Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Творчу людину зображено тоді, коли під тиском обставин вона залишає музику і під тиском необхідності береться до фізичної праці. Акцентуючи увагу на її важкій виснажливій суті, письменниця наголошує на згубному впливі такої праці на творчий потенціал митця. Водночас підкреслено силу і можливості справжнього мистецтва і творця. Відомо, що музику Орфея сприймало навіть каміння. І тому, взявшись до гри, Орфей досягає більшого, ніж зміг би досягти фізичною працею. Музика розбудила людей, примусила будувати мур для захисту міста. “Орфеєве чудо” виявляється неоднозначним: силою мистецтва співець зумів досягти духовного перелому, злету, товариші повірили, що саме музика примусила каміння лягти в мур. Але найбільшим чудом виявляється те, що загал усвідомлює:

Такий митець - і був у нас як раб? [25, 316]

Таким чином, у творі вказано на таку концептуальну рису митця, як віра в силу свого таланту. Водночас гостро ставиться проблема митця і суспільства, яка вирішується через усвідомлення людом творчої сили співця й мистецтва, а через нього - пробудження свідомості, єднання з цією творчою силою. Відбувається служіння митця оточенню і піднесення загалу до рівня митця, що, власне і було метою творів “новоромантизму”. Але й акцентовано, що таке єднання - натхненне, чарівне: твір недарма має у назві “чудо”. Для того, щоб це чудо стало можливим, необхідна єдність співця і його слухачів. Отже, ще однією рисою типу митця можна вважати не тільки його боротьбу, але і єдність із народом, конструктивне подолання розриву між ідеалом і дійсністю.

У Лесі Українки протистояння обов’язку митця перед суспільством і служіння своїй власній музі завершується перемогою музи. Не всім дано талант творця. А якщо хтось його має, то він не повинен змушувати цей талант діяти за якимось статутом, за якимись встановленими правилами. Свобода - головна умова розквіту таланту - в неволі, в путах він загине. Свобода творчості, вільного польоту думки - ось до чого має прагнути митець. Він не має права витрачати свій дар даремно. Ідея служіння митця народу у творчості Лесі Українки еволюціонувала до утвердження думки про служіння митця таланту, про трепетне до нього ставлення [5, 83].

Леся хотіла служити суспільним ідеям і, як могла, робила це. Але її муза була сильніша за неї, вона диктувала свої умови. Вона брала митця в полон. Леся підкоряється своїй музі з радісним болем, і в її каятті звучить тріумф причетності до вічності.

Розділ ІІ. Втілення проблеми взаємин митця і суспільства у драмі „У пущі”

Події, зображені в драматичній поемі "У пущі", переносять нашу уяву в перші поселення колоністів у Північній Америці. В ремарці на початку твору Леся Українка точно вказує час і місце дії: діється в XVII столітті в Північній Америці; перші два акти - в невеликій колонії в Масачузеті, останній - в Род-Айленді.

Сюди прибуває скульптор Річард Айрон, він приїхав з Венеції. Наступ католицької реакції, посилення феодальних утисків у середньовічній Європі змусили скульптора покинути Італію, де мистецтво занепадало, обставини сковували митцеві крила, гальмували його творчий розвиток. Талановитий митець - Айрон - сповнений мрій і надій. Він бажає у "новому світі", "серед нового краю запалити одвічної краси нове багаття". Митця жене

Свята, велична мрія,

що ніби люди можуть вільні бути. [25, 112]

Річард Айрон мріяв, що тут буде Новий світ. З палким завзяттям Річард сподівається гори перевернути, хоч і розуміє, що "в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багаття". Та вірить у свої сили, в можливість утвердити тут талант митця.

Але потрапляє Річард Айрон в американські пущі. Через весь твір автор поступово, логічно й переконливо розкриває страшний зміст цієї метафори - у пущі. Але тут легше було розчистити віковічні пущі, ніж ті "лихі терни", що виросли між людей. Він, вихований на батьківщині гуманізму - в Італії, не може підняти своє середовище до рівня своїх мистецьких понять. Його не розуміють і цькують. У творі української поетеси прозорливо викриваються так звані американські "свободи", фальшиву суть яких глибоко збагнула вона вже тоді, на порозі нового віку. Людина у цих пущах стає безправною, позбавленою будь-яких свобод, де контролюються не лише вчинки, але і її думки. Леся Українка яскраво показує у всьому цьому фарисейську роль релігійних проповідників. Виразно поставлені в творі ідейні акценти не втратили своєї актуальності й у наш час [25, 75].

Американська пуща гнітить, а далі поступово вбиває прекрасне в людині. Скульптор спочатку дивується, натрапляючи на перешкоди своїм добрим замірам, а потім вступає в конфлікт з пуританською общиною, зокрема з її пастором, проповідником Годвінсоном. Митець вражений несподіваним для нього пуританським аскетизмом колоністів, лицемірством духовного пастора Годвінсона, який всім, в тому числі й скульпторові, нав'язує свою волю, свої закони. Залякані, затуркані члени общини безмовно підкоряються йому.

Айрон побачив тут також вражаючі соціальні контрасти - "корчі з голоду" бідняків і ажіотаж наживи, цинічний прагматизм буржуазії: роблю те, що мені вигідно, що дає прибуток, всупереч моралі, добрим традиціям, навіть закону. В таких умовах людям не потрібне мистецтво скульптора, бо одні прибиті злиднями, інші надто обмежені, щоб зрозуміти його. Річард не в силі переконати громаду, змінити спосіб її життя. І в'яне палка мрія митця.

2.1 Загострення конфлікту між митцем і суспільством у творі

В поемі "У пущі" порушуються проблеми: вірність і зрада, любов і влада. Скульптор Річард Айрон не може знайти спільної мови із пуританською громадою в Масачузеті, зокрема з її духовним провідником - проповідником Годвінсоном. Митцеві не раз доводиться вступати в гостру полеміку з рідними та близькими йому людьми. Гордий, впевнений у тому, що його сила "на самоті" нічим не поступається Годвінсовій силі в громаді, Річард кидає виклик пуританам, чим, по суті, провокує погром ними своїх мистецьких творів.

Проповідник Годвінсон настроює пуритан проти Айрона, відчувши в його волелюбних словах, незалежних вчинках небезпеку для себе. Годвінсона разять слова скульптора:

Хто має силу з примусом боротись,

той робить завжди тільки по охоті.

Бо якщо ми не думку боронили,

то я не знаю, за що ми боролись.

Годвінсон

За боже слово й за громадську волю!

Річард

А в чім, по-вашому, громадська воля?.

Годвінсон

(з погрозою в голосі)

Громада власні парості негідні

рубати може і в вогонь кидати.

і їх ніхто не сміє боронити.

Річард

(до Годвінсона)

В такій громаді, справді, повна воля

всім фарисеям [25, 64].

Так зав'язується конфлікт. Проповідник недвозначно натякає Айронові, що він парость негідна, яку можна знищити. І Річард відверто називає Годвінсона фарисеєм.

Далі конфлікт загострюється. За те, що Айрон вступив, за словами проповідника, з громадою в поєдинок, духовний пастор підбурює пуритан. Твори скульптора вважають богохульством, розбивають видатний твір мистецтва - найкращу скульптуру. На Айрона зводять наклеп, звинувачуючи його у зв'язку з молодою індіанкою, з якої він ліпив скульптуру.

Пуританська громада заперечувала право творчої свободи, бо громада, це велика сила, а кожен громадянин повинен служити спільноті. Джонатан, теж скульптор і колишній товариш Річарда, скорився пуританам, "в покорі духа оддав на службу господа себе" - він ліпить підсвічники для церкви. Це корисно і дає прибуток. "Кому потрібна та краса?", - так тепер говорить Джонатан про мистецтво і навчає Айрона:

Даремне ти з громадою завівся,

а надто з Годвінсоном.

Та Річард непорушний у своєму переконанні. "Путь моя правдива", - заявляє він. Скульптор згадує притчу про Марту і Марію:

Марта дбала про потреби часу,

Марія ж прагнула того, що вічне.

Едіта

Ти думаєш.

Річард

Іти услід Марії [18, 100]

Не дивлячись ні на що Річард не став на ганебний шлях, яким пішов Джонатан, скульптор не зраджує своєму хистові, бо справжній митець не може зрадити свої ідеали і “від хисту відступитись”.

Річард залишається вірним своїм ідеалам, ні на крок не відступає від дорогих переконань. Він готовий до нових випробувань і нової боротьби.

Такий висновок випливав із переконань самого автора, який розцінює відступництво як самогубство митця. "Це страшна жертва душі, у мене рука не здійметься на таке самовбивство", - так писала Леся в листі до Михайла Павлика [2, 60].

У тексті драматичної поеми, читаємо слова Річарда Айрона: О, я знаю!

Ви хочете, щоб зрадив я скульптуру?

Не можу я, бо зрадником не вдався.

Та навіть хоч би й зрадив, як Іуда,

я, певне б, і повісився, як він.

2.2 Занепад хисту митця Річарда Айрона

Але скульптор Айрон не переміг у боротьбі з духовною пущею. Він покидає Масачузет і оселяється в штаті Род-Айленд. Звільнившись від фанатично настроєної юрби, скульптор, здавалося б, зможе самореалізуватися. Проте негативна свобода від впливу від ворожого середовища не переростає в позитивну свободу дій. Тут йому доводиться зустрітися з не менш страшним і небезпечним ворогом - відсутністю аудиторії, відсутністю інтересу до його праці, Айрона не сприймають як митця, твори його не визнаються мистецтвом.

Митець переживає в Род-Айленді творчий занепад:

"…Чи не краще було тоді,

як руки фанатичні

мої утвори в порох розбивали?

Бо се ж таки було якимсь признанням,

що хист мій справді може мати силу…" [25,146]

Таким чином, зі звільненням від ненастанної боротьби митець втрачає і самототожність. Дух наживи гнітить тут митця не менше, ніж релігійний фанатизм пуритан. Нидіє ясна мрія митця, його мучать важкі роздуми про доцільність творчої праці, обраного шляху. Скульптор дуже одинокий, його не розуміє оточення:

Я наче бранець,

що на чужій землі шукає бога,

нікому не відомого в країні.

Мистецькі твори Річарда втрачають художню силу, силу правди мистецтва. З-під різця скульптора тепер з'являються не одухотворені постаті, а якісь бліді копії десь, колись, чогось баченого.

Цю внутрішню кризу героя підсилює картина наступаючої ночі, поступового насування темряви - "помалу споночіло. Тепер тільки невиразне зоряне світло трохи освічує хату". Далі чорні тіні від статуї "перебігають по стінах і по підлозі". Такими ремарками супроводжується остання, третя дія драми.

Річарда Айрона оточують убогі духом люди, байдужі до всього, що не дає прибутку, матеріальної користі. Він замикається в собі, втрачає зв'язок з оточенням. Постає питання про те, чи свобода для митця - це завжди благо. Нові скульптури митця, не надихані високою ідеєю, вимучені й надумані:

Р і ч а р д

(сам)

Душа моя за океан полине,

а я зостануся бездушним тілом,

серед костей, з потворою сією,

мертворожденною.

(До статуї)

Яка бридка!

Ненавиджу тебе! Горить лице

від сорому, що показав тебе!

Так згинь же, проклята, зо мною вкупі!

Не хочу я себе переживати!

Хай згине все і сліду не лишиться!

(Замахується, щоб скинути статую з п’єдесталу, але опускає руки).

Ні, не здіймається рука на тебе,

дитя моєї розпачі і туги.

Переживаючи "муки пекла" і "відгуки раю", герой драматичної поеми Лесі Українки в останньому монолозі висловлює своє сокровенне:

Я не могтиму жити

єдиним хлібом.

Та автор лишає конфлікт не розв'язаним, і його відкритістю ніби апелює до читача, його думки. У багатомірності характеру головного персонажа, метафоричності образів скульптури, діалогах-диспутах, як і у відкритості фіналу, виявилися новаторські риси поетики драматургії Лесі Українки.

Образ Річарда Айрона складний і трагічний. Непростий і ідейно-художній підтекст твору. Дослідники спадщини Лесі Українки по-різному трактують задум письменниці. Одні пов'язують його з проблемою митець і його середовище, з виступом автора проти реакційної філософії прагматизму - філософії американських бізнесменів, інші ж розглядають це як відгомін українського літературного життя початку XX століття.

Останнє особливо підтверджують висловлені Лесею Українкою в листі до Івана Франка думки про умови праці тогочасних українських літераторів [5, 117].

Всі міркування літературознавців до певної міри мають рацію, бо незаперечним залишається те, що "У пущі" - твір багатоплановий. Та є у цій драматичній поемі рядок, який влучно характеризує не лише цю драму, а й (у згаданому аспекті) всю драматургію письменниці:

Характеристики

Список файлов курсовой работы