102793 (614993), страница 5
Текст из файла (страница 5)
• ліберальна — розподіл власності; крайній ступінь — монополізм;
• анархістська — розподіл влади, владна децентралізація; крайній ступінь — повне безвладдя;
• інтернаціональна — позародове, загальногромадянське світосприйняття; крайній ступінь — імперський космополітизм.
Надзвичайно важливим поняттям для розуміння проблем суспільної свідомості є поняття ментальності, що характеризує глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, враховуючи й підсвідомий її компонент.
Інакше кажучи, під ментальністю розуміють соціально-психологічні характеристики людини, етносу, класу, іншої великої соціальної групи, що виявляються у способі та характері мислення, світовідчутті, соціальних і психічних настановах та поведінці.
Ментальність формується під впливом соціокультурних чинників: традицій, культури, соціально-політичних структур та інститутів суспільства. Однак і сама ментальність є чинником формування суспільної свідомості та джерелом культурно-історичної динаміки.
Якщо суспільна свідомість є регулятором поведінки суб'єктів суспільного життя, то ментальність є внутрішньою характеристикою нації, соціальної або демографічної групи.
Важливою ознакою ментальності та культури взагалі є національний характер, який дослідники розглядають через призму історико-культурних традицій, суспільно-політичної практики та індивідуального способу думання. За аналогією з індивідуальним національний характер можна було б тлумачити як комплекс типових зразків поведінки, що регулюють поведінку нації упродовж тривалого часу.
Підсумовуючи, зазначимо, що соціально-психологічна культура суспільства є важливим чинником і механізмом соціалізації, а відтак і регенерації та розвитку суспільної сфери суспільства.
Невід'ємною складовою суспільної свідомості є соціальна психологія (рис. 7).
Соціальна психологія складається із свідомих (раціональних) і позасвідомих (ірраціональних) елементів. Завдяки цьому вона поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлективність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідома форма мислення).
Оскільки психологія охоплює як соціальні, так і фізіологічні механізми відновлення почуттів і емоцій, можна сказати, що до соціальної психології належать:
• спеціалізовані почуття та емоції, пов'язані з відображенням інтересів людини і формуванням мотивів її суспільної діяльності (соціальний аспект);
• індивідуально-психічні властивості (пам'ять, воля, мислительні здібності);
• біохімічні та біофізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда (збудження, спадковість, нервові закінчення), які виявляються в темпераменті, демографічних, вікових, статевих та інших характеристиках.
Роль ірраціональних елементів зростає, якщо людина не має (або не хоче мати) достатньо об'єктивної інформації, менше розуміє суть і причини суспільних подій. А за певних умов фізіологічні почуття (голод, страх) взагалі можуть витіснити раціональні форми оцінювання та регуляції поведінки. Звідси — радикальні політичні дії: революції, бунти, заколоти.
Відомо багато прикладів, коли соціальні або національні почуття під страхом зовнішньої агресії, етнічної чи конфесійної "чистки" здатні об'єднати людей, переборовши вплив ірраціональних механізмів.
Історія має чимало фактів, коли правителі спеціально збуджували ірраціональні емоції й почуття з метою мобілізації підтримки власних ідеологічних доктрин.
З огляду на викладене можна по-іншому оцінити нічні факельні ходи, монументальну архітектуру державних установ, пишні політичні ритуали, орієнтовані на почуття юрби. Проблеми цієї самої "старовинної" (після сім'ї) соціальної групи досліджували Г. Лебон, Г. Тард, В. Бехтерев [44].
Особливе значення для соціальної психології має розгляд індивідуальних і групових (великих і малих) форм суспільної свідомості, аналіз яких дає серйозне підґрунтя для адекватного оцінювання ситуації та вмотивованого ухвалення політичних рішень.
Варто також виокремити функції соціальної психології: пізнавальну (філософи скажуть — гносеологічну), адаптаційну та мотиваційну.
Пізнавальна функція соціальної психології полягає в можливості не лише доповнення суспільними почуттями інформації, отриманої раціонально-логічним шляхом, а заміни її під час вибору людиною своєї політичної позиції. Особливо яскраво це виявляється в разі зміни суспільно-політичних парадигм, кардинальних замін провідних цінностей.
Адаптаційна функція соціальної психології передбачає забезпечення пристосування суб'єкта соціальної сфери (насамперед людини) до навколишнього середовища.
Розрізняють три типи адаптації (пристосування) людини до навколишнього середовища:
конформність (сприйняття встановлених порядків);
інноваційність (збереження активності й самостійності людини);
ритуалізм (символічна, некритична позиція людини).
Мотиваційна функція соціальної психології полягає в перенесенні соціально-політичних цілей і намірів зі сфери свідомості у сферу суспільної поведінки.
Розглянемо форми суспільної поведінки.
• За характером участі:
відкриті (вибори, демонстрації, пікети);
закриті (ухиляння від виконання громадських і політичних обов'язків).
• За відповідністю "правилам гри": нормативні (орієнтація на панівні принципи); девіантні (ухиляння від виконання панівних принципів).
• За рівнем творчості:
традиційні (що постійно відтворюються);
інноваційні (творчі). Підсумовуючи зауважимо, що аналіз поняття суспільної свідомості втрачає сенс без розгляду особливостей соціальної комунікації у будь-якому суспільстві. Соціальна комунікація пронизує всі структури суспільства і є, по суті, становим хребтом, інформаційною кровоносною системою суспільного життя.
4. Обгрунтувати несиміотичність понять "документний" та "документальний
Терміни "документний" та "документальний" мають різне змістове навантаження. За Ю. М. Столяровим, "документний" - тобто " складається з документів", або має безпосереднє відношення до документа, як до фізичного об"єкта, а "документальний" означає " підтверджений документом, достовірний". Але й нині в багатьох спеціальних виданнях як синоніми вживають прикметники " документальний". Наприклад, " Терминологический словарь по бибилиотечному делу и смежным отраслям" (1995 р.) визначає термін "первинний документний потік" як організовану чисельність первинних документів, що функціонують у соціальному середовищі. Таке визначення потоку змістовно відповідає терміну " документний", а саме його необхідно використовувати відносно багатьох явищ і процесів, опсередкованих документом – фондів, масивів, комунікацій та ін. Функціонування документної комунікації у суспільстві потребує створення спеціалізованих документних систем, що забезпечують цикл життєдіяльності документів, тобто їх виробництво транспортування, зберігання та використання. Перший досвід класифікації цих систем належать Ю.М. Столярову, який поділяє їх на генералізаційні (де створюють та виробляють документи – авторські колективи, наукові, навчальні заклади, видавництва, редакції засобів масової і нформації, типографії, теле – та радіокомпанії, студії звукозапису, фото та кіностудії. Документ являє собою відносно самостійну систему завдяки наявності власних ознак і властивостей, що обумовлюють його різницю чи схожість з іншими матеріальними об’єктами. Ознака відображає внутрішню прикмету по якій (частіше сукупності яких) можна віднести той чи інший об’єкт до документа. На відміну від ознаки, властивість відображає якісну, тобто внутрішню належну документну відмінність. Документ характеризується наявністю всіх властивостей одночасно (різна лише ступінь їх виявлення), а набір ознак в кожному випадку індивідуальний.
Література
1. Cоляник А.А. Документні потоки та масиви. – Х. 2007. – 85 с.
2. Васильченко М.П., Кушнаренко Н.М., Мільман В.А. Бібліотечні фонди: навч. посіб.-С. 49-129.
3. Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник .- М., 2008.-275 с.
4. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посіб. – К., 2008. – С. 6-25.
5. Лабушевська Л. Наукометрічні методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку // Вісник Книжкової палати. – 2004 - №7.-С.19-21.
6. Друк України (1991 –1996 рр.): стат. Зб. /Кн. Палата України. – К., 1998.-48с.
7. Кулешов С.Г. Вступ до інформатики: Навч. посіб. – К., 1999. – С. 53-57.
8. Василик М.А. Наука о коммуникации или теория коммуникации? К проблеме теоретической идентификации / М.А. Василик // Актуальные проблемы теории коммуникации: сб. науч. тр. – СПб. : Изд-во СПбГПУ, 2004. – С. 4–11.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
