103185 (615207), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне опиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування спрямована на організацію контролю витрат й одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації. Т.о. організація внутрівиробничого планування й обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрата персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування – це метод розробки й установлення граничних величин запасу й витрати виробничих й інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва й збуту продукції.

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання й контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці й стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми й нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку зі зміною технології й організації виробництва, характеристик матеріалів, відновленням випускає продукции, що.

Норми й нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвої витрати ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик випускає продукции, що; дотримання нормальних умов праці й охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Удосконалювання нормативної бази припускає широке впровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахункових норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, твердження, автоматизації, збору, нагромадження, систематизації й відновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.

Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політикові закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.

Іншим найважливішим елементом керування є облік і калькулювання витрат на виробництво. Його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю й керування витратами на її здійснення.

Основними завданнями обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є:

• формування повної й достовірної інформації про господарські процеси й результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва й керування, а також для використання податковими й банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими й банківськими органами й іншими зацікавленими організаціями й особами;

• облік фактичних витрат на виробництво продукції й контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових й інших ресурсів у зіставленні із затвердженими нормами, нормативами й кошторисами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

• калькулювання собівартості продукції й контроль за виконанням плану за собівартістю;

• виявлення й оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;

• виявлення резервів зниження собівартості продукції, їхня мобілізація й ефективне використання;

• систематизація інформації виробничої діяльності для прийняття рішень, що мають довгостроковий характер;

• окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортиментів випускає продукции, що, ефективність капітальних вкладень в основні фонди й виробничі запаси й т.п.

У країнах з розвитий ринковою економікою облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції виділені в управлінський облік, покликаний дати інформацію для керування собівартістю продукції фахівцям й адміністрації підприємства і його підрозділів.

У вітчизняній практиці облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку.

У цей час у нашій країні йде реформування системи бухгалтерського обліку з метою «приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність із міжнародними стандартами фінансової звітності» ¹ . Необхідність реформування вітчизняного обліку викликана змінами, що відбулися в економіці Росії, її активним вступом у світовий економічний й інформаційний простір.

Економічний аналіз, як елемент керування витратами перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими його складовими. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу – виявлення можливостей більше раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво й реалізацію й забезпечення прибутку.

Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством й є вихідним матеріалом для роботи фінансових менеджерів.

У завдання аналізу витрат на виробництво й реалізацію продукції входить:

• оцінка динаміки й виконання плану за найважливішими показниками собівартості;

• визначення факторів, що вплинули на динаміку показників і виконання плану по них, а також сум і причин відхилення фактичних витрат від планових;

• оперативний вплив на формування показників собівартості;

• виявлення й мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Детальний аналіз сформовані в базисному періоді рівня витрат повинен передувати плануванню й прогнозуванню собівартості продукції. У процесі аналізу виявляються резерви зниження собівартості продукції, які потім ураховуються при розробці поточних і перспективних планів.

Аналізу належить найважливіша роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості, а отже максимізації прибутків і підвищенні конкурентноздатності підприємства. Однак в останні роки аналізу господарської діяльності не приділялося достатньої уваги, тому що в ньому не було об'єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання методології аналізу з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду.

Керування витратами на виробництво й реалізацію продукції здійснюється з метою вишукування резервів зниження собівартості продукції й отже максимізації прибутку підприємства.

У традиційному поданні найважливішими шляхами зниження собівартості промислової продукції є: ріст продуктивності праці й зниження трудомісткості продукції; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива й впровадження нових видів сировини й матеріалів; поліпшення використання основних виробничих фондів; скорочення адміністративно-управлінських витрат і ліквідація непродуктивних втрат.

Ефективне керування собівартістю продукції неможливо без строго й регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.

Контроль – завершальний процес планування й аналізу, що направляє діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяє розкривати й усувати виникаючі відхилення. Існують різні сфери й види контролю. Однак вони постійно міняються, мають відмітні особливості на кожнім підприємстві, відбиваючи специфіку його діяльності. Уважають, що витрати виробництва найкраще контролювати по місцях виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

У висновку треба ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку й взаємозалежності.

1.3. Закордонний досвід визначення виробничих витрат

У розвинених країнах останні 35-40 років широко використовується метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати: сировина й матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція величини виробничої діяльності. Зовсім обґрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з витратами виробництва окремих видів продукції. Відповідно до цим широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У свою чергу, постійні витрати підрозділяються на дві групи: залишкові й стартові.

До залишкових ставляться частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво й реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

До стартових ставиться та частина постійних витрат, які виникають із поновленням виробництва й реалізації продукції.

Між залишковою й стартовою витратами не існує чіткого розмежування. На рішення питання про те, до якої групи постійних витрат відносити ті або інші витрати, впливає строк, на який припинені виробництво й реалізація продукції. Чим длительнее період зупинки господарської діяльності, тим менше величина залишкових витрат, тому що при цьому зростають можливості звільнитися від окремих видів витрат або скоротити їх (наприклад, договорів про оренду приміщень, контрактів про наймання на роботу окремих категорій працівників й ін.)

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

Розрізняють також граничні витрати. Тому що на підприємствах нерідко виникає питання про необхідність розширення або скорочення виробництва продукції. При цьому варто вирішити наскільки виправданим може бути те або інше розширення й скорочення виробництва. При рішення цих питань необхідно вміти розраховувати величину витрат приросту при розширенні господарської діяльності й відповідно витрат скорочення при її згортанні.

До складу угруповання витрат по статтях витрат входять наступні статті:

1. «Матеріали». Ці витрати становлять найбільш важливу статтю витрат. До них ставляться витрати на придбання сировини, матеріалів основних і допоміжних, напівфабрикатів. Величина витрат на матеріали безпосередньо залежить від обсягу виробництва продукції й ставиться до змінних витрат підприємства. Вони змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції.

2. «Оплата праці». Сюди входить заробітна плата робітників й адміністративного персоналу. За рубежем так само, як й у нашій країні, застосовуються дві принципово відрізняються друг від друга форми оплати праці: погодинна й відрядна. Обидві форми оплати праці (і відрядн і погодинна) можуть мати свої різновиди. Наприклад, за рубежем широко застосовується відрядна оплата з гарантованим мінімумом, відрядно-преміальна. Так, при відрядній оплаті з гарантованим мінімумом мінімальний розмір заробітної плати може бути встановлений відповідно до погодинної заробітної плати. Така змішана оплата праці забезпечує робітникові мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати праці.

Формою оплати праці адміністративного персоналу на закордонних підприємствах служать, як й у нашій країні, посадові оклади. Крім окладів таким працівникам у порядку стимулювання виплачуються так називані тантьемы (премії), підприємства, що співвідносять звичайно із прибутком. Деякі фірми містять угоди зі своїми працівниками в тій або іншій формі розподілу частини свого прибутку.

1. «Плата за оренду приміщень». Ця плата нерідко становить відносно велику статтю витрат. Якщо підприємство орендує приміщення, то величина витрат по цій статті буде дорівнює загальній величині орендної плати. Якщо ж приміщення належить самому підприємству, то плата за його оренду буде складатися з ряду статей: виплат по іпотечній запосаді, податків на нерухомість, страхування, експлуатаційних витрат, а також з точці зору втрачених можливостей - відсотків від власного капіталу, вкладеного в дану нерухомість.

1. «Амортизація». На закордонних підприємствах під амортизацією розуміється частина постійних витрат, що складається шляхом розподілу одноразових витрат на придбання основного капіталу на кілька періодів його використання. При цьому використається кілька методів розрахунку величини амортизації: амортизація по залишковій вартості; амортизація по обсязі виробництва.

5.«Інші витрати». Сюди ставляться витрати на експлуатацію й ремонт машин та інші елементи основного капіталу, витрати на різні види енергоносіїв, витрати на доставку продукції покупцеві, телекомутаційні витрати, поштовий збір і деякі інші.

Слід також зазначити, що на підприємствах закордонних країн під структурою витрат нерідко розуміється процентне співвідношення змінні й постійні підприємства в рамках його валових витрат. По такому співвідношенню роблять певні висновки.

Наприклад, відносно високий рівень постійних витрат свідчить про високий рівень механізації й автоматизації виробництва, а відносно високий рівень змінних витрат - про високі витрати на оплату праці працівників.

На підприємствах закордонних країн здійснюється порівняльний аналіз витрат виробництва конкурентів. Такий аналіз дозволяє зіставити структуру витрат власного виробництва зі структурою витрат конкурентів, виявити їхні переваги, а також зайві витрати в конкурентів і на основі цього аналізу прийняти необхідні напрямки на поліпшення структури витрат виробництва, зниження цих витрат.

2. Аналітична частина

Характеристики

Список файлов курсовой работы