Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У вихованні в підлітків інтересу до занять фізичною культурою велике значення мало тісне співробітництво школи і сім'ї. Учителі школи допомагали батькам здобути необхідні методичні знання, заохочували батьків виконувати роль тренера, пропагували створення в школі та сім'ях фізкультурних традицій і участь у спільних заходах. Цьому, зокрема, сприяли змагання на звання "Краща спортивна сім'я", які проводилися під час зимових і весняних канікул. Для батьків, які мало піклувалися про фізичний розвиток своїх дітей, організовували групові та індивідуальні консультації. В результаті такої роботи деякі з батьків зацікавилися пропозицією ввести щоденники самоконтролю за руховою активністю дітей. Такі щоденники були необхідні вчителю для отримання цінної інформації про індивідуальні потреби учнів у заняттях фізичною культурою, про особливості виховання в них інтересу до регулярних занять фізичними вправами в домашніх умовах.

Спільна робота школи і сім'ї активізувала участь батьків у складанні індивідуального плану та контролю за його виконанням, сприяла значному підвищенню активності дітей під час занять фізичними вправами. У багатьох сім'ях діти разом з батьками почали виконувати ранкову гігієнічну гімнастику, ходити в походи вихідного дня, самостійно займатися фізичними вправами та спортивними іграми у вільний час. Активізувалася фізкультурно-масова робота в цих сім'ях у період зимових і літніх канікул.

У результаті такої цілеспрямованої роботи в експериментальних класах зменшилось число підлітків з низьким рівнем сформованості інтересу до фізичної культури — від 65,7 до 5,7 %; у контрольних класах також спостерігалося зменшення кількості учнів з низьким рівнем інтересу, але воно було незначним — від 66,0 до 43,3%. У групі з високим рівнем сформованості інтересу також зафіксовано значне збільшення кількості учнів: у експериментальних класах — від 17,1 до 78,6 %, а контрольних — від 16,3 до 40,5 %. Наведені дані свідчать про те, що в експериментальних класах робота з виховання в школярів інтересу до фізичної культури була результативнішою. Причому така закономірність спостерігалася у всіх трьох умовно визначених групах учнів. Це свідчить про ефективність роботи за експериментальною методикою, її результати дають змогу дійти висновку про те, що основним у вихованні інтересу до занять фізичною культурою є: цілеспрямована робота з кожним учнем; включення у виховну роботу пізнавальних елементів (відомостей про історію фізичної культури і спорту, значення того чи іншого фізкультурно-масового заходу в укріпленні здоров'я учнів тощо); формування в школярів системи знань про вплив фізичних вправ на розвиток організму на основі міжпредметних зв'язків фізичної культури з біологією людини та валеологією; широке застосування в підвищенні емоційності уроків фізичної культури ігрового методу; використання стимулів для формування в школярів позитивних мотивів до самостійних занять фізичною культурою; озброєння учнів знаннями, які необхідні для самостійних занять фізичною культурою; ознайомлення з методикою самоконтролю та методикою дозування фізичних навантажень під час самостійних тренувань; створення для підлітків ситуацій успіху, позитивного емоційного настрою під час занять фізичними вправами тощо.

2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури

2.1 Значення пізнавальної активності на уроці

Практика показує що навчання як процес засвоєння знаннь, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей — прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями.

При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення. Психологи стверджують, що, навіть коли людини учать виконувати фізичні дії, то центральна ланка все ж психологічна. В усі практичні дії обов'язково входять елементи дій психологічних, і без них не можна навчитися зовнішнім, практичним діям.

Активізувати пізнавальну діяльність учнів фізичної культури на уроках, важливо ще й от чому. Не один вчитель познайомився на практиці з пасивністю учнів у навчальній діяльності з падінням інтерес до занять фізичними вправами. Причини? Одна з них у тім, що, згідно програмі, навчання тим самим руховим діям, бігу, наприклад, стрибкам, метанням, здійснюється протягом багатьох років, і вчитель часто не різноманітить цей процесс. Інша причина — нерідко вчителі в своїй практичній роботі обмежуються в своїй практичній роботі обмежуються навчанням репродуктивним, т. т. вимагають виконання завдань за зразком У кращому випадку дається схема дії без пояснення доцільності рекомендованихспособів виконання вправ. Таке навчання позбавляє дітей прояву творчого початку в діях, що і приводить до пасивності [6,42].

Центральною ланкою педагогічної роботи вчителя є активізація пізнавальної активності, яка відбувається на уроці. А тому з точки зору організації кожен урок повинен бути зорієнтованим, спроектованим, інструментованим, а потім — виконаним, проаналізованим, оціненим. Навчальний процес— головна ланка в діяльності вчителя, який становить 90 відсотків часу спілкування вчителя з учнями.

Специфіка активізації пізнавальної діяльності вчителем на уроці полягає в тому, що він співпрацює з учнями, його успіх значною мірою залежить від взаєморозуміння та взаємодії всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, розподілу і кооперації їх спільної праці. У його обов'язки входить забезпечення, перш за все організації власної діяльності, яка реалізується у зовнішньому та внутрішньому аспектах. Це особливо важливо, тому що, як доведено вченими, коефіцієнт залежності організованості учнів від організованості вчителя досить високий [17]. З точки зору зовнішньої— організація діяльності вчителя реалізується у створенні комфортної зони праці: обладнання робочого місця необхідними приладами, різновидами наочних посібників, класним журналом, учнівськими зошитами та ін. Їх наявність та організація повинні відповідати вимогам ергономіки (зручності і швидкодії у використанні).

Важливо також забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні умови для продуктивної навчальної роботи в класі (освітлення класної кімнати чи навчального кабінету, температурний і повітряний режим у класі, усунення шумових завад). Учитель планує і оптимально розподіляє навчальне навантаження на учнів на кожному етапі уроку і уроці в цілому з врахуванням динаміки їх працездатності протягом уроку, робочого дня, тижня. До зовнішньої організації, як було зазначено вище, відноситься також організація кожної складової структури уроку.

Організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає реалізацію певних завдань уроку, а саме:

• донесення до свідомості учнів розуміння поставлених завдань,

• використання різних установок (переконання, навіювання),

• досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку,

• актуалізування попереднього досвіду учнів у процесі вивчення нового матеріалу,

• використання прийомів і форм роботи, за допомогою яких досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності,

• відповідність викладу матеріалу встановленим вимогам до учнів;

• рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи,

• прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки,

• прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності,

• інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан,

• стабільний емоційний стан учнів

2.2 Використання різноманітних вправ

2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури

В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування виділяють фізичні вправи за такими ознаками.

Фізичні вправи за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

• силові, що передбачають подолання опору;

• швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;

• швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;

• на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;

• на спритність, виконання яких вимагає складнокоординаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;

• на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою;

• на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори — на підвищенні та рухомій опорі.

Фізичні вправи за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

• основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;

• підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

• підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.

Фізичні вправи за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів: вправи для м'язів рук і плечового пояса; вправи для м'язів тулуба і шиї; вправи для м'язів ніг і тазу.

Фізичні вправи за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін.; у фізіології — вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності та ін.

Фізичні вправи мають педагогічне значення. Знання видової різноманітності фізичних вправ дозволяє вчителю орієнтуватись у великій масі рухових дій, що є засобами фізичного виховання, і для вирішення конкретних його завдань обрати ті з них, які для даної ситуації будуть найефективнішими.

2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури

Багато вчителів стимулюють діяльність школярів, варіюючи способи виконання знайомих вправі, способи організації навчальної діяльності учнів і т д. Подібна різноманітність створює визначений емоційний фон, викликає інтерес до фізичних вправ. Однак більш широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на наш погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знанні і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності.

Які же реальні можливості виховання пізнавальної активності на уроках фізичної культури?

Щоб активізувати пізнавальну деятельность учнів було намічено: підвищити рівень знанні по фізичній культурі в школярів, виробити у них свідоме відношення до освоєння рухових дій [11,13].

Насамперед важливо було визначити, які знання по техніці досліджуваних рухових дій треба дати учням. Враховувалося, що по нашому предметі немає підручника. Тому, щоб компенсувати цей недолік, звернулися до міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'ясняти незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальшкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знанні по фізичній культурі (якщо предмет або тема ще не вивчалися, але їхнє вивчення передбачається в інших чвертях навчального року або в наступних класах). При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:

намічена до вивчення рухових дій, аналізується — визначається його біодинамічна рухова структура з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;

визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учнем зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;

установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних зведенні по фізичній культурі;

уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять що ще не вивчалися);

визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;

рекомендується учнем повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.

Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні руховим дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займається, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.

Вправи, прості по координації (махові рухи руками в різних напрямках, що пружинять нахили, підскоки, перехід з упора присівши в упор лежачи і т.п.): вимагають спеціального розучування з застосуванням знань по інших шкільних предметах. Навряд чи доцільно розкривати структуру, наприклад, звичайних присідань, але важливо пояснити призначення варіантів цієї вправи, що відрізняються по способі виконання і режиму роботи м'язів. Якщо присідання виконуються на носках або з піднімань на носки наприкінці випрямлення, вони виявляють більший вплив на м'язи задньої поверхні гомілки, чим присідання на всій ступні. Присідання в помірному темпі, повторюються багато разів підряд, сприяють розвиткові переважно силової витривалості; і виконувані ж у гранично швидкому темпі серіями з невеликим числом повторенні кожної, розвивають у більшій мері властивості м'язів (ніг) до швидких скорочень ("швидкість і силу"). Для успішного оволодіння, наприклад опорним стрибком або метанням малого м'яча на дальність способом "через спину і плече" учням корисно знати, що результат (якісний і кількісний) виконання цих вправ залежить від ступеня розвитку (і прояву) спеціальних фізичних якостей [11,14].

Особливої уваги в досвіді А Г Осколка заслуговує чітка постановка задач, диференційований підхід, вэаимообучение, контроль за виконанням навчальних завдань і оцінка (взаємооцінка) результатів навчальної діяльності школярів

Характеристики

Список файлов курсовой работы