60955 (611331), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Свою імператорську владу Юстиніану довелося затверджувати насильством. У першій половині VI століття населення Константинополя ще не мало до своїх василевсів (царів) тієї поваги, яка встановилася пізніше. Столичні жителі не лише вигукували свої побажання на іподромі під час ристалищ (у ті часи місце сучасного футболу займали перегони колісниць), а й бралися за зброю. Попередні імператори вели з плебсом Константинополя перманентну війну, а подеколи відсиджувалися у своїх палацах, як у фортецях під час облог. Юстиніан вирішив припинити всі ці неподобства, хоч би чого це йому коштувало. I мав на те причину: початок його правління ознаменувався столичним повстанням під назвою «Ніка» («Перемога»): бунтівники увірвалися до в’язниці й звільнили всіх ув’язнених городян, підпалили місто, загрожували життю імператорської сім’ї. Урятували нового імператора полководці Велізарій і Мунд, а також мужність Феодори. Нечувана жорстокість, з якою було придушене повстання, надовго залякала жителів Константинополя. Тому потім Юстиніан правив майже спокійно.

2. Внутрішня політика імператора

Як внутрішня, так і зовнішня політика Юстиніана була спрямована на всебічне зміцнення візантійської держави. Його ідеалом було відновлення колишньої величі Римської імперії, але на новій, християнській основі. Невід'ємною частиною програми відновлення колишньої величі стало возз'єднання володінь на Заході, але про це буде сказано нижче. а поки зупинимось на основних напрямах внутрішньої політики імперії.

Складовими внутрiшньої полiтики iмператора Юстинiана I були:

• проведення адмiнiстративних реформ;

• здiйснення економiчних заходiв, спрямованих на збiльшення товарообiгу та пожвавлення виробництва;

• обмеження земельної власностi;

• впровадження єдностi вiри та вiросповiдання тощо.

Це знайшло відображення у лiквiдацiї останнiх республiканських iнституцiй, посиленнi одноособової влади iмператора у авторитарнiй державi, що спиралась на величезний, централiзований апарат управлiння. Окремi законодавчi акти iмператора спрямовуються проти великих землевласникiв, вплив котрих iнодi переростае у полiтичну владу, що протирiчить iмператорським уявленням вiдносно призначення державної влади. Разом з тим, обмеження щодо великих землевласникiв супроводжуються заходами по заохоченню розвитку дрiбного землеволодіння (наприклад, шляхом встановлення податкових пiльг).

До цього слiд додати, що досить активно проводилась політика заохочення до освоєння нових земель, а також до заселення земель, якi ранiше були освоєнi, але потiм залишені. Ця політика, в свою чергу, тягла соціальну диференцiацiю та розклад сiльської громади у вiзантiйському селi.

Однією з відмінних рис внутрішньої політики Юстиніана була його наполеглива, дотепер не повністю пояснена, боротьба з великими великими землевласниками. Ця боротьба найшла відображення в новелах, папірусі, а також в "Таємній історії" Прокопа, який вважаючи Юстиніана вискочкою на троні, все ж таки дає вельми цікаву картину соціальної боротьби в VI столітті Уряд відчував, що його найнебезпечнішими суперниками і ворогами були великі землевласники, які порядкували своїми великими володіннями, абсолютно не враховуючи центральну владу.

Юстиніан протягом часу свого правління вів проти крупних землевласників нещадну війну. Вторгаючись в справи речі спадкоємства, конфісковуючи землі на основі підроблених свідоцтв свідчень,посвідок або ініціюючи релігійні суперечки з метою позбавити церкву земельних володінь, Юстиніан свідомо і наполегливо прагнув до руйнування великого землеволодіння. Особливо численні конфіскації були проведені після спроби палацового перевороту 532 роки. Юстиніан, проте, не досяг успіху в руйнуванні великого землеволодіння і воно залишалося однією з незмінних рис життя імперії в подальші роки.

Юстиніан бачив і розумів недоліки внутрішньої адміністрації держави, які виражалися в продажності, крадіжці, здирстві і спричиняли за собою бідність, розорення, а за ними неминучу смуту; він розумів, що подібний стан речей в країні становище країни шкідливо позначиться на суспільній громадській безпеці, на міських фінансах і на стані економіки, що фінансові махінації знаті вносять в країну безлад. Імператор бажав допомогти в цьому відношенні державі. У його уявленні роль реформатора була обов'язком імператорського служіння і актом подяки Богу який обсипав імператора своїми благодіяннями. Але як переконаний представник ідеї абсолютної імператорської влади, Юстиніан бачив єдиний засіб для полегшення країни в централізованій адміністрації з удосконаленим і цілком покірним йому штатом чиновництва.

На першому плані стояло фінансове становище становище країни, яке вселяло надихало найсерйозніші побоювання. Військові воєнні кампанії вимагали великих витрат; тим часом податки поступали надходили в скарбницю все з більшими ускладненнями скрутою . Це турбувало непокоїло імператора, і він в одній з новел писав, що зважаючи на внаслідок,унаслідок великі військові воєнні витрати піддані "повинні вносити державні податки зі із всією готовністю сповна ". Але, виступаючи вирушаючи , з одного боку, як тільки що ми бачили, захисником непорушності прав скарбниці, він, з іншого боку, оголошував себе заступником платника податків проти супроти здирства чиновників.

Для характеристики перетворюючої діяльності Юстиніана мають велике велике значення дві його великих новели 535 роки. У них викладені головні підстави адміністративної реформи і точно визначені нові обов'язки чиновників. Новела повеліває правителям "по-батьківськи відноситися до благомислячих , всюди охороняти підданих від утисків пригнічень , не брати від них ніяких жодних підношень, бути справедливими у вироках і в адміністративних рішеннях розв'язаннях,вирішеннях,розв'язуваннях , переслідуючи за злочини, охороняючи безневинних невинних і накладаючи законну кару покарання на винних, і взагалі відноситися до підданих, як батько відносився б до дітей"¹. Але в теж також час правителі, "маючи скрізь всюди чисті руки", тобто не беручи хабарів, повинні невсипущо піклуватися про державні доходи, "збільшуючи державну скарбницю і прикладаючи додаючи,докладаючи усіляку всіляку старанність на її користь"². Зважаючи на внаслідок,унаслідок підкорення Африки і вандалів, і інші передбачувані військові кампанії, мовиться в новелі, "необхідно вносити державні податки сповна, охоче і в певні терміни. Отже, якщо ви розсудливо зустрінете правителів і вони з легкістю негайно зберуть повизбирують нам державні податки, то ми похвалимо правителів і підлеглих"³. Чиновники повинні були давати урочисту клятву в чесному виконанні своїх обов'язків і разом з тим в той же час ставати відповідальними за повний цілковитий внесок податків у довіреній їм області. Єпископи повинні були спостерігати за поведінкою правителів. Чиновникам, що провинилися, загрожувало суворе суворе покарання, тим, які чесно ж виконували обов'язки були обіцяні нагороди. Отже, обов'язок як урядовців, так і платників, по новелах Юстиніана, надзвичайно простий: перші повинні бути чесними людьми, другі повинні охоче, сповна і вчасно платити податки. У подальших наступних указах імператор неодноразово посилається на ці основні принципи його адміністративної реформи.

Не всі провінції імперії управлялися однаково. Були провінції, особливо прикордонні, з неспокійним тубільним населенням, які вимагали сильнішої влади. Відомо, що реформи Діоклетіана і Костянтина до непомірності надмірності збільшили провінційні провінціальні поділи поділки,розподіли,поділи і роздули величезний штат чиновників із певним суворим відділенням відокремленням цивільної громадянської влади від військової воєнної . При Юстиніані можна помітити відмітити в окремих випадках розрив з цією системою і повернення до колишньої, до-діоклетіанівської системи. Юстиніан об'єднав декілька дрібних мілких провінцій, переважно східних, в крупніші більші одиниці; у деяких же провінціях Малої Азії він, відзначивши сварки і розбрати між представниками військової воєнної і цивільної громадянської влади, які шкодили справі речі , ухвалив постановив з'єднати функції обох влад в руках однієї особи обличчя,лиця , губернатора, що називався претором. Особливу увагу Юстиніан звернув на Єгипет з Олександрією Олександрією , звідки Константинополь забезпечувався хлібом. Організація хлібної справи речі в Єгипті і його доставки в столицю прийшла в повний цілковитий розлад. Щоб знову привести в порядок лад таку настільки важливу поважну галузь державного життя, Юстиніан передав до рук цивільної громадянської особи обличчя,лиця , августала (vir spectabilis Augustalis), також і військові воєнні функції як в самій Олександрії Олександрії , в цьому багатолюдному і неспокійному місті, так і в обох єгипетських провінціях. Але подібні спроби централізації територій і властей в провінціях при Юстиніані не носили систематичного характеру вдачі .

Проводячи в деяких східних провінціях ідею об'єднання сполучення,сполуки влади, Юстиніан залишив на Заході, в недавно нещодавно завойованих префектурах Північної Африки і Італії, колишнє відділення відокремлення цивільної громадянської влади від військової воєнної .

Імператор сподівався надіявся , що він своїми поспішними указами виправив справив всі внутрішні негаразди країни і дав своїй державі новий розквіт. Дійсність обдурила його очікування чекання , і численні імператорські укази не могли переробити людей. На жаль, колишня смута, здирства і розорення продовжувалися тривали . Постійно доводилося відновлювати поновлювати укази і без кінця нагадувати про них. У деяких провінціях була введена запроваджена посилена охорона, а іноді інколи вдавалися мало не до облогового стану становища .

Спостерігаючи за розоренням країни і усвідомлюючи необхідність економії, Юстиніан став вдаватися до неї в областях, найбільш небезпечних для імперії. Він зменшив чисельність війська і став затримувати йому платню; а оскільки війська головним чином складалися з найманців, то останні, не одержуючи обумовленої платні, піднімали повстання і мстили беззахисному населенню. Внаслідок цих заколотів кордон кордон недостатньо пильно охоронявся, і варвари безкарно проникали на візантійську територію, піддаючи її грабункам і розоренню. Споруджені Юстиніаном фортеці не витримували. Не маючи можливості протистояти силою варварам, які вторгалися на територію імперії, Юстиніан повинен був від них відкуповуватися, на що потрібні були нові кошти. Утворився зачароване коло: через нестачу грошей зменшили військо; через нестачу солдатів потрібно було тепер знайти ще більше грошей для сплати виплати викупів нападникам.

Якщо до всього цього додати часті голодні роки, епідемії і землетруси, які розоряли населення і збільшували прохання про урядову допомогу, то стає ясним, що до кінця правління Юстиніана становище імперії було по-справжньому трагічним.

Спроба адміністративної реформи Юстиніана закінчилася повною невдачею. У фінансовому відношенні імперія стояла на краю загибелі. З цього боку, звичайно, не можна не бачити тісного зв'язку, який існував між внутрішньою і зовнішньою політикою імператора. Його обширні військові кампанії на Заході, які вимагали величезних коштів, розорили Схід і залишили наступникам важкий, заплутаний спадок Добрі, щирі наміри Юстиніана впорядкувати життя імперії і підняти етичний рівень урядових органів, про що урочисто оголошували його новели більш раннього часу, зіткнулися з його військовими планами, як спадкоємця римських цезарів, і не могли бути проведені в життя.

3. Юстиніан – відновлювач Римської імперії

Юстиніан безперервно воював з усіма своїми сусідами, намагаючись здійснити амбітну мрію — повернути державі кордони великої Римської імперії, зокрема приєднати до Візантії всю Італію, узбережжя Африки та Близький Схід. Він писав: «Ми сподіваємося, що Бог поверне нам країни, якими володіли стародавні римляни аж до двох океанів». Тому недивно, що його царювання пройшло в запеклих війнах зі Сходом і Заходом. Що стосується воєн, то вони за цей час велися мінімум на три фронти: з німецькими германськими племенами на заході, з Персією на східному кордоні і слов'янами на Балканах. Що стосується Персії, то з нею був укладений в 532 р. мир, який здавався вельми принизливим для Візантії: вона повинна була щорічно виплачувати велику данину. Тим самим вона відкупилася від свого давнього сусіда і супротивника, з яким відбувалися постійні прикордонні конфлікти, що не приводили ні до яких крупних змін на карті. Схоже, що Юстиніан вважав за краще залишити цей безперспективний на той момент напрям та розв'язати собі руки на Заході.

Саме там, на Заході, знаходився основний інтерес зовнішньої політики Юстиніана. Підставою всієї його багатогранної діяльності було прагнення відновити минулу могутність Римської імперії, але з християнським наповненням. З цієї причини на відвоювання територій колишньої західної частини імперії були спрямовані сили всієї держави. Основних напрямків були два — Північна Африка і Італія. Імператор вирішив почати з Африки.

Характеристики

Список файлов курсовой работы