73434 (612181), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Томас Манн пише в нотатках до роману «Королівська високість»: «Кто такой писатель? Тот, чья жизнь — символ» [10, 35]. Письменницька діяльність вважається символічною, бо вона створює ті речі, які не завжди можна зустріти у реальному житті. Таким чином, «Королівська високість» поринає коріннями в проблематику «символічного» та репрезентативного існування митця та його труднощів в встановленні життєвих контактів з суспільством.
Томас Манн часто згадував: «Вы знаете, какой обедненной, чисто исполнительской, чисто репрезентативной жизнью я жил много лет; знаете, что много лет…я ни во что не ставил себя как человека и хотел, чтобы меня принимали во внимание только как художника…» [3, 14].
«Какая у него была утомительная, какая напряженная жизнь! Иногда его жизненное назначение казалось ему печальным и жалким, хотя он любил и охотно выполнял «свои связанные с представительством обязанности» [9, 161]. Можна сказати, що принц має пристрасть до представництва, але він розуміє, що представництво формальне, яке не має нічого спільного з дійсністю.
Відповідаючи одному з критиків роману «Королівська високість» Томас Манн висловлює своє розуміння співвідношенню між дійсністю та зображенням її в мистецтві: «…Я заострил эту действительность, по-своему осветил ее» [10, 32]. Тобто дійсність не відповідає реальним фактам часу, але він розуміє під цим сучасну навколишню дійсність, яку не зміг побачити критик.
Письменник неодноразово зазначав, що такий роман як «Королівська високість» присвячений проблемі відносин митця з дійсністю. У критичній праці Є. Тамарченко зазначає, що королівська мантія героя є тільки характеристикою його життя як «життя формального» [16, 159]. У романі «Королівська високість», який порушує тему артистичної діяльності, спостерігається несміливе, але очевидне заперечення відчуженості митця та індивідуалізму, що перетворює свою самітність на специфічний різновид мистецтва. Художня творчість представляє собою ізольовану царину, відчужену від демократичної аудиторії [14, 55]. Тобто індивідуалізм Клауса-Генріха, його представництво і є та артистична діяльність, яку виконує принц. Для роману характерна ситуація, герой якої є носієм артистизму, лине до пародіювання навколишнього світу. Початковим етапом є зображення середовища, у якому народився принц [16, 160]. У надрах цього середовища зароджується поступово конфлікт «побуту та духу», тобто відбувається зімкнення реального життя з представницьким. Артистизм розкриває його творчий потенціал, його творчі можливості, його перевтілення. Коли відбувся вже конфлікт між «побутом та духом», то поступово з’являється іронія, яка виражається в пародіюванні навколишнього життя засобами мистецтва та самопародіювання, іронічне відношення до мистецтва [16, 160].
Поняття «духу», артистизму з’єднується у письменника з поняттям хвороби. Тому той же конфлікт називається конфліктом «хвороби» та «здоров’я». Тобто зіткнення «побуту» та «духу» ( побуту та артистизму) асоціюється з зіткненням «хвороби» та «здоров’я». Можна сказати, що аристократія — це «хвороба», а буржуазія — це «здоров’я» нації, усього людства. Є. Тамарченко зазначає, що «если манновский герой, иронизируя, остается влюбленным во все бюргерское, то это всегда означает и любовь духа к жизни, болезни к здоровью» [16, 163]. Тобто автор монографії хоче сказати, що Томас Манн віддає перевагу буржуазії, капіталістичної формі правління.
Проблема митця — одна з головних проблем роману. Ця проблема показує внутрішню будову характеру головного героя, його артистизм та подолання його.
5. Проблема самовиховання
Самовиховання головного героя лежить в зміні його світогляду, зміні його моральних цінностей. Щоб це відбулося, потрібно була велика подія. Такою подією є любов, яка раптово настигла молодого героя та зумовила його зміни.
Закохавшись у доньку американського мільйонера Клаус-Генріх починає під впливом своєї майбутньої дружини займатися «важливими питаннями» і домагатися добробуту своїх підданих. Любов кладе кінець його індивідуалістичної відірваності від справжніх людських потреб. Як зазначає С. Апт, Томаса Манна у цьому випадку хвилює проблема поєднання звичайного щастя та «репрезентативного» життя [3, 15].
У судьбі Клауса-Генріха символічно відображена криза індивідуалізму, яку він долає шляхом самовиховання, шляхом пізнання нового, а також заради кохання. Займаючись під впливом Імми «по-настоящему важными вопросами», успішно домагаючись благополуччя для своїх підданих, Клаус-Генріх без усяких зусиль звільняється від почуття формальності [2, 130].
Його «изъян» [5, 87], потворна ліва рука, яка є непомітною, тому що всі її не хочуть помічати, а «изъян» Імми невелика кількість індіанської крові.
Імма Шпельман списана з дружини письменника Каті. Вона має блідо-перлиний цвіт обличчя, займається математикою, донька залізничного магнату [11, 130]. Багато епізодів є автобіографічними, бо письменник узяв їх з реального життя, коли він сватався до Каті.
Самовиховання світогляду принца це не тільки його внутрішня перебудова, але й соціальні зміни у суспільстві, тобто початок переходу до демократії, до іншого державного уряду, але, зберігаючи монархію, яка виконує формальні діяння або функції.
Інші представники славетної династії обурювалися тим, що наречена Клауса-Генріха незнатного походження, що не має аристократичної крові. Але принц вже дотримувався передових поглядів: «Я и не думал бросать вызов своему сану… и вовсе не гнался за одним только личным счастьем. Нет, я с чувством полной ответственности исходил из общих интересов» [9, 350].
У романі «Королівська високість» головний герой завдяки самовихованню переміг свій індивідуалізм, ставши мудрішим, та допоміг власній державі.
6. Соціально-політичні проблеми
XX століття — це епоха становлення капіталістичних відносин. Епоха імперіалізму вимагала нових змін, нових реформ. Ще не почалась перша світова війна, але зміни в суспільстві вже відбувались. Було зрозуміло, що і Германська імперія потребує деяких змін.
Т. Манн на початку ХХ століття ідеалізував бюргерство та протиставляв його культуру ідеології нової буржуазії епохи імперіалізму, але починав об’єктивно виступати як критик буржуазної демократії [15, 368]. Тому співставлення аристократії та буржуазії було актуально в суспільному житті Німеччини.
Пізніше, в 1930 році Т. Манн писав у «Нарисі мого життя», що в «Королівській високості» він «синтезировал уединение и общность, аристократическое сознание, с новыми требованиями, с буржуазией» [10, 116]. Він вважав, якщо б поняття «аристократія» та «буржуазія» функціонуватимуть разом, то настало б загальне благополуччя для народу та країни. Письменник протиставляє «скудный духовный мир» буржуа 20-го століття з «патриархальными традициями» аристократії [15, 370]. Він думає про нові соціальні реформи, які збережуть патріархальні засади бюргерської культури та її життєвий побут і включаться в сучасний розвиток капіталізму. Але «гуманістичні ідеї письменника не були з’єднані з передовими суспільно-політичними рухами свого часу» [15, 371].
Аристократія зберігала патріархальні звичаї, шанування монарха та принципи вірності та гідності. Буржуазія ж являла собою свободу у всіх сферах життя, право вибору. Але бажання зберегти та захистити патріархальні сторони буття від розпаду відокремлювало письменника від пошуків в самому житті нових соціальних цінностей, які можуть вивести його світовідчуття за межі суспільного консерватизму [15, 370].
Проблема економічної відсталості дуже докладно описана в романі та займає цілу главу. Сама Німеччина переживала в XIX столітті економічну кризу, тому що країна була роздроблена на численні маленькі князівства і не було єдиної держави. Клаус-Генріх виконує свої «високі» обов’язки, але він не здогадується, що країна знаходиться в збіднілому економічному становищі, яке марнотратили представники фамільної династії на будову позаміських замків з французькими назвами та мармуровими колонами, на розкішні оперні вистави [5, 89].
Початок ХХ століття характеризується складним перехідним періодом в свідомості людини, коли вже вироджувалися аристократичні форми та домінували буржуазні. Письменник в соціальному плані показує можливість сполучення аристократичних форм з новим буржуазним змістом.
Висновки
Проблематика роману «Королівська високість» є різноплановою та яскраво відображає різні актуальні питання початку ХХ століття. У романі можна виділити сімейну етичну, естетичну і соціально-політичну проблематику.
Роман «Королівська високість» посідає значне місце не в творчості письменника, а в його долі. Це роман-автобіографія, де автор зображує події, схожі з його реальним життям: відносини з братом, батьками, нареченою.
Проблеми співвідношення життя і духу розкриває конфлікт між особистістю та буржуазним суспільством, різницю та несумісність їхніх інтересів.
Проблема відповідальності виявляє обов’язок служіння на користь людям та захист їхніх інтереси. Королівська особа відповідає за свої діяння перед народом.
Проблема митця — це особисті відчуття героя, його театральність та артистичність, індивідуалістичність та неповторність.
Проблема самовиховання показує, як завдяки любовним почуттям герой вступає на істинний шлях заради загального блага народу, усвідомлює своє справжнє призначення.
Соціально-політичні проблеми виявляють убогість німецької дійсності на початку ХХ століття.
Список використаної літератури
1. Адмони В. Г., Сильман Т.П. Томас Манн. Очерк творчества. — Л.: Советский писатель, 1960. — 351 с.
2. Апт С.К. Над страницами Томаса Манна: Очерки. — М.: Советский писатель,1980. — 392 с.
3. Апт С.К. Томас Манн. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 349 с.
4. Девицкий И.И. Роман «Королевское высочество» Томаса Манна в авторской оценке // Русская и зарубежная литература. — 1971. — № 2. — С. 87–93.
5. Дирзен И. Эпическое искусство Томаса Манна: Мировоззрение и жизнь. — М.: Прогресс, 1981. — 303 с.
6. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. — М.: Флинта, Наука, 2003. — 247 с.
7. Какабадзе Н. Томас Манн: Грани творчества. — Тбилиси: Мерани, 1985. — 215 с.
8. Кургинян М.С. Романы Томаса Манна. Формы и метод. — М.: Художественная литература, 1975. — 351 с.
9. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1959. — Т. 2. — 759 с.
10. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1960. — Т. 9. — 686 с.
11. Манн Т. Художник и общество. — М.: Радуга, 1986. — 438 с.
12. Русакова А.В. Томас Манн. — Л.: Изд-во Ленинск. ун-та, 1975. — 184 с.
13. Русакова А.В. Томас Манн в поисках нового гуманизма. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1969. — 159 с.
14. Скуратівський В. Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. — К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1972. — 180 с.
15. Сучков Б. Лики времени: Ф. Кафка, С. Цвейг, Л. Фейхтвангер, Т. Манн. — М.: Художественная литература, 1969. — 446 с.
16. Тамарченко Е.Д. Ирония Томаса Манна // Вопросы сатиры и юмора. — 1965. — № 132. — С. 158–173.
17. Тимофеев Л. Основы теории литературы. — М.: Просвещение, 1976. — 448 с.
18. Федоров А. Томас Манн: Время шедевров. — М.: Изд-во МГУ, 1960. — 334 с.
19. Хализев В.Е. Теория литературы. — М.: Высшая школа, 2002. — 437 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
