95900 (613311), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Угодою передбачено, що органи, які проводять розслідування повинні повідомити експортуючу країну про початок розслідування. Уповноважені органи влади країни-експортера мають право свідчити проти клопотання і захищати інтереси своїх експортерів. Враховуючи те, що фінансові витрати на участь в розслідуванні є досить високими, і в більшості випадків недоступними для малих і середніх підприємств, загальноприйнятою є практика, коли сам уряд країни відстоює права своїх експортерів.

Дуже важливою в антидемпінговому розслідуванні є процедура встановлення шкоди та вибір певних критеріїв, за якими вона оцінюється. Згідно Угоди про Антидемпінгову практику (Стаття 3) при виявленні шкоди, нанесеної національному виробництву, відповідні органи влади беруть до уваги такі чинники:

• фактичне або потенційне падіння рівня випуску товарів та їх продажу, зменшення ринкової долі, рівня прибутків, продуктивності, інвестиційних доходів та використання виробничих потужностей;

• вплив на рівень національної ціни;

• фактичний або потенційний вплив на грошові потоки, науково-технічні розробки, рівень зайнятості, заробітну плату, динаміку економічного розвитку, можливість залучення коштів та інвестицій. [8.с.22]

Кожен з цих чинників та масштаби його впливу є суттєвим показником для встановлення коефіцієнту демпінгу, а саме рівня його маржі (адже вона може бути дуже високою, а може бути і низькою). Але Угодою зазначено, що даний перелік економічних чинників не є вичерпним, а тому слід досліджувати інші переконливі критерії. Угодою також встановлено, що органи влади, які проводять розслідування мають довести, що саме демпінговий імпорт спричиняє шкоду національній галузі виробництва. Антидемпінгове мито не може бути застосовано, якщо головні чинники, що спричинили труднощі мають інше походження. Такими чинниками можуть бути:

• зміни показників попиту та норм пропозиції;

• обмежувальна торговельна практика та конкуренція між іноземними та національними виробниками;

• рівень технологічного розвитку та стан експорту;

• продуктивність національної галузі.

Важливо зазначити, що Угодою передбачено, що величина антидемпінгового мита та відшкодування повинна бути встановлена окремо для кожного експортера або виробника. Таким чином, величина стягнення, що виплачується, може варіюватися відповідно до частки субсидії в кінцевій ціні товару кожного виробника окремо. Однак, відповідні органи влади, що проводять розслідування, можуть визначити величину стягнення виходячи із певних статистичних показників (наприклад, виходячи із найбільшої питомої ваги експорту проблемної країни). Такий метод використовується, коли кількість експортерів та виробників настільки велика, що практично неможливо провести калькуляцію маржі демпінгового коефіцієнту по кожному з них індивідуально. Крім цього, визначаючи базисний елемент у розрахунку розміру стягнення, органи влади, що проводять антидемпінгові розслідування, зобов’язані консультуватися із зацікавленими в цьому розслідуванні експортерами та виробниками. Це робиться з метою врахування пропозицій і побажань зацікавлених сторін антидемпінгового розслідування відносно прийняття остаточного рішення щодо цього базису.

Надалі Угодою СОТ передбачено, що застосування антидемпінгових заходів (тобто антидемпінгового мита) має бути під постійним контролем. Перегляд та переоцінка ситуації проводиться уповноваженими органами за їх власним бажанням або за проханням хоча б однієї із зацікавлених сторін.

Якщо в результаті перегляду уповноважені органи доведуть, що для подальшого застосування антидемпінгових заходів немає жодних підстав, то їх буде скасовано. В доповнення вище зазначеного, слід зауважити, що Угодою передбачено, що антидемпінгові заходи автоматично діють п’ять років з моменту їх призначення і тривають до тих пір доки наступне розслідування не доведе, що їх скасування загрожує нанесенням шкоди від впливу демпінгу. Перегляди цього питання мають проводитися вчасно згідно встановленої дати і тривати не більше року.

Ще раз необхідно підкреслити, що застосування антидемпінгових заходів можливе тільки за двох умов:

• наявності факту демпінгу;

• доведенням того, що демпінг або спричинив матеріальну шкоду галузі країни-імпортера, або загрожує нанесенням шкоди, або впливає на існування національного виробництва та гальмує його подальший розвиток.

Для розуміння принципів дії антидемпінгового режиму, дуже важливо зазначити, що в світовій торговельній системі не існує жодних вимог для застосування антидемпінгових заходів. В багатьох країнах їх немає, а багато країн тільки нещодавно затвердили відповідні закони для захисту їх національних виробників проти демпінгового імпорту. Ці дії викликані скасуванням інших раніше загальнодоступних торгівельних бар’єрів.

Однак існує і інша точка економістів щодо антидемпінгових заходів. Так, деякі економічні дослідження показують, що правомірність антидемпінгової практики є дуже сумнівною, тому що це призводить до збільшення цін для кінцевих споживачів, а також для підприємств, які використовують товари, що підлягали демпінгу, як комплектуючі у випуску готової продукції (наприклад, для випуску певних речей із деревини та лісоматеріалів). Однак внаслідок глобалізації світової економіки, в майбутньому буде значно складніше протистояти ціновій дискримінації на національних ринках.

Аналіз динаміки загальної кількості антидемпінгових заходів, застосованих країнами-членами СОТ за 1995-2002 рр. показує, що починаючи з 1996 року кількість вжиття таких заходів стрімко збільшувалась і досягла свого максимуму за даний період в 2000 р. – 235 заходів. Зі зменшенням ділової активності та появою ознак кризового стану світової економіки кількість застосованих заходів зменшилась, хоча вже за 6 місяців 2002 р. був перекритий рівень 1996 року (Рис.3).

Рис. 3. Кількість антидемпінгових заходів застосованих країнами-членами СОТ з 01.01.1995 до 30.06.2002 [ 27.с.24]

Якщо ж проаналізувати розподіл антидемпінгових заходів по країнах, то за цей же період беззаперечними лідерами в ініціюванні антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів були США – 270 розслідувань, Індія – 264, ЄС – 219, Південна Африка – 157, Австралія – 142. А серед країн щодо товарів яких були порушені антидемпінгові розслідування слід виділити Китай – 278 розслідувань, республіку Корею – 145, США – 96, Японію – 82 та Індію – 77 розслідувань. При цьому важливо позначити, що ініціаторами розслідувань майже за 7 років існування СОТ виступили тільки 38 країн, а відповідачами – 94. Якщо за цей де період було розпочато 1871 антидемпінгове розслідування, то антидемпінгові заходи застосовуються тільки по відношенню 1161 випадки, тобто 38% розслідувань були припинені. А серед застосовуваних антидемпінгових заходів 54% становлять дві групи товарів – метали 36,8% та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.

Слід зауважити, що кількість скарг щодо імпорту, який підпадає під визначення демпінгового, зростає найбільше в країнах, що розвиваються та застосовують заходи лібералізації торгівлі.

В умовах підвищення конкуренції на світових товарних ринках знання складних правил застосування антидемпінгових заходів надає змогу виробничим підприємствам, які зазнали певної шкоди від демпінгового імпорту, відстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам – уникати застосування країнами-імпортерами антидемпінгових заходів щодо їх продукції. [27 с.204]

Наприкінці, доцільно зауважити, що демпінгові процеси, що виникають між країнами світу є результатом розвитку як світового ринку в цілому так і торговельних відносин, які еволюціонують разом з інституціональною основою світової торговельної системи. Демпінгову практику не слід розглядати як тільки негативний процес порушення конкурентного середовища зарубіжного ринку, адже антидемпінгові заходи на нинішньому етапі розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин є найбільш поширеним інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, спрямованим на захист національного виробника від демпінгового імпорту. І саме недопущення недобросовісної комерційної діяльності та її припинення є однією з головних цілей СОТ.

4. Демпінг та економіка України

Антидемпінгові процедури стали важливим питанням у торговельних та політичних відносинах України з її основними партнерами, включаючи ЄС. У зв’язку з початком економічних реформ та ліквідацією монополії на зовнішню торгівлю в Україні, що привело до виходу на зовнішні ринки великої кількості незалежних економічних операторів, питання щодо застосування загальноприйнятих правил та інструментів міжнародної торгівлі стало особливо актуальним. [8. с.157-183]

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Воно набуло ще більшого значення з набуттям чинності 1 березня 1998 року Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС, яка є безпрецедентною у вітчизняній договірно-правовій практиці, оскільки торговельні положення УПС наближені до положень СОТ. Євросоюз нині є найбільшим торговим блоком світу, на який припадає п’ята частина світової торгівлі, а для України – другим за значенням торговельним партнером, на долю якого припадає близько 20% українського зовнішньоторговельного обороту (частка Росії – 35%, СНД – близько 40%). Середньозважена імпортна митна ставка ЄС, яка застосовується до промислових товарів, становить близько 4%. Та, беручи до уваги структуру українського експорту і застосування Генеральної системи преференції ЄС, реальна ставка мита на український експорт може бути меншою. ЄС не застосовує жодних кількісних обмежень до українських товарів, за виключенням обмежень у торгівлі деякими видами сталеливарної продукції і, до останнього часу, текстильними виробами. Крім існуючих взаємних вимог щодо сертифікації товарів в Україні та ЄС (так звані технічні бар’єри), єдино можливі проблеми в торгівлі, за висновками експертів, можуть спричинюватись недостатнім розумінням того, як працює інструмент антидемпінгової політики. Відповідно до правил СОТ він спрямований проти недобросовісної демпінгової торговельної практики. За період з 1 січня 2000 року по 30 червня 2008-го на ЄС припадали 8 із 48 (17%) ініційованих проти України антидемпінгових розслідувань і 9 із 43 (21%) запроваджених проти неї антидемпінгових заходів. Загалом на Україну припадає 3% ініційованих ЄС проти інших країн антидемпінгових розслідувань та 5% запроваджених ЄС антидемпінгових заходів, що за нашої частки в торгівлі ЄС у 0,4% є надзвичайно високим показником. На сучасному етапі лише шість видів українських товарів підлягають дії антидемпінгових заходів при імпорті в ЄС. На сьогодні в Україні створена та постійно вдосконалюється нормативно-правова база застосування інструментів торговельного захисту. Антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні захисні заходи спрямовані на захист національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку експортерів та масованого імпорту, антидемпінгового імпорту, субсидованого імпорту та застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну Як свідчить практика, застосування цих заходів є достатньо ефективним та позитивно впливає на економічне становище вітчизняних виробників. Визначено, що за досліджуваний період зроблено чимало реформ в даних сферах, проте недосконалими залишається ще безліч питань соціально-економічного та правового характеру. Першочерговими заходами України на шляху інтеграції до Європейського Союзу і вдосконалення антидемпінгових заходів визначено: - завершення технічного оформлення отримання Україною від ЄС статусу країни з ринковою економікою; - проведення переговорів щодо надання Україні преференцій у торгівлі з ЄС на основі Генеральної системи преференцій ЄС та укладення преференційних угод про торгівлю.товарами і послугами; - забезпечення виконання центральними органами виконавчої влади планів адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, європейських стандартів технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, захисту прав споживачів; - у рамках щорічних планів дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до ЄС та Плану дій Україна-ЄС розробити спеціальний розділ стосовно створення належних інституційних та інфраструктурних передумов діяльності наших компаній на ринку ЄС; - внесення у план дій України та Євросоюзу положень про скасування з боку ЄС дискримінаційних інструментів торговельного режиму щодо України, а також про її участь в економічних і науково-технологічних програмах ЄС; - надання міністерствами і відомствами, які є розпорядниками бюджет них коштів, переваг національним компаніям при розміщенні держзамовлення на програмні продукти та інформаційно-телекомунікаційні послуги; - вивчення передумов створення зони вільної торгівлі з ЄС та необхідних передумов для початку переговорів із цього питання відразу після набуття, Україною членства в СОТ; - впровадження заходів із регулювання експорту капіталу з метою полегшення для українських компаній їхньої постійної комерційної присутності за кордоном; вжиття заходів, спрямованих на істотне збільшеная легальних інвестицій українських компаній у країни-члени ЄС з метою переважного спрямування їх на розвиток відповідних маркетингових і сервісних мереж та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників; - вивчення питання про можливість включення України в єдині європейські системи телекомунікацій, маючи на увазі ефективне використання українського потенціалу в галузі послуг із запуску ракетних носіїв; - проведення переговорів із Європейською асоціацією з акредитації стосовно взаємного визнання результатів оцінки відповідності продукції вимогам безпеки; - проведення парламентських слухань з питань дотримання Україною положень базових конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), яке є умовою для надання ЄС так званих соціальних преференцій в рамках чинної Генеральної системи преференцій; з цією ж метою — здійснення моніторингу отримання в Україні прав громадян у сфері соціально-трудових відносин, визначених ратифікованими конвенціями МОП; включення його результатів у щорічну доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; - розробка регіональних програм нарощування експортного потенціалу конкурентоспроможних продукції і послуг, надання особливої уваги прикордонному співробітництву та використанню переваг участі в діяльності єврорегіонів. [20. с.23-25]

Характеристики

Список файлов курсовой работы