112988 (616669), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Депозитні гроші — це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках (“абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.
Валютний курс — це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси.
Валютний ринок — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб'єктів валютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; в) державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн
Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золотовалютного) стандарту; плаваючих курсів. (див. рис. 1.1.)
Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.
Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до
20—30-х років XX ст. Юридично вона сформувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі в 1867 р.
Основними рисами системи золотого стандарту були:
1) наявність фіксованих валютних курсів;
2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;
3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;
4) вільний експорт та імпорт золота.
За часів існування золотого стандарту обмін валют був украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим. Уряди брали на себе зобов'язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія — вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 2 долари (50 : 25).
Система золотого стандарту мала певні переваги. Стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.
Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них — це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який» якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.
Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.
Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який ваяв на себе функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.
Принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі:
1. Основними інструментами міжнародних розрахунків є золото й американський долар. Кожна країна — член МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між власною валютою і валютами інших держав.
2. Кожна країна зобов'язувалася зберігати курс валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних валют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхилення не могли перевищувати 1%. Для підтримки цього обмеження центральні банки повинні бути продавати або викуповувати свою національну валюту за долар.
3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (підвищення курсу валюти), але не більше як на 10 %. Отже, в межах системи здійснювалося періодичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за допомогою якого можна було подолати збалансованість платіжних балансів.
4. Купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 доларів за унцію). Долар прирівнювався до золота також фіксовано: 1 долар дорівнював 0,888 грамів золота.
Проте на шляху виконання доларом функцій світових грошей за правилами золотадоларового стандарту з часом виникли перепони. Серед них — зменшення золотих резервів США, нагромадження значних доларових запасів у інших країнах світу, виникнення дефіциту платіжного балансу США. В 1971 р. адміністрація Президента США Р.Ніксона заборонила обмін долара на золото. Це означало, що система золотодоларового стандарту припинила своє існування.
На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн — членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).
Основні положення Ямайської валютної системи такі:
1. У сфері міжнародних валютних відносин — повна демонетизація золота і ліквідація офіційної ціни на золото. Золото стає звичайним товаром, ціна його на світовому ринку визначається під впливом попиту і пропозиції. Водночас золото залишається високоліквідним товаром, який можна продавати для стабілізації власного платіжного балансу з метою одержання валюти іншої країни.
2. Нова валютна система заснована на кільках ключових валютах. Проте долар у ній вберігає особливе місце. Нині ним здійснюється до 2/3 міжнародних розрахунків.
3. Обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну валют (їх курси) досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти, у
4. Кожна країна сама вибирає валютний курс, який заборонено виражати в золотому еквіваленті,— фіксований або плаваючий. У наш час існує багато режимів валютних курсів. Наприклад, незалежне «плавання», коли курс складається під впливом попиту і пропозицій (США, Японія, Великобританія, Австралія, Гана та ін.); кероване «плавання», що передбачає формування курсу під впливом попиту і пропозицій, але здійснюється за умови втручання центрального банку країни (Греція, Туреччина, Індія, Республіка Корея та ін.). Деякі країни мають кілька видів валютних курсів, наприклад: курс для зовнішньоекономічних операцій, курс для фінансових операцій, курс для туристів. Країни Європейського співтовариства використовують спільне «плавания», яке передбачає два валютних режими: один — для операцій усередині співтовариства, другий — для відносин з Іншими партнерами. Деякі слаборозвинуті країни встановлюють курс своєї валюти відповідно до валютного курсу будь-якої розвинутої країни. Так, до американського долара «прив'язано» валюти 40 країн, до французького франка — 13 країн. Деякі країни «прив'язують» вартість своїх валют до «кошика» або групи інших валют — так званий кошиковий валютний курс (Австрія, Фінляндія, Швеція, Кіпр, Ізраїль, Угорщина та ін.). Як бачимо, існуюча валютна система досить складна.
Міжнародні гроші - гроші, створені міжнародними організаціями для здійснення розрахунків між країнами. До них належать: СДР - “спеціальні права запозичення”, створені Міжнародним валютним фондом, та ЕКЮ - міжнародна розрахункова одиниця, створена Європейським фондом валютного співробітництва. Запитання: що визначає їх суспільну цінність, якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення. По-перше, гроші наділено феноменальною суспільною корисністю - здатність обмінюватись на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому. По-друге, гроші мають суспільну корисність тому, що вони визнане державою, тобто держава оголосила їх законним платіжними засобами. По-третє, цінність грошей визначається їх суспільною спроможністю.
5. Важливе місце в новій валютній системі займають спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) — СДР. СДР — це колективна міжнародна одиниця МВФ. СДР утворено у 1969 p. Саме на Ямайці (у Кінгстоні) було заплановано перетворити СДР у головний резервний та міжнародний розрахунковий і платіжний засіб, тобто СДР розглядалась як альтернатива долару в ролі світових грошей.
СДР випускається Міжнародним валютним фондом (МВФ). Це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках країни в МВФ. СДР — наднаціональна валюта, яка діє тільки в межах Міжнародної валютної системи і на рівні міждержавних економічних відносин країн — членів МВФ. СДР використовується для: 1) регулювання сальдо платіжних балансів, тобто ліквідації дефіциту платіжного балансу країни за допомогою СДР; 2) міжнародних платежів: 3) придбання вільно конвертованої валюти.
Іншим проявом міжнародних штучних грошей є ЕКЮ (Europen Current Unit) — валюта, що функціонує в межах Європейського співтовариства. Для її створення центральні банки європейських країн виділили 20 % своїх золотих запасів і 20 % доларових активів. У обмін на це вони одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ. Золото і доларові активи лише на половину покривають емісію ЕКЮ. Друга половина покривається за рахунок внесків країн-учасниць у їх національній валюті.
ЕКЮ має багато спільного з СДР, але є й істотні відмінності в її функціонуванні. Насамперед, ЕКЮ використовується як засіб кредитування не тільки країнами Європейського співтовариства, а й США, Японією, Канадою, країнами СНД, міжнародними організаціями. Крім того, ЕКЮ функціонує і в приватному обігу, тобто використовується не тільки юридичними, а й фізичними особами, які займаються приватним бізнесом.
Євро було впроваджено 1 січня 2002 року в 12 країнах Євросоюзу – Австрія, Бельгія, Німеччині, Голландії, Португалії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії. Фінляндії, Франції. Купюри в залежності від країн де вони видрукувані, розрізняються лише буквами в номерах, монети мають загальний реверс. Єдиним обов’язковим елементом національної сторони всіх монет є 12 зірок – за кількістю країн єврозони. Монети є обов’язковими для прийому в будь-якій з 12 країн.
Важливий елемент валютної системи — встановлення валютних курсів; воно відбувається двома шляхами:
1) через гнучкі, або плаваючі, валютні курси, коли пропорція обміну національних валют визначається під впливом попиту і пропозиції;
2) через фіксовані валютні курси, які офіційно встановлюються державою (див. табл. 1.1)
Розглянемо фактори, під впливом яких змінюються попит і пропозиція на валютному ринку:
1. Зміни в смаках споживачів на користь виробів іншої країни підвищують попит на валюту цієї країни. Отже, змінюється валютний курс. Наприклад, якщо британці стануть віддавати перевагу американським автомобілям, то, купуючи їх, вони постачатимуть більше фунтів стерлінгів на валютні ринки, і курс долара щодо фунта стерлінгів зросте. 1 навпаки, якщо англійський твід стане популярнішим у США, то попит на фунт зросте, а курс долара впаде.
2. Зростання національного доходу (а відповідно й доходів населення) даної країни порівняно з іншими країнами призводить до зниження курсу її валюти. Наприклад, якщо економіка США розвивається швидше, ніж британська, то американський імпорт британських товарів, отже, і попит у США на фунт стерлінгів зростатимуть. Ціна британського фунта стерлінгів у доларах підвищуватиметься, тобто долар знецінюватиметься.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
