Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Успішна реалізація "еволюційного потенціалу" УПС дасть можливість розширити співробітництво між Україною і Європейським Союзом. ЄС у перспективі передбачає можливість створення спільної зони вільної торгівлі з метою економічного зближення, якщо Україна виконає умови запропонованої їй "схеми інтеграції". По суті, реальною метою Угоди про партнерство і співробітництво є підготовка України до вступу до Всесвітньої торгової організації; вона не надає Україні навіть віддаленої перспективи інтеграції до ЄС.

Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини.

Рада Європейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках "загальну стратегію" відносно України. Згідно цієї стратегії "ЄС схвалює європейські поривання України і вітає її європейський вибір", "Європейський Союз усвідомлює, що … стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідає інтересам ЄС"; "Європейський Союз признає значення України у регіоні. У зв’язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Захід вона набуває унікальне положення у Європі". Але далі: "ЄС у зв’язку з цим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагу ядерній безпеці…"; "Ядерна безпека і вивід з експлуатації Чорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом і Україною" – отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а не використовувати її "геополітичне положення" у якості елемента стратегічної концепції.

Європейський Союз є одним з головних торгових партнерів України: другим найбільшим торговим партнером після Росії, і найбільшим поза межами колишнього Радянського Союзу. З моменту набуття України незалежності її торгівля з ЄС значно зросла. Україна експортує до ЄС головним чином металопродукцію, товари хімічної та гірничої промисловості і текстиль.

Країни Європейського Союзу займають друге після США місце за обсягом прямих інвестицій в економіку України. Основними інвесторами України з числа країн-членів Європейського Союзу є Нідерланди, Великобританія і Німеччина.

УПС надає Україні і ЄС легший доступ на ринки один одного, головним чином, не дискримінуючи товари один одного, тобто, пропонується таке ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і для товарів усіх інших торгових партнерів та забезпечує вільну та справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.

ЄС та Україна погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для інших країн-членів СОТ, тобто, для більшості країн світу. Сторони також не можуть надавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи приймати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються у відношенні до інших країн. У цьому контексті ЄС вважається єдиною країною з безподатковим режимом торгівлі, який країни-члени Європейського Союзу надають одна одній і який не поширюється на Україну, хоч така можливість існує.

Таким чином, ЄС не буде користуватися пільгами, що їх Україна надає у плані тарифів і митних процедур країнам колишнього Радянського Союзу, поки Україна не вступить до СОТ. У будь-якому разі ні Україна, ні ЄС не користуватимуться пільгами, що надаються третім країнам, спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу, наприклад, такого, як між ЄС та деякими країнами Центральної Європи, які у кінцевому підсумку стануть новими членами ЄС.

Взагалі , якщо українська сторона не буде належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання, а буде продовжувати робити це лише для "галочки", пожвавлення форм економічної взаємодії України з країнами-членами Євросоюзу можна не очікувати. Поки економічні і політичні умови економіки на Україні не наблизяться до цивілізованих норм, поки не будуть реально змінені законодавство і норми захисту інтересів іноземних інвесторів, ризикувати грішми своїх підприємців західні урядовці не будуть. Ніякого особливого статусу Україні ЄС надавати не збирається.

2.2 Ключові аспекти співробітництва України з країнами членами СНД

В рамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України є економічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідної двосторонньої співпраці з країнами членами СНД. За час існування СНД були підписані понад тисячі багатосторонніх документів. Хоча з огляду на об’єктивно існуючі розбіжності в позиціях держав-учасниць в різних галузях не всі вони діють ефективно.

У товарній структурі взаємного експорту і імпорту держав СНД переважають вуглеводна сировина і паливо, чорні і кольорові метали, продукція хімічної, нафтохімічної і харчової промисловості.

За роки існування СНД не вдалося реалізувати основні положення угоди. Вона залишалася лише програмним документом і декларацією про наміри, що ні до чого не зобов’язувала. Процес формування зони вільної торгівлі виявився більш складним і тривалим, ніж уявлялося.

Україна дотримується позиції, обґрунтованої з економічного погляду і адекватної підходам переважної більшості угруповань світу до питань стратегії розвитку інтеграційних процесів. Вона полягає в тому, що реалізація на території Співдружності будь-яких проектів створення Митного союзу, спільного ринку або економічного та валютного союзу можлива лише після завершення процесу поступового формування в межах СНД ефективно діючої зони вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі (ЗВТ) є однією з ефективних форм взаємодії і економічної інтеграції держав. Але, у випадку СНД створення ЗВТ зіштовхується з об’єктивними проблемами і труднощами. Це – системна соціально-економічна криза, яку переживають країни Співдружності, процес реформування економічних і суспільних відносин, становлення демократичних основ управління. Значні розходження у рівні соціально-економічного розвитку, напрямленості і темпів економічних і політичних реформ, що проводяться у зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних орієнтаціях, неурегульовані міждержавні і міжнаціональні конфлікти не забезпечують сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов для інтеграційних процесів у Співдружності, у тому числі для створення зони вільної торгівлі.

Держави Співдружності значно різняться за структурою економіки і ступеню її зрілості. Росія, Україна, Білорусь, у певній мірі Казахстан, мають достатньо розвинуті національні господарства з високою часткою обробної, у тому числі машинобудівної промисловості, диверсифіковану галузеву структуру виробництва. Інші держави Співдружності можна скоріш віднести до країн, що розвиваються. Вони характеризуються переважно аграрно-сировинною структурою економіки з високою часткою видобувних галузей і первинної переробки сільськогосподарської і мінеральної сировини. Значною частиною свого експорту вони виступають по відношенню один до одного на зовнішніх ринках як конкуренти, про що свідчать, наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росію нафти з Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменістану.

Разом з тим для нових незалежних держав – колишніх республік СРСР місткі російські ринки є не тільки привабливими, але й інколи безальтернативними для експорту і імпорту багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції, енергоносіїв, сировини і матеріалів. Це в значній мірі стосується і України.

Оптимальний позитивний ефект від участі в процесі інтеграції можливий для країн СНД лише в контексті поступового та поетапного розвитку їх взаємовідносин, в чому Україна грає не останню роль.

Розділ 3 Шляхи подальшого співробітництва України з країнами та міжнародними організаціями

3.1 Співробітництво з ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ

Співробітництво з Європейським Союзом у сфері юстиції та внутрішніх справ є одним із головних аспектів європейської інтеграції України. План дій ЄС в сфері юстиції та внутрішніх справ в Україні передбачає прикордонне співробітництво, співробітництво в сфері міграції та притулку, боротьби проти організованої злочинності, а також співробітництво в правоохоронній сфері та в сфері судочинства. Відповідно до останнього розділу Плану дій ЄС в сфері юстиції та внутрішніх справ в Україні засобом імплементації, моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріоритетів, закріплених у Плані дій є План-графік.

Угода про партнерство та співробітництво України та ЄС разом із Планом дій Україна – ЄС забезпечили правову і практичну основу для подальшого розвитку стосунків Україна – ЄС. Однак у березні 2007 року було розпочато переговори щодо укладення нової угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. У зв’язку з цим, під час Саміту Україна – ЄС у Парижі 2008 року лідери закликали до розроблення нового практичного інструмента на заміну Плану дій Україна – ЄС, а саме Угоди про асоціацію.

Нова Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації сприятимуть подальшій політичній асоціації та економічній інтеграції України до ЄС шляхом започаткування всебічного і практичного співробітництва, завдяки якому ці основні завдання можуть бути реалізовані. Зокрема, основними розділами, які будуть стосуватись діяльності органів прокуратури, стануть:

· продовження навчальних програм для суддів, співробітників судів та прокуратури, а також персоналу цих установ і співробітників правоохоронних органів, зокрема з питань додержання прав людини та боротьби з тортурами, нелюдським і принизливим поводженням;

· ефективна імплементація та запровадження європейських стандартів у цивільному, кримінальному й адміністративному кодексах та їх відповідних процесуальних кодексах;

· продовження виконання рішень Європейського Суду з прав людини та сприяння подальшому розвитку практики Суду, як основного джерела міжнародного права з прав людини, за підтримки ЄС;

· подальше зміцнення зусиль щодо вдосконалення законодавчої бази і поліпшення практики тримання під вартою, зокрема стосовно досудового та адміністративного утримання, з метою ефективного вирішення проблем свавільного тримання під вартою;

· поліпшення умов тримання під вартою усіх ув'язнених, як у місцях досудового утримання, так і утримання після засудження, з метою усунення випадків неналежного поводження з ув’язненими та імплементація рекомендацій Комітету ООН проти тортур і Європейського Комітету з питань запобігання тортурам;

· розроблення стандартів ювенальної юстиції згідно з відповідними міжнародними стандартами;

· сприяння співробітництву в рамках Групи держав Ради Європи проти корупції та подальшій імплементації її відповідних рекомендацій;

· імплементація Національного Плану дій щодо боротьби з корупцією у співпраці з відповідними установами ЄС.

3.2 Співробітництво з ООН та іншими міжнародними організаціями

Україна приєдналася до таких основоположних міжнародних документів в сфері прав людини як Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Як Сторона згаданих міжнародних договорів, Україна має надавати періодичні доповіді про їх виконання до відповідних Комітетів ООН. В цих доповідях окреслюються існуючі основні положення політики держави, заходи, що приймаються на їх впровадження (в тому числі, на законодавчому рівні), інформація про виконання рекомендацій відповідних Комітетів ООН, визначених у заключних висновках до кожної періодичної доповіді України, статистичні відомості тощо.

Генеральна прокуратура України в межах своєї компетенції залучена до підготовки таких доповідей у таких комітетах:

- Комітет з ліквідації расової дискримінації (Committee on the Elimination of Racial Discrimination): під час 69-ї сесії Комітету (31 липня – 18 серпня 2006 pоку) відбувся захист об’єднаної 17-ої та 18-ої періодичної доповіді про виконання положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації; подача об’єднаної 19, 20 та 21 періодичних доповідей передбачена у квітні 2010 року;

- Комітет з прав людини (Human Rights Committee): під час 88-ї сесії Комітету (16 жовтня – 3 листопада 2006 року) Україна захистила 6-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про політичні та громадянські права; подача 7-ї періодичної доповіді передбачена в листопаді 2011 року;

- Комітет проти тортур (Committee Against Torture) під час 38-ї сесії Комітету (30 квітня -18 травня 2007 pоку) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; подача 6-ї періодичної доповіді передбачена у червні 2010 року;

- Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (Committee on the Elimination of Discrimination Against Women) під час 27-ї сесії Комітету (3 – 21 червня 2002 року) Україна захистила об’єднані 4-у та 5-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; під час 45-ї сесії Комітету (січень-лютий 2010 року) Україна захищатиме об’єднану 5-у та 6-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

3.3 Співробітництво з Радою Європи

З метою дотримання статті 3 Статуту Ради Європи (далі – РЄ) під час вступу до РЄ 9 листопада 1995 року Україна взяла на себе низку зобов’язань, внесених до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ) № 190 (1995).

20 січня 2006 року Указом Президента України №39/2006затверджено План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи (далі – План заходів). Документ, розроблений з метою забезпечення завершення виконання обов’язків та зобов’язань України перед Радою Європи та включає в себе заходи, обов’язкові для виконання з метою забезпечення функціонування демократичних інститутів та верховенства права і захисту прав та свобод людини. Зазначені заходи, в основному, стосуються розробки та прийняття нових законів та підзаконних актів України або змін до вже існуючих з метою завершення реформування судової та пенітенціарних систем; здійснення заходів, спрямованих на подолання корупції та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; створення в Україні умов для виконання рішень Європейського Суду з прав людини; забезпечення реалізації прав людини у різних сферах; вжиття заходів щодо забезпечення участі України у договорах Ради Європи.

Характеристики

Список файлов курсовой работы