59750 (611133), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Тому що землі по ріці Огайо були населені войовничими індіанцями, те французи зі своєї сторони, а англійці зі своєї всіляко намагалися залучити до собі червоношкірих. У половині XVIII сторіччя Англії вдалося укласти союз із багатьма індійськими племенами; французи ж, уважаючи землі по Огайо своєю власністю, сталі брати в повний англійських торговців, що з'являлися в цій місцевості. Праворуч приймала серйозний оборот, і, передбачаючи швидку війну, обидві сторони почали діяльно готуватися до неї.
Віргінія була першою англійською колонією, де пробудився військовий дух. Вона розділилася на військові округи, на чолі яких стояли майори, що завідували набором і навчанням солдат. На цю посаду був покликаний, за рекомендацією свого брата Лоренса, юній Джордж Вашингтон, що вже встиг здобути собі загальна довіра й повага.
Молодий Вашингтон був у захваті від цього призначення й, по своєму звичаї, методично й терпляче ставши готуватися до нової справи. Маунт-Вернон, де ще недавно він виливав у віршах свої любовні страждання, тепер перетворився для нього у військову школу. Він ретельно займався воєнною тактикою, стратегією, навчався фехтуванню, стрілянині, читав військові твори, записуючи в щоденник всієї його думки, що вражали. Алі незабаром заняття ці довелося перервати, щоб супроводжувати давно що вже хворіли сухотою брата Лоренса на острів Барбадос у Вест-Індії, куди посилали його лікарі [4, 67]. Із цієї нагоди Джордж уперше зробив велику подорож по морю; судячи з його записок, вона, втім, не стільки цікавився красою морських пейзажів, скільки напрямком вітрів, кліматичними умовами й т.д. Ледь приїхавши в Барбадос, Джордж занедужав віспою, від якої оправився тільки завдяки відходу ніжно, що любив його брата; алі сліди віспи назавжди залишилися на його особі. Тропічна природа Вест-Індії зробила на нього сильне враження; разом з тім, він не пропускав нагоди досліджувати ґрунт, спостерігати вдачі жителів, суспільні встанови й охоче відвідував театр, – задоволення, доти невідоме для нього.
Однак перебування на Барбадосі не відновило сил Лоренса; до того ж він так тужив за родиною, що Джордж на прохання брата відправився за його дружиною й дитиною, маючи намір привезти їх у Вест-Індію. Джорджу довелося їхати в Маунт-Вернон узимку, коли, внаслідок частих бур, морське плавання був уповільнений і небезпечним; корабель, на якому він плив, ледве було не зазнав катастрофи, про що докладно говоритися в щоденнику. Під година відсутності Джорджа Лоренс ставши ще сильніше тужити за своєю рідною Віргінією, і раннею навесні відправився сам у Маунт-Вернон. Дорога так розморила його, що, тільки-но встигнувши добратися до будинку, він помер у колі своєї родини, 34 років від роду. Це було більшим горем для Джорджа, тому що він в особі Лоренса втратив кращого друга, що цілком заміняв йому батька. Маєток Маунт-Вернон, відповідно до батьківського заповіту, у випадку смерті Лоренса повинне було дістатися Джорджу, що незабаром і вступивши в керування цим великим маєтком. Маунт-Вернон на всі життя залишився улюбленим місцеперебуванням Вашингтона, де він знаходив спокій і відпочинок від праць і тривог громадського життя.
Тім годиною, відносини французів і англійців продовжували загострюватися. Французи будували фортеці, споряджали флот і тіснили колоністів-англійців; нарешті, виргинский губернатор Динвидди вирішив зробити із цього приводу подання комендантові головної французької міцності на ріці Френчі-Лементі. Крім переговорів із французами, необхідно було ще постачити союзних індіанців зброєю й залучити якнайбільше червоношкірих на сторону англійців; для виконання цієї місії потрібний була смілива, прониклива людина, – і вибір губернатора впавши на Вашингтона, після смерті брата знову, що зайняв пост, майора.
Коли на чолі англійського міністерства ставши Питт, що зумів зробити політикові Англії більше енергійне й впливової, положення Вашингтона стало трохи краще. В Америку послані були три дивізії, під головним начальства генерала Аберкромби, причому дві дивізії повинні були діяти на півночі, а третя, під предводительством бригадира Форбса, відправлена була у Віргінію, одержавши приписання опанувати фортом Дюкен. Крім того, Питт зрозумів, що необхідно зрівняти в правах і чинах офіцерів (до полковника включно) колоніальної й королівської армії, щоб знищити постійні сперечання, що заважали єдності війська; таким чином, здійснювалася міра, що Вашингтон давно вже вважав надзвичайно важливої і яка дійсно полегшила положення справ. Форбс знав, що невдача Брэддока значною мірою пояснюється його зневагою до рад Вашингтона, і тому постійно радився з начальником провінційної міліції. До регулярних англійських військ і до виргинской армії незабаром примкнули пенсильванцы й деякі інші колоністи в кількості 4500 чоловік. Під командою Вашингтона перебувало біля двох тисяч чоловік, неуважних, однак, по великому просторі й нуждавшихся в наметах, продовольстві й так далі. У такому положенні перебувала праворуч наприкінці літа 1758 долі. У цей година Вашингтон відправився у Вильямсбург із доповіддю про споживи свого війська. Ця поїздка мала вирішальне значення для його особистого життя [9, 29].
По дорозі у Вильямсбург Вашингтон познайомився йз Чемберленом, маєток якого перебувало поблизу і який ставши просити Вашингтона заїхати до нього хоч пообідати, якщо вже ніяк не можна погостювати подольше. Вашингтона поступився наполяганням гостинного поміщика, і в будинку його вперше зустрівся з молодою вдовою, Мартою Кэстис. Як по батьку, так і по чоловіку, г-жа Кэстис, уроджена Дэндридж, належала до шановного прізвища, а від чоловіка успадкувала величезний стан і малий двох маленьких дітей. Це була жінка невеликого росту, алі пропорційного додавання; дуже красили її більші темно-карі очі, прекрасні каштанові волосся й приємне вираження особини. Її привабливі манери й простота в обігу відразу сподобалися Вашингтону. Незважаючи на свою стриманість і серйозність, він був дуже чутливий до жіночої принадності, особливо в мінути відпочинку від військового життя, і миссис Кэстис у цей день скорила його серце. Обід пройшов непомітно, і хоча коня були давно подані, Вашингтон барився їхати; нарешті він покаравши розсідлати коней і тільки на наступний ранок відправився на місце свого призначення. Маєток г-жи Кэстис “Білий Дім” перебувало недалеко від Вильямсбурга, і Вашингтон провівши в неї всі вільні від занятті годинники. Алі військові обов'язки не дозволяли Вашингтону довго залишатися у Вильямсбурге, і, боячись втратити миссис Кэстис, у якої й без нього було чимало шанувальників, Вашингтон зробив їй пропозиція. Гарний молодий офіцер, що встиг уже придбати собі славу, настільки притягальну для жінок, дістав згоду миссис Кэстис, і вирішено було відсвяткувати весілля після узяття форту Дюкен.
Алі похід проти Дюкена відбувся лише через кілька місяців. Форбс барився, і Вашингтону доводилося займатися прокладанням нової дороги, тому що Форбс не хотів іти по ті шляхи, де невдача один раз уже осягла Брэддока.
Тім годиною на півночі справи англійців з кожним удень поліпшувалися, міцність за міцністю переходили в їхні руки, і французи, що діяли на півдні, перестали одержувати з півночі підкріплення. Вашингтона квапив Форбса, наполягаючи на тому, щоб зробити похід по старій дорозі, – алі дарма. Нарешті, тільки на качану листопаду 1758 долі вся англійська армія зібрана була в один пункт, і вирішено було рушити в дорогу, тім більше, що ходили слухи про слабість дюкенского гарнізону. Вашингтона повів авангард, а за ним форсованим маршем пішли інші. Безперешкодно підійшло англійське військо до форту Дюкен, що, як виявилося, був покинутий ворогом. Втративши надію одержати підкріплення з півночі, французи, довідавшись про наближення англійців, зволіли вийти й надати їм заволодіти міцністю без бою. Правда, французи встигли підірвати свої магазини й спалити всі будинки, так що Вашингтон заставши на цьому місці одні руїни. Виправивши це зміцнення, англійці назвали його на честь свого першого міністра фортом Питт.
Так окончилось панування французів в області Огайо, на границях якої знову встановилися мир і спокій. Вашингтона вирішив залишити військову службу, як тільки окончится кампанія проти форту Дюкен. Здоров'я його за кілька років бивуачной життя сильно розхиталося, вічні тривоги набридли йому, і душу його жадала спокою. Ще до узяття Дюкена Вашингтон за порадою своїх друзів погодився виставити свою кандидатуру в депутати законодавчих зборів, куди й був вибраний величезною більшістю голосів як представник від графства Фредерике. Після узяття Дюкена Вашингтон вийшов у відставку й 6 січня 1759 долі женився на миссис Кэстис. Весілля було відсвятковано в “Білому Домі” у колі численних друзів і знайомих, як того вимагало стародавнє виргинское гостинність [15, 69]. У тім же 1759 долі французькому пануванню нанесень був остаточний удар і в Канаді. Однак ще до 1763 долі не раз спалахували в Канаді повстання, які англійцям доводилося придушувати зі зброєю в руках. Нарешті, до великої радості американських колоній Англії, укладений був мир.
Війна Англії із Францією через американські території мала важливі наслідки для американців. Англійським колоністам довелося в цю війну принести величезні жертви. Населення колоній було розорено, землі спустошені, невдоволення положенням справ приймало всі більші розміри. У народних масах помалу пробуджувалася свідомість, що виявилася в тім, що колонії почали жадати від метрополії відшкодування своїх збитків. Зароджувалася думка про повне відділення колоній від Англії, і Англія всіляко підтримувала цю думку своїми репресіями проти американського населення. Праворуч у тому, що зі знищенням французької могутності в Америці англійські колонії не бідували більше в захисті метрополії, – а це, по суті, було главною зв'язком між Англією і її колоніями; через кілька років волелюбні американці зуміли стряхнути із собі гне, що зовсім не доводився їм по смаку.
Помітимо на закінчення, що під година війни йз французами, що мі могли розглянути отут лише загалом, Вашингтон не зробив жодного блискучого подвигу, алі все-таки цілком заслуживши свою популярність і славу. Всі його життя за цей година може справедливо вважатися подвигом; нелегко були мати справу з неорганізованою армією й заміняти недоліки військової організації своїми особистими достоїнствами, не порушуючи при цьому законів і сміло зустрічаючи всяку небезпеку. Досвід, придбаний їм у війні йз французами, більш ніж придався йому згодом. Цілком підготовлений, узявся він за велику справу звільнення своєї батьківщини, завдяки якому здобував собі право на безсмертя [14, 175].
2.3 Причини і початок американської революції
Поки Вашингтон мирно живий у Маунт-Верноне, на суспільному обрії Америки збиралася гроза. Відповідно до давньої ухвали англійського парламенту англійські колонії Північної Америки малі право вести торгівлю тільки з Англією, причому заборонявся вивіз із Америки деяких предметів, що вироблялися в Англії. Звичайно, ця постанова була вкрай невигідно для колоній; з їм, однак, доводилося миритися, поки колонії малі потребу у військовому захисті метрополії. Алі після витиснення французів положення справ змінилося. Республіканські ідеї й демократичний дух насамперед виявилися в північних колоніях, які сталі ревниво стежити за діями Англії.
Війна йз Францією в Америці ввела Англію в більші витрати, і британський уряд вирішило залучити колонії до покриття цих витрат, наклавши мита на деякі предмети споживання, що ввозилися в Америку з Англії. Тім годиною, за духом англійської конституції, введення прямих і непрямих податків у колоніях було виключним правом місцевих законодавчих зборів. Алі, не бентежачись цим, англійський парламент обклав митами патоку й цукор, що ввозилися в порти Нової Англії, і, головним чином, у Бостон. Незабаром обкладені були митами й інші предмети ввозу й установлень був строгий нагляд за контрабандною торгівлею, що колонії нишком вели йз французами й іспанцями й на якові Англія раніше дивилася крізь пальці. Завдяки цьому значна частина населення розорилася, і невдоволення колоній росло не щодня, а щогодини. Колонії відправили було петицію королеві й парламенту про скасування пошлинных актів і послали в Англію як свій уповноважений Франкліна. Алі англійський уряд занадто мав потребу в грошах, щоб почути голосу колоній, і воліло порушувати конституцію. Правда, парламент скасував мита на деякі товари; алі заті, як би на підтвердження прав Англії обкладати колонії податками, виданий був знаменитий акт про гербовий збір, по якому всі ділові папери в колоніях повинні були писатися на гербовому папері. Алі колонії твердо вирішили статі проти цього незаконного акту й не допускати в собі його здійснення. Тепер заговорили не тільки північні, алі й південні колонії, що відрізнялися порівняно большею відданістю королеві, внаслідок того, що там перебували великі маєтки англійської аристократії, що виселилася. Населення південних колоній все-таки не бажало відмовлятися від своїх автономних прав, гарантованих англійською конституцією, і добровільно виконувати деспотичні домагання Англії. Північ і південь виявилися об'єднаними спільними нтерес. Акт про гербовий збір винний був набути чинності 1 листопаду 1765 долі. У багатьох колоніях населення спалило склади з гербовим папером і узялося до зброї, так що англійський парламент змушений був скасувати ненависний акт. Алі замість цього обкладені були митами картон, фарба й чай, що привозилися з Англії. Очевидно, метрополія не обертала ніякої уваги на права колоній самим призначати мита й податки. Колонії розуміли, що петиціями справі не допоможеш, і вирішили не приймати до собі англійських товарів, за які стягувалися мита [8, 175]. Ця міра мала на увазі вдарити по кишені англійських купців і примусити їх домогтися від свого уряду скасування мит. Вашингтона, що гаряче співчував цій мері, взявши діяльну долю в її проведенні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
