Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Національний дохід – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства.

НД = ЧНП – сума непрямих податків + субсидії.

Сума податків значна. Вони включаються в ринкові ціни товарів та послуг і сплачуються кінцевим споживачем. Субсидії діють на ціни протилежним чином – вони знижують їх на власну величину. Показник національного доходу приблизно відповідає поняттю зробленого національного доходу [28, с. 256].

Валовий національний розподільний дохід (ВНД) – це ВНП, що використовується для накопичення та споживання і включає чисті трансферти з-за кордону.

Чисті трансферти – це різниця між переказами робітників-мігрантів, що вважаються резидентами, з даної країни й до неї.

У кількісному виразі розходження між ВВП і зробленим національним доходом досить велике і складає приблизно 8 – 11%, дорівнюючи величині амортизаційних відрахувань. У різних країнах це розходження може коливатися, тому що величина амортизаційних відрахувань залежить від національної маси основних фондів. Частка амортизації трохи підвищується в періоди спаду і знижується в періоди підйому. Динаміка зробленого національного доходу в довгостроковому плані майже цілком відповідає динаміці ВВП, тому при аналізі в основному використовуються показники ВВП і ВСП.

ВВП і інші показники, що входять у систему національних рахунків і розраховані різними методами, погоджуються між собою, тому їхні величини ідентичні. При цьому слід зазначити, що національні показники нерідко переглядаються в межах 10 – 30%.

1.2. Обчислення ВВП і ВСП

На національних рівнях обсяг ВВП виміряється в поточних і постійних цінах якого-небудь року. Розходження між цими вимірами може бути досить істотним. Кількісний ВВП, або ВВП у поточних цінах, зростає швидше, ніж реальний ВВП, або ВВП у постійних цінах. Різниця в темпах зростання зв'язана зі зміною цін. При підрахунку в незмінних цінах відбувається усунення ціннісних коливань. Зростання реального ВВП широко розглядається як показник економічного розвитку. Високі темпи часто вважаються ознакою с економіки.

Підрахунок ВСП провадиться в єдиній валюті – доларах США – за поточним і незмінним курсом, хоча ці показники не можуть претендувати на точний кількісний вимір в окремих країнах і регіонах. Численні дослідження показують, що обмінні курси валют наближаються до фактичного співвідношення національних цін на товари і послуги, що надходять у канали міжнародної торгівлі. Але навіть якщо валютна ставка безпосередньо визначається ринком, вона тільки відображує ціни інтернаціонально реалізованих товарів і послуг, оскільки сама часто визначається іншими видами міжнародних угод, такими, як іноземні інвестиції і позики, перекази доходів і засобів, інші фактори, що також можуть викликати короткострокові коливання у валютних курсах, навіть коли дійсні зміни в економічному становищі не відбуваються. Значні короткострокові відхилення у валютних курсах від середніх і довгострокових, великі коливання у відносних вартостях товарів і послуг знижують корисність підрахунків у єдиній валюті світового виробництва, визначення його рівня і розподілу ВСП за країнами і регіонами. Зміни у валютних курсах ведуть до відповідних варіацій у розподілі та обсязі ВСП [17, с. 194].

Порівняння валового продукту між країнами на основі загальної грошової одиниці, наприклад, доларів США, може занизити в доларовому виразі обсяг товарів і послуг, зроблених у країнах з низьким рівнем розвитку, в зв'язку з великими масштабами в них нетоварного сектору (бартерні угоди, виробництво домашніх господарств, виробництво засобів існування, неформальний сектор, що звичайно не враховуються, – усі вони можуть складати до 40% ВВП у менш розвинутих країнах). Оскільки ступінь недообліку не визначається систематично, ВВП і ВСП можуть бути непорівнянні.

Один з альтернативних варіантів підрахунку ВСП ґрунтується на використанні коефіцієнтів порівняння купівельної спроможності валют, обумовлених відношенням цін набору (кошика) однакових товарів кожної країни. Середні співвідношення, застосовані до ВВП кожної країни, визначаються як середньозважені ціни відповідних індивідуальних наборів товарів і послуг при використанні ваги усіх цих товарів і послуг у ВВП за витратами. Цей підхід забезпечує оцінку ВСП скоріше в «міжнародних доларах», ніж у звичайних доларах за обмінним курсом.

Обсяги ВВП, підраховані на основі зазначених методів, значно відрізняються між собою. Підрахунок на основі паритету купівельної спроможності (ПКС) приводить до заниження показників провідних промислово розвинутих країн на 20 – 40% та істотно змінює позиції основних підсистем у світовому господарстві. На промислово розвинуті країни Заходу припадає 55% ВСП (за поточними валютними курсами – майже 75%), а внесок країн, що розвиваються, підвищується до 43% (за поточними валютними курсами – понад 19%). При цьому методі підрахунку істотно змінюється оцінка економічних показників окремих країн. На першому місці залишаються США – 21% ВСП (25,3% за поточним валютним курсом), КНР – 12% (4,4%), Японія – 8,4% (15,7%), ФРН – 5,0% (5,6%), Індія – 4,1% (1,5%). За ними іде Франція, Італія, Великобританія, Канада, Бразилія [17, с. 205].

Розходження в оцінках ВСП показують, що немає єдиного показника, який міг би враховувати різні види економічної діяльності в різних країнах ідентично. Придатність кожного методу підрахунку залежить від цілей аналізу.

Використання поточних валютних курсів при оцінці ВСП забезпечує корисні дані при визначенні міжнародних потоків товарів і послуг, руху капіталу між країнами, рівнів зовнішнього боргу і платежів, що часто робиться на основі поточних валютних курсів.

У статистиці ООН при підрахунку ВВП і ВСП використовуються валютні курси, очищені від коливання цін. Цей метод дозволяє одержувати показники без обліку відносних коливань валютних курсів та цін і більш точно оцінювати внесок кожної країни у світовий продукт у порівнянні з використанням поточного валютного курсу.

Метод розрахунку ВВП на основі купівельної спроможності валют використовується Міжнародним валютним фондом (МВФ) і Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) [24, с. 47].

1.3. Показники рівня економічного розвитку країни та її місця у світовій економіці

Рівень економічного розвитку країни і її місце у світовій економіці визначається за наступними показниками:

1. ВВП на душу населення. Аналіз здійснюється на основі показника ВВП, підрахованого за галузями. Насамперед враховується співвідношення між великими народногосподарськими галузями матеріального і нематеріального виробництва. Це співвідношення визначається в першу чергу за питомою вагою обробної промисловості в економіці країни. Потім здійснюється дослідження структури окремих галузей і великих народногосподарських комплексів.

2. Виробництво основних видів продукції на душу населення. Аналізується виробництво електроенергії на душу населення, найважливіших видів промислової продукції, основних видів продуктів харчування, непродовольчих товарів і товарів тривалого користування.

Рівень і якість життя населення. Аналіз здійснюється за наступними показниками:

• «споживчий кошик» і «прожитковий мінімум». Чим більшу частку в споживанні займають товари тривалого користування і послуги, тим вище рівень економічного розвитку країни;

• стан трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень освіти населення, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чол. населення, частка витрат на освіту у ВВП та ін.);

• розвиток сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чол. населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чол. населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами та ін.) [28, с. 318].

В останні роки з'явився у світовій практиці показник індекс суспільного розвитку країни, що включає в себе багато економічних і соціальних показників. Публікується він у Доповіді програми ООН по розвитку людських ресурсів. За цим показником країни розташовуються в останні роки таким чином: Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція, США, Австралія, Франція, Нідерланди, Англія, Ісландія, Німеччина.

3. Показники економічної ефективності. Ця група показників найбільш повно характеризує рівень економічного розвитку, тому що вона найбільш численна і показує прямо чи непрямо якість, стан і рівень використання основного й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів.

Основні показники цієї групи:

• продуктивність праці (у цілому, за окремими галузями і видами виробництва);

• капіталомісткість одиниці ВВП чи конкретного виду продукції;

• фондовіддача одиниці основних фондів;

• матеріалоємність одиниці ВВП чи конкретних видів продукції та ін [28, с. 323].

Ці показники розглядаються не окремо, а в зв'язку один з одним. МВФ розроблені і прийняті в Системі національних рахунків (СНР) показники порівняльної конкурентоспроможності:

• питомі витрати на зарплату (у розрахунку на одиницю продукції);

• нормалізовані питомі витрати на робочу силу (у розрахунку на одиницю продукції), тобто випуск продукції на відпрацьовану людино-годину;

• рівень повних питомих витрат за елементами доданої вартості, тобто показники питомих витрат усіх первинних факторів виробництва;

• порівняльний рівень оптових цін промисловості;

• порівняльний рівень експортних цін промислових товарів [28, с. 327].

Особливо вірогідно ця система характеризує конкурентоспроможність країни в міжнародній торгівлі.

Крім того, рівень економічного розвитку країни може відображати ступінь участі країни в міжнародних економічних відносинах.

Показники, що характеризують активність у світовій торгівлі:

• експортна квота – відношення обсягу експортованих товарів і послуг у ВВП/ВНП на рівні галузі – це питома вага всіх експортованих галуззю товарів і послуг у їхньому спільному обсязі;

• структура експорту, тобто співвідношення питомої ваги експортованих товарів за видами і ступенем їхньої переробки. Дозволяє виділити сировинну або машинно-технічну спрямованість експорту, роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації. Висока питома вага продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про високий науково-технічний і виробничий рівень галузей, продукція яких іде на експорт;

• структура імпорту й в першу чергу співвідношення обсягів увезених в країну сировини і готової кінцевої продукції. Показує залежність економіки країни від зовнішнього ринку й рівень розвитку галузей національної економіки;

• порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП і частки у світовій торгівлі.

Показники вивозу капіталу:

• обсяг закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з національним багатством країни. Країна з високим рівнем економічного розвитку має великі можливості вкладення капіталу в економіку інших країн;

• співвідношення обсягу закордонних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території. Це співвідношення характеризує розвиток міжнародних інтеграційних процесів;

• обсяг зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВВП/ВНП даної країни [28, с. 331].

Розділ 2. Міжнародні порівняння макроекономічних показників у системі національних рахунків країн світу

2.1. Загальні принципи та програма міжнародних порівнянь

Із середини XX ст. набув поширення метод порівнювання національного доходу різних країн за допомогою «споживчого кошика» та «робочих пайків» (К. Джині, С. Г. Струмилін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» – це набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925–1934 рр. Цей набір товарів оцінювався у валютах відповідних країн, і в такий спосіб одержували показник національного доходу в доларах США. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЄЕС (нині ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку), ООН, РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги, що функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводити, починаючи з 50-х рр. ХХ ст. До цього міжнародні порівняння зведених показників і розробка методології національного обліку розвивалися паралельно [23, с. 284].

Процес міжнародних порівнянь значно пожвавився з виникненням ООН. З 1963 р. почалися регулярні публікації показників національного доходу різних країн, перерахованих у єдину валюту за одним із різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).

За проведення багатобічних зіставлень ускладнюється завдання одержання результатів (індексів), що були б суворо погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в отриманих результатах. Саме тому є характеристика загальних вимог до цих індексів:

І. Відповідність результатів. Ця вимога означає, що на результати порівняння мають впливати ціни, кількості і ваги лише тих країн, що порівнюються. Ця умова виконується тільки за прямих парних порівнянь. Так, наприклад, порівнюючи ВВП Польщі і України необхідно користуватися цінами або Польщі, або України, або середніми цінами цих двох країн. Усі багатобічні зіставлення відповідають умові лише певною мірою, оскільки вони ґрунтуються на використанні інформації з усіх країн, що порівнюються.

II. Незалежність від вибраної базової країни (інваріантість індексів), тобто кінцеві результати порівняння не повинні залежати від того, яку країну взято за базу порівняння. Базова країна має бути не більше ніж початком відліку. За використання методів, що не забезпечують інваріантості індексів, результати зіставлення в значній мірі залежатимуть від вибору базової країни.

Характеристики

Список файлов курсовой работы