Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

1.2.4Волосся, бороди й вуса

Чоловіки в Стародавній Греції не менше, аніж жінки дбали про своє волосся. Найпоширенішим типом були зачіски з волосся, розчесаного вгорі «шапкою».В архаїчних зачісках часто довгі пасма особливо ретельно завивали у тугі рулонні локони й закручували в кучері. Волосся ззаду або вільно звисало густими пасмами, або його вкладали у вигляді заплетеного хвоста й нерідко згортали догори й закладали за пов’язку або коротше підстригали. Іноді, навіть, за вухами випускали 2-3 завиті довгі локони або плетінку. Водночас поширені були й пишніші зачіски з довгого, вільно завитого кучерями волосся, яке спускалося до плечей. Деякі ритуальні та парадні зачіски оздоблювали бантом з волосся спереду над чолом у вигляді метелика. Такий бант дістав назву цикади. Пізніше волосся почали підстригати коротше, відкриваючи шию, і не випускали вже ані пасом, ані локонів. Раби завжди мали бути коротко підстрижені. Майже обов’язковою приналежністю чоловічих зачісок архаїчної доби були лобові пов’язки, стрічки або шнури.

Однією із давніх традицій чоловіків було відрощування бороди й вус. Голилися тільки вільні молоді люди, у яких ще повільно росла борода та раби. Грецька борода була повною, а відрощувати її починали із щік і оформляли довгою округлою або клиновидною, чи підстриженою напівколом.

1.3 Жіночі костюми

1.3.1 Одяг

Найдавнішим і найтиповішим давньогрецьким жіночим одягом був пеплос, або доричний хітон. У розгорнутому вигляді він являв собою прямокутний шматок тканини, завширшки рівний подвійній відстані від ліктя до ліктя розгорнутих рук і завдовжки у зріст людини від плечей до п’ят та ще додатково 40-45 см. При середньому зрості форма його наближалася до квадратної (180×190 см). Перед одяганням верхню частину пеплоса, що дорівнювала приблизно одній чверті загальної його довжини, загортали назовні і вгорі утворювали звисаючу фалду, або клапан – диплодіон. Цей клапан був характерною специфічною особливістю доричного хітона, чим і відрізнявся від іонічного хітона та іншого давньогрецького одягу. Далі його драпірували навколо фігури як звичайний хітон і укріплювали традиційним способом на плечах за допомогою булавок чи застібок. При цьому задню пілку хітона наколювали поверх передньої. Бічний розхил пеплоса іноді скріплювали біля стегна і вище коліна додатковими застібками. Власне жіночий хітон, як і чоловічий, лише підперезували вузьким поясом. Проте, на відміну від чоловічого одягу, такий пояс зав’язували високо по талії, так, що диплодіон своїм кінцем майже прикривав його. В окремих випадках (наприклад, у костюмах танцівниць)зустрічалися й зовсім непідперезаний пеплос. Тоді він високо розходився з правого боку, відкриваючи стегно. [ ]

Вужчий іонічний хітон закріплювали, як і доричний, - тільки на плечах. Його короткою, до колін, різновидністю був хітон, який молоді дівчата одягали під час гімнастичних вправ, іноді його, як чоловічий ескомій, скріплювали тільки на одному плечі, залишаючи друге плече (а часто й груди) оголеними. Дуже широкий класичний жіночий хітон (від зап’ястя до зап’ястя розгорнутих рук) завжди непокоїв його власницю тим, що міг впасти з плечей та рук від ваги сконцентрованого з боків матеріалу. Щоб одяг не спадав, замість підперізування хітона звичайним поясом по талії часто користувалися іншим способом підтримування й закріплення його на фігурі – за допомогою стрічки чи шнурка завдовжки приблизно 2,5 м.

З плином часу у давньогрецький жіночий костюм почали проникати нові типи одягу, на яких можна простежити поступовий перехід від огортаючого одягу до справжнього накладного – від хітонів до тунік. Першим прикладом такого перехідного типу одягу може бути так званий Т-подібний хітон, який кроїли з двох шматків тканини однакової форми, схожої на букву Т, оскільки рукава викроювали разом із основною пілкою. Обидва шматки зшивали з боків по всій довжині до початку рукавів і далі по низу суцільно кроєних рукавів. Щоб хітон тримався на фігурі, його сколювали на плечах та по верху рук, але руки тут проходили не крізь верхній розріз одягу, а крізь бічні незшиті сторони рукавів, як у туніці. Поряд із Т-подібним хітоном широко застосовували в усьому схожий на чоловічий колобос, тобто справжню туніку.

Верхнім жіночим одягом, поширеним протягом усього розвитку античного суспільства, був, як і в чоловіків, плащ-гіматіон. Проте способи його драпірування були різноманітніші, ніж у чоловіків. Зокрема було вироблено варіант драпірування жіночих гіматіонів із закиданням кінця гіматіона не на ліве плече, а на згин лівої руки. Своєрідним було драпірування гіматіона з прикриттям голови. У цьому випадку один кінець гіматіона закидали спереду назад за праве плече, з якого він ішов навскіс наліво через груди, охоплюючи всю верхню частину лівої руки й ліве плече. Верхній край гіматіона при цьому піднімався від шиї до лівого боку обличчя і прикривав усю голову. Нижній його край і кут, перекинутий через ліву руку, спадали на спину. Із спини до голови плащ перекидали через праве плече вперед і прикривали ним усю праву руку разом з кистю. Тут плащ звисав з кисті спереду м’якими складками до колін.

Не менш давнім був спосіб носити гіматіон складеним удвоє в обхват фігури і сколеним на одному плечі, як у хітонах. Перегорнутий удвоє по короткій осі, гіматіон пропускали попід ліву (рідше – попід праву) пахву й після охоплювання торса спереду та ззаду сколювали на плечі, але не кінцями (верхніми кутами), а на деякій відстані від них так, що ці кінці звисали вільно з плеча спереду й на спині (як у чоловічій хламиді). Нерідко гіматіон укладали не тільки на плечі, а й уздовж усієї верхньої частини руки. Крім того, верхній край гіматіона, який перетинав груди навскіс від пахви до плеча, відгортали вниз так, що утворювалася вилога. При такому драпіруванні передній і задній кути плаща низько звисали навкіс. [ ]

1.3.2 Взуття

Жінки в давньогрецьких полісах також переважно ходили босоніж, а вільні жінки носили взуття тільки коли виходили на вулицю або ж коли одягали святкове вбрання. При цьому взуття суттєво не відрізнялося від чоловічого, бо жінки теж носили сандалі чи крепіди. У багатих крепідах під ремінці на підйомі підкладали шматок шкіри (“язик”). Тільки в пізній елліністичний період гречанки почали носити ще й закрите взуття у вигляді туфель. Виготовляли взуття переважно з кольорової шкіри й оздоблювали вишивками, золоченням, металевими накладками, а іноді й перлами та коштовними каменями. Підошву робили із шкіри, дерева і корка, причому особливо цінним було взуття з товстою (до 3 см) підошвою з кількох шарів корка. Таке взуття називали ще пантофлями, що означає “цілком з корка”.[ ]

1.3.3 Головні убори

Головних уборів жінки взагалі не носили, а в разі необхідності прикривали голову гіматіоном. Поширеною була лише вуаль-покривало (каліпатра), запроваджена в костюм жінок заміжніх жінок для виходу на вулицю. Вуаль-покривало робили з напівпрозорих легких тканин. У пізній період зустрічався ще й ширококрисий, гостроверхий, переважно солом’яний капелюшок (фолія). Як і чоловічний петас, його носили на самій маківці. [ ]

1.3.4 Косметика та зачіски

Давньогрецькі жінки здавна застосовували білило, рум’яна, губну помаду, фарбу для підведення брів та очей. Волосся, починаючи з доби розквіту давньогрецької культури й особливо в елліністичний період, фарбували переважно в модний тоді біляво-золотистий колір. І, взагалі-то, волосся у жінок Стародавньої Греції завжди було предметом найретельнішого догляду. [ ] Грецькі жіночі зачіски можна завести до двох основних типів: з довгими, спадаючими на шию локонами та з підібраними і зав’язаними у вузол на потилиці. Перші зачіски нагадували чоловічі, вони не мали проділу й розчісувалися від тім'я навсбіч, ніби “шапкою”. Спереду коротші пасма спускали досить низько на чоло, бо в Греції вважалося некрасивим для жінки мати високе чоло. Волосся спереду по-різному завивали в локони або закручували в кучері. Вуха при цих зачісках були відкритими, а за вухами і ззаду відпускали довге волосся, яке заплітали в кіски, завивали в локони або спускали вільними пасмами. Другий тип зачісок, найхарактерніший для доби розквіту давньогрецької культури, відзначався з одного боку, відкритою потилицею, а з іншого – вузлом зверху або ззаду, утворюваним з волосся, зачесаного догори від чола, з боків і з потилиці. Цей вузол, відомий під назвою корімбоса (вершина), закріпляли високо на маківці або нижче; в останньому випадку він стирчав ззаду й нагадував ручку античної олійної лампи, або зовсім звисав на потилицю. В одних випадках корімбос являв собою просто пучок кучерявого волосся, в інших це був справжній гладенький, щільно зв’язаний з окремих пасом вузол. У зачісках з корімбосом верх чола прикривали волоссям, в деяких короткі локончики-кучері випускали й перед вухами на щоки, а переднє волосся часто розчісували на прямий поділ.

У більшості зачісок було комбінування волосся з різноманітними пов’язками, стрічками, хустинами, сітками. Широко зверталися до діадем із шкіри чи металу, пишно оздоблених, дуже насунутих на чоло сфендонів. [ ]

1.3.5 Прикраси

Жіночий давньогрецький костюм мав різноманітні начіпні прикраси, особливо розмаїті й розкішні у багатих жінок. Найпоширенішими були намисто, нерідко з підвісками, сережки, браслети. Давньогрецьке жіноче вбрання, яке драпірувалося й укріплювалося на фігурі, зумовило широке використання в античному костюмі різноманітних булавок, застібок-фібул та пряжок. Начіпні прикраси виробляли переважно з бронзи, срібла та золота, причому, найчастіше це було карбування й литво, що забезпечувало випуклі, рельєфні зображення. Строкатого розцвічування металу кольоровим емалями майже не спостерігалося. Прикраси оздоблювалися напівкоштовним та коштовним камінням. Так звана гліптика досягла в Стародавній Греції неперевершеної художньої досконалості. Дуже цінними прикрасами були різні геми як з врізаними вглиб зображеннями на прозорих одноколірних каменях, так і з рельєфними, опуклими зображеннями, переважно на різношарових напівпрозорих каменях (камеї). Сюжетом для зображень на гемах були міфологічні сцени, фігури героїв, богів і тварин. Геми прикрашали підвіски намиста й сережок, персні, пряжки.

Єдиною додатковою приналежністю жіночого давньогрецького костюма було віяло. Виготовляли його з кольорового пір’я, розмальованих дощечок або тонких металевих листів, яким частіше надавали форми списоподібного листка або кількох листків, що віялоподібно розходилися від центра, як у пальметі. На деяких віялах у центрі вміщували ще невеличке металеве дзеркальце.[ ]

Розділ 2. Побут та звичаї

2.1 Їжа

Древньогрецька кухня – одна з найкорисніших та найсмачніших у світі.

Греки широко використовували у харчуванні оливки та оливкове масло. Ще з найдревніших часів їх консервували морською сіллю. Для більшого смаку додавали пряні трави та спеції. Оливки солили, маринували, використовували у якості закуски, гарніру, приправи до риби та багатьох інших страв. Оливкове масло виготовляли із спілих оливок методом холодного віджимання.

Хліб тоді випікали не білий, а грубий, із напівобробленого борошна. Перші згадки про «кислий хліб», тобто хліб, виготовлений з опари, стосуються V ст. до н.е. Але такий хліб вважався делікатесом, коштував дорожче прісного хліба, і його споживали тільки багаті люди. Гомер, що описав грецькі трапези своїх героїв, залишив свідоцтво про те, що аристократи Древньої Греції вважали хліб достатньо самостійною стравою.

В ті далекі часи на обід, як правило, подавали дві страви: смажений шматок м’яса та білий пшеничний хліб, і кожна страва споживалась окремо.

Гомер порівнює пшеницю з мозком людини, маючи на увазі її значення у житті людини. Він зазначав, що чим багатший хазяїн будинку, тим більше у його домі хліба. Про те, з якою забобонністю відносились греки до хліба говорить той факт, що вони були впевнені, що якщо людина поїдає свою їжу без хліба, вона дуже грішить і буде неодмінно наказана богами.

Пекарі Древньої Греції вміли випікати багато сортів хліба, використовуючи при цьому пшеничне борошно. Частина хлібних виробів випікалась з ячмінного борошна. Хліб недорогих сортів готували із грубого борошна з великою кількістю висівок. Такий хліб слугував основною їжею для простого народу. Булочники торгували здобними хлібними виробами, у склад яких входив мед, жир, молоко. Але такі «солодкі хлібці» коштували дорожче звичайного хліба і відносились до солодощів. Цікаво відзначити, що у сурових спартанців хліб вважався величезною розкішшю, і його подавали лише у святкових випадках.

Характеристики

Список файлов курсовой работы