Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Проте для того, щоб стало можливим втілення ^"магічної дійсності^" у формі роману, необхідно було її відмежувати від зовнішніх, немагічних подій, треба було в самому романі створити якийсь замкнутий простір, в який би проектувалися душевні процеси, приймаючи там зовнішність зримих подій. Ця необхідність зумовила, з одного боку, поступове випаровування, перетворення реально-побутового плану в книгах Гессе в реалії і символи ^"магічної дійсності^", а з іншої - відмежування історії від дійсності шляхом зміни костюмів, перенесення місця дії в далеке минуле або майбутнє, або ж шляхом створення подібного автономного простору усередині сучасної дійсності. Обидві ж ці тенденції, разом узяті, вели до герметизації романної форми. Поняття ^"Герметичного роману^" все більше затверджується в літературознавстві.

У ^"Степовому вовку^" мовиться про ^"уміння вмирати, скидати оболонку, вічно поступатися своїм ^"я^" заради змін^" і ради кінцевої мети ^"довгого шляху^{" "}олюднення^"; у ^"Грі в бісер^" йдеться про ^"дематеріалізацію, зникненні тілесної субстанції^". Саме ця лежача за межами емпіричної дійсності людяність є мета сублімації, очищення і облагороджування індивідуума в ^"герметичному романі^" Гессе, який унаслідок такої цілеспрямованості набуває деякий містичний відтінок. ⁰

Мабуть, ця особливість гессівської концепції людини, а, відповідно, і форми його роману, зумовили сприйнятливість письменника до форми легенди. Не кажучи вже про малі прозаїчні твори, де Гессе вельми успішно використовував цю форму, особливо в завершальній частині, деяких з його романів.

Головна небезпека, перед якою коштує людина буржуазного суспільства, вважає Гессе, це відчуження від оточення і від самого себе, втрата тотожності з самим собою, матеріалізація. У такій ситуації матеріалізації особи в споживчому суспільстві Заходу першочергове завдання письменника для Гессе полягало в тому, щоб вирвати людину із знеособлюючої і сірої дійсності буржуазного оточення, з його замурованості в глухих стінах масових ідеалів і речовинних фікцій і показати її в людяності і неповторній оригінальності. Тому всі зусилля Гессе-художника направлені на пробудження ^"внутрішньої^" людини, на розкриття великих можливостей, ув’язнених в кожному окремому індивідові, на пробудження в своєму читачі відчуття відповідальності за те, що він є, чого він досяг як особа, як людина.

Розділ ІІ. Роздвоєння особистості в романі Г. Гессе "Степовий вовк"

^"Степовий вовк^" - найавтобіографічніший з усіх романів Гессе, остання спроба письменника з'ясувати свої відносини з буржуазним світом у формі сповіді. Письменник не приховує, що люта ненависть героя романа Гаррі Галлера до буржуазного суспільства - його власна. Письменник і публіцист Гаррі Галлер наділений багатьма рисами автора. Обидва вони одного віку, їх мучать одні і ті ж хвороби, одні і ті ж проблеми. Посилання на походження героя, на його минуле, на його відношення до світової війни і до Німеччини говорять про його тісну близькість з автором. Та все ж в іменах автора і героя його твору співпадають лише перші букви: Гаррі Галлер - не Герман Гессе з ^"Курортника^" і ^"Нюрнберзької подорожі^", як дійова особа він багато в чому вигаданий.

Дія роману охоплює близько трьох тижнів з життя Гаррі Галлера, що називає себе ^"степовим вовком^". Цей вічний мандрівник, бродяга і аутсайдер якийсь час живе в невеликому, по багатьом прикметам швейцарському, містечку, знімаючи кімнату в затишному міщанському будинку. Незабаром він безслідно зникає з містечка, залишивши племінникові господині будинку ^"Записки Гаррі Галлера^" з позначкою ^"тільки для божевільних^". Автор ^"Записок^" - нескінченно самотня, страждаюча людина. Буржуазний побут нестерпний для нього, і в той же час він не може порвати з ним, він пов'язаний з ним кровними узами. Степовий вовк носиться з думкою про самогубство, він чекає відповідного приводу, щоб удатися до ^"рятівної^" бритви і перерізати собі горло. Незабаром такий привід представляється: його запрошує в гості старий знайомий, університетський професор. Візит кінчається трагічно: все в будинку професора дратує Галлера навіть портрет олімпійця Гете на столі. До того ж рожевощокий служитель науки виявляється шовіністом і нападає на відомого публіциста, автора антивійськових статей, не підозрюючи, що він сидить перед ним. Загнаний, такий, що зневірився в собі і інших Степовий вовк вирішує покласти кінець своїм мукам. Дорогою додому він заходить в ресторан і несподівано зустрічає там людину, до якої відразу ж відчуває довіру. Це Герміна, дівчина з небуржуазного світу, що не визнає умовностей та імперативів суспільства. Разом з своїми друзями - ^"колегою^" по професії Марією і саксофоністом Пабло - вона навчає Галлера користуватися радощами сучасного життя. Роман кінчається грандіозним спектаклем в ^"магічному театрі^", куди Пабло за допомогою наркотиків ^"вводить^" Галлера. ⁰

Показуючи трагічну долю Галлера, Гессе підкреслював її типовість. Записки Галлера - це не просто ^"патологічні фантазії^" самотнього невротика. Це щось значно більше, це ^"документ часу^", історія ^"хвороби епохи^", ^"неврозу того покоління, до якого належить Галлер... ^". Герман Гессе повний рішучості подолати ^"хворобу часу^", не обходячи і не замовчуючи її, а зробивши саму хворобу об'єктом зображення. Свій роман він розглядав як ^"подорож через пекло^", через ^"хаос замкнутого душевного миру^" з метою осмислення і подолання ^"хаосу^", у пошуках нового сенсу життя. Протестуючи проти прилічення ^"Степового вовка^" до літератури декадансу, Гессе писав в одному з листів, що роман не є ^"історією^" заходу, а історією кризи і одужання, і що ^"Степовий вовк^" не декадент, а життєздатна людина^"0.

У ^"Степовому вовку^" безжально, лоб в лоб стикаються два світи - світ гуманіста і світ бюргера, світ людяності і високої культури і світ брехні і насильства, вовчих законів капіталізму. Синтез двох світів неможливий - це добре знає Гаррі Галлер, але він знає також про свою нездатність прилучитися цілком до одного з них, стати тільки ^"вовком^" або тільки ^"людиною^". У буржуазній дійсності ідеал, до котрого прагне Галлер, недосяжний, а іншої дійсності він не знає. Тому йому залишається одне - пошуки більш менш замаскованого компромісу між двома світами.

Гаррі Галлер здогадується про дійсні причини своїх страждань: вони породжені свідомістю своєї невлаштованості і непотрібності в цьому світі, своєї самоти ^"посеред зруйнованої і висмоктаної акціонерними суспільствами землі^". Але його відношення до суспільства суперечливе: він, за його словами, ^"полонений цього суспільства^". У нім кипить сліпа лють проти ^"плоского, нормованого і стерилізованого життя^", йому хочеться що-небудь розбити, знищити який-небудь собор або магазин, або самого себе, скрутити шию декільком представникам буржуазного світового порядку. Але виявляється, що у ^"бездомного Степового вовка і самотнього ненависника дрібнобуржуазного світу^", як він себе називає, є свої чудасії, свої ^"старі сентиментальності^". Так, він може жити тільки в старих бюргерських будинках, любить вдихати запах тиші, чистоти і порядку на сходах, може годинами простоювати перед затишним куточком, згадуючи дитинство, сумуючи по батьківщині. Його, утомленого від самоти і незалежності, привертають звуки джазу з ресторану - і він починає сумніватися в своїй вірності старим ідеалам. Йому здається, що ^"знавці і шанувальники старої Європи, старої справжньої музики, старій справжній поезії^" смішні і по-донкіхотськи безглузді, що прекрасний і священний предмет їх шанування - лише примара, фантом. Це тільки швидкоплинний настрій, але воно симптоматичне, воно свідчить, що Гессе-Галлер втомився від самоти, розчарувався в дорозі всередину. ⁰

Степовий вовк кидається по вулицях тихого містечка, заглядає у вікна ресторанів, з яких доноситься легка музика, принюхується до запаху затишних бюргерських будинків. Йому обридла степова самота, він шукає дорогу до людей. Але знаходить її лише при миготливому світлі ^"магічного ліхтаря^", в ^"магічному театрі^", у вірності ^"безсмертним^" - Баху, Моцарту, Гете. ^"Я не вірю в нашу науку, в нашу політику, в наш образ мислення у те, як ми віримо і розважаємося, я не розділяю жодного ідеалу нашого часу. Але тим самим я все ж таки не став скептиком і нігілістом. Я вірю в тисячолітні закони людства, і я вірю, що вони спокійно переживуть сум'яття нашого часу^"0.

Характерно, що Гессе не живив особливих ілюзій щодо цінності своєї віри для інших. Віра в людину взагалі була релігією письменника, вона допомагала йому триматися на поверхні, виносити тяготи життя, але він не збирався оголошувати її ^"ученням^" і проповідувати як шлях до порятунку.

Гарі Галлер здогадується про своє положення в світі - він передчуває можливість зустрічі з самим собою і боїться її, ^"він знає про існування дзеркала, в яке йому так необхідно заглянути, і в той же час він страшно боїться заглянути в нього^"0. Так ^"Трактат^" підводить читача до ідеї ^"магічного театру^", в якому письменник Гаррі Галлер зустрічається з своєю власною суттю, вільною від всяких умовностей.

Гаррі здається, що всі оточуючі його люди постійно роблять те, чого не хочуть робити, роблять над силу, без інтересу, живуть механічно, як машини. ^"Механічне^" життя не дає їм побачити всю сумнівність їх існування. І це добре, говорить він, бо інакше їм потрібно було б з відчаєм заглянути в ніщо. У пеклі людського світу і його псевдокультури, в її брехливому, спотвореному ярмарковому блиску і фальші не можна сподіватися на краще.

Ненависть до свого віку, до суспільства, неприйняття дійсності - це лише одна сторона натури Гарі. Вона - причина його самотності та знедоленості. Але є в нім і інше - постійна тяга до людей, до їх буденного життя, спокійного і гладкого. Його розчулює раз і назавжди встановлений порядок, розміреність життя дрібнобуржуазних доброчесних будинків, розчулює грунтовність, з якою все робиться, чиститься і забирається, розчулює точність, з якою ходять на роботу. Іноді він годинами просиджує на сходинках із захопленням дивиться на чистеньку вимиту і политу араукарію, яка стоїть на майданчику поряд з однією з таких затишних і тихих квартир.

Хоча Гаррі ненавидить бюргерство і гордий тим, що він не бюргер, він все ж таки живе серед бюргерів, має заощадження в банку, платить податки і вважає за краще не сваритися з поліцією, що з огидою і гіркотою сам же констатує. Його постійно тягне до бюргерства, бо по своєму походженню і вихованню, по своєму корінню він сам належить до цього світу. Ненависть до себе, так само як егоїзм, приводить лише до ізоляції і відчаю. У Гаррі процес втрати ілюзій не несе з собою нічого, окрім руйнування, його шлях веде не до людей, а від людей. Цілком закономірним результатом виявилася самота Гаррі, його повна відірваність від того, що оточує. Сильне прагнення в нім - пориви до незалежності, до свободи; всяка кабала, будь то робота в установі або візит, нестерпна. Бажання звільнитися Гаррі став відчувати як свою долю. І раптом він з жахом зрозумів, що він абсолютно один, безнадійно самотній і нікому не потрібний. На противагу багатьом своїм сучасникам, філософам і художникам, які вимагали абстрактної свободи і незалежності від суспільства, від ^"натовпу^", від ^"безособового^" (Ніцше, Хейдеггер), Гессе прозрівав гуманістичну сторону проблеми і знав, що якщо ^"космічна^" самота і можливо, то воно веде людину до трагедії. Неприродність і суперечність положення героя в тому, що він самотній серед людей.

Суспільство не залишається байдужим до такого стану речей і уміє отримати з цього для себе вигоду. І тут проблема, пов'язана з образом Гаррі, з двозначністю його положення і ролі в житты, розширюється і перетворюється на набагато важливішу і загальну проблему - інтелігенція і суспільство, - яка в романі тісно пов'язана з особливою роллю музики.

Гаррі сприймає музику як світ, непідвладний розуму. Знаючи ^"особливе^" відношення німця до музики, він дорікає німецькій інтелігенції за вічне прагнення до ірраціонального, за відірваність від життя, за абстрагованість, ідеалізм. Саме ці особливості, на його думку, визначили неучасть німецької інтелігенції в суспільних справах, в історії і політиці, а у зв'язку з цим і жалюгідну, нікчемну роль інтелігенції взагалі: ^"Панове генерали і крупні промисловці абсолютно мали рацію: нічого побоюватися нас, інтелігентів, ми були непотрібними, відірваними від життя, безвідповідальною купкою дотепних базік^". Таким чином, велику частку провини за війни, за страждання людей, за невлаштованість і несправедливість світу герой і автор покладають на сучасну інтелігенцію взагалі і на німецьку зокрема. Викривальний пафос Гессе досягає іноді таких вершин, до яких піднімалася думка лише небагатьох найбільш передових письменників тодішньої Европи.

Характеристики

Список файлов курсовой работы