91397 (612860), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Найчастіше хворий звертається до лікаря з причини болю в надчеревній ділянці. Звичайно він буває в одній певній точці й пов'язаний зі споживанням їжі: залежно від місця виразки біль виникає або посилюється через 10-15 хв. чи 1,5-2 год. після їжі. Для виразкової хвороби характерний біль уночі або натщесерце. Невелика кількість їжі (молоко, шматочок черствого хліба та ін.) сприяє зниканню болю. Іноді при виразковій хворобі біль може віддавати в спину, в ділянку серця, під ліву лопатку.
При виразковій хворобі біль може бути зумовлений підвищеною кислотністю шлункового соку, спазмом і порушенням рухової функції шлунка, подразнювальним впливом самої їжі тощо. Деякі хворі не відзначають залежності між виникненням болю і прийманням їжі. Постійний біль може свідчити про всілякі ускладнення.
Біль може бути тупий, ниючий, пекучий, іноді приступоподібний. Можливий гострий біль, що супроводиться блюванням. Такі стани спричиняє періодичний спазм воротарної частини і всього шлунка.
Біль при виразковій хворобі характеризується добовою (посилюється в другій половині дня), сезонною періодичністю (больові явища посилюються в осінньо-зимові та весняні місяці) й циклічністю (періоди болю змінюються безбольовими тривалістю від кількох місяців до кількох років).
Проте в деяких людей болю може не бути. Це спостерігається в разі так званих німих виразок, які мають прихований перебіг, нерідко вперше проявляються тяжкими ускладненнями (кровотеча, прорив). Докладним опитуванням хворих удається встановити, що раніше вони відчували нудоту, печію, іноді невиражений біль у надчеревній ділянці.
Одна з частих ознак виразкової хвороби - печія, яка виникає внаслідок потрапляння вмісту шлунка з підвищеною кислотністю в стравохід. Нерідко вона передує болю в надчеревній ділянці й, таким чином, являє собою найбільш ранню ознаку виразкової хвороби. Печія виникає через 30-60 хв. після їжі, рідше натщесерце. У деяких хворих її може не бути навіть тоді, коли кислотність різко підвищується, і навпаки, вона може турбувати хворих на виразкову хворобу, що проходить на фоні зниженої кислотності.
З інших диспептичних явищ слід зазначити відчуття тиску та ваги в надчеревній ділянці, їх спостерігають переважно в хворих із супутнім гастритом. Нудота й блювання бувають не завжди. Блювання починається здебільшого в розпал травлення, на піку болю. Крім їжі у блювотних масах є велика кількість кислого вмісту. Якщо блювання виникає через тривалий час після їжі, увечері або навіть уночі, блювотні маси містять майже один чистий шлунковий сік, відтак хворим значно легшає.
Апетит у багатьох хворих на виразкову хворобу посилений. Зменшення апетиту спостерігається, якщо сполучаються захворювання шлунка, печінки, підшлункової залози або кишок. Звичайно хворі в період загострення виразкової хвороби відмовляються від їжі, побоюючись виникнення болю і в такому разі вони худнуть [11].
При виразковій хворобі спостерігаються порушення секреторної і рухової функцій шлунка. У більшості хворих кількість шлункового соку зростає, період соковиділення подовжується, у вмісті шлунка підвищується рівень хлористоводневої кислоти та пепсину. Іноді секреторна функція шлунка знижується, а в деяких хворих у вмісті шлунка немає вільної хлористоводневої кислоти. Це частіше спостерігається в разі локалізації виразки в шлунку. Згасання діяльності шлункових залоз спричинене розвитком атрофічного процесу в слизовій оболонці шлунка. Зниження вмісту або відсутність хлористоводневої кислоти у вмісті шлунка може спостерігатися і тоді, коли порушується харчування.
Значне підвищення кислотності шлункового соку звичайно характерне для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Це пояснюється надмірним збудженням нервової системи, підвищенням тонусу блукаючого нерва.
Найчастіше підвищення кислототворної функції шлунка поєднується із збільшенням у його вмісті ферменту пепсину, що бере активну участь у травленні їжі. При виразковій хворобі він може зруйнувати слизову оболонку шлунка або дванадцятипалої кишки. Звичайно протеолітична (травна) активність вмісту шлунка лишається підвищеною значно довше, ніж кислототворна функція шлунка. Часто бувають випадки, коли кислотність шлункового соку нормальна або трохи вища, а вміст активного пепсину в ньому значно підвищений.
Досить часто у хворих на виразкову хворобу в період загострення спостерігається напруження м'язів живота. Це захисний рефлекс на обмеженому просторі надчеревної ділянки, у верхній третині прямого м'яза живота. Виникнення больових відчуттів під час постукування по цій ділянці також свідчить про подразнення очеревини в зв'язку з поширенням запального процесу.
У хворих на виразкову недугу часто виникають зміни в інших органах травної системи.
Виразковий процес нерідко супроводиться запором, що пояснюється переважно надмірним збудженням блукаючого нерва, який спричинює послаблення скорочень кишок. Запор виникає ще й через те, що так дієта не містить достатньої кількості клітковини, потрібної для збудження перистальтики кишок (скорочення й розслаблення м'язів стінок кишок, що дають змогу перетравленій їжі просуватися вздовж них). Із стиханням виразкового процесу зникає і запор.
Дуже часто при виразковій хворобі в процес втягуються печінка й жовчні протоки. Хворі скаржаться на біль і відчуття ваги в правому підребер'ї, нудоту й неприємний присмак вранці у роті. Спочатку виникають рухові розлади жовчних проток і жовчного міхура, а якщо не проводиться правильне лікування, можуть розвинутися хронічний холецистит і навіть хронічний гепатит.
У хворих на виразкову недугу спостерігають підвищену збудливість нервової системи, дратівливість, часто пригнічений настрій. Підвищена збудливість блукаючого нерва проявляється в хворих на виразкову недугу через сповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, пітливість, неприємні відчуття в ділянці серця.
Для підтвердження діагнозу виразкової хвороби раніше проводили рентгенологічне дослідження. Проте в деяких хворих, незважаючи на виражені ознаки захворювання, під час ретельного рентгенологічного дослідження навіть досвідчений лікар може не виявити виразкову хворобу. Тепер таким хворим проводять гастродуоденофіброскопію в спеціалізованих відділеннях. Це цілком безпечний метод, який дає змогу виявити виразку, уточнити її розміри, а повторні обстеження в процесі лікування допомагають слідкувати за тим, як вона гоїться [2, 18].
Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки в разі, якщо хворий не додержується рекомендацій лікаря або ж пізно до нього звернувся, може ускладнитись.
Основними ускладненнями виразкової хвороби є наступні.
Кровоточива виразка виникає внаслідок роз'їдання судин дна виразки. Іноді шлункова або кишкова кровотеча може бути першою ознакою виразкової хвороби, яка доти мала безсимптомний перебіг. Ознаки шлунково-кишкової кровотечі - велика загальна кволість, шум у вухах, запаморочення, пришвидшення пульсу, різкий спад артеріального тиску. Обличчя блідне, вкривається холодним потом. Через деякий час починається криваве блювання, а якщо його немає, з'являються кашкоподібні випорожнення чорного кольору. Звичайно після кровотечі або кривавого блювання біль зникає, та натомість розвивається недокрів'я. Кровотеча становить небезпеку для життя, особливо в літніх людей, через склеротичні зміни судин. Не в усіх хворих з кровоточивою виразкою може бути криваве блювання або чорний кашкоподібний кал. Проте прихована кровотеча, яку виявляють за допомогою мікроскопічного й хімічного досліджень калу або шлункового соку, - майже стала ознака виразки. У період, коли захворювання загострюється, вона спостерігається в багатьох пацієнтів [1].
Перфорація (прорив) виразки - найнебезпечніше ускладнення. Звичайно перфорується передня стінка шлунка або дванадцятипалої кишки, і вміст цих органів потрапляє в черевну порожнину. Перфорація зумовлена багатьма факторами, в основному нервовим. Проте груба й гостра їжа, зловживання алкогольними напоями, фізичне перенапруження також можуть спричинити її.
Прорив виразки супроводиться гострим болем, який хворі порівнюють з ударом кинджала. Біль спочатку відчувається в надчеревній ділянці, потім розливається, віддає в грудину, спину, лівий бік, праве плече, ключицю. Незабаром виникають ознаки розлитого запалення очеревини (перитоніту): сповільнений спершу пульс пришвидшується, підвищується температура тіла, живіт здимається, гази не відходять. У разі прориву виразки потрібна негайна хірургічна допомога.
При стенозі (звуженні) воротарної частини шлунка хворі скаржаться на ваготу й тиск у надчеревній ділянці, неприємний запах з рота, відрижку тухлим, біль і блювання їжею, спожитою напередодні. Біль звичайно дужчає надвечір і меншає після блювання. Шлунок значно розтягується й опускається, м'язи його надмірно збільшуються, посилюється перистальтика (хвилеподібні скорочення).
Відкачуючи вміст шлунка, знаходять рештки їжі, спожитої напередодні або за кілька днів перед дослідженням. Іноді блювотні маси мають запах тухлого яйця, що пояснюється відсутністю вільної хлористоводневої кислоти, розвиненням процесів гниття з утворенням сірководню.
Пенетруюча виразка - це виразка, що проникає в глибокі шари шлунка або дванадцятипалої кишки, аж до сусідніх органів. Сама виразка майже ніколи не рубцюється й терапевтичному лікуванню не піддається.
До ускладнень виразкової хвороби також належить утворення зрощень і спайок шлунка та дванадцятипалої кишки з навколишніми органами (печінкою, жовчним міхуром, підшлунковою залозою, очеревиною). Зрощення й спайки деформують шлунок і кишку, спричинюють звуження їхнього отвору, значне подразнення нервових закінчень. Хворі скаржаться на постійний біль, що дужчає після їжі внаслідок розтягування шлунка, а також, коли рухаються, під час труської їзди, фізичних напружень, зміни положення. Часто просте постукування по надчеревній ділянці або глибокий вдих викликають біль.
Хронічна кальозна (змозоліла) виразка має деякі особливості. Біль набирає тривкого, сталого характеру й мало пов'язаний зі споживанням їжі, він дужчає при фізичному напруженні. Щоб послабити біль, хворі лягають. Допомагають теплові процедури, щадна дієта, бо вона зменшує запальні зміни навколо виразки. Сама виразка рубцюється нешвидко, іноді спостерігається лише часткове зменшення її поверхні. Лікування тоді здебільшого оперативне [15, 16].
У дитячому та юнацькому віці виразкова хвороба має тяжчий перебіг, ніж у дорослих, часто загострюється, нерідко супроводиться великими кровотечами, погано піддається лікуванню. Виразки звичайно розташовані в дванадцятипалій кишці й супроводяться значним підвищенням кислотності й протеолітичної (яка сприяє розщепленню білка) активності вмісту шлунка. Хворі на виразкову недугу в цьому віці дуже часто відстають у фізичному розвитку. Це зумовлене виснаженням нервової системи, різко вираженим больовим синдромом і недоїжанням через побоювання, що біль після їжі посилиться.
Виразкова хвороба в літніх людей проходить з частими кровотечами через супутній атеросклероз і гіпертонічну хворобу. Кровотечі, як правило, буває важко спинити.
У літньому віці захворювання часто поєднується зі зниженою секрецією шлункового соку. Виразки великого розміру, зі значними запальними змінами. Ці особливості пояснюються зниженням життєдіяльності й більш млявими відновлювальними процесами в організмі. Виразкова хвороба в літніх людей потребує ретельного лікарського нагляду, щоб вчасними заходами запобігти можливим ускладненням.
Отже, виразкова хвороба - серйозне захворювання. У разі появи перших ознак її потрібно відразу звернутися до лікаря.
Розділ 3. Основні причини виникнення виразкової хвороби
Усі дослідники, що займалися вивченням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, у першу чергу цікавилися причиною її виникнення, оскільки, лише знаючи цю причину, можна вказати найбільш ефективні міри лікування і профілактики захворювання.
Виразкова хвороба - загальне захворювання організму, яке проявляється, зокрема, утворенням дефекту (виразки) в слизовій оболонці шлунка або дванадцятипалої кишки - початкового відділу тонкої кишки. Розміром виразки можуть бути від просяного зернятка до п'ятикопійкової монети й навіть більші. Поступово поглиблюючись і проникаючи крізь усі шари шлунка або дванадцятипалої кишки, виразка може спричинити такі тяжкі ускладнення, як прорив їх, кровотеча, пенетрація (проростання в прилягаючі органи) тощо.
Виразкова хвороба може розвинутися в будь-якому віці. Проте частіше вона трапляється в осіб молодого й середнього віку, набирає хронічного характеру, часто стаючи однією з причин втрати працездатності або набуття інвалідності.
Певне зростання темпів захворюваності пов'язують з урбанізацією, надмірним напруженням, зміною ритму життя, нераціональним харчуванням, шкідливим впливом шуму та іншими факторами.
Найчастіше до лікаря звертаються особи з вираженими ознаками захворювання. У разі наполегливого лікування виразка гоїться, зарубцьовується. Проте нерідко виразкова хвороба має затяжний перебіг, час від часу загострюючись упродовж багатьох років.
Як і іншим захворюванням, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки легше запобігти, ніж її лікувати.
Первинна профілактика виразкової хвороби охоплює широкий комплекс заходів, спрямованих на запобігання їй: підвищення матеріального й культурного рівня всього населення, величезні масштаби житлового будівництва, безкоштовна медична допомога, доступність санаторно-курортного лікування, широкий розвиток спорту, фізкультури, туризму тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
