73552 (612211), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Але найголовнішою функцією, якщо можна так сказати, святих – це здійснення чудес. Бесилля людини перед оточуючим світом з його багатьма проблемами викликало потребу в мрію та віру у чудо. Святі наділяються здатністю викликати, виходячи з нагальної потреби, вологу або сонячне тепло, розвіювати хмари, посилати сніг та дощі. В цьму ми бачимо прямі потреби людей, які займаються хліборобством і врожай – найголовніша умова безбідного та ситого існування. Ще святі (традиційно) роблять сліпих зрячими, ставлять на ноги хромих та не здатних ходити, повертають втрачене здоров’я людям. Утопічний мотив чудотворіння – це сюжетна основа будь-якого твору житійної або агіографічної літератури. Крім чудес які були скоєні при житті святого, досить поширеним є сюжет і посмертного чуда: мощі святих починають істочати єлей або мірру, яка як чудотворний еліксир зцілує хворих та немічних [29; 87].
Отже не випадково в народних утопіях, починаючи з давніх часів та по теперішній час ми зустрічаємось з уявленнями об “островах блажених”, різних “далеких землях”, де царює Правда, де праця винагороджується різномаїттям плодів, населення вільне, миролюбиве, звільнене від пороків і силу цього має фізичне здоров’я та завидне довголіття. Феномену святості притаманним є елемент соціального утопізму, який і знайшов своє відображення в українській літературі Середньовіччя.
ВИСНОВКИ
У висновках ми подамо сентеції та тезіси з усіх частин нашої курсової роботи.
Отже, в першій частині роботи ми сконцентрували свою увагу на:
1. Одним із найнедослідженіших періодів української духовної культури, а особливо літератури, вважається епоха Середньовіччя – час, що тривав від монголо-татарської навали, кульмінацією якої було падіння Києва 1240 р., до кінця ХV ст., коли розрізнені українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдови, Угорщини. Від часу Середньовіччя збереглася дуже незначна кількість пам’яток духовної культури, а ще більше було втрачено назавжди, що давало вагомі підстави історикам української літератури ставитись до цієї епохи з певною зневагою, називаючи кінець ХІІІ, ХІV та ХV ст. “занепадом усякої духовної праці” (І. Франко), “майже паузою в літературному розвитку”, “пропащим часом у житті нашого народу” (Д. Чижевський); “найглухішими часами у розвитку нашого письменства” (М. Возняк).
2.Значне місце серед книг належало, природно, книгам богослужебним. Крім євангелія, слід відзначити як дуже поширену книгу так званий псалтир – збірку староєврейських релігійних пісень. У Київській Русі, крім культового призначення, псалтир був підручником, по якому вчилися читати, і матеріалом для домашнього читання. З появою писемності почалося записування історичних фактів. Записували їх або у формі коротких заміток, або розгорнутих оповідань (сказаній). Коли матеріалу збиралося багато, замітки і сказанія зводили в одне ціле і розміщали за порядком років. Утворювалося літописне зведення або просто – літопис.
У другій частині роботи ми звернули увагу на наступне:
1. В епоху монголо-татарської навали було написане невелике за обсягом "Слово о погыбели Рускыя земли и о смерти великого князя Ярослава" 20, яке у двох списках служить передмовою до "Житія Олександра Невського". Текст "Слова", мабуть, є вступом або першою частиною якогось невідомого твору, присвяченого розгромові князівств Київської Русі та розповіді про нещастя, що принесли орди завойовників. Після татаро-монгольської навали частина київських і галицько-волинських книжників емігрує на північ. Там вони часто дістають високі церковні посади. Не припиняється і відплив талановитих людей у російські князівства й після 1299 р., коли митрополичу кафедру було перенесено з Києва до Володимира- на-Клязьмі.
2. У середині XIII — середині XV ст. в Україні продовжує розвиватися перекладна література. Найінтенсивніше переробляються і доповнюються збірники, куди входять твори учительного, літургійного і повчально-оповідного характеру. До відомих ще у часи Київської Русі — "Златоуста", "Златоструя", "Маргарита", "Пчоли" додається новий — "Ізмарагд", що виник у кінці XIII — на початку XIV ст.
В заключній частині нашої роботи ми не тільки розглянули риси утопічності в українській літературі Середньовіччя, а й :
- дали характеристику утопії, як літературному жанру;
- панорамно охарактеризували і виділили найважливіші риси утопії на матеріалі творів Т. Мора і Т. Кампанелли;
- зробили висновок, що витоки утопічних мотивів і сюжетів в українській літературі Середньовіччя знаходяться саме в релігії;
- продемонстрували зв’язок релігійного поняття святості з сюжетною основою житійної та агіографічної літератури.
СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Творогов О. В. Кирилл // Словарь книжников и книжности Древней Руси. — Ленинград, 1987. — Вып. 1 (XI — первая половина XIV в.). — С. 225 — 227.
2.Соловьев А. В. Заметки к "Слову о погибели Русскыя земли" // ТОДРЛ. — 1958. — Т. 15. — С. 109 — 113.
3. Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1993. — Т. 3. — С. 191.
4. Памятники древнерусской церковно-учительной литературы. — Санкт-Петербург, 1897. — Вып. 3. — С. 111 — 114.
5. Колобанов В. А. О Серапионе Владимирском как возможном авторе "Поучения к попам" // ТОДРЛ. — 1958. — Т. 14. С. 159 — 162.
6. Возняк М. Історія української літератури. — Кн. 1. — С. 262 — 263; 7.Творогов О. В. Хронограф Архивский // Словарь книжников и книжности Древней Руси. — Вып. 1. — С. 475 — 476; Його ж. Хронограф Виленский // — С. 476.
8. Возняк М. Історія української літератури. — Кн. 1. — С. 262.
9. Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів. — Львів, 1896. — Т. 1. — С. 158-187.
10. Рыстенко А. В. Сказание о двенадцати снах царя Мамера в славянорусской литературе // Летопись истор.-филолог. общ-ва при имп. Новорос. ун-те. — Одесса, 1905. — Т. 13. — С. 102.
11. Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 5. — С. 53 — 54.
12. Пелешенко Ю. "Епістолія небесна" в українській словесності // Європейське Відродження та українська література XIV — XVIII ст. — Київ, 1993. — С. 160-174.
13. Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів // Зібр. тв. — Т. 4. — С. 251.
14. Франко І. Слово о Лазаре†воскресении. Староруська поема на апокрифічні теми // ЗНТШ. — Т. 35/36. — С. 1 — 57.
15. Еремин И. П. Литература Древней Руси. — Москва; Ленинград, 1966. — С. 154 — 155.
16. Рождественская М. В. "Слово о Лазаревом воскресении": "Характеристика редакций" // ТОДРЛ. — 1969. — Т. 24. — С. 64 — 67.
17. О жанре "Слова на Лазарево воскресение" // Там само. — 1972. — Т. 27. — С. 109 — 119.
18. Флоровский Г.К. Пути русского богословия. - Вильнюс, 1991, - 423с.
19. Экономцев И. Православие. Византия. Россия. - М., 1992. – 213с.
20. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. - М., 1979. – 167с.
21. Снигирева Э.А. Атеистические традиции русского народа. - Л., 1982, - 107с.
22. Балакина Т.И. Мировая художественная культура. Россия IX - нач. XX века. -М., 2000. – 289с.
23. Георгиева Т.С. Христианство и русская культура. - М., 2001. – 301с.
24. Зезина М.Р., Кошман Л.В., Шульгин В.С. История русской культуры. - М., 1990. – 245с.
25. Ильина Т.В. История искусств. Отечественное искусство. - М., 1994. – 147с.
26. История философии: Запад - Россия - Восток. Книга третья: философия XIX - XX веков. - М., 1999. – 567с.
27. Клибанов А.И. Духовная культура средневековой Руси. - М., 1994. – 245с.
28. Кондаков И.В. Введение в историю русской культуры. - М., 1997. – 170с.
29. Скворцова Е.М. Теория и история культуры. - М., 1999. – 134с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
