104135 (615691), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Тобто вибір стратегії означає обрання засобів, за допомогою яких комунальне підприємство вирішуватиме завдання, що стоять перед ним.

Розглянемо два розуміння стратегії. Адже вибір стратегії і її реалізація становлять основний зміст стратегічного управління. Проведене узагальнення свідчить, що існує два протилежні погляди щодо розуміння стратегії. Перше базується на наступному процесі. Достатньо точно визначається кінцевий стан, який має бути досягнутий через тривалий проміжок часу. Далі фіксується, що необхідно зробити для того, щоб досягти цього кінцевого стану. Після цього складається план дій з поділом за інтервалами часу (роками і кварталами), реалізація якого повинна привести до досягнення кінцевої, чітко визначеної мети. В основному саме таке розуміння стратегії існувало в системах з централізованою плановою економікою. При такому розумінні стратегія - це конкретний довгостроковий план досягнення конкретної довгострокової мети, а формування стратегії - це знаходження мети і складання довгострокового плану.

Такий підхід, безперечно, ґрунтується на тому, що всі зміни передбачені, що всі процеси, що відбуваються в середовищі, детерміновані і піддаються повному контролю й управлінню. Проте дана передумова неправильна навіть для планової економіки. Тим більше вона абсолютно хибна в умовах ринкової економіки. Більше того, розвиток ринкових економічних систем в останні десятиліття свідчить про те, що швидкість процесів зміни середовища, а також величина додаткових можливостей, які мають місце в цих змінах, постійно зростають. Тому і стратегія поведінки комунального підприємства в ринковій економіці повинна насамперед нести в собі можливість отримання переваг від змін.

За другим розумінням стратегії, яке і використовується в стратегічному управлінні, стратегія - це довгостроковий, якісно визначений напрям розвитку комунального підприємства, що стосується сфери, засобів і форми його діяльності, системи взаємин з органом місцевого самоврядування та усередині комунального підприємства, а також позиції комунального підприємства в навколишньому середовищі, що приводить це підприємство до його цілей.

Таке розуміння стратегії виключає детермінізм у поведінці комунального підприємства, оскільки стратегія, визначаючи перспективні напрями діяльності, залишає свободу вибору з урахуванням ситуації, що змінюється. В даному випадку стратегію в загальному вигляді можна охарактеризувати як обраний напрям, шлях подальшого розвитку в середовищі, функціонування в рамках якого повинне привести комунальне підприємство до досягнення цілей, які стоять перед ним.

Прикладом стратегії першого типу може служити довгостроковий план надання певних послуг комунальним підприємством, в якому зафіксовано, скільки і які послуги будуть надані в кожний конкретний проміжок часу і скільки і які послуги будуть надані територіальній громаді за період планування.

Прикладами стратегій другого типу, тобто тих, з якими має справу стратегічне управління, можуть служити такі стратегії:

• збільшити частку обсягу надання послуг на ринку до певного відсотка, не змінюючи при цьому ціни;

• розпочати надання певних нових послуг при одночасному скороченні надання інших послуг;

• проникнути в мережі розподілу, контрольовані конкурентом;

• здійснити перехід на інші форми організації праці.

Разом із стратегіями в стратегічному управлінні комунальним підприємством важливу роль відіграють правила (policy), які, так само як і стратегії, визначають функціонування комунального підприємства, але, на відміну від стратегій, в явному вигляді не мають цільового початку. Вони мають переважно орієнтовний, обмежувальний чи приписуючий характер і створюють атмосферу, в якій здійснюється функціонування. Деякі правила можуть мати дуже широкий сенс, деякі ж - достатньо вузький, такий, що стосується окремої сторони життя комунального підприємства або окремої його функції. Загальним для всіх правил є те, що вони встановлюють межі діяльності і поведінки в комунальному підприємстві чи їх групі, спрямовуючи тим самим функціонування комунального підприємства на реалізацію його стратегій. Багато правил застосовуються досить довго. Водночас існують правила, які вводяться для реалізації якоїсь певної стратегії або ж для сприяння досягненню якоїсь певної мети. Правила самі можуть бути предметом стратегічного управління в тому випадку, якщо стратегічним завданням комунального підприємства може бути зміна його внутрішнього життя, організаційної культури та ін.

Як було сказано раніше, в найзагальнішому вигляді стратегія - це генеральний напрям дії комунального підприємства, реалізація якого в довгостроковій перспективі повинна привести його до поставленої мети. Таке розуміння стратегії справедливе тільки при розгляді її на верхньому рівні управління, тобто в органі місцевого самоврядування. Для рівня, нижчого в організаційній ієрархії територіального управління, стратегія верхнього рівня перетворюється на мету, хоча для більш високого рівня вона була засобом. Так, наприклад, стратегія формування ринку транспортних послуг, розроблена для міста в цілому, для конкретного комунального транспортного підприємства та його служб є скоріше цільовою настановою. Щоб уникнути подвійності в тлумаченні стратегії, далі в цій статті розглядатимуться тільки стратегії комунального підприємства в цілому, а не його окремих підрозділів.

У процесі визначення стратегії комунального підприємства керівництво стикається з трьома основними питаннями, пов’язаними із становищем підприємства на ринку : який напрям діяльності припинити; який напрям діяльності продовжити; до якого напряму діяльності перейти.

При цьому увага концентрується на тому:

• які послуги комунальне підприємство надає і які послуги не надає за певним спрямуванням;

• що головне і що менш важливе в діяльності, яку здійснює комунальне підприємство.

Визначено також підходи до вироблення стратегії. Як вважає один із провідних теоретиків і фахівців у сфері стратегічного управління американський учений М.Портер, існує три основні підходи до вироблення стратегії поведінки підприємства на ринку , які можуть адаптуватись до умов функціонування комунального підприємства.

Перший підхід пов’язаний із лідерством в мінімізації витрат виробництва. Даний тип стратегій пов’язаний з тим, що комунальне підприємство досягає найнижчих витрат виробництва і реалізації своїх послуг чи іншої продукції. У результаті цього воно може за рахунок нижчих цін на аналогічну продукцію завоювати більший сегмент ринку. Комунальні підприємства, що реалізовують такий тип стратегії, повинні мати хорошу організацію виробництва і постачання, відповідну технологію і інженерно-конструкторську базу, а також добре налагоджену систему реалізації продукції. Щоб досягти найменших витрат, на високому рівні виконання повинно здійснюватися все те, що пов’язане з собівартістю продукції, з її зниженням. Маркетинг же при даній стратегії не обов’язково повинен бути високорозвинений.

Другий підхід до вироблення стратегії пов’язаний із спеціалізацією у наданні послуг чи виробництві продукції. У цьому разі комунальне підприємство повинно здійснювати високоспеціалізоване виробництво і якісний маркетинг для того, щоб ставати лідером у своїй сфері. Це призводить до того, що споживачі обирають продукцію даного комунального підприємства, навіть якщо тарифи і достатньо високі. Комунальні підприємства, що реалізовують цей тип стратегії, повинні мати високий потенціал для інновацій, мати висококваліфікованих фахівців, оптимальну систему забезпечення високої якості продукції, а також розвинену систему маркетингу.

Третій підхід належить до фіксації певного сегмента ринку і концентрації зусиль комунального підприємства на обраному ринковому сегменті. В цьому випадку комунальне підприємство досконало з’ясовує потреби певного сегмента ринку в послугах чи певній продукції. При цьому комунальне підприємство може прагнути до зниження витрат, або ж проводити політику спеціалізації у наданні послуг чи виробництві продукту. Можливо і поєднання цих двох підходів. Проте абсолютно обов’язковим для проведення стратегії третього типу є те, то це те, що комунальне підприємство має будувати свою діяльність передусім на аналізі потреб споживачів певного сегмента ринку. Тобто у своїх намірах виходити не з потреб ринку взагалі, а з потреб цілком визначених або навіть конкретних споживачів.

За результатами проведених досліджень узагальнено найбільш поширені, вивірені практикою стратегії розвитку підприємницької діяльності. Зазвичай ці стратегії називаються базисними, або еталонними. Вони відображають чотири різні підходи до зростання ефективності діяльності комунального підприємства і пов’язані із зміною стану одного або кількох елементів: послуга чи продукт; ринок; сфера чи галузь; становище комунального підприємства на ринку; технологія.

Кожен з цих п’яти елементів може перебувати в одному з двох станів: існуючому стані або ж новому. Наприклад, відносно послуг це може бути або рішення надавати ті ж послуги, чи переходити до надання нових послуг.

Першу групу еталонних стратегій складають так звані стратегії концентрованого зростання. Сюди можуть бути віднесені ті стратегії, які пов’язані із зміною продукту і (або) ринку та не зачіпають три інших елементи. У разі прийняття цих стратегій комунальне підприємство намагається поліпшити свій продукт або розпочати надання нових послуг, не змінюючи при цьому сфери діяльності. Що стосується ринку, то комунальне підприємство веде пошук можливостей поліпшення свого становища на існуючому ринку, або ж переходу на новий ринок.

Конкретними типами стратегій першої групи є наступні:

• стратегія посилення позиції на ринку, за якої комунальне підприємство робить усе, щоб з даною послугою чи іншим продуктом на цьому ринку завоювати кращі позиції. Цей тип стратегії вимагає для реалізації великих маркетингових зусиль. Можливі також спроби здійснення так званої горизонтальної інтеграції, за якої комунальне підприємство намагається встановити контроль над своїми конкурентами;

• стратегія розвитку ринку, що полягає в пошуку нових ринків для послуг чи іншого продукту, який уже виробляється;

• стратегія розвитку послуг чи іншого продукту, що передбачає вирішення завдання зростання за рахунок виробництва нового продукту, який реалізовуватиметься на вже освоєному підприємством ринку.

До другої групи еталонних стратегій віднесено такі стратегії підприємницької діяльності, які пов’язані з розширенням комунального підприємства шляхом створення нових структур. Ці стратегії називаються стратегіями інтегрованого зростання. Зазвичай комунальне підприємство може вдаватися до здійснення таких стратегій, якщо воно задіяне у сфері соціально значущих послуг, не може здійснювати стратегії концентрованого зростання і водночас інтегроване зростання не протирічить його довгостроковим цілям. Комунальне підприємство може здійснювати інтегроване зростання як шляхом додаткового інвестування, так і шляхом розширення зсередини. При цьому в обох випадках відбувається зміна становища комунального підприємства у сфері діяльності.

Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов'язано з розвитком державного сектора в національній економіці. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів)[13,15].

Фінанси державних підприємств мають на меті розширене відтворення основних і оборотних виробничих фондів праці, акумуляцію створюваної у процесі матеріального виробництва частини чистого доходу для забезпечення розширеного відтворення виробництва.

У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності[15].

Фінансові ресурси підприємства — це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні.

Витрати державних підприємств складаються:

1) з коштів, що компенсують усі матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції;

2) з коштів фонду оплати праці;

3) з амортизаційних відрахувань, платежів за користування кредитом тощо.

За специфікою витрати підприємств можна поділити на групи:

1) витрати на виробництво і господарсько-експлуатаційну діяльність;

2) витрати на розширення виробництва;

3) платежі у бюджет та відрахування у спеціальні фонди [15].

Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, яка забезпечувала б можливість не лише покривати виробничі витрати, а й створювати прибуток.

Організовуючи свою фінансово-господарську діяльність, підприємства повинні використовувати власні кошти, а також дбати про повернення кредитів, оскільки держава неспроможна забезпечити коштами навіть власні підприємства. Необхідно розрізняти власні і позикові кошти, тим більше, коли останні беруться під великі відсотки і на умовах повернення.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків[17].

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку

Характеристики

Список файлов курсовой работы