виховання і розвитку в процесі навчання (за Ю.К. Бабанським).

Навчальний метод – це спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями (за М.М.Верзиліним).

З боку вчителя методи – це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмовий матеріал, сприяють активізації навчального процесу; з боку учнів методи – це відбиття глибинного процесу – засвоєння знань, формування вмінь і навичок (за В.М. Галузинським).

Методи навчання є одним із найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і задачі навчання, досягти засвоєння учнями певного змісту навчального матеріалу.

Методи навчання не менше спрямовані на передачу і сприймання знань, умінь і навичок, а й мають значно широкий діапазон дій, який виражається у функціях навчального процесу.

Незважаючи на те, що функціональність належить до всього процесу в цілому, в її визначенні беруть участь як зміст, так і методи навчання, в цей процес дії функцій втягнуті і форми організації навчального процесу (уроки, екскурсії та ін.). Все ж таки головну роль у функціональному спрямуванні відіграють саме методи навчання.

Оскільки методи навчання мають ряд сторін і можуть розглядатись в різних аспектах, то очевидне існування декількох підходів до їх класифікації:

І підхід. Методи підрозділяють за джерелами передачі і характером сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні ( С.І. Петровський).

ІІ підхід. В залежності від основних дидактичних завдань, що реалізуються на даному етапі навчання, методи підрозділяють на методи засвоєння знань, творчої діяльності, закріплення перевірки знань, вмінь і навичок. (М.П.Данилов).

ІІІ підхід. У відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти виділяють наступні методи: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий або евристичний і дослідницький (М.М.Скаткін).

ІУ підхід. Запропоновані класифікації, в яких поєднуються методи викладання з відповідними методами учіння: інформаційно-узагальнюючий і виконавчий, пояснювальний і репродуктивний, інструктивно-практичний, продуктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, пошуковий (М.І.Махмутов).

У підхід. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації методи навчання поділяються на індуктивні і дедуктивні. (С.Г.Шаповаленко).

УІ підхід. При цілісному підході виділяють три великі групи методів навчання:

1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

3. Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Більшість із дослідників проблеми методів навчання приходить до висновку про те, що оскільки поняття “методи” багатоаспектне, багатостороннє, то метод навчання в кожному конкретному випадку повинен ніби конструюватись вчителем. Методи ніби взаємопроникають один в один, характеризуючи з різних сторін одну і ту ж взаємодію педагогів і учнів.

В дидактиці встановлена наступна закономірність: чим в більшій кількості аспектів був обумовлений вчителем вибір методів навчання, тим більш високі і міцні навчально-виховні результати будуть досягнуті в процесі навчання, причому за менший час.

При виборі і поєднанні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями:

1. Відповідність методів принципами навчання.

2. Відповідність цілям і завданням навчання.

3. Відповідність змісту даної теми.

4. Відповідність навчальним можливостям учнів:

• віковим (фізичним, психічним);

• рівню підготовки (освіченості, вихованості, розвитку);

• особливостям класного колективу.

1. Відповідність навчальним умовам і відведеному часу для навчання.

2. Відповідність можливостям самих вчителів.

Ці можливості визначаються їх попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовки, особистими якостями вчителя та ін.

У виборі підходу до класифікації методів навчання зазвичай надається перевага першому підходу, при якому методи поділяються за джерелами передачі і характером сприйняття інформації, оскільки організація і сам процес здійснення навчально-пізнавальної діяльності передбачає передачу, сприйняття, осмислення та запам’ятовування навчальної інформації і практичне застосування одержаних при цьому знань і вмінь.

При складанні плані-конспектів уроків використовуються словесні методи навчання, серед них: фронтальну та індивідуальну бесіди, розповідь.

Використовуючи фронтальну бесіду на етапі актуалізації опорних знань і чуттєвого досвіду учнів в плані-конспекті уроку на тему: “Гідросфера. Світовий кругообіг води”, мається за мету за короткий час виявити опорні знання учнів всього класу про оболонки Землі, а також систематизувати раніше отримані знання і поступово підводити учнів до вивчення нової оболонки Землі – Гідросфери. Крім того, під час фронтальної бесіди учні могли б здійснювати контроль знань своїх товаришів і самоконтроль, а вчитель – впроваджувати індивідуальний підхід (ставлячи питання до класу, вчитель адресує його відповідному учню в залежності від рівня складності питання) та консентувати відповіді учнів.

Використовуючи фронтальну бесіду на даному уроці на етапі мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів, ставиться за мету зацікавити учнів перспективою вивчення водної оболонки Землі – Гідросфери.

Використання фронтальної бесіди як методу навчання на нетрадиційному уроці “Органічний світ Світового океану” можливе через невисокий рівень складності змісту навчального матеріалу, а також за рахунок того, що матеріал частково відомий учням з книжок і телевізійних передач про океан. В ході уроку можна застосовувати методи стимулювання і мотивації інтересу до учіння: пізнавальні ігри, вікторини, розгадування кросвордів, зачитування цікавої інформації, підготовленої як учнями так і вчителем з додаткової літератури (найбільші і найменші представники рослинного і тваринного світу, отруйні і небезпечні мешканці Світового океану і ін.).

На уроці узагальнення і систематизації знань можна використовувати пізнавальні ігри, в ході яких учні пізнавали б щось нове і цікаве з даної теми і разом з тим систематизували узагальнювали знання.

Методика вивчення теми “Гідросфера” полягає у творчому використанні вчителем різноманітних сучасних методів навчання. Основним має бути проблемний виклад знань, оскільки він збуджує думку учня, активізує його діяльність, підносить творчий тонус, бажання і прагнення дізнатися ще і ще більше.

При складанні планів-конспектів уроків широко використовується розповідь з елементами бесіди. Також передбачаються розповіді учнів, які попередньо готують реферати або короткі повідомлення на задані теми. Такий метод сприятиме закріпленню в учнів вмінь працювати з додатковою науково-популярною літературою, навичок самостійної роботи.

Важливе значення у вивченні теми має практична спрямованість навчального матеріалу. Це самостійні роботи учнів з підручниками, оскільки даний метод сприяє розвитку в учнів пізнавальної самостійності, під час якої проявляється творчість та ініціатива, вміння свідомо сприймати навчальний матеріал і прагнення самостійно здобувати знання.

Можливо запланування самостійної робота також при виконанні практичних робіт з допомогою інструктивних карток.

Формуванню пізнавальних інтересів учнів до географії допомагає рубрика “Це цікаво знати”. Ця рубрика дає цікаві факти про тему, яка вивчається за програмою.

Отже, особливості вивчення теми “Гідросфера” полягають у формуванні в учнів наукового світогляду, пізнання природи, в активізації пізнавальної діяльності учнів, в організації картографічної підготовки учнів, у вихованні патріотизму та бережливого ставлення до природи.

1.4. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТЬ І УЯВЛЕНЬ В ТЕМІ

Успішне засвоєння знань учнями забезпечується методично правильною роботою вчитися над формуванням в учнів певної системи основних географічних понять. У процесі вивчення географії знання учнів постійно розвиваються. Цьому сприяє наступність вивчення курсів фізичної і економічної географії і цілеспрямована робота вчителя в напрямі розвитку розумових здібностей учнів.

Спочатку учні оволодівають більш простими одиничними і загальногеографічними поняттями, а потім більш складними.

Поняття в процесі розумової діяльності учнів взаємопов’язуються, проникають одне в одне.

Географічні поняття, якими оволодівають учні, поділяються на два типи – одиничні і загальні. Загальні поняття охоплюють ряд однорідних предметів і явищ, наприклад: “річка”, “озеро”, “море”. Такі поняття формуються внаслідок нагромадження і узагальнення конкретних уявлень.

Загальні поняття умовно поділяються на загальнонаукові і загальногеографічні. До перших відносять такі, які є властивими не лише для географії. Ці поняття використовують у різних шкільних предметах, але при вивченні географії підкреслюється якась одна риса кожного з цих понять.

Загальногеографічні поняття – поняття, властиві тільки географії – “річкова долина”, “дельта річки”, “водоспад”, “гейзер” і ін. Особливе місце серед понять належить поняттям, які відносять до методів і засобів географічного вивчення об’єкта, наприклад, картографічне поняття “рівень Світового океану” і ін.

Одиничні поняття визначають конкретність і відбивають індивідуальні особливості об’єкта, наприклад: “Дніпро”, “озеро Байкал”, “Кримський півострів”. Кожному одиничному географічному поняттю відповідає географічна назва.

Одиничні географічні поняття тісно пов’язані із загальногеографічними та загальнонауковими поняттями, мають індивідуальні риси конкретного географічного об’єкта. Наприклад, одиничне поняття про Чорне море передає риси, властиві лише Чорному морю, які відрізняють його від Азовського, Балтійського та ін. морів. Відмінні риси у понятті про Чорне море підкреслюють специфіку його географічного положення, обрисів берегів, глибини, солоності води, концентрації сірководню на глибинах понад 100 м.

Одиничні географічні поняття можуть мати певне підпорядкування. Так поняття “Чорне море” підпорядковане поняттю “Атлантичний океан”, а поняття “Каркінітська затока” поняттю “Чорне море”. Всі ці поняття взаємопов’язані і взаємозалежні.

В процесі навчання географії знання учнів постійно збагачуються, їхні уявлення і поняття стають більш повними, чіткими, образними, конкретними і глибокими. У формуванні географічних понять велике значення мають конкретизація і генералізація ознак, які характеризують поняття і уявлення про предмети і явища та зв’язки між ними.

У кожному новому розділі шкільного курсу географії учні набувають нових понять; поступово з окремих понять утворюються узагальнені, які характеризують єдність компонентів всієї географічної оболонки Землі, тобто відбувається систематизація понять.

Мал.1. Систематизація понять гідросфери

Загальне поняття МОРЯ

Класифікаційне

поняття ВНУТРІШНІ ОКРАЇННІ

Одиничне

поняття АЗОВСЬЕ ЧОРНЕ БЕРІНГОВЕ БАРЕНЦОВЕ

Формування географічних понять тривалий у часі і складний за змістом і формами роботи вчителя і учнів процес, який вимагає активної розумової діяльності учнів, направленої на оволодіння знаннями предмета. В процесі навчання учитель формує в учнів загальногеографічні і одиничні поняття, що вимагає різного підходу і засобів у розв’язанні цього завдання. Так, при формуванні загального початкового поняття про озеро доцільно навести як приклад місцеве озеро як об’єкт, на основі якого формується уява про всі озера.

Характеристики

Список файлов курсовой работы