113177 (616739), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Вплив стилю педагогічного спілкування інженерно-педагогічних принципів на результативність професійного навчання
3.1 Введення
Спілкування відіграє величезну роль у житті суспільства. Неможливо уявити розвиток людини, саме існування індивіда як особистості, його зв'язок з суспільством поза спілкування з іншими людьми. Без нього немислимі процес виховання, формування, розвитку особистості, міжособистісні контакти, а також управління, наукова робота та інша діяльність у всіх сферах, де необхідні передача, засвоєння інформації і обмін нею.
Підвищення значущості спілкування в сучасному світі вимагає вміння спілкуватися. Значить, спілкуванню треба вчити, спілкуванню треба вчитися, що передбачає необхідність глибокого знання цього явища, його закономірностей та особливостей, що виявляються в діяльності людей. Все це надає проблемі спілкування виняткову актуальність.
3.2 Поняття педагогічного спілкування та його системи
До цих пір не досягнуто єдності в тлумаченні самого поняття «спілкування», його форм і механізмів. Дослідники по-різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи його різні моделі, пропонуючи різні підходи до його вивчення: комунікативно-інформаційні, діяльні та ін.
Спілкування — особливий вид діяльності, воно супроводжує всі різновиди її, воно пронизує діяльність прямо чи опосередковано (читаючи книгу, ми спілкуємося з її автором). З цього, якщо педагогу не вдається правильно налагодити спілкування з дітьми, то вкрай рідко предметна діяльність виявиться плідною.
Під педагогічним спілкуванням, за А.А. Леонтьєвим, звичайно розуміють професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, що має певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату.
Сутність і структура педагогічного спілкування, а також пов'язана з ними продуктивність - одна з найактуальніших питань педагогічної науки і практики.
Історичний досвід і повсякденна практика свідчать про те, що повна ізоляція людини від суспільства, вилучення його зі спілкування з іншими людьми, приводить до повної втрати людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.
Людина, що спілкується, називається суб'єктом спілкування. При цьому, очевидно, що спілкування як психологічний процес крім суб'єкта спілкування передбачає, як мінімум, ще одного або декількох людей, які є його партнерами по спілкуванню (комунікантами). Зрозуміло також, що кожний з партнерів по спілкуванню, у свою чергу, також є суб'єктом спілкування. Отже, у спілкуванні завжди беруть участь двоє або більше суб'єктів.
3.2.2 Функції спілкування
Спілкування являє собою процес, в якому можуть бути виділені наступні його сторони, або функції:
- комунікація (обмін інформацією);
- інтеракція (обмін діями);
- соціальна перцепція (сприйняття людьми один одного).
Функції спілкування дають уявлення про те, що конкретно відбувається в процесі спілкування між людьми. Комунікативна сторона спілкування відображає процеси обміну інформацією між людьми, що спілкуються. При цьому окремий акт передачі інформації від одного партнера іншому і її прийому називається комунікативним актом.
Залежно від різних критеріїв класифікації комунікативних актів виділяють такі типи:
- за змістом: виробничі, практично-побутові, міжособистісно-сімейні, науково-теоретичні;
- за формою контактування: прямі, опосередковані. Наприклад, переписка є опосередкованою формою контактування комунікантів, а особиста бесіда — прямий формою контактування;
- за типом зв'язку: односпрямовані, двонаправлені;
- за ступенем взаємовідповідності комунікантів: висока, задовільна, незначна, незадовільна, негативна;
- за результатами: від негативного через нульовий до позитивного.
Інтеракція крім обміну інформацією передбачає також обмін визначеними діями між партнерами по спілкуванню. У процесах прийняття один одного партнерами по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування) фіксуються ставлення людей один до одного, їх взаємний вплив один на одного, їх співпереживання і взаєморозуміння.
3.2.3 Стадії спілкування
Наступним вузловим моментом будь-якого спілкування є знання стадій спілкування.
Перша стадія — орієнтування в навколишніх умовах. Вибір місця зустрічі, розташування людей, дистанції взаємодії — просторове орієнтування. Не менш важливе орієнтування в часі (коли призначити спілкування, скільки часу виділити на спілкування) і соціальне орієнтування (які погляди і цінності учасників спілкування, яку психологічну дистанцію зайняти при спілкуванні, які можуть бути мети спілкування).
Друга стадія — залучення уваги співрозмовників. Увага учня збуджується простим, цікавим і близьким до того, що він переживав або відчував.
Третя стадія — пошук сумісності співрозмовників за обсягом спілкування (хто і скільки говорить), за темпами спілкування (частота слів, швидкість зміни тем, думок, образів), за настроєм, за позиціями і дистанцією спілкування.
Тут вчитель повинен володіти наступним рядом педагогічних умінь. Викладач повинен володіти прийомами, що дозволяють поставити різноманітні комунікативні завдання. До них відносяться:
- вміння зрозуміти позицію іншого в спілкуванні, проявити інтерес до його особистості, орієнтація на розвиток особистості учня;
- здатність тлумачити і читати його внутрішній стан по нюансах поведінки, володіння засобами невербального спілкування (міміка, жести);
- вміння стати на точку зору учня і створити атмосферу довіри у спілкуванні з іншою людиною;
- володіння прийомами риторики;
- використання організуючих впливів в порівнянні з оцінюючим і особливо дисциплінуючим;
- перевага демократичного стилю в процесі викладання, вміння з гумором поставитися до окремих аспектів педагогічної ситуації.
На четвертій стадії йде обмін та оцінка фактами, проходить пошук загальної, сов-падаючої точки зору, виявлення прийнятною для обох сторін теми спілкування. Пробуджується взаємний інтерес. Йде демонстрація очікуваних співрозмовником рис особистості, своїх звичок, думок, настроїв.
На п'ятій стадії виникає проблемна ситуація, конфлікт, зіткнення думок. У співрозмовників з'являється бажання рішення.
На шостій стадії співрозмовники приймають рішення на основі розробок п'ятої стадії. Намічається спільний план реалізації знайденого рішення, відбувається фіксація результату спілкування, співрозмовники виходять з контакту.
Таким чином, знаючи стадії спілкування, вчитель може прогнозувати результати взаємодії.
3.2.4 Середа спілкування
Спілкування, коли люди обмінюються інформацією за допомогою слів, називається вербальною. Вербальна комунікація як знакову систему використовує людську мову. Мова є самим універсальним засобом комунікації, оскільки при передачі інформації з її допомогою найменше втрачається сенс спілкування. За допомогою мови не просто «рухається» інформація, але учасники комунікації особливим способом впливають один на одного, орієнтують і переконують один одного, тобто прагнуть досягти певних зміни поведінки.
Такі засоби спілкування, які дозволяють партнерам здійснювати обмін інформацією без використання слів, називаються невербальними. Певний вираз обличчя, поворот голови, рух, манера поведінки, погляд, підморгування можуть повідомити дуже багато інформації про стан партнера. Невербальні засоби спілкування відносяться до «мови тіла», яка присутня у будь-якому людському спілкуванні. Невербальне спілкування, як правило, супроводжує вербальне і доповнює його.
Таким чином, щоб одержати найбільш повну інформацію про стан дитини, необхідно звертати увагу на невербальні складові її поведінки в процесі взаємодії. Спостерігаючи, вчитель дивиться на учня і слухає його, відзначаючи інтонацію, вираз обличчя, жести. Ці невербальні особливості поведінки дітей дуже важливі для спостерігача, який хоче проникнути у внутрішній світ дитини. Саме розуміння дитини, її стану, рівня розвитку, настрою, його бажань і спільних устремлінь дає нам можливість побудувати процес спілкування з ним таким чином, щоб воно сприяло його розвитку.
3.3 Стилі педагогічного спілкування
Педагогічне спілкування — це особливе спілкування, специфіка якого обумовлена різними соціально-рольовими і функціональними позиціями суб'єктів цього спілкування. Вчитель у процесі педагогічного спілкування здійснює свої соціально-рольові і функціональні обов'язки щодо керівництва процесом навчання і виховання. Від того, які стильові особливості цього спілкування і керівництва, в істотній мірі залежить ефективність процесу навчання та виховання, особливості розвитку та формування міжособистісних відносин у навчальній групі.
Існує три стиля педагогічного спілкування:
1. Авторитарний.
2. Демократичний.
3. Попустітельскій.
При авторитарному стилі характерна загальна тенденція до жорсткого управління і всеосяжного контролю виражалася в наступному. Викладач значно частіше, ніж в інших групах, вдається до тону наказу, робить різкі зауваження. Характерними є також нетактовні зауваження на адресу одних учасників і безпричинні, необгрунтовані похвали інших. Авторитарний викладач визначає не тільки спільні цілі діяльності та завдання, але і вказує способи його виконання, жорстко вирішуючи, хто з ким буде працювати. Завдання і способи його виконання давалися учням поетапно. (Такий підхід знижує мотивацію діяльності, так як людина точно не знає її кінцевих цілей.) Авторитарний викладач жорстко присікає всякий прояв ініціативи, розглядаючи її неприпустиме самоуправство.
При демократичному стилі оцінюються факти, а не особистість. Але головною особливістю демократичного стилю є активна участь групи в обговоренні ходу майбутньої роботи та її організації. У результаті в учасників розвивалася впевненість в собі і стимулювалося самоврядування. При цьому стилі у групі зростає товариськість і довірливість взаємин.
Головна особливість попустительского стилю керівництва полягає в тому, що педагог по суті справи самоусовується від відповідальності за те, що відбувається.
Отже, з усіх стилів айгіршим стилем є попустительский. При авторитарному стилі дослідник відзначє прояви ворожості у взаєминах учасників у поєднанні з покорою і навіть запобіганням перед керівником.
Найбільш ефективним є демократичний стиль. Учасники групи проявляють живий інтерес до роботи, позитивну внутрішню мотивацію діяльності. Значно підвищується якість і оригінальність виконання завдань. Групова згуртованість, почуття гордості спільними успіхами, взаємодопомога і дружелюбність у взаєминах — все це у демократичної групи розвивається в дуже високого ступень.
3.4 Позиції в спілкуванні
Створюючи атмосферу взаємодії з учнем, необхідно враховувати можливість різних позицій в процесі спілкування. Позиція у спілкуванні визначається загальним ставленням суб'єкта спілкування до свого партнера і може проявлятися самими різними способами. Найбільш сприятливу атмосферу спілкування створює позиція рівноправного партнера, яка характерна для особистісно-орієнтованої освіти. Якщо педагог в спілкуванні з дитиною займає позицію рівноправного партнера, він забезпечує взаємну довіру і створює гарні умови для обговорення будь-якої проблеми.
Неможливо абсолютна рівність дитини та педагога, але можлива рівноцінність. Спілкування, в якому обидва партнери займають рівноправну позицію, називається партнерським.
У взаємодії з учнем вчитель не тільки приймає від нього інформацію про його настрій, переживання, рівні розуміння, але і дає йому «зворотний зв'язок» про власну ввімкненість в процесі спілкування. Орієнтуючись на реакції педагога, учень будує уявлення про власні успіхи або невдачі, помилки або досягнення, у нього виникає уявлення про себе як про особу. Щиро радіючи його успіху, співчуваючи його біду, учитель надає учневі підтримку, яку той потребує.
Різні зовнішні обставини можуть вплинути на самопочуття. Але ні в якому разі не варто допускати, щоб поганий настрій, втому і роздратування розбили взаємодію педагога з дитиною, зруйнували їх контакт.
Якщо у педагога не виходить заняття або спільна гра, не слід соромитися визнати це учням. У спілкуванні дуже важливо бути природним, залишатися самим собою.
Позитивне ставлення до особистості учня і система прийомів заохочення — важлива частина педагогічного спілкування. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Критерії та ознаки ефективного та неефективного заохочення представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
| Ефективне заохочення | Неефективне заохочення |
|
|
3.5 Психологічні бар’єри у спілкуванні вчителя з учнями
Залежно від соціального середовища і психологічних особливостей людино відзначаються відмінності у рівні і форми його спілкування, повноті і глибині порозуміння з іншими людьми. Існує чимало причин, що затрудняють спілкування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
