Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

• помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

• значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

• низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

• недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

• відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

• розрив традиційних виробничих та коопераційних зв’язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

• низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

• критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зов­нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні

2.1.Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу

Економіка України є відкритою системою, яка знаходиться під безпосереднім та опосередкованим впливом оточуючого світогосподарського середовища. Підтримання її конкурентоспроможності обумовлює необхідність системного врахування характеру такого впливу.

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а й створення сприятливого середовища для суб’єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб’єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства. Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства. Вже сьогодні зрозуміло, що без загальнонаціональної соціально-економічної ідеї, навколо якої може відбутися консолідація усіх прогресивних сил суспільства на різних його рівнях, майбутній шлях України буде примарливим і нагадуватиме деморалізовану сукупність населення, підпорядковану чужим інтересам та знесилену суперечками між певними кланами всередині країни. Така загальна деморалізація є вкрай небезпечною у багатьох аспектах. Економічна деморалізація буде найвразливішим її наслідком, адже найвідчутнішого удару суспільству завдасть соціальна дезінтеграція, що спричинить його хаотичність та значно посилить його вразливість з боку зовнішніх загроз.[9]

Сучасні міжнародні економічні відносини перебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають характерними нові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: суттєві зрушення у міжнародній економічній системі, які посилюють взаємозалежність і взаємопов’язаність національних ринків; глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж останніх років розвивалися під впливом усунення бар’єрів між стабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та протилежною системою країн колишнього соціалістичного табору – все це демонструє світовій громадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, а іноді й повну її відсутність. Тому виявляється певна неспроможність спільних заходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загострення кризових явищ на різних світових ринках. Про швидкість процесу об’єднання свідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років з поступовою ліквідацією бар’єрів, недоречностей та суперечок, а економічна інтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася не менше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необхідного комплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів. [4]

Зміна економічної ситуації у світі, що пов’язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетікання капіталу, товарів і послуг, міграція робочої сили, спричинила значні деформації у розвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількість країн або економічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідки приєднання зараз виявляються частково, а повною мірою стануть наявними лише у майбутньому.

Передусім світова трансформація (уже можна говорити про встановлення нового світового порядку в системі економічних відносин) сприяла суттєвому посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням у розташуванні продуктивних сил у світі. Динамізм та швидкість зазначених процесів створили значні викривлення у світовій конкуренції. Фактичне усунення одного з надпотужних конкурентів – СРСР – надало можливості основним конкурентам захопити його позиції та встановити монополізм в окремих напрямах. Однак національні регулювання певних країн реагували на ці зміни надто повільно. Внаслідок некерованих зрушень на різних світових ринках виникали ситуації надлишку або дефіциту ресурсів (праці, капіталу, товарів), що дуже швидко було використано багатьма суб’єктами МЕВ, які мали з цього неабияку вигоду. У такий спосіб значного поширення набуло накопичення капіталів, зароблених не за рахунок ефективної праці, а за допомогою спекулятивних ігор з цінами. Зокрема, одностороннє відкриття кордонів за умов нерівномірності розвитку країн-партнерів створило стимули для дешевих ресурсопотоків у країни, що мають високий рівень розвитку продуктивних сил, використання яких дає надприбутки. Реалізація готових товарів, вироблених із значно вищою ефективністю, у менш розвинутих країнах за умов дефіциту цих товарів також підвищує рентабельність угод. Проте такий процес «гри» на цінах є обмеженим у часі, оскільки згодом ситуація врівноважується, можливість отримувати прибутки на різниці цін зникає – встановлюються приблизно рівні умови.

Сучасний етап розвитку МЕВ відзначається викривленнями конкуренції. Вони полягають у тому, що ефективність виробництва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресурсів. Таким чином, стали наявними усі протиріччя злиття нерівномірно розвинених економічних систем на не паритетній основі. Для конкурентоспроможності це означатиме руйнацію її базових засад.

Українська економічна модель, як і економічні моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, – це особливий господарчий комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності з капіталістичним світом спостерігалися насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі й український, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об’єктивними економічними законами. [1]

Модель СРСР характеризувалася автаркічністю, у зв’язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певних секторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодо збиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.

Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічному стимулюванню освіти та науки.

З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління економікою.

Стосовно зовнішньоекономічної діяльності, то участь України у світовій торгівлі обмежується 0,27% світового експорту, що відповідає 17,03% ВВП. Це – найнижчий показник виробництва експорту серед партнерів на душу населення (низький показник Китаю пояснюється значною чисельністю населення), до того ж експорт мав переважно сировинне походження.

Змагання за ринки, що постійно посилюється, вимагає від фірм більших зусиль та потужностей, а для країн їх базування – зваженої внутрішньої та зовнішньої політики. США, що посідають провідне місце у рейтингу світових експортерів, дедалі частіше віддають перевагу внутрішньому місткому ринку, який добре захищений. Географічне положення України сприяє вигідним відносинам з таким впливовим партнером як США та об’єднана Європа. Зростання експорту Німеччини у середньому становить 2,2% щороку. В Італії виробляється у 15 разів більше експортної продукції на душу населення, ніж в Україні. Україна поступається Китаю, Угорщині, Польщі та Туреччині за показниками здійснення експортних операцій. Структура експорту в цих країнах також краща: частка промислових товарів відповідно становить 81%, 68%, 60% та 72% (дані 2002 року). [10]

Найболіснішим наслідком від неконкурентоспроможної економіки для України є втрата населення. За даними експертів Світового банку, в Україні до 2010 р. залишиться лише 47 млн населення, а за даними українських експертів – ще менше. Сьогодні країна поступово втрачає не тільки наукову еліту та висококваліфіковані кадри, які спроможні значно підвищити конкурентоспроможність держави, а й робочу силу взагалі. Фактор людських ресурсів у системі конкурентоспроможності відіграє одну з провідних ролей, а збереження його потенціалу виступає пріоритетним питанням для держави.

На сучасному етапі не можна говорити про використання в Україні конкурентних переваг будь-якого порядку (дешева робоча сила, рівень ресурсозабезпеченості деякими видами сировини), адже офіційний сектор економіки є неефективним. Натомість найближчі конкуренти країни широко застосовують конкурентні переваги вищого рівня: високі та запатентовані технології, стимулювання виробництва унікальних товарів, всебічне залучення наукової еліти, у тому числі громадян з колишніх республік СРСР та з країн СНД, можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, використовуючи ці переваги, розвинуті країни світу зменшують ціну споживання та оволодівають новими ринками збуту.

Зазначені негативні явища в економіці України порівняно з її найбільшими торговельними партнерами свідчать про відсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конкурентоспроможності національної економіки. Деструктивний вплив нерівноцінних економічних відносин має бути якнайшвидше зупинений, і особливу роль у цьому має відіграти зміцнення національного виробника на основі його ефективної роботи. Щодо перспектив та можливостей української економіки, то вони аналізуються в наступному параграфі роботи. [10]

2.2.Напрямки підвищення конкурентоспроможності української економіки

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

З розпадом єдиного радянського простору перед молодими суверенними державами виникла проблема проникнення на світові ринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуюча структура привели до того, що молодим державам доводиться вступати в конкурентну боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об'єднаннями країн. При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку, конкурентоспроможність є однією з форм прояву об'єктивної економічної категорії - конкуренції, а проблема її підвищення звичайно розглядається в контексті розвитку міжнародних економічних відносин і просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік, незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країн номінально конкурентоспроможні. [3, 1]

Сучасне розуміння конкурентоспроможності національної економіки неможливе без вирішення цілого ряду методологічних проблем, пов'язаних, по-перше, із з'ясуванням самої суті конкуренції, по-друге, створенням чіткої, структурованої системи показників для її аналізу і, по-третє, з'ясуванням можливості їх використання з метою отримання моделі, придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності і прогнозування її динаміки.

Динаміка показників конкурентоспроможності національної економіки формується під впливом валютного курсу, який є важливим регулятором зовнішньоекономічних відносин і впливовим важелем у розвитку економіки, особливо української, у зв'язку із довготривалою загальною кризою і незавершеністю формування ринкової інфраструктури.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується процесом глобалізації. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світової економіки. Але цей об’єктивний процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та загостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий шлях ефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і товарообміну, подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурних зрушень, це зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організації зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни, забезпечення їх динамічного зростання і оптимізації в умовах глобалізації.

Характеристики

Список файлов курсовой работы