69867 (611692), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Серйозні роботи з класифікації велися в бібліотеках університетів, де застарілі факультетські системи вже не задовольняли потреб читачів. У 1826 р. директор бібліотеки Московського університету професор Ф.Ф. Рейсе видав класифікацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідовному поділі кожного поняття на два. Усі науки він поділяв на «божеські» та «людські», що, звичайно, було відлунням середньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейсса багато ненаукових, штучних рішень, але разом з тим для неї характерні й позитивні риси – добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різних видів видань тощо.

Помічник директора бібліотеки Казанського університету К.К. Фойгт, складаючи свою класифікаційну систему на початку 30-х років, намагався врахувати досягнення західноєвропейської та вітчизняної класифікаційної практики. К.К. Фойгт, хоч сам і не був матеріалістом, використав ідею французьких вчених-матеріалістів Дідро і д'Аламбера про походження знань від потреб людини. Зрозуміло, що поділ наук «за потребами людини» умовний і ненауковий, як і поділ «за здібностями людського духу», оскільки вони базуються на суб'єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечної класифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймав посаду ректора [26, C. 170].

Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої половини XIX ст. стала система, створена академіком К.М. Бером для іноземного відділу бібліотеки Російської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробу розташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідовності, що відповідає історії розвитку світу: науки про неорганічну природу, науки про органічну природу, про людину, суспільство. А починають ряд наук розділи загального змісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовознавство. Таким чином, К.М. Бер створив досить логічну послідовність наук, хоч і не для всіх знайшов належне місце. Так, медицину й архітектуру він розташував після наук про суспільство і мислення. К.М. Бер уперше підійшов до вирішення питання про об'єднання літератури, що висвітлює теоретичні й практичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічна фізика). Разом з тим, виходячи з практичної доцільності, він створив відділи для військової та морської справи, архітектури тощо. Класифікація добре оформлена, має чітку індексацію.

1.2 Розвиток класифікаційних систем наприкінці XIX – у XX ст.

Розвиток науки, культури, виробництва, книгодрукування, бібліотечної справи в другій половині XIX ст. вимагав створення нових класифікаційних систем, які давали б змогу вводити нові науки, теми, поняття до системи без її докорінної переробки; щоб їх можна було застосовувати в більшості бібліотек і вони були зрозумілі читачам [25, C. 15].

Однією з таких систем стала Десяткова класифікація, створена американським бібліотекознавцем М. Дьюї. Ця класифікація набула великого поширення в бібліотеках США, дещо пізніше в Англії, а в зміненому вигляді і в бібліотеках багатьох інших країн. М. Дьюї вважав, що наукова основа класифікації не має визначального значення, основну увагу він приділяв техніці, зручності її практичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифікації не мала нічого нового порівняно з системами, створеними раніше. У порядку розташування основних ділень можна виявити зв'язок із класифікацією наук Ф. Бекона. Основний ряд класифікації мав десять ділень (класів):

000 Загальний відділ;

100 Філософія;

200 Релігія;

300 Суспільні науки;

400 Філологія;

500 Природничі науки;

600 Прикладні науки (медицина, техніка, сільське господарство);

700 Мистецтво. Спорт;

800 Література і літературознавство;

900 Історія. Географія. Біографії.

Класи 100/600 відповідають філософії або науці в класифікації Бекона, відділи 700 і 800 – поезії, а відділ 900 -історії. Тобто класифікацію Ф. Бекона в системі М. Дьюї подано у зворотному порядку. Послідовність класів не завжди відповідає природним зв'язкам між науками. Так, клас історії виявився відірваним від усього комплексу суспільних наук, літератури – від філології. Багато прикладів ненаукового, нелогічного розташування матеріалу є і в інших рівнях класифікаційної системи. Це пов'язано не тільки з використанням застарілої класифікації наук, застарілих класифікацій у межах окремих наук, а й із формальним застосуванням принципу десятковості, способом побудови індексів. Кожен клас поділяється на десять відділів, кожен відділ, у свою чергу, поділяється на десять ділень і т.д. На кожному ступені до індексу додається цифра. Таким чином утворюються ступінчасті індекси.

5 Природничі науки:

51 Математика;

511 Арифметика.

Проте не завжди зміст певного розділу можна розподілити за десятьма діленнями, тому виникає велика кількість штучних рішень, відбувається нерівномірність наповнення ділень.

У той же час застосування в бібліотечно-бібліографічній класифікації десяткових індексів мало велике значення, і їх стали широко використовувати. Такі індекси дають можливість деталізувати систему як це необхідно, подрібнюючи попередні ділення на десять нових, і завдяки цьому використовувати її в різних бібліотеках, включати в класифікацію нові науки, проблеми. Арабські цифри відомі більшості людей, індекси на їх основі легко запам'ятовувати і розшукувати [8, C. 41].

М. Дьюї, надаючи великого значення практичній зручності системи, застосував типові закінчення індексів, тобто ділення, створені за однією ознакою, мали в індексі однакові кінцеві знаки. Так, ділення для книг з історії Англії має індекс 942, а індекс з географії Англії – 914.2. Це був крок до створення комбінаційних класифікаційних систем. Оскільки в Десятковій класифікації багато штучних рішень, нею можна користуватися за допомогою абетково-предметного покажчика, якому М. Дьюї надавав великого значення і який детально розробив.

Десяткова класифікація М. Дьюї (ДКД) і нині найбільш поширена у світі, нею користуються в бібліотеках не лише США, а й ще 134 країн. Вона є однією з ІПМ Всесвітнього зведеного каталогу (OCLC). ДКД витримала десятки видань (21-ше вийшло в 1996 p.), перетворилася в комбінаційну. До неї оперативно вводяться доповнення і виправлення для відображення сучасних тем і проблем, з 1993 р. видання таблиць здійснюється і в електронній формі.

На початку 90-х років XIX ст. була опублікована «Розтяжна класифікація» американського бібліотекознавця Ч. Кеттера. На відміну від М. Дьюї, Ч. Кеттер вважав, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має бути науковою, а основою розташування ділень має стати еволюційний розвиток природи. Хоча Ч. Кеттер розумів і застосовував еволюційний розвиток спрощено, ділення в основних розділах його класифікації розміщені більш логічно, ніж в інших системах того часу: зближено відділи історії та суспільних наук, мовознавства і літератури, медицину виділено з відділу прикладних наук, розділено відділи будівництва і промислового виробництва. Важливим нововведенням було застосування допоміжних таблиць – таблиць типових ділень (форми і географічних), тобто класифікація Ч. Кеттера стала першою комбінаційною системою. Щоб класифікацію можна було використовувати в бібліотеках із різним обсягом фондів, Ч. Кеттер розробив сім її варіантів різних ступенів деталізації: до першого входили лише 11 великих відділів, і він призначався для бібліотек з незначними фондами; сьомий розрахований на бібліотеки з багатомільйонними фондами [4, C. 239].

Для створення можливості поступової деталізації ділень Ч. Кеттер використав ступінчасті індекси на базі літер латинського алфавіту. Завдяки цьому в кожному відділі можно було створювати більше ніж десять ділень, але це призвело до утворення індексів, що погано запам'ятовувалися і важко вимовлялися. Ця обставина, а також те, що на час публікації цієї системи американські бібліотеки вже широко користувалися Десятковою класифікацією, зумовили незначне її використання. Проте доробки Ч. Кеттера в галузі бібліотечно-бібліографічної класифікації мали велике значення для її подальшого розвитку. На межі XIX–XX ст. у США було створено класифікаційну систему для Бібліотеки Конгресу, її розробила група співробітників бібліотеки під керівництвом Ч. Мартела. Після визначення основного ряду класифікації розробку кожного відділу здійснювала група фахівців з конкретної галузі знання. Оскільки групи працювали ізольовано, багато методичних рішень між ними не узгоджено. Немає єдності і в деталізації відділів, тому що вона залежить від наявності у фонді бібліотеки літератури з тієї чи іншої галузі знання. У Класифікації Бібліотеки Конгресу використана своєрідна індексація, індексаційна база якої змішана – буквено-цифрова, побудова індексів також змішана – в перших знаках ступінчаста, в наступних номерна. Хоча класифікацію створювали для потреб однієї бібліотеки, вона набула поширення і сьогодні добре відома фахівцям завдяки здійсненню на її основі централізованої каталогізації, а також у зв'язку з її використанням в автоматизованих бібліотечно-інформаційних мережах [13, C. 58].

Розвиток міжнародного співробітництва в галузі бібліотечної справи, бібліографії, документалістики вже в кінці XIX і на початку XX століття поставив на порядок денний поліпшення обміну бібліографічною інформацією між країнами і розробку міжнародної бібліотечно-бібліографічної класифікації. У 1895 р. з ініціативи бельгійських учених П. Отле і А. Лафонтена відбулася Міжнародна бібліографічна конференція, згідно з постановою якої створено дві міжнародні організації, які згодом об'єдналися: Міжнародне бюро бібліографії та Міжнародний бібліографічний інститут (МБІ). Міжнародне бібліографічне бюро мало грандіозне завдання скласти міжнародний бібліографічний репертуар на друковану продукцію всіх країн, усіма мовами за всі часи книгодрукування. Для впорядкування матеріалу в такій капітальній бібліографічній праці потрібна була розгорнута класифікаційна система. Було вирішено використати Десяткову класифікацію як найбільш деталізовану, здатну до подальшого розгортання, з досить високим науковим рівнем, зі зручною і зрозумілою індексацією, незалежною від мови.

У 1897 р. Міжнародний бібліографічний інститут здійснив скорочене видання десяткової класифікації, яке було доповнено географічними й формальними визначниками. У 1899–1905 pp. вийшли з друку повні таблиці класифікації в 35 випусках, розраховані на застосування в бібліотеках і бібліографічних посібниках і відомі як брюссельський варіант Десяткової класифікації. Ці таблиці деталізовані, але порядок групування відділів порівняно з Десятковою класифікацією М. Дьюї не змінився, змінені лише деякі індекси та формулювання, значно розширився склад таблиць визначників. Друге міжнародне видання лід назвою «Універсальна десяткова класифікація» (УДК) було здійснено МБІ у 1927–1933 pp. Відтоді саме під цією назвою таблиці вдосконалюють, їх регулярно перевидають і вони набувають великого міжнародного поширення [16, C. 57].

Міжнародний бібліографічний інститут з 1937 р. перетворено в Міжнародну федерацію з документації (МФД), саме вона надалі займалася розробкою і вдосконаленням УДК протягом XX ст. Вона має право видання так званих еталонних таблиць, право вносити зміни й доповнення до системи. У 1991 р. було створено Консорціум УДК (УДК К), куди увійшли видавці УДК й МФД. Однією з перших справ УДК К стала розробка машинопрочитувального еталону УДК (Master Reference File, MRF) в 1993 p. Цей еталон зберігається в дирекції УДК К в Королівській бібліотеці в Гаазі. Це «стандартна» версія УДК, яка містить більш ніж 61 тисячу ділень і поновлюється щорічно. Виправлення і доповнення до класифікації публікуються в щорічному випуску «Extensions and correction to the UDC» («Доповнення і виправлення до УДК»). Поки що еталон доступний лише англійською мовою, але передбачається створення багатомовного еталона. Подальший розвиток УДК фахівці пов'язують з її фасетизацією, упорядкуванням таблиць визначників, переглядом змісту і структури окремих класів, пристосуванням її до потреб автоматизованих інформаційних систем і мереж. Детальніше характеристику УДК буде розглянуто в наступному розділі.

З низки класифікацій, створених у XX ст., доволі відома «Бібліографічна класифікація» бібліотекаря нью-йоркського міського коледжу Г. Блісса, перше видання якої виходило в 1929–1935 pp. Г. Блісс наголошував, що бібліотечно-бібліографічна класифікація має базуватися на логічній науковій класифікації знань, але групування багатьох ділень у його класифікації ненаукове, штучне, формальне. До того ж він надто широко використовує принцип альтернативності, тобто можливості вибору для відділу одного більш доцільного в умовах конкретної бібліотеки місця з кількох передбачених у системі, що позбавляє класифікацію Г. Блісса стабільності, багато ділень не мають певного місця. Крім основних таблиць, розроблено допоміжні: географічні, мовні, історичні, номерних підрозділів [9, C. 59].

Значний вплив на теорію і практику бібліотечно-бібліографічної класифікації справила «Класифікація двокрапкою» видатного індійського бібліотекознавця Ш.Р. Ранганатана. Перше видання класифікації вийшло в 1933 p., потім її неодноразово перевидавали, постійно вдосконалюючи. Основний ряд системи включає 47 основних класів, їхня послідовність певною мірою повторює інші класифікації того часу, а якоюсь мірою відповідає філософським поглядам самого Ранганатана. Взагалі її методологію можна оцінити як ненаукову. Інтерес фахівців викликає техніка цієї класифікаційної системи. Ранганатан максимально розвиває метод комбінаційної побудови індексів, відмовляючись від прагнення подати в класифікації всі можливі теми документів. На рівні головних класів, іноді на більш глибоких рівнях він здійснює категорійний аналіз. Суть цього аналізу в розподілі понять певної науки, дисципліни, галузі виробництва тощо між певними групами, які називаються категоріями. Ранганатан вважав, що досить мати п'ять основних категорій, щоб поділити за ними всі поняття будь-якої галузі знань, а саме: «Індивідуальність», «Матерія», «Енергія», «Простір», «Час». Категорія «Індивідуальність» визначає предмети, їхні властивості, особливості. Категорія «Матерія» найчастіше означає матеріали, з яких складаються предмети. Категорія «Енергія» включає дії, процеси, операції, проблеми. Категорії «Простір» і «Час» визначають відповідно територіальні та хронологічні поняття.

Поняття, що входять до однієї категорії, далі поділяються на групи – фасети. Фасети включають поняття однієї основи ділення. Так, в основному класі «Землеробство» виділено категорії «Індивідуальність» та «Енергія». У свою чергу, до категорії «Енергія» входить фасет, побудований за видами сільськогосподарських робіт:

2 Збирання врожаю;

3 Стогування, скирдування;

4 Молотьба;

5 Очищення насіння;

6 Сушіння;

7 Транспортування;

Характеристики

Список файлов курсовой работы