69826 (611681), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

За функціонально-тематичним призначенням вся скульптура поділяється на чотири підгрупи: сакральну, надтрунну, портретну і декоративну. У різні періоди розвитку міст сакральна скульптура мала власну тематику і своєрідні стилістичні риси.

У VI ст. до н.е. лише в Ольвії знайдено найбільше пам’яток привізної та місцевої скульптури. Серед них образ куроса або Аполлона, був найпоширенішим. Усі куроси з Ольвії представляли статуарний, широко розповсюджений у Середземномор’ї тип строго фронтальної фігури юнака з ідеалізованим обличчям. Ольвійські майстри не володіли високим професіоналізмом і, певно, недостатньо знали анатомію людини, хоча були знайомі із загальними принципами створення людської фігури.

У V – IV ст. до н.е. стає домінуючим імпорт скульптури з Афін. Хід розвитку грецької пластики визначала творчість Фідія, Скопаса, Праксителя, Лісіппа. До школи Фідія належить мармурова голова Зевса з Ольвії, цікавою є ольвійська статуетка Афіни III ст. до н.е. – копія з відомої елліністичної копії статуї Афіни Партенос Фідія у вільному відтворенні [9;С.484].

Твори, що можна віднести до школи Скопаса, є поліхромна мармурова голова Геракла з Пантікапея, голова Кібели і юнака з Херсонеса та голова Зевса Сотера з Ольвії. За стилістичними ознаками школі Праксителя близькі мармурові статуї Доніса і музи IV ст. до н.е. з Пантікапея і Ольвії. Однак найпоширенішими були мармурові та теракотові копії Афродіти цього майстра.

Із заснуванням елліністичних держав, де були організовані нові скульптурні школи, Афіни відходять на задній план. Серед скульптури останньої чверті IV – II ст. до н.е. вирізняються сакральні статуї і статуетки олександрійської, пергамської, родоської шкіл. До олександрійської школи елліністичного часу, що продовжувала традиції грецького мистецтва IV ст. до н.е. і створювала нові, належать мармурові голови Гігієї з Пантікапея, Асклепія, Ерота та комплекс скульптур (голова юнака, торс юнака і Гермафродита, невеличка статуя Аполлона) з Ольвії.

Найчисленнішими культовими пам’ятками є невеликі статуетки і рельєфи, що зображують Артеміду, Афіну, Кібелу, Діоніса. Більшість цих творів походить із західнопонтійських міст і, оскільки вони користувалися масовим попитом, виготовлялись цілими серіями і тому не мали особливих художніх якостей. Їм притаманний узагальнено-схематизований показ релігійно-міфологічної сцени або окремого образу, де основна увага надавалася ідейному змісту. Відсутність пластичної виразності фігури людини пояснюється, певно, як масовим виробництвом, так і взагалі поступовим занепадом культури.

Північнопричорноморські скульптори дуже рідко виготовляли монументальні сакральні пам’ятники.

В елліністичний час в Ольвії існувала майстерня, де виготовлялись невеликі мотивні рельєфи і статуетки з вапняку, рідше з мармуру. Для них характерне умовне моделювання фігур, непропорційність, недбала обробка каменю. Чудовою пам’яткою місцевого ольвійського мистецтва є мармурова плита III ст. до н.е. з рельєфним зображенням сцени трапези і п’яти бородатих чоловіків біля олтаря. Кожна фігура наділена індивідуальними рисами. Цікаво, що майже всі скульптури ольвійських майстрів мали одну й ту ж хибу: одна рука була більша за другу; риси обличчя найчастіше перебільшено асиметричні.

На відміну від сакральної надтрунна скульптура у всіх містах переважно виготовлялася на місці. Лише найзаможніші громадяни могли замовити для своїх близьких стели у відомих майстернях Еллади. До найраніших належить фрагмент мармурового рельєфу із зображенням голови юнака в профіль (друга чверть VI ст. до н.е.) з Ольвії. Його виконано у художній манері архаїчного часу: риси обличчя ідеалізовані, зачіска декорована у вигляді дрібних квадратиків.

На особливу увагу заслуговує серія елліністичних вапнякових надгробків – напівфігур і погрудь, які становлять оригінальний тип пам’яток. Чоловічі і жіночі образи мають портретний характер, чітко виражені риси. Жіночі фігури зображувалися в фас у високо підперезаних хітонах і гіматіях, накинутих поверх голови. Чоловічі зображення нечисленні, але різноманітніші. Трактування одягу було схематизованим.

Велику популярність мали сцени прощання чоловіка і жінки у супроводі слуг, родичів, воїна, вершника. У центрі – головний герой, який вже перебуває у потойбічному світі і тому виділяється серед усіх інших як розмірами, так і пишними атрибутами.

У всіх містах були поширені традиційні надтрунні стели малоазійського походження із зображенням потойбічної трапези. Чоловік на них завжди лежав на якомусь ложі з келихом або рогом достатку в руці, жінка сиділа в кріслі, поруч стояв столик з питвом та їжею та хлопчик-служник.

З ольвійських надгробків, яких збереглося дуже мало, найцікавішою є двоярусна стела Стратона, сина Протомаха (II ст. н.е.). У верхній частині – вершник на коні, перед ним стоїть хлопчик з собакою; у нижній – традиційна потойбічна трапеза. Чоловік подає гроно винограду дитині, яка сидить на руках у жінки. Фігури непропорційно важкі, схематизовані костюми і деякі деталі, але в цілому сцена створює враження ідеального сімейного життя.

Значна кількість портретів, які знайдені не лише на Боспорі, належить до пізньоелліністичного і римського часів. Мистецтво портрета розвивається з усе більшим використанням досягнень римського портрета і його засобів, з досить яскравою індивідуальною характеристикою. Це насамперед невеликий бронзовий бюст цариці Дінамії. Статуя II ст. н.е. з Горгіппії дає уявлення про реалістичний образ знатного боспорця – правителя цього міста Неокла. Під важкими складками плаща проступає худе тіло. У показі розумного обличчя, виразних очей, напівопущених повік і пишного волосся використані засоби римського портрета.

З епіграфічних пам’яток відомо, що в Ольвії стояли статуї римських імператорів Каракалли і Гети; скульптурне зображення місцевого діяча Феокла було встановлено в гімназії. За своїм призначенням ольвійська портретна скульптура не мала жанрового характеру – вона могла служити надтрунною або мотивною пам’яткою. Особливо цікаві портрети жінок з яскраво вираженими індивідуальними рисами, характерними для дівчат зачісками і виразом наївності в очах та немолодих жінок у покривалах із задумливими сумними очима.

Велична, понад 2м заввишки, мармурова статуя була встановлена в Тірі у II ст. н.е. Вона зображувала якогось військово-політичного діяча, певно, Адріана, який, проводячи свою політику в Подунав’ї, надавав великого значення цьому місту. Він стоїть у військовому візерунковому панцирі, шкіряних чоботях і прикрашеному рослинним орнаментом одязі.

Декоративна скульптура в містах Північного Причорномор’я не мала значного поширення. В розповіді Геродота про скіфського царя Скіла є свідчення, що його будинок в Ольвії було прикрашено скульптурами грифонів і сфінксів. Монументальні статуї сфінксів і левів, починаючи з пізньоархаїчного часу, ставилися в кожному місті. Деякі з них привозилися з Мілета та Аттики, не всі вони прикрашали майдани і будинки, деякі використовувались як надгробкові пам’ятники-апотропеї. Мармуровий лев, що поклав передню лапу на голову роздертого бика з Пантікапея – один з найкращих зразків скульптури із зображенням тварин у Північному Причорномор’ї.

Скульптура – найбільш масовий вид образотворчого мистецтва, що був доступним для всіх верств населення. Художня близькість багатьох творів скульптури дозволяє вважати, що в кожному з міст, починаючи з IV ст. до н.е. до III ст. н.е., існували свої майстерні. Місцевій скульптурі властива статичність, нерідко навіть підкреслена умовність.

ВИСНОВКИ

У роботі було проведено дослідження архітектурних забудов, планування античних міст Північного Причорномор’я. Отже, міста мали правильне планування, вулиці перетинались під прямим кутом, жилі будинки (спочатку це були землянки та напівземлянки) були об’єднані у квартали, серед них виділялися храми на культових ділянках або двірцеві ансамблі акрополів.

Антична архітектурна традиція існувала в Північному Причорномор’ї практично ціле тисячоліття і знаходила свій вияв у ранньосередньовічних містах Криму. Поряд з цим з lV ст. до н.е. виникала греко-варварська традиція, що набула поширення серед місцевих осілих племен.

У Північне Причорномор’я надходило чимало витворів мистецтва з різних центрів Середземномор’я, найзначнішими з яких у грецький період були Мілет, (VI ст. до н.е.), Афіни (V – IV ст. до н.е.), Олександрія Єгипетська і Пергам (III – II ст. до н.е.). У перші століття нової ери, коли на міжнародну арену вийшов Рим з його ідеологічними настановами, культурні зв’язки підтримувалися переважно з країнами Малої Азії. Образотворче мистецтво, зокрема живопис і скульптура, досягли у Північному Причорномор’ї порівняно високої досконалості. Якщо за художнім рівнем виконання воно і поступалося мистецтву великих культурних центрів Еллади, то в ідейному – продовжувало ті ж самі традиції – звеличення людини.

У роботі звертається увага на основні стилі живопису (квітковий, інкрустаційний) та види скульптури (сакральна, надгробкові, портретна, декоративна). Деякий примітивізм місцевої скульптури пояснюється не лише відсутністю талановитих митців, а й провінційністю, віддаленістю від основних центрів грецької, а пізніше римської культури.

Перелік використаних джерел

1. Антична культура Північного Причорномор’я. – К.: Наукова думка, 1984. – 216с.

2. Антична Тіра і середньовічний Білгород Дністровський. – К.: Наукова думка, 1979. – 146с.

3. Античні пам’ятки Північного Причорномор’я. – М.: Наука, 1976. – с.120.

4. Античні пам’ятники Криму. – К.: Мистецтво, 2004. – 288с.

5. Античне мистецтво. Альбом. – К.: Мистецтво, 1977. – 179с.

6. Блаватський В.Д. Античні цивілізації. – М.: Наука, 1973. – 248с.

7. Вязьмітіна М.І. Золота Балка. – К.: Наукова думка, 1962. – с.31 – 106

8. Гайдукевич В.Ф. Розкопки Тірітаки в 1935 – 1940р.р. – МИА. - №25, 1952. – с.67 – 80

9. Історія культури давнього населення України. Ен. В 5-ти томах. – 1 том. – К.: Українська енциклопедія, 2001. – 458с.

10. Крижицький С.Д., Русява А.С. Найдавніші житла Ольвії. – Археологія №28, 1978

11. Крижицький С.Д. Жилі будинки античних міст Північного Причорномор’я (V ст. до н.е. – IV ст. н.е.). – К.: Наукова думка, 1982.

12. Крижицький С.Д. Архітектура античних держав Північного Причорномор’я. – К.: Наукова думка, 1993. – 248с.

13. Мистецтво України. Ен. в 6-ти томах. – 1 том. – К.: Українська енциклопедія, 1995. – 400с.

14. Пічікян І.Р. Мала Азія і Північне Причорномор’я. – М.: Наука, 1984. – 294с.

15. Ростовцев М.И. Декоративний живопис. – К.: Наукова думка, 1913. – с.199 – 266.

Додатки

Додаток 1. Боспорське царство

Додаток 2. Фанагорія

Додаток 3. Херсонес

Додаток 4. Ольвія

Додаток 5. Пантікапей

Додаток 6. Квартал небагатих житлових будинків на околиці Ольвії (реконструкція С.Д. Крижицького)

Додаток 7. Палац на горі Мітрідат у Пантікапеї (реконструкція В.П. Толстікова)

Додаток 8. Комплекс центрального теменосу і агори в Ольвії (реконструкція С.Д.Крижицького)

Додаток 9. Базиліка 1935р. в Херсонесі VI – Χ ст.

Додаток 10. Голова Деметри. Фрагмент розпису склепу Де метри в Керчі I ст.

Додаток 11. Зображення майстерні художника. Фрагмент розпису кам’яного саркофага з Керчі I ст.

Додаток 12. Фрагмент мозаїчної підлоги з херсонеської базиліки V ст..

Додаток 13. Мозаїчна підлога лазні житлового будинку в Херсонесі III – II ст. до н.е.

Додаток 14. Теракотова статуетка жінки I ст. н.е., Ольвія

Додаток 15. Мармурова статуя жінки I ст. н.е., Пантікапей

Додаток 16. Теракотова статуетка Деметри IV ст. до н.е., Ольвія

Додаток 17. Статуя Аполлона IV ст. до н.е., Ольвія

Додаток 18. Мармурова голова Ерота IV ст. до н.е., Ольвія

Додаток 19. Голова юнака III ст. до н.е., Ольвія

Характеристики

Список файлов курсовой работы