72881 (612067), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Отже, чи не вперше український укладач читанки вступає на сторінках навчальної книжки в активний діалог з юним читачем.

Щодо використання дидактичного апарату відзначаємо і підручник І.Огієнка "Рідне писання", виданий у 1918 р.

У вступному слові до вчителів І.Огієнко висловив таку педагогічну мету:

"Складаючи свою граматику для народної школи, я перш над усе пильнував, аби дати таку книжку, щоб вона була більше до читання дітям та до практичної їм роботи по вивченню рідної мови і щоб в неї дітям було як найменше завчати. Я дбав, аби кожний урок вести так, щоб висновок приходив сам собою і щоб мої висновки були дітям тільки на повторення".

Допоміжними стимуляторами у досягненні навчально-виховної цієї мети були "задачі" - різноманітні завдання до навчальних тем граматик - власне, дидактичний апарат. Саме він викликав в учнів зацікавленість навчанням, бажання самостійно вирішувати мовні і літературні проблеми. В наступні десятиліття таке спілкування буде розгортатися та урізноманітнювалося і в підручниках з літератури, стимулюючи бажання дитини органічно і глибоко пройматись написаним у читанці чи підручнику, активно навчатися.

Значним досягненням педагогічної думки і практики за Доби Визвольних Змагань стало видання кількох типів хрестоматій для середньої і вищої школи, укладених відомими вченими-філологами О.Дорошкевичем, М.Сумцовим, М.Плеваком, Д.Багалієм, А.Лободою, Д.Ревуцьким, М.Грунським та ін.

Міністерством освіти для використання у школах і вузах України рекомендувались книжки С.Єфремова з історії української літератури у повному і короткому викладах ("Історія українського письменства" та "Історія українського письменства. Короткий популярний курс").

Треба додати, що "Історія українського письменства" С.Єфремова як найбільш вагома праця з історії української літератури була видана вже у перші місяці української влади. Видавництво "Вік" надрукувало цю монографію 1917 р. у Києві. Протягом перших років радянської влади, а також у наступні десятиліття в українській діаспорі ця книжка служила настільною книгою, підручником не тільки для вчених, але й для школярів і студентів. Значення цієї праці видатного дослідника української літератури важко переоцінити навіть сьогодні. Це, перш за все, установлений вченим хрестоматійний ряд українських письменників, який не змінився і сьогодні; орієнтація на загальнолюдські цінності як критерії істини в літературознавчих дослідженнях; глибоке знання українського суспільного та культурного процесу тощо. Провідний літературознавець сучасності М.Наєнко вказує на гостру актуальність праць С.Єфремова для сьогоднішнього розвитку літературознавчої науки. Він стверджує: "Що швидше цей матеріал ("Історія українського письменства" та ін. праці - В.О.) буде освоєно, то менше буде "білих плям" у нашій духовності і певнішою буде хода наша до освоєння таїни слова в майбутньому".

У надзвичайно складний революційний період становлення Української держави навчальні книжки видавалися з величезною напругою моральних і фізичних сил освітян, вчених і методистів. Українству потрібно було надолужувати величезні втрати, що накопичувалися на ниві народної освіти сотнями років.

Та в наступні десятиліття, за часів радянської влади, цей відчайдушний і вартий подиву героїзм став подаватися майже як злочин.

У своєму глибокому, але позначеному радянськими ідеологічними оцінками дослідженні "Нариси з історії методики української літератури" (1961 р.) академік О.Мазуркевич називає першим хрестоматійним виданням за часів Центральної Ради працю професора Київського університету М.Грунського "Хрестоматія по новій українській літературі" (1919 р.).

Академік у цілому схвалює факт появи цього навчального посібника, потрібного для нової школи, відмічає ряд його позитивних рис. Зокрема те, що автор-укладач високо цінує творчий геній основоположника нової української літератури І.Котляревського, внесок в українську культуру творів Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського і Є.Гребінки, в яких виявляється живий зв'язок з народністю, і найбільше - творчість Шевченка як "першого великого поета нової великої літератури слов'янського світу". М.Грунський вже в той час, - пише О.Мазур-кевич, - цілком справедливо підкреслював, що "Шевченко поклав початок дальшому розвитку художньої літератури на Україні".

Разом з тим О.Мазуркевич висунув ряд необґрунтованих звинувачень на адресу укладача: зокрема у тому, що М.Грунський дотримувався теорії "єдиного потоку", що, на думку критика, спричинило до включення у посібник творів, "які ні з ідейно-виховного, ні з педагогічно-психологічного погляду не були придатними для вивчення в школі" [там само, 219]. На думку О.Мазуркевича, це творчі доробки Г.Квітки-Основ'яненка, В.Гречулевича, О.Кониського і Б.Грінченка.

Крім того, у праці О.Мазуркевича закидалися на адресу М.Грунського звинувачення в тому, що "автор посібника намагався поставити себе поза політикою "урядів", що в той час змінювали один одного, але не зумів зорієнтуватись на насущні потреби трудящих, які героїчно відстоювали на Україні перші здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції".

У цьому ж стилістичному ключі О.Мазуркевичем звинувачувались і інші автори-укладачі перших хрестоматій: О.Дорошкевич ("Хрестоматія по історії української літератури для старших класів гімназій, учительських семінарій, учительських інститутів та самоосвіти", 1918 р.); А.Лобода і Д.Ревуцький ("Хрестоматія по народній літературі для 5 і 6 кл. гімназії"); М.Сумцов, М.Плевако, Д.Багалій ("Народна словесність і стара література", 1918 р.).

Але з позицій сьогоднішнього дня можна беззастережно стверджувати, що влада Української держави досягла значних успіхів у виданні потрібних і науково обґрунтованих навчальних книжок: тисячі шкіл одержували ці книжки, вчилися на них.

У добу Центральної Ради навчальний процес значною мірою забезпечували хрестоматії. Та учням і вчителям потрібен був саме підручник, якого з різних причин педагогічна громада ще не могла запропонувати молодій українській школі: дуже вже короткий проміжок часу пройшов. Тут не можна не погодитись із оцінкою труднощів цього періоду нашої історії, зробленою вже названим автором "Нарисів з історії методики..." О.Мазуркевичем. Він писав: "...посібники видавались на Україні в тяжкі часи громадянської війни, коли суспільний лад ще не був встановлений, а школа і педагогічна наука - не підняті на ноги".

Та все ж в останні місяці існування незалежної України підручник із літератури було видано. Ми, правда, достеменно не знаємо, де побачила світ ця книжка: на вихідних даних не вказано місця видання, але рік її виходу знаємо точно - це 1920 рік. Її укладачем був А.Воронець. Повна назва підручника: "Наші письменники. Життя та діяльність українських видатніших письменників. Підручник для учнів вищих початкових та середніх шкіл. Написав А.Воронець".

У вступному слові автор декларує пріоритетні підходи до вивчення рідної літератури, зокрема, однією з провідних не тільки для освіти, але й для всього суспільного життя українства є національна ідея. "Наша національна ідея, - пише А.Воронець, - відродження самостійного життя - переходить через цілі віки нашої історії".

Слід зауважити, що поняття "національна ідея" з'явиться в освітніх документах України лише в епоху нової незалежної Української держави, у 2002 р., у важливому державному документі - "Національній доктрині розвитку освіти", що далі розвиває і поглиблює доленосні ідеї української національної освіти, сформовані за доби Центральної Ради.

У підручнику А.Воронця даються критичні розбори (нариси) кращих творів українських письменників на основі тодішніх досягнень українського літературознавства від І.Котляревського до І.Нечуй-Левицького; укладач знайомить учнів з творчим доробком таких видатних письменників, як Г.Квітка-Основ'яненко, О.Стороженко, Є.Гребін-ка, Т.Шевченко, П.Куліш, Марко Вовчок, Л.Глібов, С.Руданський.

Кожна тема, а це коротка біографія та огляд творчості одного письменника, супроводжується рекомендаціями щодо самостійного поглиблення знань із допомогою різноманітних історико-літературних джерел. Наприклад, про творчість і життєвий шлях основоположника нової української літератури І.Котляревського подається така рекомендація для школярів: "Більш докладні відомості про літературну діяльність Котляревського можна дістати:

Єфремов С. Історія українського письменства. Розділ IV.

Коваленко Г. Століття "Енеїди" Котляревського ("Літературно-науковий Вісник" за 1898 р. Кн. Х).

Євшан М.І. Котляревський. Збірник "Пошана", Харків, 1909 р.

Далі пропонуються для самостійних студій праці Б.Грінченка, М.Грушевського, статті із "Літературно-Наукового Вісника".

У рекомендаціях до творчості інших письменників зустрічаємо посилання на праці О.Барвінського, Д.Дорошен-ка, Ю.Романчука та ін.

Підручник відображає рівень розвитку на той час літературознавства в Україні з його національно-демократичними пріоритетами, прагненнями бачити Україну вільною, незалежною. Історико-літературознавчі аспекти розглядаються з урахуванням попередніх здобутків українських літературознавців та історико-літературної концепції С.Єфремова.

Часто у підручнику А.Воронця робляться посилання на художні тексти з повних видань творів того чи іншого автора.

За сьогоднішніми мірками можна стверджувати, що підручник перевантажений "академічним" підходом до літературної історії, його мова науково суха. Тут відсутній у сучасному розумінні цього поняття дидактичний апарат.

Така ситуація частково може пояснюватися нерозвиненістю на той час педагогічної і психологічної наук не лише в Україні, але й у Європі. А також тим, що українська педагогічна думка перебувала в надзвичайно скрутному матеріальному становищі: молода Українська держава змушена була відбивати напади країн-сусідів, переживати внутрішні політично-економічні конфлікти.

Розвиток національного шкільництва в епоху УНР мав величезний вплив на відродження українського шкільництва за її межами, у місцях компактного проживання наших співвітчизників у Східній діаспорі - на Зеленому Клину (Далекий Схід), у Східній Слобожанщині (сучасні Курська, Воронізька та Білгородська області Росії), у Краснодарському краї (Кубань), на Нижній Волзі та в багатьох інших районах. Саме в цей час починають налагоджуватись тісні контакти між українськими освітянами майже усіх земель колишньої Російської імперії, де компактно проживало українське населення. Там, де це було можливим, починають з'являтись навчальні книжки для українських дітей.

Отже, попри усілякі утиски навчальна література продовжувала розвиватись протягом століть і зараз набутий відповідний рівень, що дозволяє надавати якісну інформацію через друковане слово. Єдина перешкода - це великі податки, що накладаються на книги. Через це їх вартість досить висока, щоб кожна людина змогла купити необхідне. Але, можливо, пройде час і ситуація змінеться, потрібно надіятись.

© І.-І.В.Бондаренко,2006

Бондаренко І..-І.В.

Видання в Україні навчальної літератури (історія і сучасність): [Реферат]. -К.: Нац.техн. ун-т України "КПГ'.Вид.-полігр. ін-т,2006,-10 с.

Список використанної літератури та джерел:

Енциклопедія сучасної України. - К.: НАУ, 2001. - Т.1.

Микола Тимошик "Книга для автора, редактора, видавця ". - 2-ге вид.,

стереотипне. -К., 2006.

Ярема С.М. "Технічне редагування". - К.:Університет "Україна", 2003.

Овчінніков В. " Історія книги:Еволюція книжкової структури". — Л., 2005.

Фрис В. "Історія кириличної рукописної книги в Україні" - Д.,-2000.

Інтернет сайти:

http//www.obriy.pib.com.ua

http//www.journlib.univ.kiev, ua

http//www. nbuv.gov.ua

http//www.imzak.org.ua

http//www. ukrlife.org.ua

http//www. slovoprosvity.com.ua

http//www.bohdan-books.com.u

http//www. public.ua.net

Характеристики

Список файлов курсовой работы