97137 (613718), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

-спільне виробництво;

-підрядна кооперація;

-поставки у рамках ліцензійних угод;

-доповнення виробничих потужностей партнера;

-поділ виробничих програм (спеціалізація);

-організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва – більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув’язаний процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва.

1.4 Суть і форми спільної підприємницької діяльності

Спільною підприємницькою діяльністю (СПД) називають виробничо-господарську діяльність партнерів двох або декількох країн, змістом якої є кооперація у сферах виробництва й обігу, в науково-технічній, інвестиційній і сервісній областях.Спільною ознакою конкретних форм спільного підприємництва є необхідність узгоджувати економічні інтереси всіх учасників такого роду зв’язків, позаяк в основі партнерства лежить конфліктна ситуація нестиковка їхніх позицій (по загальному фонду, кадровій політиці, способам управління, виробничій та торговельній політиці, інструментам тактики і стратегії тощо), і забезпечувати рух товарів (послуг) від виробників до споживачів. В основі цієї діяльності лежить об’єднання зусиль, фінансових коштів і матеріальних ресурсів, довготермінова гарантія збуту товарів, систематичне оновлення продукції, науково-виробнича і торговельна кооперація, участь у прибутку, поділі технічних, інвестиційних і комерційних ризиків.

Існують різноманітні форми СПД :

-обмін технологіями та послугами з наступним розподілом програм випуску продукції та іхньої реалізації;

-концесії, тобто передача іноземцям на певних умовах і на певний строк права експлуатації лісів, надр, піприємств тощо;

-консорціуми, тобто тимчасові союзи фірм або організацій різних країн, метою яких можуть бути різні види їх скоординованої підприємницької діяльності;

-акціонерні товариства за участю різнонаціонального капіталу;

-компанії з виробничо-збутовою діяльністю;

-міжнародні економічні організації різних видів – міжурядові та міждержавні економічні організації;

-міжнародні господарські організації, об’єднання і товариства;

-спільні підприємства за участю фірм або організацій різних країн, які створюються для спільного виробництва, збуту продукції, здійснення науково-дослідницьких робіт, будівництва, технічних консультацій, технічного сервіса, надання транспортних, фінансових, страхових послуг, обслуговування побутової сфери,

-вільні економічні зони в різних модифікаціях, тобто обмежені території, в яких діють особливо пільгові економічні умови для іноземних та національних підприємців.

Для змістовного боку спільного підприємництва найбільш характерним є забезпечення доступу до нових технологій, їхня швидка “утилізація” в інтересах модернізації і реконструкції виробництва та прискорена його комерціалізація, з тим, щоб максимально задовільнити вимоги споживачів (користувачів); адаптування національного співробітництва у сфері послуг на комерційних засадах у формах лізингу, інжінірингу, консалтингу.

1.5 Рух робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей,кращих умов життя.

З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного та додаткового продукту.

Як показав тривалий досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах ЄС, така вартість утворюється на основі середніх для даного регіону рівнів освіти та кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочої сили нормальної якості. Виявом цього процесу є вирівнювання заробітної плати на середньому (а не нижчому і вищому рівнях) для ЄС рівні, на який впливає не лише інтернаціональна вартість даного товару, а і його ціна. Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору і донизу від вартості залежно від попиту і пропозиції на даний товар, економічної кон'юнктури загалом та інших чинників.

Щорічно в пошуках роботи, ліпших умов життя нині емігрує майже 25 млн осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робочої сили із США в Західну Європу.

Рисою міжнародного руху робочої сили в сучасних умовах є послаблення стихійності та посилення урегульованості даного процесу з боку як окремих національних країн, так і міжнародних організацій.

Крім того, постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігрантів у США перевищує 1 млн осіб.

Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні та негативні наслідки. До позитивних у країні експортері робочої сили належать: зменшення безробіття; набуття емігрантами нових знань і досвіду; поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя; отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже поліпшення її платіжного балансу (до того ж, повертаючись після еміграції до себе в країну, наймані працівники привозять цінностей і заощаджень на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків країни-експортера належить насамперед відтік кадрів високого рівня освіти та кваліфікації. Щоб послабити негативний вплив цих процесів і посилити позитивні риси, використовують державне регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — певна сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки, насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Для регулювання чисельності емігрантів використовується показник еміграційної квоти, який щороку розраховується і затверджується. При цьому враховуються статево-вікова структура, рівень освіти, рівень безробіття, наявність ринку житла та інші параметри.

Країни — експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників. З цією метою здійснюється регулювання обсягів еміграції та якісного складу емігрантів (деяких з них обмежують в еміграції за умов нестачі кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації); еміграція використовується як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриваються валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюються вигідніші умови для використання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країни певної частки зарплати та ін., залучається частина коштів посередницьких організацій тощо).

Тенденції розвитку ММРС:

— головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;

— активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;

— посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

— пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

— виникнення нової форми міграції робочої сили — міграції науково-технічних кадрів;

— посилення тенденції "втеча умів" із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

— утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

— зростання частки "молодої міграції";

— розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.

1.6 Міжнародний поділ праці

1.6.1 Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно-географічні умови;

• технічний прогрес;

• соціально-економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

• почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

• з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

• скористався виробничий цикл;

• розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

• досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

• механізм організації національного виробництва;

• механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

— розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових, галузей);

— поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

— інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

— загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

1.6.2 Економіка України в системі міжнародного поділу праці

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм.Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків передбачають використання так званих конкурентних переваг.Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами,

проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті країни (Японія, Італія).

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів. Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

Характеристики

Список файлов курсовой работы