99946 (614005), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Знизився інтелектуальний потенціал України, який визначає її роль і місце у світовому «табелі про ранги». Виходячи з зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватися на нових технологіях з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення.

2.2 Аналіз ринку праці в народному господарстві

Згідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови, „становлення” – це філософська категорія, що відображає процес діалектичного переходу від одного ступеня розвитку до іншого як момент взаємоперетворення протилежних, а водночас взаємопов’язаних моментів розвитку – виникнення і зникнення; формування когось, чогось у процесі розвитку. Звідси „розвиток” – це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні – до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар’єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного населення.Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними масштабами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Ів.-Франківської областей.

Загальна чисельність економічно активного населення останніми роками залишається практитчно незмінною, однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна чотирнадцята – старше працездатного віку) створює певні перешкоди для нормализації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар’єром розвитку нових відносин у аграрному секторі цих регіонів.

Освітня та професійна підготовка робочої сили. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання в зв’язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася. [19].

Таким чином, нажаль, здобуття вищої освіти в Україні не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого – якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.

Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об’єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготЗовнішня трудова міграція. При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках отримання можливостей роботи за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, останніми роками збільшилися у 2,2 рази, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, – вдвічі. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об’єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.

Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікацію мають заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві, сільськогосподарських роботах тощо. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.

Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Словакія, Чехія, Угорщина) та держави Південної Європи.

Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

Ситуація, ймовірно, істотно зміниться вже найближчим часом у зв’язку зі вступом до ЄС західних сусідів України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників – переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.

Отже, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:

а) невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;

б) високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;

в) „вимивання” через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю. [18].

2.3 Аналіз ситуації в загальному секторі та в секторі молодих спеціалістів без досвіду роботи

Дані аналізу ринку праці України за регіонами знаходяться в таблиці 2. З таблиці видно, що найбільша кількість вільних робочих місць (вакансій) зосереджена в найбільших містах – Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові. Безперечним лідером за кількістю вакансій є Київ – в _анному місті знаходиться 65% пропозицій роботодавців. Відповідно кількості вакансій в містах Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові найбільшою є і кількість шукачів роботи. І знову місто Київ виступає лідером – в ньому зосереджено 86% осіб, що шукають роботу.

Таблиця 2

Аналіз ринку праці України за регіонами (дані з 1-го по 20-те січня 2010)

Якщо проаналізувати співвідношення кількості вакансій та шукачів роботи, поділивши кількість вільних робочих місць на кількість осіб, які шукають роботу, з таблиці 1 видно, що в загальному по Україні кількість шукачів також перевищує кількість пропозицій роботодавців. Найкращою в цьому плані є ситуація в таких містах, як Рівне, Луцьк, Кіровоград, Ужгород та Чернівці. В даних містах на одного шукача роботи припадає більше 4 вільних робочих місць, тобто конкуренція між шукачами є найменшою. Найгірша ситуація в Києві та Одесі, тут на одного шукача припадає менше 1 вакансії. В Києві кількість осіб, які шукають роботу майже вдвічі перевищує кількість вакансій. Отже, шукачеві потрібно прикладати максимум зусиль для того, щоб показати свою перевагу над іншими претендентами на робоче місце. Дану ситуацію можна пояснити тим, що безперечно в нашій країні кількість вакансій а також величина заробітків залежить від величини міста, відповідно і кількість осіб, які бажають працювати в цих містах є найбільшою.

Характеристики

Список файлов курсовой работы