73446 (612183), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У подіях 1648 – 1654 рр. на Україні, як справедливо відзначає критика, П. Меріме чітко розрізняв два аспекти: “рух національно-визвольний і рух соціальний”. Письменник переконливо показує соціальні суперечності між козацькою верхівкою і повсталими козаками та селянами. Поряд він реалістично відтворює сцени битв, перебіг козацьких рад, дипломатичні переговори і інше. [8, с. 106].

Завдяки працям Меріме про історію українського народу в 70-х роках ХІХ ст. посилився інтерес до України французьких вчених – фольклористів, істориків, літературознавців. Під впливом його досліджень в 1869 р. французький Сенат ухвалив вивчати в школах Франції курс історії України. Аналізуючи праці французьких авторів про Україну (1893), відомий вчений-етнограф В. Горленко назвав Меріме “одним з найосвіченіших письменників Франції”, а його розвідку про козаків давніх часів – майстерною. Історичні праці Меріме високо оцінювали і його біографи. Так, критик Г. Планш вважав картини Меріме з життя запорожців “гідними найвидатніших майстрів”. [1, с. 36].

Паризька газета “Moniteur” 25 травня 1868 року надрукувала статтю Меріме “Іван Тургенєв”. У ній поряд із розгорнутим аналізом “Записок мисливця” він висловився і про “Народні оповідання” Марка Вовчка. [9, с. 734]. “Ці оповідання мені відомі тільки в російському перекладі, здійсненому І. С. Тургенєвим – писав Меріме. – фарби тут такі похмурі, що вся картина відштовхує читача... Манера Тургенєва зовсім відмінна. Його поміркованість, безсторонність, старанність, з якою він приховує свої власні переконання, подібні до судді, що узагальнює суперечку, надають його оповіданням такої сили, якої ніколи не досягнути найяскравішою декламацією. Пройняті тонкою і сумною поезією, вони справляють більше враження, ніж обурення, спричинене оповіданнями Вовчка” [10, с. 70].

Меріме мав намір перекласти рідною мовою кілька творів Марка Вовчка і все ж не наважився показати французьким читачам “роз’ятрені криваві рани” героїв оповідань української письменниці.

А чи був знайомий Меріме з Марком Вовчком? Жодних підтверджень того немає, хоч підстави для такого припущення існують. У 1860 – 1863 рр. Меріме і Тургенєв перебували у Парижі, а в цей час там майже постійно жила українська письменниця, яка підтримувала приятельські стосунки з автором “Записок мисливця”. Саме І. С. Тургенєв познайомив Марка Вовчка з французькою літературно-мистецькою інтелігенцією, серед якої міг бути і Проспер Меріме.

Меріме як ученого-історика та письменника цікавила людина-особистість, котру можна було б поставити в центрі художнього твору або наукового дослідження. В одному з листів (1822) він зазначав: “...для того, щоб драматичний твір викликав зацікавлення, в ньому слід змалювати видатну особу”. Через сорок років, ведучи мову про історичні романи Вальтера Скотта, він додасть: “Історичний роман має давати оцінку всім відомим фактам, вчинкам великих людей.” [7, с. 144 - 145]. Великою людиною Меріме вважав українського гетьмана Богдана Хмельницького. [1, с. 36].

“Богдан Хмельницький” Проспера Меріме – одна з кращих науково-мемуарних праць ХІХ ст. Водночас це важлива сторінка французько-українських культурних взаємин, цінний літературний твір, заснований на відомих і не відомих сьогодні історичних джерелах, у якому разом із показом життя та діяльності визначного сина українського народу Богдана-Зіновія Хмельницького розповідається про становище народних мас України, їх визвольну боротьбу проти феодальної несправедливості, соціального й національного гніту. В наш час широких контактів між народами світу і їх культурами цей твір має неабияке значення. Не втрачає він своєї ваги і як історичне джерело. [3, с. 16].

Розповідаючи про цього гетьмана, відважного воїна, глибокодумного політика, Меріме вказує на його походження з бідних дворян, не посилаючись на якісь конкретні матеріали чи документи. Письменник вважав Хмельницького вмілим дипломатом, досить освіченою людиною, яка знала кілька мов: українську, російську, польську, латинську та турецьку. Змальовуючи особисте життя Богдана Хмельницького, його діяльність, Проспер Меріме дійшов висновку що гетьман українського народу – це патріот, безмежно відданий козацтву і Україні. Все його життя кровно пов’язане з історією України, її визвольною боротьбою. [5, с. 36].

Захопившись прочитаним і почутим, письменник і вчений із світовим ім’ям сам торкається української тематики. Так, у часописі “Revue de deux Mondes” 1 грудня 1851 р. з’являється його стаття “Микола Гоголь”. У ній крізь призму оцінки повісті “Тарас Бульба” автор робить спробу характеристики життя і побуту запорізьких козаків. Через рік П. Меріме видає п’єсу “Перші кроки авантюриста”, у якій змальовує сцену з життя запорожців. Успіхи п’єси, особливо схвальні відгуки критики, надали письменникові енергії для того, щоб продовжувати працю над українською тематикою. І він опрацьовує питання “про походження і соціальну природу козаків, про своєрідність суспільно-політичного ладу Запорізької Січі” в рецензії на “Студії внутрішніх відносин і народного життя Росії” А. фон Гаксгаузена, а 1853 р. Веде розмову про козацтво в монографії “Епізоди із російської історії. Лжедмитрій”. Згодом, 1854 р., у трьох номерах офіційної урядової газети “Le Moniteur universel” з’являється обширна його праця “Козаки України та її останні отамани”. Це перший твір П. Меріме повністю присвячений питанням української історії. У ньому докладно висвітлена політична ситуація на Україні, настрої населення, показано його побут, заняття, звичаї і т. ін. Центральне місце відводиться Визвольній війні 1648–1654 рр. Тут письменник уперше звертається до образу Б. Хмельницького. І вказує на те: “Цей бісів Хмельницький, – шуткує Меріме, – має дуже кріпке життя, ще міцніше, ніж його ймення”. [1, с. 130].

Гетьман України у працях П. Меріме – високоосвічений, “глибокодумний політик”, відданий справі “козацької громади” полководець, “безстрашний воїн”, але у військових діях “вживав силу тільки там, де безсилою виявилась хитрість”. [8, с. 145]. Що до імені і прізвища гетьмана, то в одному з листів Меріме зазначає: “Треба вимовляти Bogdan, ніби то було написано Bohhdane, а Chmilnicki – як Hhmilnitski”. [11, с. 142].

Отож своїми дослідженнями з історії українського народу, своєю увагою до її літератури Меріме сприяв взаєморозуміння і повазі одного народу до іншого. [5, с. 36]. Об’єктивними рядками про минуле України, в якому незримо заховане сучасне і прийдешнє її, – Меріме поставив себе в один ранг щодо нашої батьківщини (і, може, навіть вище), який мав більше намірів присвятити свій час невідомій на Заході Україні, ніж зробив це в дійсності. У всьому ж, що написано власною рукою П. Меріме про Україну, відчувається ясне об’єктивне тлумачення часів, що їх пережила нація в ХVІІ і ХVІІІ віках, симпатія до вождів, глибоке розуміння і співчуття її нещасній долі й боротьбі за незалежність.

Література

1. Хроніка 2000. – 1995. – №2 – 3. – с. 128 – 141. //Савченко Ф. Козаччина у французькому письменстві та козакофільство Меріме.

2. P . Merimée, Lettres à une autre inconnue, 1875, c. 118.

3. Жовтень. – 1987. – №8. – с.16-22. //Купчинський О. П. Меріме і його твір “Б. Хмельницький”.

4. Пронкевич О. В. Зарубіжна література ХІХ ст. 10 клас. – с.69.

5. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – №11. – 35-36. //Проспер Меріме і Україна. В. О. Братко.

6. Наливайко Д. Проспер Меріме і Україна. //Всесвіт. – 1970. – №9. – с.145.

7. Львів. – 1990. – с.144-145.

8. Янковський Ю. З. Проспер Меріме. – К., 1976. – с.149.

Клеман М. И. С. Тургенев и Проспер Мериме. //Литературное наследство. – Т. 31-32. – М., 1937. – с.734.

Ученые записки Бельцького педагогического института. 1960, вып. 4, с.70.

Хроніка 2000. – 1995. – №2 – 3. – с. 142. //Post – Scriptum до листа від 23 червня 1863 р. із Фонтенбло.

4

Характеристики

Список файлов курсовой работы