96163 (613392), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.
Цілі МВФ [2, с.74]:
надання консультативної і технічної допомоги;
забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;
сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків;
зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;
сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;
участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;
підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.
Учасники МВФ:
станом на вересень 2003 р. - 184 країни [11], включаючи усі республіки колишнього СРСР. Членство в МВФ є передумовою для вступу країни в МБРР. Фонд підтримує тісні зв’язки з МБРР, Всесвітньою торговою організацією (ВТО), Банком міжнародних розрахунків (БМР) [2, с.74].
Структура МВФ.
Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання [18].
Система голосування у Фонді визначається розміром внеску країни у Фонд. Оскільки МВФ організований за принципом акціонерного товариства, число голосів країн-учасниць визначається пропорційно їхній частці в капіталі. У 2000 р. на частку США приходилося 18,2% голосів; Великобританії - 5,1; Німеччини - 5,6; Франції - 5,1; Італії - 3,1; Японії - 5,6; Канади - 29%. Частка країн ЄС складала в загальній сумі 26,7%. На частку розвинутих країн (22 держави) приходиться 60,6% загальної суми голосів [2, с.74].
Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.
Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.
Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн [2, с.74].
Комітет з розвитку (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету) - спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються, складається з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.
Взаємодія МВФ з країнами-членами Фонду відбувається через регіональні департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії, а також Тихоокеанського регіону.
Статутний капітал МВФ.
Після ухваленого у січні 1998 р. рішення про Одинадцятий загальний перегляд квот до 212 млрд. SDR, капітал МВФ складав 208 млрд. SDR (близько 281 млрд. дол. США (SDR - умовні розрахункові одиниці; 1 SDR = 1,35123 дол. США)) [18]. Станом на 30 червня 1999г р. загальний обсяг квот становив 209,6 млрд. SDR [6, с. 198].
SDR (Спеціальні права запозичення) є міжнародними резервними активами, що були створені МВФ у 1969 р. з метою задоволення довгострокових глобальних потреб у забезпеченні фінансових ресурсів, що доповнюють існуючі міжнародні резерви та розподіляються між країнами-членами задля поповнення їх активів. Вартість SDR визначається щоденно на основі ринкового обмінного курсу п'яти валют: долара США, японської єни, німецької марки, фунту стерлінгів та французького франку. Після введення у дію євро - з 1 січня 1999 р. натомість німецької марки та французького франку, при визначенні вартості SDR, застосовується курс євро.
Формується статутний капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у SDR чи у валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у своїй національній валюті.
Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 SDR своєї квоти. У 2002 р. найбільші квоти мали США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН - 6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5 945,4 млрд. SDR, що становить близько 2,82% капіталу Фонду [18]. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на 5 років) загальний перегляд квот. Це пов’язано з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.
Діяльність МВФ.
Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.
Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом.
В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.
Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60%), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85% кредитів Фонду.
У 1997/1998 фінансовому році МВФ вдобрив 11 нових угод про резервний кредит загальною сумою 32,9 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 12 країн [16].
Якщо країна має проблеми, вирішення яких потребує тривалого часу, вона може отримати додаткові кредити за системою розширеного фінансування. Кошти, які виділяються згідно угод про розширений доступ, зазвичай поступають частинами протягом трьох років й передбачаються для подолання труднощів платіжного балансу, обумовлених структурними проблемами. Погашення кожної частини кредиту відбувається протягом 4-10 років. У 1997/1998 МВФ вдобрив 9 нових угод про розширений доступ на загальну суму 10,1 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 15 країн [16].
В рамках МВФ діють також спеціальні системи кредитування, в тому числі система компенсаційного й надзвичайного фінансування, система фінансування буферних запасів і система додаткового резервного фінансування.
Система компенсаційного й надзвичайного фінансування передбачена для країн-членів МВФ, які зіштовхнулись з тимчасовим скороченням надходжень від експорту або несуть надмірно великі витрати на закупівлю зерна з причин, що не залежать від даної країни. У 1997/1998 фінансовому році жодна з країн-членів МВФ не скористалася системою компенсаційного й надзвичайного фінансування, проте у липні 1998 р. Фонд вдобрив надання фінансової підтримки Росії в рамках такої системи на суму 2,16 млрд. SDR з метою компенсації скорочення доходів від експорту у зв’язку з падінням цін на нафту [16].
Попри те, що з 1984 р. жодна з країн-членів МВФ не займала кошти за системою фінансування буферних запасів, дана система продовжує існувати й передбачається для фінансування внесків країн-членів на підтримку міжнародних буферних запасів.
У грудні 1997 р. МВФ увів нову систему фінансування, яка передбачається для країн-членів, які зіштовхнулись з виключними короткотерміновими проблемами платіжного балансу, що були викликані раптовою втратою довіри інвесторів. Система додаткового резервного фінансування дозволяє отримати протягом одного року двома або декількома траншами додаткові кошти в рамках угод про резервний кредит або розширений доступ. У грудні 1997 р. було вдобрене перше виділення коштів за цією системою на суму 9,95 млрд. SDR, які отримала Корея в рамках угоди про резервний кредит. У липні 1998 р.4 млрд. SDR додаткового резервного фінансування були отримані Росією.
Бідним країнам світу, які потерпають від постійних проблем з платіжним балансом, у 1987 р. була запропонована, а у лютому 1994 розширена програма підтримки структурної перебудови, яка передбачає надання кредитів за пільговими умовами. Її ціллю є підтримка протягом трьох років середньотермінових національних програм структурної перебудови, які мають поліпшити стан платіжних балансів й сприяти економічному зростанню. З 1986 р. МВФ виділив по цій лінії кредити на загальну суму 9,9 млрд. SDR (за станом на 30 квітня 1998 р) [16].
Крім вищевказаних систем і програм, існують ще три спеціальних механізми кредитування країн-членів МВФ. По-перше, у вересні 1995 р. було вирішено надавати фінансову підтримку фондам стабілізації валютного курсу в рамках надання чергових кредитних траншей за угодами про резервний кредит або розширений доступ. По-друге, у 1995 р. МВФ прийняв рішення про виділення коштів з фонду надзвичайної допомоги (який спочатку передбачався для фінансування країн, постраждалих від стихійного лиха) державам, які переживають наслідки озброєних конфліктів. У 1997/1998 фінансовому році три держави - Албанія, Руанда й Таджикистан - отримали на ці цілі від МВФ 30 млн. SDR. Нарешті, у вересні 1995 р. почав функціонувати механізм екстреного фінансування. Передбачені цим механізмом невідкладні заходи приймаються тільки в рідких випадках, коли в країні-члені МВФ наступає криза платіжного балансу, яка потребує негайного втручання МВФ. Вперше механізмом екстреного фінансування скористались у липні 1997 р. Філіппіни; пізніше кошти від МВФ по цій лінії отримували Таїланд (серпень 1997 р), Індонезія (листопад 1997 р), Корея (грудень 1997 р) і Росія (липень 1998 р) [16].
Загалом у 1997/98 фінансовому році Фонд надав своїм членам 75,4 млрд. дол. США, більша частина з яких була спрямована на ліквідацію наслідків азіатської фінансової кризи: Корея (20,9 млрд. дол. США), Індонезія (11,2 млрд. дол. США), Таїланд (4 млрд. дол. США). У 1998/99 фінансовому році була видана рекордна сума - 90,2 млрд. дол. США. Найбільші обсяги кредитування припадали на Бразилію (18,4 млрд. дол. США), Росію (11,3 млрд. дол. США) та Індонезію (8,6 млрд. дол. США) [18].
Азіатська фінансова криза наприкінці 1990-х років, яка вкрай негативно вплинула на розвиток світової економіки, продемонструвала недостатню ефективність світової фінансової системи в умовах зростаючої глобалізації економіки й різкого прискорення міграції капіталів. Тому все більш актуальним стає питання про перебудову глобальної фінансової системи на нових принципах, в тому числі про реорганізацію діяльності Міжнародного валютного фонду [16].
У вересні 2003 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк на зустрічі в Дубаї закликали 184 країни-учасниці до поновлення міжнародного співробітництва. Президент ВБ Джеймс Вульфенсон і директор-розпорядник МВФ Хорс Келер сповістили про рішення їх організацій збільшити економічну допомогу країнам, що розвиваються. Серед важливіших задач вони назвали скорочення бідності на континенті. Країни-донори на зустрічі в Дубаї підтвердили, що мають намір завершити трирічну програму сприяння економічному росту і скороченню бідності в Киргизстані. За останні сорок років об’єм допомоги бідним країнам склав лише $56 мільйонів. Тому треба не розпиляти кошти, а концентрувати їх по двох-трьох напрямках. Також було відмічено, що Киргизстан тепер може в деякому ступені впливати на політику ВБ і МВФ і лобіювати свої інтереси: країна увійшла в новий регіональний департамент Близького Сходу и Центральної Азії [11].
У 2004 році МВФ вирішив відновити допомогу Грузії, що була призупинена у 2002 р. за невиконання урядом країни прийнятих зобов’язань, внаслідок чого Грузія недоотримала від цього фінансового інституту близько 70 млн. дол. з кредиту, призначеного МВФ у 2001 році. Нова програма передбачає, що Грузія отримає перший транш у розмірі 14 млн. SDR (близько 21 млн. дол) в рамках затвердженої 4 червня для Грузії нової трирічної програми "Подолання бідності й стимулювання економічного росту". Програма передбачає надання країні в період до червня 2007 року кредиту в розмірі 98 млн. SDR (близько 144 млн. дол) строком на 10 років під 0,5% річних з пільговим періодом у 5,5 років. За 10 років співробітництва з МВФ Грузія отримала від Фонду довгострокові пільгові кредити на загальну суму 496 млн. дол. [20]. У грудні 2006 р. на Раді директорів МВФ розглядалось питання щодо збільшення розміру кредиту, що надається Молдавії в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності і сприяння економічному росту (PRGF), на 45 млн. дол. (з 118 до 163 млн. дол). Збільшення фінансової допомоги повинно допомогти Молдавії пристосуватися до складних зовнішніх обставин, тобто подолати наслідки зовнішніх шоків у вигляді підвищення ціни на газ і заборони на поставки винодільницької продукції в Росію [10]. Другий транш, що був запланований в рамках трирічної програми фінансування, розміром 47 млн. дол. (замість запланованих 17 млн. дол) Молдавія отримала вже наприкінці 2006 року. Кредити від МВФ надаються Молдавії на пільгових умовах - по фіксованій процентній ставці 0,5% у рік, із строком погашення 10 років, після пільгового періоду тривалістю 5,5 років [10].
2.2.2 Стан та перспективи співробітництва України з МВФ
Згідно із Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.
Одержувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
