95968 (613332), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Співробітництво передбачає обмеження дискримінації, тоді як інтеграція – заходи з усунення різних форм дискримінації. Наприклад, міжнародна угода про торгову політику є виразом економічного співробітництва, а усунення митних бар'єрів – актом інтеграції [16].

На погляд провідного теоретика міжнародної економічної інтеграції в країнах ЄС Б. Балаші, політико-правові акції урядів країн-учасниць регіональної інтеграції набувають певних послідовних форм, які розвиваються по висхідній лінії від найпростіших до більш складних.

Класичною в рамках теорії інтеграції вважається схема Б. Балаші (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Форми розвитку міжнародної економічної інтеграції [16]

Форми (стадії)інтеграції	Заходи для усунення дискримінації
	Скасування тарифів і квот	Загальний зовнішній тариф	Вільний рух факторів виробництва	Гармонізація економічної політики	Уніфікація економічної політики
Зона вільної торгівлі	X
Митний союз	X	X
Спільний ринок	X	X	X
Економічний союз	X	X	X	X
Повна інтеграція	X	X	X	X	X

Свого часу концепція Б. Балаші стала теоретичною основою розвитку інтеграційних процесів у Західній Європі, що отримали своє втілення в утворенні Європейських Співтовариств, а пізніше – Європейського Союзу [16].

Таким чином, розгляд теоретичної бази міжнародної економічної регіональної інтеграції дозволяє зробити такі висновки:

1. природа інтеграційних процесів полягає не у сфері розвитку міжнародної торгівлі, а в самому процесі виробництва;

2. інтеграційні осередки виникають на різних структурних рівнях національних і міжнаціональних економічних систем;

3. передумовами для виникнення зон інтеграції є економічні інтереси взаємопов'язаних підприємств, ключових галузей виробництва, що створюють динамічне економічне середовище й охоплюють ті території, які входять до сфери вищеназваних інтересів.

1.2 Чинники економічного зростання країн ЄС

На сьогодення є два основні чинники економічного зростання країн ЄС: це формування єдиного ринку та розширення на схід. У Західній Європі єдиний ринок було створено на початку 1993 року, і перед цією організацією відразу було поставлено завдання щодо переходу до економічного і валютного союзу, причому в дуже стислі строки – до початку 1999 року.

Схема функціонування економічного союзу така:

• основні напрямки економічної політики країн-членів і Союзу визначаються спільно (у вигляді рішень Рад міністрів країн-учасниць);

• за невідповідності економічної політики окремої країни основним напрямкам розвитку ЕС Рада ЄС уживає термінові заходи.

Найвищою формою міжнародної інтеграції яка максимально стимулює економічне зростання країн є економічний і валютний союз. Такий союз передбачає окрім вільного руху товарів та послуг повну свободу переміщення робочої сили та капіталів, а також зафіксовані стабільні паритети національних валют, а за сприятливих умов – і запровадження спільної валюти [12].

Процеси економічної інтеграції на стадії створення економічного і валютного союзу в Європі супроводжуються значними складнощами і суперечностями. Йдеться зокрема про небажання Великобританії приєднуватися до зони євро і нерівномірність економічного розвитку країн-учасниць. Проте існують і беззаперечні досягнення. До показових результатів економічної інтеграції країн ЄС слід віднести сільськогосподарську інтеграцію – одну з небагатьох програм Європейського Союзу, в виконанні якої досягнуто безумовних успіхів. ЄС добився повної самозабезпеченості продуктами харчування. По багатьох групах сільськогосподарської продукції виробництво перевищує потреби ЄС. Спільний ринок став нетто-експортером зернових, із значного імпортера домашньої птиці перетворився на її найбільшого експортера тощо.

Подальше розширення ЄС на схід продиктоване суто прагматичними інтересами як політичного, так і економічного характеру. Розглянемо докладніше всі основні причини, що спонукають ЄС до розширення:

1. Незважаючи на територіальні масштаби ЄС сьогодні втрачає вплив на світову економіку. Для порівняння: країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону мають найвищу в світі динаміку економічного зростання; фінансова потужність НАФТА (регіональне інтеграційне угруповання за участю США, Канади, Мексики) постійно підкріплюється зростаючим впливом у світовій економіці транснаціональних корпорацій. Крім того, ЄС постійно "розгойдують" внутрішні проблеми, насамперед нерівномірність економічного розвитку його членів.

2. Суттєвим чинником для ЄС є побоювання щодо недостатньої стабільності демократичних режимів у постсоціалістичному просторі.

3. Негласним фактором зацікавлення в розширенні співробітництва зі Сходом є небажання допустити встановлення в цьому регіоні гегемонії Росії.

4. Європейський Союз приваблюють на Сході безмежні ринки збуту, відносно дешева робоча сила (тобто той набір переваг, який можна отримати від контактів з країнами з низьким рівнем економічного розвитку).

Існує й специфічний фактор: єдиною можливістю для зміцнення позицій ЄС на світовому ринку є інтенсивний розвиток новітніх технологій. З розширенням на схід виникає унікальна можливість науково-технічної інтеграції. У сфері розвитку найновітніших технологій правлячі кола ЄС висунули гасло будівництва "технологічної Європи", в якому центральну роль відведено програмі "Еврика". Ця програма виходить за межі ЄС, об'єднуючи 19 країн Західної Європи. Вона передбачає створення готових виробів і технологій, здатних принести комерційний успіх у найкоротші строки. Всі права з керівництва проектами програми "Еврика" передано безпосереднім виконавцям – промисловим фірмам і дослідницьким організаціям. Необхідно пам'ятати, що в Європі добре знають про високий рівень науково-технічного потенціалу країн колишнього соціалістичного табору, в тому числі й України. За оцінками міжнародних експертів, у понад 3 тисячах науково-технічних розробок країни СНД мають безспірні переваги. Отже, архітектори ЄС чудово розуміють, що країни Східної Європи, що розвиваються, помітно відрізняються від інших подібних їм країн завдяки наявному в них індустріальному й науково-технічному потенціалу (до цього додається ще й наявність дешевої, однак кваліфікованої робочої сили) [12, 15].

1.3 Торгівельні відносини ЄС як фактор економічного зростання в регіоні

Країни - члени ЄС та Європейський Союз у цілому у сфері міжнародної торгівлі постійно дотримувалася політики, що ґрунтувалася на двох основних засадах. По-перше, лібералізація торговельних відносин, усунення бар'єрів та обмежень у світовій торгівлі сприяє ефективнішому розміщенню ресурсів, зростанню добробуту населення в окремих країнах та світовій спільноті загалом. Зняття обмежень, притаманних національному ринку, посилює конкуренцію за споживача, збільшує мобільність факторів виробництва, а отже, веде до підвищення ефективності економіки. По-друге, ЄС захищав і захищає певні сфери та галузі національних економік країн-членів від конкуренції з боку виробників третіх країн, поступово адаптуючи національних виробників до глобальної конкуренції.

Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі має три основні взаємопов'язані рівні реалізації:

• єдиний внутрішній ринок ЄС;

• єдина зовнішньоторговельна політика ЄС;

• єдина міжнародна торговельна політика ЄС.

Політика єдиного внутрішнього ринку ЄС формувалася поступово. У 50-ті роки в межах ОЕСР почався процес усунення кількісних обмежень у взаємній торгівлі європейських країн. Римські угоди 1957р. поставили за мету поступову ліквідацію імпортних обмежень у взаємній торгівлі, створення митного союзу та спільного ринку.

Принципи вільного руху товарів між країнами ЄЕС були зафіксовані у ст. 23-31 Римських угод. Перш за все заборонялися митні збори на імпорт та експорт між державами-членами, а також інші еквівалентні їм платежі. Це положення стосувалося продукції, виробленої в державах-членах, а також імпортованої із третіх країн, що перебуває у вільному обігу на території держав-членів. Окрім цього, заборонялися кількісні імпортні та експортні обмеження в торгівлі між державами-членами. Заборони чи обмеження накладалися відповідно до принципів суспільної моралі, громадського порядку й державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин і рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну та археологічну цінність, а також промислової і комерційної власності.

Державні монополії комерційного характеру не були заборонені, але країни домовилися їх змінювати, аби позбутися будь-якої дискримінації стосовно існуючих умов постачання та реалізації продукції між державами-членами [15].

На початку 1961р. кількісні обмеження у взаємній торгівлі були скасовані. З 1 липня 1968р. також було ліквідовано всі митні тарифи у взаємній торгівлі. Три країни, які приєдналися до ЄЕС у 1973р., скасували митні тарифи з 1977р. Для Греції був встановлений перехідний період до 1985р., для Іспанії та Португалії - до 1993р., для окремих продовольчих товарів був встановлений 10-річний перехідний період.

У 1985р. Європейська Комісія підготувала Білу книгу "Завершення підготування внутрішнього ринку", яка містила перелік із близько 300 заходів щодо уніфікації європейського ринку. Вона передбачала скасування митних формальностей на кордонах між країнами-членами; лібералізацію державних закупівель; створення спільних технічних стандартів для продукції та її поширення. Важливим для єдиного внутрішнього ринку став принцип взаємного визнання, яким визначається, що товари, які були вироблені на законних підставах і продавалися в одній державі - члені ЄС, відповідають мінімальним вимогам країни-імпортера (справа Cassis, 1978р.). Від 1 січня 1993р. в Європейському Союзі був повністю відмінений митний контроль у взаємній торгівлі. Відтак товар, що імпортується, дістав можливість вільно рухатися територіями країн-членів, якщо він оформлений на будь-якій митниці країни ЄС.Таким чином, було закладено основи єдиного внутрішнього ринку Євросоюзу.

Створення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС має велике значення для розвитку комунітарної конкурентної політики, оскільки було, по-перше, ліквідовано останні перешкоди на шляху вільного руху товарів між країнами ЄС; по-друге, практично уніфіковано технічні вимоги для продукції; по-третє, сформовано загальні спільні засади урядових закупівель. Зазначені кроки сприяли вирівнюванню умов конкуренції між країнами, створенню гомогенних, однорідних принципів економічного змагання європейських виробників на єдиному внутрішньому ринку [15, 16].

Структура та рівні єдиного митного тарифу ЄС, який щорічно видається Комісією у двох варіантах, відображає основні особливості зовнішньоторговельної політики Союзу.

По-перше, рівень єдиного митного тарифу ЄС постійно знижується на підставі домовленостей у межах раундів переговорів ГАТТ/СОТ (табл. 1.3). Окремі товари (масляничне насіння, корм для худоби, мінеральні продукти - окрім палива, дерево, гума) обкладаються імпортними зборами замість мита.

Таблиця 1.3

Середньозважений рівень імпортного тарифу на промислові товари, % [5]

По-друге, ЄС зберігає митний та нетарифний захист деяких видів чутливої сільськогосподарської продукції у межах Єдиної сільськогосподарської політики Союзу. Наприклад, імпортне мито на цукор становить 80%, на тютюнові вироби - 180%. Можна припустити, що без подвійного захисту значна частина сільськогосподарських виробників у ЄС виявилася б неконкурентоздатною. Кількісні обмеження також застосовуються для захисту інших чутливих галузей та товарів: продукції чорної металургії, текстилю, хімікатів, взуття, скляних виробів.

По-третє, ЄС широко використовує різні схеми преференцій, що надаються окремим країнам та групам країн. Наприклад, існують: загальна схема преференцій для країн, що розвиваються; розширені пільги для країн АКТ у межах Ломейських та Котонських угод, а також країн - сусідів ЄС у Північній Африці та Близькому Сході (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія); Угоди про вільну торгівлю промисловою продукцією з Ізраїлем.

До того ж ЄС надає значні преференції країнам Андського пакту та Центральної Америки з метою боротьби з розповсюдженням наркоматеріалів. ЄС пропонує створити до 2010р. Європейсько-Середземноморську зону вільної торгівлі і вже має дев'ять угод про зону вільної торгівлі з країнами регіону. Угоди про вільну торгівлю також діють із Південною Африкою та Мексикою. Ведуться переговори з країнами Латинської Америки (Меркосур та Чилі), країнами - членами Ради співробітництва країн Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Оман) [5].

Систему преференційних торговельних угод ЄС з іншими країнами можна уявити як піраміду, в основі якої знаходяться країни, торгівля з якими здійснюється за загальним принципом найбільшого сприяння (most favoured nation - MFN), а на вершині - країни з найбільшими преференціями. Кожна сходинка такої піраміди означає рівень відкриття внутрішнього ринку ЄС для третіх країн шляхом визначення сфери товарного покриття, глибини зменшення тарифу, обсягу тарифних квот, адміністративних правил та процедур доступу на ринки Союзу.

Найбільші преференції мають країни, що розвиваються. Перш за все, на них поширюється Загальна система преференцій. З 1964р. для окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ) ЄС надає спеціальні торговельні преференції (Яунде-І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде-ІІ на 1971-1975 рр., Ломе-І на 1975-1980 рр., Ломе-ІІ на 1980-1985 рр., Ломе-ІІІ на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе-ІV на 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн). З 2008р. ці угоди будуть замінені на Угоди економічного партнерства [5].

Характеристики

Список файлов курсовой работы