96042 (613360), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів діє відповідно до положень Вашингтонської конвенції 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами. Станом на березень 2003 р. Конвенція набула чинності для 139 держав. Україна ратифікувала Конвенцію 2000 р. Центр вирішує спори між державами та приватними іноземними інвесторами шляхом примирення або арбітражу. Досить часто двосторонні договори про взаємний захист інвестицій надають Центру юрисдикцію щодо спорів про їх тлумачення та застосування. Проти України до Центру було подано три позови [27, 293].

Постійна палата третейського суду в 90-х роках ХХ ст. була уповноважена вирішувати спори між державами або міжнародними організаціями та приватними особами.

Трибунал із позовів між Іраном і США був створений 1981 р. для розгляду, зокрема, позовів американських громадян і компаній проти Ірану та громадян і компаній Ірану проти США. Трибунал вирішив близько 4 тисяч справ.

Окремо слід відзначити діяльність Європейського Суду із прав людини, що розглянув тисячі позовів фізичних та юридичних осіб проти держав — учасниць Європейської конвенції 1950 р. про захист прав людини й основних свобод. Аналогічний йому Міжамериканський суд із прав людини розглядає позови про порушення Американської конвенції 1969 р. з прав людини.

У рамках багатьох міжнародних організацій інтеграційного типу фізичні та юридичні особи мають право оскаржувати дії органів цієї організації. Наприклад, в рамках Європейського Союзу Суд Європейських співтовариств розглянув тисячі позовів приватних осіб проти Європейської Комісії, Ради Союзу та Європейського Парламенту.

Позитивний результат діяльності цих органів полягає насамперед у тому, що спори вирішуються на якомога нижчому рівні, не дозволяючи їм набути класичного міждержавного характеру. У результаті держава не використовує право дипломатичного захисту приватних осіб, які знаходяться під її владою.

Отже, не завжди відповідає сучасним реаліям твердження, що всі без винятку спори в міжнародній сфері мають розглядатися виключно в рамках принципу мирного вирішення спорів, як він сформульований у Статуті ООН. Утім мова не йде про те, щоб звільнити процес вирішення міжнародних спорів за участю приватних осіб від обов’язку дотримання стандартів, встановлених міжнародним публічним правом. Натомість є потреба у врахуванні специфіки зазначених спорів і, відповідно, збагачення цих стандартів [27, 293].

Висновки

З моменту закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100 збройних конфліктів, включаючи такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю із сусідніми арабськими державами, участь СРСР у громадянській війні в Афганістані, війна західних країн проти Іраку, збройне втручання країн Заходу в громадянську війну в Югославії, а також збройні конфлікти в Закавказзі, Молдові, Чечні, Грузії. У міжнародному житті нерідко в результаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між державами.

Існування міжнародного спору зобов'язує держави вирішувати цей спір. Відповідно до сучасного міжнародного права держави зобов'язані свої спори вирішувати мирними способами.

Слід мати на увазі, що інститут мирних способів вирішення міжнародних спорів є міжгалузевим, тому що його норми містяться й у праві міжнародної безпеки, і в праві міжнародних організацій, і в праві міжнародних договорів, а також ще в цілому ряді галузей міжнародного права.

Основними джерелами інституту розв’язання міжнародних спорів є:

• Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 року;

• Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 року (у редакції 1949 року);

• Статут ООН;

• Статути регіональних міжнародних організацій;

• Декларація про принципи міжнародного права 1970 року;

• Заключний акт НБСЄ 1975 року;

• Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 року й інші документи уже ОБСЄ;

• міжнародні порядки.

Проблема вирішення спорів у суспільстві лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії. Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава – як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Отже, можна констатувати, що у випадку виникнення конфліктної ситуації важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того щоб він не набрав агресивної форми та руйнівних масштабів, а став предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі.

Міжнародне співробітництво має надзвичайно важливе значення як для економіки країн, що беруть у ньому участь, так і для світового господарства загалом. В умовах зростаючої взаємозалежності країн виникає гостра потреба в співробітництві. Немає необхідності доводити, що відокремлення економіки будь-якої країни від світового господарства не сприяє її соціально-економічному розвитку та зростанню добробуту людей.

Список використаної літератури

1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

2. Статут Ліги Націй від 28 квітня 1919 р. // Internet-ресурс. – http://www.hist.msu.ru/.

3. Гаазька конвенція про закони і звичаї суходільної війни від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

4. Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. – http://www.zaki.ru/.

5. Пакт про відмову від війни як знаряддя національної політики від 27 серпня 1928 р. // Internet-ресурс. – http://www.obraforum.ru/.

6. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї від 18 серпня 1948 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

7. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

8. Декларація про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

9. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. // Internet-ресурс. – http://www.hri.ru/.

10. Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15 листопада 1982 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

11. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ від 15 грудня 1992 р. // Internet-ресурс. – http://www.zakon.nau.ua/.

12. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.91 в ред. від 07.05.09 // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

13. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 в ред. від 23.06.09 // Internet-ресурс. – http://www.zakon.rada.gov.ua/.

14. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров. - Л., 1975.

15. Баймуратов М. А. Международное право. – Харьков: Одиссей, 2000.

16. Баскин Ю. Я. История международного права. М., 1999.

17. Бабилунга Н. В., Бомешко Б. Г. Приднестровский конфликт: исторические, демографические, политические аспекты. – Тирасполь, 1998.

18. Бирюков П.Н. Международное право. — М., 1998.

19. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права К., 1994.

20. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. — К., 1976.

21. Кодряну Г. Днестровский разлом. – Тирасполь, 2002.

22. Лукашук И. И. Международное право. Учебник. М., 2001.

23. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. – К., 2007.

24. Маракуца Г. С. Приднестровский конфликт – перспективы урегулирования // Приднестровье. – 2003. – № 3.

25. Международное право в документах. — М., 2000.

26. Международные организации системы ООН: Справочник. — М., 1977.

27. ^{Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2005.}

28. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). — М., 1974.

29. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. - №1.

30. Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье. Причины, проблемы и прогноз развития. – К., 2001.

31. Смирнов И. Н., Бомешко Б. Г., Маракуца Г. С. Эволюция Приднестровского конфликта. – Тирасполь, 1995.

32. Єрмоленко Д. Придністровський конфлікт у міжнародних відносинах // Internet-ресурс. – http://www.viche.info/.

Характеристики

Список файлов курсовой работы