112959 (616657), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Таку ж велику роль моральному вихованню відводив видатний швейцарський педагог-демократ Генріх Песталоцці. Моральне виховання він вважав за головне завдання дитячої виховної установи. На його думку, тільки воно формує добродійний характер і співчутливе відношення до людей.(7, с. 52)
Осмислюючи суть моральності особистості, слід мати на увазі, що як синонім цього поняття часто вживається термін мораль.
Тим часом ці поняття необхідно розрізняти. Під мораллю в етиці зазвичай розуміють систему вироблених в суспільстві норм, правив і вимог, які пред'являються до особистості в різних сферах життя і діяльності. Моральність людини трактується як сукупність його свідомості, навиків і звичок, пов'язаних з дотриманням цих норм, правив і вимог. Вказані трактування дуже важливі для педагогіки. Формування моральності, або моральної вихованості є не що інше, як переказ моральних норм, правил і вимог до знань, вмінь та навичок особистості і неухильне їх дотримання.
Але що означають моральні норми, правила і вимоги до поведінки особистості? Вони є не що інше, як вираження певних вимог суспільства до поведінки і діяльності особистості в різних сферах суспільного і особистості життя, а також в спілкуванні і контактах з іншими людьми.
Мораль суспільства охоплює велике різноманіття цих стосунків. Якщо їх згрупувати, то можна чітко представити зміст виховної роботи з формування моральності учнів.
Для морального виховання необхідно добре орієнтуватися не лише в його змісті. Важливо детально осмислити, яку людину можна вважати моральною і в чому, виявляється справжня суть моральності взагалі. При відповіді на це питання, на перший погляд, напрошується висновок: моральною є та людина, яка в своїй поведінці і житті дотримується моральних норм і правил та виконує їх. Але можна виконувати їх під впливом зовнішнього примусу або прагнучи показати свою «моральність» на користь особистісної кар'єри або бажаючи досягти інших переваг в суспільстві. Подібна зовнішня «моральна пристойність» є не що інше, як лицемірство. При щонайменшій зміні обставин і життєвих умов така людина, як, хамелеон, швидко змінює своє моральне забарвлення і починає заперечувати те з чим раніше погоджувався.
1.3 Методи морального виховання
Методи морального виховання - це своєрідний інструмент в руках вчителя, вихователя. Вони виконують функції організації процесу морального розвитку і вдосконалення особистості, управління цим процесом. За допомогою методів морального виховання здійснюється цілеспрямована дія на учнів, організовується і спрямовується їх життєдіяльність, збагачується їх моральний досвід. (2, с. 35)
Прискорення і поглиблення морального формування особистості в значній мірі залежить від розуміння вчителем побудови специфічних функцій і призначення методів виховання, від уміння визначати і створювати оптимальні умови їх використання. Реалізація цього положення в практиці виховання школярів молодшого шкільного віку вимагає динамічності, співвідношення і взаємодії методів, збагачення їх новими складовими частинами. При цьому життєво необхідним являється дія на інтелектуальну, емоційну, вольову сферу учнів. Всі ці види діяльності складають основні компоненти процесу морального виховання. І якщо один з них випадає з поля педагогічного зору або увага до нього ослаблена, то організоване і кероване формування і самоформування особистості в певній мірі стає стихійним. Тому в кінцевому результаті мета і завдання морального виховання не можуть бути повністю досягнуті і успішно вирішені.
Вибір методів морального виховання багато в чому залежить від віку учнів і життєвого досвіду. Характер методів морального виховання змінюється і залежно від розвитку дитячого колективу. Якщо колектив ще не сформований, вчитель молодших класів пред'являє в твердій і категоричній формі вимоги до всіх дітей. Як тільки колектив починає помітно впливати на учнів, методика роботи змінюватися. Педагог прагне в своїх вимогах спиратися на думку школярів, радиться з ними.
Форми організації і методи морального виховання змінюються від індивідуальних особливостей дітей. Виховна робота проводиться не лише зі всім класом, але й набуває індивідуальні форми. Кінцева мета роботи з колективом – виховання особистості кожного дитини. Цій меті підкоряється вся виховна система. Створення колективу це не самоціль а лише найбільш ефективний і дієвий шлях формування моральної особистості.
І.С. Марєнко назвав такі групи методів виховання, як методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, самовиховання, керівництва, пояснювально-репродуктивні і проблемно-ситуативні. В процесі морального виховання широко застосовуються такі методи як: вправа і переконання. (1, с. 212)
Вправа забезпечує вироблення і закріплення у молодших школярів необхідних навичок і звичок, перетворення навичок і звичок на практиці. Використовуючи цей метод в своїй роботі, вчитель молодших класів в цілому впливає на особистість. Переконання направлене на формування у молодших школярів моральних понять, на роз'яснення моральних принципів, на вироблення моральних ідеалів. Для активізації морального розвитку особистості і перевірки її зрілості, встановлення єдності переконань і поведінки використовується проблемно-ситуативний метод. У різних ситуаціях, уміло підібраних вчителем, учні самостійно вирішують моральні проблеми. Цей метод спонукає особистість систематизувати раніше засвоєні моральні знання і співвідносити їх з вибраними формами поведінки як кінцевого результату вирішення поставленої проблеми. Метод інтенсифікує протікання процесу мислення, викликає переживання, мобілізує волю учня.
Самостійне вирішення учнями моральних проблем, в різних життєвих ситуаціях дозволяє педагогові встановлювати зв'язок між вчинками і якостями особистості, просліджувати характер їх розвитку, визначати перспективу в становленні особистості, формувати позитивні мотиви, узагальнювати моральні знання і уміння. Цей метод включає наступні прийоми: постановку моральних завдань, створення колізій і ситуацій, завдання на самостійне продовження і закінчення морального завдання по вирішеному початку. За допомогою цих методів вчитель молодших класів впливає на моральний розвиток особистості.
1.4 Організація морального виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки
Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль – це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві [8, с. 87].
Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів – батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.
Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері – "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька – "неню", "пане батьку", "батьку".
Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).
Такий лад життя в сім'ї мав величезний позитивний вплив на дітей. Дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільне корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід. На цю особливість етнопедагогіки слід звертати більш уваги в сучасному вихованні, адже сучасні діти дістають усе найкраще, і то в першу чергу. Це розвиває дитячий егоїзм, який у старшому віці іноді дає небажані наслідки.
Незважаючи на виняткову гостинність українців, не всіх запрошували до хати, а тим паче до столу. Щодо цього існувала приказка: "Я з нечесним за стіл не сяду". Такі чесноти як честь і гідність, особливо плекалися в народній моралі.
Необхідною умовою збереження честі вважалось у народній моралі пошанування правдивості. Батьки вчили своїх дітей змалечку: "Ніколи неправди не говори, бо кого ймуть на неправді, тому вже хоча би й божився, не вірять" [9, с. 192].
Надаючи великого значення дисципліні ("Дисципліна – мати перемоги", "Сім'я без дисципліни, як млин без води"), народна педагогіка водночас наголошує, що дисципліна в сім'ї створюється не погрозами й бійками, а родинною атмосферою, загальним порядком у домі ("Порядок дому – лад усьому", "Не поможе й ремінець, як син поганець", "То й дрюк не поможе, як з порядком негоже").
Палка любов до вітчизни, мужність у боротьбі за щастя трудящих, повага до інших народів – одна з основних заповідей народної моралі. Народна педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси з малку, через найрозумніше – любов до матері, сім'ї і домівки, рідного краю, де людина народилась, росте й мужніє ("Як матір покинеш, то й сам загинеш", "Негідником той називається, хто рідної домівки цурається", "Грудка рідної землі дорожча від пуда золота"). Чудовим засобом посилення цих патріотичних почуттів є українські народні казки та легенди на героїчні теми, де уславлюються ті, хто відстоює честь і незалежність батьківщини ("Казка про Іллю Муромця та Солов'я-розбійника" та ін.).
Вивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим як свого народу, та і загалом усіх народів. Вони успадковують від батьків, дідусів, бабусь, інших людей ще не зовсім утрачені фольклорні перлини, поступово поповнюють фонд народних традицій, обрядів, звичаїв.
Відроджується культура рідного народу, входять у життя прадавні ігри дітей. Вивчення фольклору допомагає розвивати творчі нахили учнів, спонукати їх до пізнавальної діяльності. А це і є запорукою виховання любові до рідної української мови [1, с. 120].
Народна педагогіка здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу. байдужого до материнської мови, до рідного слова, рідної домівки, рідної землі.
До скарбів українського фольклору належать прислів'я і приказки – короткі влучні вислови, в яких виражено повчальний досвід народу.
У народних прислів'ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. Прославляючи працелюбність, використовували таке прислів'я – "Без роботи день роком стає". Щоб дитина була сміливою, а не боягузом, їй казали – "На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає". Засуджуючи ледачих, в народі казали – "Тяжко тому жить, хто не хоче робить". Застережуючи дітей від брехні, їм казали – "Правда із дна моря виринає, а неправда потопає"[1, с. 19].
Фольклор на Україні був і залишається могутнім фактором патріотичного виховання. Тема святого почуття любові до батьківщини звучить в усіх жанрах усної народної творчості – від великих епічних творів до коротких і влучних прислів'їв і приказок, загадок. "У світі одна всім потрібна вона", – каже народ про батьківщину в одній із загадок.
"За рідний край і життя віддай!" – закликає народне прислів'я, за допомогою якого діти усвідомлюють свої права і обов'язки по відношенню до Батьківщини. Прислів'я "Чия відвага, того й перемога", вчить поважати себе та рідну землю. Народна педагогіка прищеплює ці чудові риси вже з найменшого віку [8, с. 94-95].
До вічних фольклорних джерел, які дарують радість дорослим і дітям, належить українська народна казка. Це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу. За допомогою казок, які вчитель використовує у виховній роботі, дитині прищеплюється ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі, зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки. Так, вивчаючи правила поведінки в гостях, можна інсценізувати казку "Лисичка та журавель", проілюструвати її прислів'ями [3, с. 55], наприклад:
Вміла готувати, та не вміла подавати.
На язиці медок, а на думку льодок.
Словом, як листом, стеле, а ділом, як голками коле.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
