60977 (611338), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Розвивалось за часів Каролінгів і архітектура, її здобутки безсумнівно цінні. Масового розповсюдження будівництво не набуло, проте утворився новий стиль, що зачаровує багатьох своєю красою донині. Зовсім мало будов дотягнули до наших часів: багато кутова центрична капела імператорської резиденції у Ахені (798—805 рр.), капелла-ротонда Санкт-Михаель в Фульде (820—822 рр.), 3-нефна церква з вестверком, трансептом та баштами в Корвеє (822—885 рр.), ораторій в Жермін’ї-де-Пре збудований після 806 р. Поряд з ранньохристиянською традицією, що сягає античності, елементами простору й обсягу в монументальному живописі 9 в. спостерігаються риси поривчастості, експресії. Ще сильніше вони проявилися в книжковій мініатюрі (зображення євангелістів, біблійних сцен, монархів каролінзької династії). У деяких мініатюрах, "Євангеліє Годескалька", "Євангеліє Ади", антична стилістика сполучається із середньовічною символікою та орнаментикою, інші ("Євангеліє Эббо" написане близько 816—835) - хвилюють, заворожують своєю красою, свободою й динамікою композиції та малюнка. На перший погляд здається, що живість відсутня. Це далеко не так! Вона скрита за зовнішньою маскою непохитності і монументальності, спокою. Виділяють низку місцевих шкіл мініатюри: палацова в Ахені, реймська, турська та ін. Також розвинуте було лиття, чеканка та гравюра по металу, прикрашання виробів емаллю та дорогоцінним камінням, різьба по камінню і алебастру, і головне по кістці.
2.2 Роль церкви у піднесенні
Важко переоцінити роль церкви у феномені каролінгського відновлення культури. Фактично вона була його основною рушійною силою. Отримання освіти не могло проходити поза межами церковних установ, бо по-перше, як вже згадувалось церковники, на той час були єдиними освіченими людьми, духовні кадри в Карл в не великій кількості, але все ж мав. Основним завданням в нього постала справа створення світської, обізнаної та з високим інтелектуальним рівнем, еліти і адміністративних кадрів. По-друге, Біблія сформувала світогляд таким чином, що поза її межами мудрість не визнавалась, і мудрість людська прирівнювалась до невігластва. У 787 р. відається «Капітулярій про науки», який зобов’язував при монастирях та єпископських кафедрах створювати школи для навчання духовників, кліриків, і монахів. Випускники цих шкіл, при успішному закінченні могли вільно займати високі пости, деякі з них становились єпископами і направлялись до віддалених земель держави Карла Великого, у (Північну Іспанію, Західну Німеччину) інколи навіть поза її межі, проповідувати до Британії, Центральної Італії і т.д. [20. - C. 306].
До початку IX ст. вміннями читати та писати не володіла навіть вся світська верхівка суспільства, не говорячи вже про його низи. Для отримання базової освіти для усіх прошарків і класів соціуму залишалось ще декілька сотень років. Тому уклін в просвітленні народних мас ставився на аристократію [16. - C. 44], але й усю привілейовану частину населення забезпечити було неможливо – не вистачало посібників, книг, кадрів. Головним добродієм монахи вважали, ретельне переписування старих книг, щоб ті не загубились у темряві віків, на нові у середньостатистичного монаха не хватало ні часу ні отриманих знань. Незважаючи на те що, знання просували до світських мас, по своїй суті вони всі були глибоко релігійними. Після того як по граматичним підручникам вивчали алфавіт першою книгою яка читалась, без сумніву була Біблія, а потім вже апокрифічні та історичні твори. Диктат християнства був у всьому. Капітулярієм про обов’язкову освіту, Карл закріпляв мінімум, який складався лишень з головних біблійних тез та «Символу віри».
Головним, що відділяло культуру середньовічного західноєвропейського суспільства від передуючого йому античного, було тотальне домінування теоцентризму. Людина, хоча й була центром створеного Богом Всесвіту, але над нею завжди був сам Господь який став центром життя цієї людини. Вона була її рабом, якому у разі непокори загрожували вічні жахливі муки пекла. Християнство утвердило в історії принцип конечності. Він замістив концепт кола, що домінував у філософів Стародавнього Риму та Греції. Відбулась зміна сприйняття парадигми історії! Логіка Середньовіччя була проста, вона запевняла про не важливість земного життя. Важливою була ціль – «Царство Небесне». Такий принцип пізніше, у XII ст. проявить себе у готичних храмах та церквах. Зовні похмурі вони наче намагаються сягнути небес, своїми довгими витонченими баштами. Античне захоплення людським генієм та розумом минуло, як його й не було.
У Середньовіччі ж утворилась впевненість у вродженій гріховності та ницості людини. Суспільство було у постійній напрузі, очікуванні Страшного суду, церква навмисно нагнітала становище концентруючи увагу людини на собі. Розкоші та прикраси, накоплення багатства взагалі щастя у земному житті вважалось найбільшою провиною. Заможна людина жила під постійним тиском, залякуваннями карою на тому світі. Основним постулатом стало твердження Нового Заповіту: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже царство ввійти» (Матвія 19:24) Тому багатії мали постійно жертвувати монастирям, молитись та каятись тільки за те, що вони живуть у достатку, саме тому за часів реформації бюргерство активно підтримало протестантів, які відкинули цей постулат. А за часів утворення імперії Каролінгів, саме коли стала формуватись заможна та активна верхівка, Папський Рим намагався контролювати всі сфери життя і світську владу, особливо монарші двори, одним з керуючих елементів яких є накоплення економічних багатства. [17. - C. 612]. Тому усі надбання торгівлі та господарства, матеріальні здобутки накопичувались, як правило або у церкви, або у євреїв, які випадали з християнського контексту релігії, проте це вже зовсім інша тема для розгляду. Чого тільки варті гравюри та обрамлення для Євангелій, це дійсно шедеври середньовічної західно-християнської культури. Роль релігійної організації та її службовців, посилювалась тим, що прихожани не мали доступу до Святого Письма, вони не могли його прочитати та примірників головної книги Середньовіччя було не багато, тільки при церквах та монастирях.
Розвиток скульптури та гравюри пов'язаний безпосередньо з розбудовою церков, храмів, соборів. Суть у тому, що скульптура при соборах та монастирях була в великій кількості, і вона повністю відповідала світогляду тодішніх церковників, - людське тіло стало символом гріховності та розпусти, тому й відтворювалось як найпримітивніше, але у відображені людських облич майстри досягли найвищого рівня, бо на лиці відображується людська душа та її внутрішній світ, і саме він, і тільки він на думку сучасників Карла Великого, заслуговує уваги. Незважаючи на схематичність тіл (основної частини статуї) виготовлення скульптурних композицій набуло максимальних щаблів досконалості. Вони виражали духовний порив людини до Божого знання, намагались, як найточніше передати духовну складову епізоду, що зображувався.
Тут треба було б звернутись до впливу королівського двору, бо може виникнути зауваження, що вплив «Академії Карла» основний та набагато більший ніж церковних установ. Воно так і є. Але! Церква та релігія відіграла через цю Академію, таку саму роль, як і поза її межами. Найважливішим чинником був сам Карл, який як вже не раз згадувалось, відзначався побожністю та християнськими чеснотами, у своїй культурницькій діяльності постійно користувався порадами духовенства. Це була єдина особистість яка утримуючи повноту світської влади, контролюючи навіть склад духовенства при монастирях так, як йому заманеться, не розсварилась з Папським Римом. [22. - C. 223]. Така вдача Карла була спричинена не тільки тим, що він перетворив Франкську державу у Західній Європі в найпотужнішу у військовому плані, а й тим, що характер своєї особистої влади він зробив релігійним і наближеним у своїх пріоритетах до духовенства. На перших порах це було необхідно, адже церква являла собою єдину силу, яка дійсно могла консолідувати роздрібнену Європу. Проте наступники Карла спробували звільнитись с під її опіки, яка за нього ще не встигла себе проявити. Таким чином можна сказати, що це хід цього піднесення контролювався релігійними діячами. Вони мали на меті чітко окреслені цілі: об’єднання Європи та подальша її християнізація. У більш пізній етап проявило себе бажання контролю світської влади. Такий докорінний влив обмежувала тільки народна культура, яка сама позначилася на духовенстві.
3. Наслідки Каролінзького відродження для Західної Європи
3.1 Вплив події в галузі освіти
Головною ціллю Каролінзького відродження, проголошеною ще Карлом, була освітня діяльність, направлена на створення освітніх закладів по всій підвладній франкам території. Це була одна з тих галузей в яку монарший двір вклав найбільше зусиль. Результати цього процесу були незначними, як що враховувати показники кількості населення, що фактично отримало освіту. Його гальмувало те, що стара антична система шкіл та академій занепала, а нова ще не утворилась. Виробленням нового устрою навчання й зайнялись провідні вчені епохи Карла Великого. Якщо за античності освітянські заклади існували, як окремі організації, то середньовіччя зробило їх невід’ємною частиною монастирів. Як самостійні утворення вони перестали фігурувати аж до XVIII ст. Головним надбанням у цій сфері відродження було повернення до вивчення «семи вільних мистецтв». Їх введенню у систему освіти Середньовіччя зобов’язане не тільки Алкуіну, а його наступникам, які поширювали такий метод навчання по Франкській імперії. Одним з них був учень Флака на ім’я Рабан Мавр, абат Фульди, який в подальшому отримав посаду архієпископа Майнца. Він залишив по собі відомий у вчених колах Середньовіччя трактат «Про виховання кліриків», проте оригінальністю цей твір не вирізнявся, а був лишень вдалою видозміною праці св. Августина «Про християнське вчення».
Рабан також написав енциклопедію «Про Всесвіт». Як зазначає Ле Гофф ці книги: «… в усіх основних бібліотеках зайняли місце поряд з Кассиодором та Ісідором». [21. - C.157-158]. Саме ця епоха остаточно закріпила монополію духовенства на інформацію. Про це яскраво свідчать погляди самого Алкуіна, який запевняв Карла, що вчити та давати доступ до знань першочергово треба майбутнім священикам, а вже потім простому люду. Знання плебсу повинно було закінчуватись на рівні загальних відомостей про християнство, і знайомство з «Символом віри», це попереджало виникнення єресі. Люди зобов'язані знати головні тези, щоб їх виконувати, але не повинні володіти інформацією настільки, щоб вони могли нею вільно оперувати. На засадах монополії релігії трималась влада духовенства над суспільством. Щоб поширити її на теренах Європи церква активно використовує інший тип освіти – просвітницьку місіонерську діяльність.
При розгляді трактату «Про виховання кліриків» можна побачити, що первинна задача викладачів була привити його вихованцям чесноти, які передбачали канони. Як що перераховувати їх то виявляється, що важливо аби людина підкорялась вже сформованим нормам, нововведення – вважалось одним із наслідків марнославства, нікого не хвилювало, що й саме християнство для античного світу було новаторством, головне, щоб підтримувалась строга ієрархія. Учня не треба було навчити думати та оперувати, вільно володіти інформацією. Таким чином в них розвивалась не навичка розуміти та навіть знати вивчене, а вміння сліпо підкорятися. Утворилась така система у суспільному середовищі, коли альтернативи у культурній сфері не було, - яка не-будь зміна вважалась гріхом, людина не мала права на особисте сприйняття світу: кожного змушували бути, як усі, а усіх - як предки. [23. - C.226]. Здебільшого ніхто не звертав увагу на протиріччя не тільки у Біблії, а у таких педагогічних трактатах, як вищезгаданий. Де у деяких випадках навіть алегоричні образи не співпадають, так лев міг позначати, як Христа, так і його ворога Сатану. Використання натяку, було повністю узурповано церковниками, і як вони запевняли, тільки духовенство може правильно його використовувати. Тому тим, хто навчався давали запам’ятати низку сталих ситуацій, які відігравали роль повчань. Розглядаючи мистецтва Рабан простежує розвиток та деякі головні принципи діалектики. При цьому він доволі різко критикує софістів, які вміло використовували закони логіки та маніпулюють ними за рахунок досконалого знання. [11. - С.144]
Мавру доводиться погодитись, що не завжди у античних та язичницьких твердженнях є помилка у ході роздумів, але в цьому випадку він стверджує про хибність самих посилань, які на його думку беззаперечно правильні тільки у Святому Писанні. На ділі ж розвиток і використання логіки у Середньовіччі шкутильгало на обидві ноги, бо жорстоко критикуючи софістів, церковники самі того не замічаючи (до речі на відміну від самих софістів, які розуміли у чому логічна помилка і лишень робили її настільки тонкою та скритою, щоб її не помітили інші) уподібнювались до них, підганяючи логічні конструкції під протиріччя у Біблії та церковних книгах, або ж просто закривали на такі розбіжності очі. Тай взагалі, логіка немала значення, бо усі відповіді шукались у Святому Письмі, яке не піддавалось ніякій критиці.
Крім того у «Про виховання кліриків» проводиться психологічний аналіз виникнення тих чи інших людських рис – «пороків та чеснот», хоча він дуже поверхневий і бачить у виникненні тих чи інших емоцій лише одну причину. Автор не раз попереджує, коли вчитель намагається у скупих розвити щедрість, треба не допустити, що при цьому у щедрих розвинулось марнотратство. Проте практичних вказівок, як розвинути ті чи інші вміння, навички, риси характеру Рабан не дає.[11.- C. 161]. Навчання зводилось до прочитання низки обов’язкових творів та запам’ятовування молитвословів. Духовенство не раз наголошувало, що науки, які залишились у спадок від античності значні цінності, якщо їх використовувати у благо християнства. Проте розвивались вони дуже повільно. Було втрачено й багато того, що мала античність, адже став діяти зовсім інший принцип: Сredo, quia absurdum – Вірю, оскільки безглуздо.
3.2 Внесок відродження у подальший розвиток Європейської цивілізації
Виникає доволі доцільне запитання: що дало Каролінзьке відродження Європі та подальшім поколінням. Визначити його вплив на культуру Франкської держави та її наступниць: Франції, Італії, Німеччини, - досить не легко. Сказати що воно зовсім не відзначилось, було б такою ж помилкою як стверджувати про надзвичайні здобутки. Отже вважається, що головній розмах культурного піднесення припадає на час правління Карла Великого та Людовика Благочестивого, хоча якщо звернути увагу на такий факт як закриття монастирських шкіл для мирян, то вже можна прогледіти його спад. [21. - C.157]. Потім прийшла пора феодальної роздробленості та міграції норманських племен. До речі пересування вікінгів з півночі та їх напади на Англію і прибережні регіони Європи розпочались разом із початком Каролінзького відродження, але активне їх просування на континенті стає можливим лише після відходу від влади Карла та розпаду його імперії. Нашестя вікінгів схвилювало християнський світ, який щойно заспокоївся після Великого переселення народів зі Сходу. Головним чином нормани запам’ятались, як безжалісні мародери. Зруйнування, які принесла ця навала були катастрофічними, особливо для Англії та регіонам, що межували з морем, або ж з великими ріками. Грабувались монастирі, храми, міста, випалювались селища – величезна кількість матеріальних здобутків Каролінгів була знищена! Монастирі загрузнули у політичній боротьбі за владу та землю. Європу розірвали на шматки її ж правителі, а нормани лишень довершили справу. Майже все було напрацьовано у попередні часи піднесення зникло, хочеться сказати безслідно, але ні! Концептуальні принципи культури та релігії, методологія наукового знання, зв'язок із християнством Пізньої Античності передалися через епоху феодальної роздробленості до часів Високого Середньовіччя. Якщо праць, самого Каролінзького відродження було не так то і багато, і до нас дійшли далеко не всі, то праці старовини, Августина Блаженного, отців християнства, деякі античні труди ретельно оберігались церквою, і заслугою це було перш за все саме діячів доби VIII – IX ст.
Таким чином можна прийти до висновку, що ця епоха майже нічого не створила, а тільки кодифікувала набуті знання початку ранніх Середніх віків, та зберегла деякі елементи античності, які потім дали можливість виникнути Ренесансу. Воно утворило базу на якій виникла європейська цивілізація, стало основою Високого Середньовіччя. В цю добу закріплялись здобутки трьох культур, з яких складається класична культура Заходу. Перша з них антична, друга народна варварська, третя – східна, деякі принципи та елементи якої принесло християнство, яке зародилось як одна з течій східної культури. Економічно-політичне відродження тих часів взагалі було винятком для історії Європи після розпаду Римської імперії. Держави більшої за імперію Карла Великого у західній Європі не виникло і до тепер, і треба врахувати, що у ній не було міжетнічних конфліктів. Наладились економічні зв’язки з Італією, торгівельні шляхи по рікам проходили по всьому Середньовічному заходу. Проте не слід переоцінювати ці здобутки, адже такими яскравими вони здаються на фоні того довго занепаду, який тривав з V по VIII ст..
Рабан Мавр коли порівнює вихід євреїв з Єгипту із полишенням християнами так названого «рабства гріховності», під яким розумів епоху Стародавньої Греції і Риму, зіставляє винесення євреями єгипетських коштовностей із перейняттям християнами семи вільних мистецтв. Він говорить, що це набутки, які потрібно правильно використовувати на благо віруючих в Христа та в ім’я Господа. [11. - C. 152-153]. Доволі іронічно читати строки написанні більш як тисячоліття по тому Жаком Ле Гоффом: «Рукописи в той час все більш становились предметами розкоші, втрачаючи усіляке утилітарне призначення, в тому числі й освітянське. Їх не стільки читали, скільки роздивлялись. Реформа письма, яка поклала початок каролінзькому мінускулу, керувалась з розрахунків каліграфії, турбота про яку притаманна людям недалекого розуму, навіть не освіченим. Так що каролінзька культура була розкішшю, смак до котрої проявився так само, як до дорогих тканин чи пряностей.»[ 21. - C.157] І як тут не погодитись з вченим у тому що культура сприймалась, як прикраса, золоте брязкальце. За розумними словами Акуіна, проте що мудрість це прикраса людської душі, стоїть саркастична реалія дійсності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
