95693 (613241), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

- відносна частка експорту в Францію зросла з рівня 0,44%(2005) до рівня 0,76%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Франції зросла з рівня 1,80%(2005) до рівня 1,85%(2007), що характеризує Францію як одностроннєго зовнішньоекономічного партнера України, для якого імпорт із Украни є нецікавим;

- відносна частка експорту в Бразилію зросла з рівня 0,24%(2005) до рівня 0,57%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Бразилії впала з рівня 0,71%(2005) до рівня 0,60%(2007), що характеризує Бразилію як одностороннього зовнішньоекономічного партнера України, для якого можливості імпорту в Україну є нецікавими;

В Додатку Б наведена динаміка обсягів експорту-імпорту між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією по декількам характерним групам товарів у 2006 -2008 роках.

Як показує аналіз даних , наведених в табл.Б.1 Додатку Б:

- Україна цікавить Угорщину, Францію, Бразилію як імпортер кави, автомобілів, тракторів, будівельної автотехніки;

- Україна, як експортер, цікавить Угорщину при поставках пшениці і ячменю(мінімальні витрати на транспортування) та виробник феросплавів;

- Україна, як експортер, цікавить Францію тільки як виробник феросплавів, пшениця, соняшник, метал України для Франції не є предметом експорту;

- Україна, як експортер, цікавить Бразилію тільки як виробник феросплавів, пшениця, соняшник, метал України для Бразилії не є предметом експорту;

Таким чином, Україна – експортер сільськогосподарских і природних ресурсів, Україна – імпортер технологічно складних механізмів, автомобілів, компьютерної та телевізійної техніки.

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Угорщиною, Францією і Бразилією

В українських офіційних та неофіційних джерелах, у тому числі у ЗМІ, можна знайти різні оцінки кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 2 до 7 млн. осіб. І це не дивно. Адже вирахувати точну або хоча б приблизну кількість українських заробітчан за кордоном надзвичайно важко, зважаючи на переважно нелегальний характер їх перебування там та небажання ставати об’єктом обліку як українських консульських служб, так і міграційних служб країни перебування.

Труднощі в цих оцінках також полягають ще й у тому, що кількість трудових мігрантів не є сталою величиною і значно коливається залежно від багатьох чинників, не в останню чергу від пори року, сягаючи свого піку у літні місяці.

Водночас однією з причин цього є неефективність існуючої системи обліку статистичної інформації у сфері трудової міграції, а також відсутність єдиного державного органу, відповідального за збір такої інформації, її узагальнення та аналіз.

Так, згідно даних митного обліку, країнами, до яких громадяни України виїжджали у 2007 р. найчастіше, є: Росія – 6,1 млн., Польща – 4,2 млн., Угорщина – 1,8 млн., Молдова – 1,3 млн., Білорусь – 0,9 млн., Словаччина – 262 тис., Туреччина – 177 тис., Румунія – 116 тис., Чехія – 97 тис., ФРН – 96 тис..

Згідно з цими даними, можна прогнозувати розподіл питомої ваги трудових мігрантів, серед маси туристів та «псевдотуристів» (рис.2.1).

Згідно з даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Ombudsmen), в Польщі кожного року працює майже 300 тисяч українців, в Че-хії – 200 тис., в Словакії – 30 тис., в Угорщині – 30 тис.,в Португалії – 150 тис., в Іспанії і Італії – майже по 100 тис., а в Греції –50 тис. [26].

Рис.2.8. Аналітично-прогнозна інформація про структурні напрямки трудової міграції з України в основні країни світу [15]

Великі обсяги перетину громадянами України кордону з Росією, Польщею, Угорщиною, Молдовою та Білоруссю, крім географічного чинника, зумовлені передусім безвізовим режимом, який діє з цими країнами, і в цілому, за винятком Молдови, збігаються з напрямами традиційної трудової міграції громадян України за кордон.

Водночас дані перетину громадянами України кордону з країнами Західної Європи, на думку Уповноваженого з прав людини, не відображають реальної ситуації [ ].

Адже виїзд громадянина України до Австрії чи Угорщини не обов’язково означає, що ця країна є остаточним пунктом його призначення. Офіційно в’їхавши в Францію за Шенгенською візою, виданою Посольством Франції в Україні, громадянин України може опинитися як нелегальний трудовий мігрант у будь-якій іншій країні Шенгенської зони, зокрема в Португалії чи Італії.

Таким чином, можна проаналізувати об’єктивно тільки передумови трудової міграції, наведені в табл.2.1, серед яких головні:

• Рівень реального безробіття та рівень життя в Україні;

• Рівень реального безробіття та рівень життя в країні трудової міграції;

• Наявність в країні міграції вільних «непрестижних» робочих місць, які не бажають займати коренні жителі країни;

• Віддаленість країни міграції – вартість міграції;

• Візовий чи безвізовий режим в’їзду в країну трудової міграції;

• «Жорсткий, контрольований державою» режим трудового мігранта чи можливість нелегального працевлаштування трудовим мігрантом без спеціальної трудової візи.

Трудова міграція, оскільки йдеться про переміщення значних людських потоків, має безпосередній вплив на демографічну ситуацію як у країнах–донорах трудових мігрантів, так і в країнах-реципієнтах.

Відомо, що у переважній більшості країн світу, зокрема розвинутих, склалась напружена демографічна ситуація: відбувається природне зменшення населення як стійкий і довготривалий чинник, в основному за рахунок низького рівня народжуваності з одночасним його постарінням. Внаслідок цього змінюється вікова структура населення: за рахунок людей похилого віку збільшується кількість непрацездатного і зменшується група працездатного населення та дітей. А це в свою чергу збільшує чисельність споживачів вироблюваного продукту і зменшує кількість тих, хто цей продукт виробляє.

Погрішення демографічної ситуації викликає серйозне занепокоєння правлячих кіл та широкої громадськості багатьох країн, що негативно впливає на загальний стан суспільства і його соціально-економічний розвиток. Оскільки демографічні процеси змінюються повільно, протягом тривалого часу, то забезпечити необхідний економічний розвиток країни можна за рахунок залучення трудових людських ресурсів з інших країн, тобто за рахунок трудящих-мігрантів. Саме цей фактор і використовується країнами, де склалась напружена демографічна ситуація

Таблиця 2.2

Індикатори ринку праці України та Угорщиною, Францією і Бразилією
за 2005 - 2007роки [34],[35]

Зазвичай за нульової міграції та стійкого рівня смертності для забезпечення відтворення балансу населення рівень народжуваності має становити 2,2 дитини на одну жінку дітородного віку. У наш час цей показник у країнах ЄС становить 1,4.

За таких обставин чи не єдиним порятунком від негативних наслідків демографічної кризи для країн ЄС є збільшення обсягів імміграції, інакше ці країни очікує поступове вимирання. Так, за оцінками експертів, до 2050 р. населення Італії зменшиться з 57 до 41 млн. осіб, Великої Британії – з 59 до 56 млн. тощо. Крім цього населення цих країн неухильно старіє. Якщо у 1950 р. лише 12% населення найбільш розвинутих країн світу досягло пенсійного віку (понад 65 років), у 2000 р. ця цифра сягнула–19%, а в 2050 р. очікується – 33%. Це означатиме поступове посилення навантаження на працюючих, які будуть змушені соціально забезпечувати все більшу кількість пенсіонерів, утримання яких в 2,5 раза дорожче, ніж утримання дитини.

Таким чином, одним із виходів із цієї кризової ситуації є об’єктивна необхідність збільшення потоку мігрантів до найбільш розвинутих країн Європи та світу. Так, за підрахунками спеціалістів ООН з демографії, у 1999 р., тільки для того щоб зберегти теперішнє співвідношення між працюючим населенням і пенсіонерами, а також для забезпечення достатньої кількості робочої сили, щоб конкурувати на глобалізованому світовому ринку, для країн Європейського Союзу в наступні 25 років потрібні 135 млн. іммігрантів.

Це означає, що демографічна ситуація в розвинутих країнах світу і в Європі зокрема призводитиме до залучення все більшої кількості трудових мігрантів з інших країн світу для забезпечення стабільного розвитку цих країн.

Таким чином, низький рівень життя та оплати праці в Україні є реальною загрозою масової трудової міграції населення в країни, які будуть створювати спеціальні умови для висококваліфікованих трудових мігрантів з України, які мають вищу освіту та досвід кваліфікованої роботи.

Проте на сучасному етапі, переважна більшість українських трудових мігрантів є нелегалами в повному розумінні – особами, які і перебувають, і працюють поза межами правового поля країни перебування. Саме ця категорія мігрантів перебуває у найбільш тяжкому становищі. Такі особи, більшість з яких перебуває на території країн – членів ЄС, майже повністю безправні у обстоюванні своїх прав, повністю залежні від роботодавця. При оформленні на роботу такі особи зазвичай укладають лише усний контракт, який, як правило, не дотримується, передусім порушується їх право на належні умови праці, на отримання належної та своєчасної винагороди, соціальні гарантії тощо.

Стосовно українських мігрантів-нелегалів надходять до Уповноваженого [15] численні звернення, в яких йдеться про факти порушення прав людини. Це викликано передусім проблемами, пов’язаними з їхнім правовим статусом у країні перебування. Адже нелегальне становище таких осіб, їх правова неграмотність (часто вони не мають ніякого уявлення про обсяг своїх прав та методи їх захисту, стаючи внаслідок цього об’єктом шахрайств та інших злочинних посягань) ускладнюють та обмежують можливості дипломатичних представництв України за кордоном по захисту їхніх прав та свобод.

Крім того, такі особи фактично позбавлені можливості і самостійно відстояти свої порушені права в суді або в інший спосіб, зважаючи на відсутність належним чином оформлених контрактів, а також той факт, що звернення до офіційних органів означає для них автоматичну депортацію з країни перебування.

Як правило, нелегали, або, як їх ще називають, “недокументовані робітники", змушені погоджуватися виконувати роботу без урахування їхнього фаху та без ніякого захисту.

Такому стану речей є об’єктивні пояснення. Адже все більше громадян розвинутих країн відмовляються виконувати найбільш важку, небезпечну та брудну роботу. При цьому не бажають це робити навіть під загрозою безробіття, вважаючи кращим виходом для себе отримання державної соціальної допомоги. Цей процес дедалі наростає, адже все більше молоді в розвинутих країнах отримує вищу освіту і відповідно претендує на більш високооплачувану та престижну роботу. Тому некваліфікована робота залишається тим, для кого не має значення, яку саме роботу виконувати, якщо вона непогано оплачується. До цієї категорії осіб належать, зокрема, і мігранти-нелегали, в тому числі українці.

Зростанню масштабів нелегальної міграції сприяють і самі роботодавці країни перебування трудових мігрантів, які часто зацікавлені у використанні саме нелегальної робочої сили, що дає їм можливість значно зменшити виробничі витрати, не дотримуючись законодавчо встановлених соціальних стандартів.

Українських трудових мігрантів переважно наймають для виконання некваліфікованої, непрестижної роботи власники невеликих фірм, приватні особи. Наші громадяни задіяні також у приватному секторі та у сфері послуг, зокрема, у сільському господарстві на збиранні врожаю, на будівництві, доглядають за дітьми та літніми людьми, працюють у барах та інших розважальних закладах. При цьому виконувана робота залежить від віку та статі трудових мігрантів, а також від країни, де вони працюють.

Характерною рисою сучасних міграційних процесів в Україні є активна участь у них як чоловічого, так і жіночого населення, тільки до одних країн переважає жіноча міграція, до других – чоловіча. До перших відносять насамперед Італію, де переважна більшість громадян України (за даними соціологічних опитувань – понад 90% жінок і майже 40% чоловіків) зайняті в таких сферах, як прибирання та догляд за хворими, дітьми та особами похилого віку – традиційно “жіночими” сферами, а також Туреччину та Японію, де віддавна склався попит на жіночі послуги у сфері розважальної індустрії. До других країн, з переважанням чоловічої міграції відносять Португалію, Іспанію, Росію, де значна потреба робочих рук на будівництві, в сфері послуг, сільському господарстві тощо. Водночас такий розподіл досить умовний, якщо врахувати, що ринок розвинутих країн пропонує широкі можливості для прикладення своїх сил як для жінок, так і для чоловіків.

Характерною особливістю трудової міграції з України у країни Західної Європи є її “ланцюговий” характер, тобто часто вдалий виїзд українського мігранта в одну із згаданих країн зумовлює міграцію його родичів та знайомих. Тому не дивно, що можна знайти, наприклад, цілі тернопільські села на будівництві в Португалії чи чернівецькі родини, які працюють на збиранні цитрусових у Греції. З часом такі спорадичні виїзди формують досить стійкі міграційні маршрути.

Характеристики

Список файлов курсовой работы