112237 (616425), страница 2
Текст из файла (страница 2)
К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. "Якщо педагогіка хоче виконати людину у всіх відношеннях, - зазначав він у фундаментальній праці "Людина як предмет виховання", - то вона повинна перше пізнати її також у всіх відношеннях".
Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагог відносив такі: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, "що вивчає землю як житло людини й людину як жителя земної кулі", статистику, економіку, історію. У цих науках, за його твердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.
Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надав психології.
Відвідавши ряд європейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинський науково довів необхідність у вихованні й навчанні брати до уваги також національну належність дитини, враховувати національну особливість її характеру, що "вірніше за інші особливості передається від батьків до дітей". Ця спадкова основа національної належності й характеру, за його твердженням, "служить найміцнішою основою для всього, що становить згодом повний характер Людини".
Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати.
З’ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць - "Про народність у громадському вихованні" (1875 р).
"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, - зазначає К. Ушинський, - на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічним, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.
За визначенням К. Ушинського, "народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю... Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність".
Видатний український педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життя держави", "найпрекраснішим створінням божим на землі". Це були геніальні філософсько-педагогічні ідеї великого вченого, який переконливо довів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляції, повинен мати свою державу, де плекати з покоління до покоління власну, властиву тільки йому оригінальність, через створену й застосовану ним власну "народну" педагогіку та власну систему національного виховання.
Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні К. Ушинського найвищу оцінку. Він перший поставив на п’єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.
К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". За його справедливим твердженням "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку".
А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.
Педагогічна спадщина К. Ушинського - вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки.
Видатний педагог із великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам’яток фольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку, назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу.
Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого представника свого народу.
"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, - застерігав Ушинський, - у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції - француза, в Англії - англійця, у Росії - росіянина, а в Україні - українця.
Основи виховання і мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні в кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою. Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути адекватним національній вдачі дитини.
Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р) назвав "незвичайним педагогом", "великим народним педагогом", "найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей надзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй способом.
"Мова народу - кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовного життя... Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике. Історичне живе ціле. Коли зникає народна мова - народу нема більше!" [1] - це рядки зі статті К. Ушинського "Рідне слово".
Названа стаття належить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченої проблемам виховного й освітнього значення рідної мови.
До питання ролі рідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в них духовності й народного світогляду К. Ушинський звертався не раз.
1.2 Ідея національного виховання в працях Ушинського
В основі педагогічної системи К. Ушинського лежить ідея народності. "Всяка жива історична народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованню залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела", - писав він у статті "Про народність в громадському вихованні".
Під народністю Ушинський розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та географічними умовами.
Характерною рисою для народності, в розумінні Ушинського, є громадськість. Він був переконаний у тому, що народна ідея виховання вимагає широкої громадської атмосфери навколо себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. Ушинський писав: "Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі..."
Керуючись ідеєю народності, К. Ушинський прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності.
Навчання дітей рідною мовою, на думку Ушинського, має на меті: розвиток "природженої душевної здібності, яку називають даром слова", введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.
Загальна оцінка ролі та значення мови в громадському житті дана Ушинським в його чудовій статті "Рідне слово".
"Мова народу" - найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне".
Він вважав, що основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу, а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було ні книжок, ні школи.
1.3 К.Д. Ушинський про народність виховання
К.Д. був упевнений, що "є лише загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди можна розраховувати вихованню: це те, що ми звемо народністю... Виховання створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". [2]
К.Д. Ушинський стверджував думку про те, що кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал кожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним життям і розвивається разом із його розвитком.
Ушинський був переконаний у тому, що "громадське виховання, яке зміцнює і розвиває в людині народність, розвиваючи водночас її розум і самосвідомість, могутньо сприяє розвиткові народної самосвідомості взагалі; воно вносить світло свідомості у тайники народного характеру і робить сильний і багатотворний вплив на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів, словом, на всю його історію". [3]
Ідея народності виховання була спрямована проти впливу на вітчизняну школу освітніх систем західноєвропейських країн. Чиновники Міністерства народної освіти виступали за підтримку європейської народної освіти. К.Д. виступав проти механічного перенесення на вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, які склалися в інших державах, в інших історичних умовах.
За Ушинським, критерієм використання наукових досягнень у створенні національної системи освіти і виховання є народність. Народність як глибока віра у творчі сили своєї країни, як вимога передати справу народної освіти народові, побудова системи виховання у відповідності з особливостями різних націй, що населяють країну, і умовами життя. Великий педагог висунув вимогу, щоб справа народної освіти була звільнена від важкої і гальмуючої розвиток урядової опіки. Засноване на народності виховання розвиває у дітей почуття патріотизму, національної гордості, почуття обов’язку перед батьківщиною, привчає завжди ставити загальні інтереси вище особистих. Народність виховання пов’язана з питанням про виховання і освітнє значення рідної мови, яка відбиває все багатство і багатогранність людського життя.
1.4 Проблема мети і засобів морального виховання у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського
Серед різних сторін виховання педагог-класик головне місце у розвитку особистості відводив вихованню моралі. У статті "Про моральний елемент виховання" він розмірковує про його важливість: збагачення розуму пізнанням приносить користь, проте чесною людиною навряд чи стане П.І. Чигинов, навіть якщо буде посвячений у всі таємниці органічної хімії або політичної економії; головне завдання виховання становлять явища моралі, і вони значно важливіші, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голів пізнанням. Моральне виховання розвиває в дітей гуманність, чесність, скромність, слухняність, повагу до старших, відчуття власної гідності. Воно сприяє формуванню почуття обов’язку, волі.
Цінуючи розуміння великим педагогом законів розвитку природи, основні риси його етичних поглядів, слід мати на увазі, що моральність у К.Д. Ушинського поєднується з релігією. Хоча його погляди на релігію і змінювалися, у моральному вихованні чільне місце залишалося за підготовкою діяльного, з почуттям громадського обов’язку громадянина своєї Вітчизни.
Дослідники творчості К.Д. Ушинського відмічають, що найважливішими засобами морального виховання він вважав:
навчання, яке вміло поєднує розвиток мовлення, повідомлення знань і моральне виховання учнів;
особистий приклад учителя;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
