Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Центральне місце в оперативному управлінні японського менеджменту займає управління якістю. В усіх сферах японської економіки в даний час діють групи (кружки) якості, у яких крім робітників включаються майстри й інженери. Японська система управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості і простоти.

На початку 70-х рр. ХХ ст. віце-президент автомобільної компанії "Тойота" Т. Оно запропонував систему організації праці "Канбан". Суть її полягає в тім, що на усіх фазах виробничого процесу відмовилися від виробництва продукції великими партіями і створили безперервно-потокове виробництво.

Останнім часом американські корпорації почали впроваджувати в себе нововведення, які привели японські фірми до значного успіху.

Однак не всі методи управління, використовувані в Японії, приживаються на американській землі. Не можна переносити одну модель менеджменту в економіку іншої країни без врахування її специфічних умов і, насамперед, психологічних і соціально-культурних факторів.

3.3 Західноєвропейська модель управління

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління.

Англійські учені внесли істотний вклад у розробку методу "дослідження операцій", що вперше зародився в Англії в 40-х рр., у зв'язку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних задач. Надалі центр робіт перемістився в Америку.

У Франції питаннями наукового управління займалися Анрі Луі Ле Шательє Шарль Фремен-виль брати Андре й Едуард Мішлен. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки вніс Анрі Файоль.

Проблемами наукового управління виробництвом у Німеччині займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації уніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, названий їм терміном "бюрократія". Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, що виконав Кароль Адамецький. Західнонімецькі теоретики школи "людських відносин" виступали за більш твердий підхід до управління персоналом, чим їхні колеги в США і Японії.

В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції й інших країнах Заходу широко пророблялися також питання залучення працівників до "участі в управлінні".

Західноєвропейські учені вплинули на формування підходу до управління з позиції "соціальної людини". Цей підхід дозволяв вивчати поводження людей з погляду впливу на них групового поводження.

У 1929-1933 р. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.

Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки зробив німецький учений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива. Концепція "соціального ринкового господарства" (по Ерхарду) містить у собі два основних положення:

1. посилення державного регулювання у всіх сферах господарювання;

2. введення індикативного планування, що прийшло на зміну директивного планування. Індикативне планування припускає встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним.

Політика Ерхарда одержала підтримку всіх прошарків суспільства, а також вчених і практиків, що займаються питаннями управління.

Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління

4.1 Становлення методології науки управління

В умовах сучасного ділового світу, що нерідко виявляється непередбаченим і неконтрольованим, традиційні механізми "наукового менеджменту" стають непродуктивними. Традиційна управлінська наука усе менше відповідає практичним інтересам менеджерів, оскільки фокусує свою увага на аналізі, прогнозуванні і управлінні. В умовах мінливості зовнішнього середовища виникає нова наука управління, що концентрує свою увагу на хаосі, складності і самоорганізації. Сьогодні вчені створюють методи, за допомогою яких складні системи можуть ефективно справлятися з невизначеністю і швидкими змінами. Це відкриває можливість плідного діалогу між практикою управління і наукою, успішного використання досягнень науки в практиці.

Представляється, що перші успішні спроби зробити практичні висновки з положення минулого, що створилося, розпочато в Японії, де почали активно проводити дезинтеграцію великих компаній, спрощувати управлінську ієрархію на фірмах, прискорюючи на цій базі інноваційні процеси і підвищуючи їхню ефективність. Це привело до зниження витрат і посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Щоб зрозуміти, що являє собою нова наука управління і яка її методологія, необхідно показати, що виявилося джерелом науки управління як такої.

Яскравим прикладом може служити книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління" (Нью-Йорк, 1919 р.), у якій були викладені основні принципи ефективної промислової організації. Сьогодні вона визнається класичною. Ідеї Тейлора допомогли багатьом промисловим компаніям придбати той вид, що вони мають сьогодні, а також визначити задачі управління для декількох поколінь менеджерів.

На книгу Тейлора глибокий вплив зробили проблеми, що турбували в той час науку, зокрема фізику. У XІХ ст. закони руху Ньютона вперше були використані для аналізу сил, що впливають на складні фізичні системи, дозволяючи тим самим ученим прогнозувати поводження цих систем. Принципи термодинаміки, що одержали розвиток у другій половині століття, заповнили один відсутній елемент у теорії Ньютона - теплові взаємодії. Завдяки цим принципам стало можливим довести до завершення ньютоновську концепцію фізичного світу. Обидві ці теорії дозволяли вченим розраховувати, як машини можуть функціонувати з максимальною ефективністю.

Ф.Тейлор запропонував замінити індивідуальну оцінку кожного робітника науковим підходом до управління. Менеджери повинні були відокремити планування роботи від її безпосереднього виконання і залишити за собою право вибору методів виконання конкретної задачі. Аналізуючи всі етапи робочого процесу і створюючи стандарти для кожного з них, вони могли визначити найкращий метод виконання задачі, що гарантує максимальну ефективність.

Ці й інші специфічні поради Тейлора по управлінню відбивали наукове представлення XІХ ст. - розподіл цілого на окремі частини для того, щоб краще здійснювати контроль над ними. Дійсно, методика функціонального поділу (відділ планування, відділ заробітної плати, відділ стандартизації технології й устаткування і т.п.) є засобом досягнення зазначеної мети.

Принципи Тейлора ознаменували революцію в управлінні й організації праці. Протягом десятиліть його ідеї сприяли масовому росту продуктивності праці і підвищенню рівня життя.

Однак досвід останніх 20 років показав, що в новій ситуації використання цих принципів веде до катастрофи. В умовах швидко мінливих ринків, квантифікація роботи, відділення планування від виконання, ізоляція робітників один від одного створюють такі організаційні структури, що важко в короткий термін пристосувати до змін, що відбуваються.

Сьогодні менеджери повинні заново осмислити фундаментальні елементи системи Тейлора: організація праці, мотивація робітника, задачі управління. Більшість нових управлінських ідей є або прямими, або непрямими відгуками на неадекватність первісної моделі Тейлора. Однак основні принципи нової управлінської парадигми залишаються поки неясними.

4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу

Важливим кроком у розвитку методології сучасної науки управління з'явилося формування "теорії хаосу". Так, широко відома на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" дуже впливає на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, у тому числі на розвиток теорії менеджменту.

Вивчення і рішення проблеми хаосу актуально і для розвитку економіки, особливо республік колишнього СРСР і країн Східної Європи. Темп, глибина і всеохоплення змін, що там відбуваються, не мають аналогів у новій історії.

Основним "каталізатором" теорії хаосу були дослідження вченого-метеоролога Е.Лоренца.

На початку 60-х років нинішнього сторіччя він розробив програму комп'ютера, що копіювала систему погодних умов. Набираючи незліченну кількість разів цифри, що представляли початковий стан вітру і температури, Лоренц створив у результаті малюнок погоди. Як більшість вчених він вважав, що невеликі зміни в первісних умовах, що він заклав у комп'ютер, приведуть також до невеликих змін в еволюції всієї системи. Однак він знайшов, що навіть дрібні зміни викликали величезні зміни в картині погоди.

Заінтриговані загадкою Лоренца, учені з різних областей науки почали проводити експерименти з копіюванням інших фізичних систем. У підсумку вони знайшли ідентичні явища. Нескінченно малі зміни в початкових умовах могли зробити глибокий вплив на еволюцію всієї системи.

Те, що було вірним для погоди, виявилося в однаковій мірі вірним для більшості фізичних систем, а також економічних систем як макро-, так і мікрорівня.

Розуміння того, що навіть невеликі зміни можуть привести до радикальних наслідків у поводженні системи, істотно змінило бачення вченими навколишнього світу. Той упор на передбачуваність і управління, що робився в XІХ ст., проклав шлях до розуміння влади хаотичності наприкінці XX ст. Як правило, на практиці важко прогнозувати поводження навіть щодо простих систем, а тим більше складних.

Це не означає, що хаотичні системи не мають "малюнка". Другий висновок теорії хаосу полягає в тім, що незважаючи на удаване випадкове поводження таких систем, визначені поведінкові "малюнки" можна угадати. Дійсно, системи не перестають існувати, визначені шляхи їхнього розвитку мають конкретний сенс. У всякому разі вони виникають часто, і прихильники теорії хаосу називають такі шляхи "дивними", "приваблюючими".

Так, хоча метеорологи не можуть із упевненістю сказати, яка погода буде в конкретний день у майбутньому, вони можуть розрахувати імовірність визначеного виду можливої погоди. Іншими словами, "дивні", "приваблюючі" шляхи дозволяють ученим визначити в межах широких статистичних параметрів, що, як очевидно, зробить система, але не дають можливості установити точно, коли це відбудеться. Причинно-наслідкова точність традиційної фізики була замінена оцінкою імовірності.

Крім того, спосіб, по якому учені визначають "малюнки, що прогнозуються," поводження в системі, став іншим. Замість того, щоб намагатися розбити систему на складові частини і проаналізувати поводження кожної з них окремо, (тобто зробити так, як це робили в часи Тейлора), необхідно було навчитися цілісного підходу, фокусуючи увагу на динаміці всієї системи.

Замість того, щоб спробувати пояснити, як порядок вписується в частині системи, робиться упор на те, яким чином порядок є результатом взаємодії цих частин у цілому. Відомий теоретик в області управління Л.Гьюлік у середині 60-х років писав з цього приводу, що, по-перше, люди не так прості, як машини; по-друге, менеджерам приходиться мати справу не тільки з конкретними працівниками, але і з цілими групами, де діє так багато соціальних факторів, що їх важко навіть просто виявити, не говорячи про те, щоб точно вимірити їхню величину і значимість; по-третє, фактори зовнішнього середовища незліченні. Тому теорію управління і результати наукових досліджень варто розглядати не як абсолютну істину, а як інструменти. Вони допомагають менеджеру прогнозувати, що може, цілком ймовірно, відбутися, сприяючи тим самим прийняттю більш правильного рішення.

Цікаве в цьому плані дослідження, проведене співробітниками інституту Santa Fe (шт. Нью-Мексика), що спеціалізуються на аналізі систем, що самоорганізуються. Його описує М.Вуолдроп у книзі "Складність: життя на грані хаосу".

Дослідники розробили деякі основні правила, що Вуолдроп називає "складні адаптивні системи". Ці системи, на його думку, найбільш успішні в природі. Вони мають кілька загальних характеристик:

• по-перше, є самокерованими, тобто складаються з мережі агентів, що діють самостійно, незалежно одна від одної і без управління з центральної ланки;

• по-друге, ці "агенти" можуть поєднуватися і створювати кооперативний "малюнок" поводження. Вони можуть організовуватися в групи, суспільства, що кооперуються і створюють "малюнки" поводження більш високого порядку. Цього не може зробити окремий "агент". Самоврядування стає можливим завдяки визначеному виду зворотного зв'язку. Іншими словами, системи, що самоорганізуються - це пізнавальні системи особливого роду. Здатні до пізнання через зворотний зв'язок із зовнішнім середовищем, вони також уводять це пізнання (інформацію) у свою структуру;

• по-третє, можна сказати, що самоврядування через зворотний зв'язок дозволяє цим системам діяти за допомогою "рухливої спеціалізації". Подібним чином йшов розвиток японського менеджменту. Такі системи характеризуються тим, що Вуолдроп називає "постійною новизною".

Економісти інституту Santa Fe, намагаючись використовувати теорію складності для опису специфічних організаційних проблем, з якими зіштовхуються менеджери, створюють комп'ютерні аналоги економічних угод, трансакцій приблизно так, як Е.Лоренц створював модель погодних умов. Їх ціль - змоделювати складні ринкові "малюнки" поводження, створивши їх на підставі взаємодії обмеженого числа простих будівельних блоків. Замість того, щоб розглядати економіку як якусь ньютоновську машину, вони дивляться на неї як на щось органічне, адаптивне і живе.

Завдяки теорії хаосу стали зрозумілими вади традиційних математичних моделей світу, що створювали фізики. Моделі хаосу вказали на недоліки елегантних математичних моделей неокласичних економістів.

Створення моделі економічного поводження - нелегка задача. Хоча програмістам потрібно лише змоделювати прості "малюнки" поводження окремих агентів, а потім дати можливість самоорганізації доробити все інше, проте не завжди легко зрозуміти, які саме "малюнки" поводження приведуть до створення моделі, що точно відбиває реальність. Поки ще дослідники інституту Santa Fe не створили переконливу комп'ютерну версію економіки в цілому. Разом з тим вони вважають, що виходячи з теорії хаосу зможуть точно змоделювати всю економіку, а комп'ютерна система могла б бути використана як "модель польоту" для прийняття економічних рішень.

Така програма допомагала б розрахувати імовірність циклів розквіту й упадку, створити модель наслідків проведення тієї чи іншої політики уряду, указати на те, які зміни в поводженні споживача чи продавця можуть привести до більш сприятливого розвитку економіки.

4.3 Формування нового підходу до управління

Роботи з теорії хаосу і теорії складності вплинули на теорію управління. Прикладом служить дуже популярна в останні роки книга П.Сенджа "П'ята дисципліна: мистецтво і практика пізнання організації". Якщо для Тейлора головні проблеми - неефективність і безглузді витрати, то для Сенджа - хаос, складність і їхній наслідок - утрата мети (безцільність).

Критикуючи тейлоровську систему поділу праці на складові частини (як і всю науку XІХ сторіччя), Сендж відзначає, що із самого початку нас учать розбивати проблему на частини, світ - на фрагменти. Хоча, видимо, у результаті складні задачі стають більш легкими для управління, ми платимо за це сховану від очей величезну ціну, не можемо бачити наслідки наших дій, утрачаємо почуття зв'язку стосовно більшого, до цілого.

Характеристики

Список файлов курсовой работы