Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Р. Харрод поставив більш складне завдання розробки загальної теорії зростання економіки. Його модель включає ендогенну теорію інвестицій, засновану на принципі акселерації і очікуваннях підприємців.

З боку пропозиції припускається, що підприємці планують виробництво на основі адаптивних очікувань:

(1.10.)

де р – пропозиція товарів з боку підприємців у поточний та попередні періоди; b – коефіцієнт, який може бути більшим, меншим чи дорівнювати 1, в залежності від того, якій з гіпотез відповідає величина попиту в момент часу (t -1).

З боку попиту Р. Харрод припускає незмінність граничної схильності до споживання і визначеність обсягу інвестицій (І) принципом акселерації.

Поряд з гарантованим темпом зростання Харрод увів поняття «природного» темпу зростання, під яким розумів такий темп зростання капіталу і національного доходу, який забезпечує повну зайнятість зростаючої пропозиції праці.

Якщо у вихідному періоді існує повна зайнятість і капіталоозброєність праці постійна, як це передбачається в посткейнсіанських моделях, то природний темп зростання економіки дорівнює темпу зростання трудових ресурсів [17, с. 399].

Співвідношення між значеннями гарантованого і природного темпів зростання визначає стан економічної кон'юнктури.

Якщо темп зростання трудових ресурсів («природний» темп зростання національного доходу) відстає від темпу зростання капіталу («гарантованого» темпу зростання національного доходу), то внаслідок нестачі трудових ресурсів очікуваний підприємцями темп зростання не буде досягнутий. В результаті обсяг інвестицій скоротиться і виникне депресія.

Відповідно при зворотному співвідношенні, коли природний темп зростання перевищує гарантований, фактичний темп зростання може бути рівним гарантованому, й економіка опиниться в стані динамічної рівноваги за наявності кон'юнктурного безробіття.

У випадку перевищення природного темпу зростання над гарантованим фактичний темп зростання також може виявитися вище за гарантований, оскільки надлишок трудових ресурсів дозволяє збільшити інвестиції.

Тоді фактичний обсяг виробництва перевищить очікуваний, стимулюючи подальше зростання інвестицій і викликаючи бум [28, с. 405].

Таким чином, в моделі Харрода, як і в моделі Домара, динамічна рівновага в умовах економічного зростання нестійка.

1.3. Сучасні неокласичні та посткейнсіанські моделі формування економіки

Використання моделей з екзогенним науково-технічним прогресом не відповідає сучасному типу економічного зростання. Одним із перших вирішити цю проблему спробував К. Ерроу, який запропонував враховувати в моделі ендогенність НТП шляхом залучення показника рівня освіти персоналу під час використання основних фондів. Продовженням моделі К. Ерроу є розробка Е. Шешинські, який використовує в моделі виробничу функцію:

Y = F( L, K) (1.11.)

де – коефіцієнт ефективності праці, який повністю визначається обігом основного капіталу, що використовується і акумулює попере інвестиції.

Відповідно даної виробничої функції темп зростання випуску G_Y може бути визначеним у вигляді суми комбінації темпів зростання виробничих ресурсів G_K і величини, пропорційної темпу зростання коефіцієнта ефективності праці G_L:

(1.12.)

де р – логарифмічна похідна по К, до того ж р менша за одиницю; – еластичність національного продукту за капіталом; _L – еластичність національного продукту за працею [21, с. 283].

Наприкінці 80-х років починається моделювання впливу інноваційної діяльності і накопичення людського капіталу на економічне зростай засобом технологічних зсувів. Модель економічного зростання П. Ромера передбачає можливість досягнення всього приросту ВВП за рахунок лише технологічних змін. Необхідності обов'язкового зростання кількості праці немає. П. Ромер розглядає виробничу функцію у вигляді:

(1.13.)

Така виробнича функція враховує поділ праці на кваліфіковану некваліфіковану: L – обсяг кваліфікованої праці, L – обсяг некваліфікованої праці, ₁ та _L – коефіцієнти ефективності відповідно до кваліфікованої та некваліфікованої праці. Вони залежать від обсягу наявних. технологічних розробок, а не від загального обсягу капіталу. Крім того береться до уваги вплив наявної множини технологічних розробок на основний капітал. Для цього в якості фізичного капіталу використовується певний агрегат, компоненти якого відповідають елементам множини технологічних знань.

Виробнича функція, яку запропонував П. Ромер, має наступний вигляд:

(1.14.)

де J – множина технологій та множина технологічних розробок одночасно.

Проведений П. Ромером аналіз довів, що на економічне зростання впливає:

• загальний обсяг висококваліфікованої праці (науково-дослідницької) в економічній діяльності;

• ставка відсотка;

• еластичність накопичених витрат на технологічні знання;

• продуктивність науково-дослідницької праці;

• співвідношення еластичностей національного продукту за

• кваліфікованою працею та за капіталом

• еластичність сукупного попиту за загальним індексом цін;

• еластичність загального індексу цін відносно цін на інвестиційні
  товари [17, с. 419].

Відомою посткейнсіанською моделлю економічного зростання є модель Ван дер Плюга. Модель складається з трьох диференційних рівнянь.

Ортодоксальний кейнсіанський підхід, який передбачає сувору взаємододатність факторів виробництва, вчений послаблює введенням фактора технологічного прогресу. Передбачається, що виготовляються товари для споживання і інвестицій. Пропозиція праці (L) екзогенно зростає зі швидкістю п. Попит на продукцію складається з частини, що відповідає споживанню (С), та частини, що відповідає інвестиціям (І). Обсяг виготовленої продукції (Q) забезпечує чистий доход (Y) у вигляді заробітної плати (WE), (W – рівень заробітної плати, Е – кількість робітників), чистого прибутку (f) і амортизаційних витрат (D), з нормою амортизації (di). Чистий доход витрачається на придбання товарів та на накопичення (S):

(1.15.)

де s та г – відповідно коефіцієнти схильності до заощадження чистого доходу та схильності до зростання добробуту [17, с. 425].

За умови довгострокового збалансованого зростання гарантована швидкість зростання має бути тотожною природній швидкості. Продуктивність праці в моделі Ван дер Плюга визначається за допомогою виробничої функції Кобба–Дугласа після експліцитного виразу фактора технічного прогресу та переходу від ефективних одиниць до первісної розмірності:

Константа d залежить від вихідного стану економіки, Е – визначає показник кількості зайнятих (Е), розрахований в ефективних одиницях, w* – константа, яка залежить від фактора технічного прогресу.

Розділ 2. Головні закономірності світового економічного розвитку

2.1. Головні елементи глобальної економіки

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого – відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах. Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:

• міжнародну науково-технічну сферу;

• систему міжнародного виробництва;

• світовий ринок і міжнародну торгівлю;

• міжнародну валютно-фінансову систему [26, с. 171] [Додаток А, Б].

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10–15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7–10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5–3 роки [26, с. 179].

Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зростатиме ефективність використання всіх ресурсів. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій – майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція.

Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни. Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується Нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки [23] [Додаток В].

У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки. Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х років – уже 26 %.

Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука-техніка-виробництво» [27, с. 29].

Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному-зменшенні питомої ваги сировинних товарів. Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південне-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмінно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно-фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.

Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно-фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та євро, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру. Світові гроші – головна ланка міжнародної валютної системи [22, с. 95].

Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи – ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.

2.2 Сутність світової економічної рівноваги

Економічна рівновага – одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX – першій половині XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Вальраса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу – американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном. Найдосконалішим є вчення про часткову і загальну економічну рівновагу (М. Кондратьев). Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної економічної рівноваги, російський учений О. Богданов ще у 20-ті роки вживав терміни «гранична» рівновага та «рухлива» рівновага. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обґрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу [25, с. 246].

Характеристики

Список файлов курсовой работы