59432 (611073), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Древні стяги дуже поважалися на Русі те за часів язичества, а після введення християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. З цього часу значення стягів як святині зросло - без прапора військо не відправлялось у похід і не вступало в бій. До речі, відтепер на вершку кріпився не гостроконечник, а хрест; замість однієї - дві-три "чолки" різних кольорів. Вони незабаром будуть замінені великими відрізками клиноподібної матерії яскравого кольору.

Як зазначає відомий російський історик XIX ст. М. Карамзін, слов'яни обожнювали свої знамена і вважали, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів.

Стяги спершу брали в похід, піднімали їх перед боєм. Ставили на підвищеному місці, щоб було видно кожному ратнику. І Збереглися в літописах з цього приводу такі вирази: "наволочив стяги" - тобто прикріпивши їх до древків і "поставиша стязи" чи "стоять стязи" - означало, що військо стоїть, готове до бою.

Збити стяги неприятеля вважалось рівнозначним перемозі у битві, і В одному випадку, розповідає літопис, руські князі близько підійшли до стану половців і "перебродищи через реку Сулу, и кликнуша на них, половци же ужасощась и не возмогоша ни стяга поставити, ни побегоша".

За стяговиків визначалися найвизначніші богатирі, які мали постійно підтримувати прапор над полем бою і охороняти. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, "простирающеея яко облацы" - значить битва точилася успішно, а якщо зникав з-над голів ратників, то, очевидно, вже противник подолав військо - "досекошася до стяга, и стяг подсекоша".

Державний колір проявлявся в древності передусім на військових знаменах-стягах, печатях і в гербах на князівських грамотах.

Форми, зображення і колір народного прапора зберігалися незмінними, поки зберігалася стара народна віра, оскільки неможливо було з волі окремих людей змінювати форму народного кумира-божества.

Ця ідея святості військового знамена перейшла і в християнську епоху; правда, при цьому язичеські символи - дерево життя, фантастичні тварини - поступаються, природно, місцем новим символам: зображенням Христа-Спасителя, Георгія Побідоносця, Миколи Чудотворця тощо. Ці образи вишивалися золотом і сріблом на шовкових стрічках, котрі прикріплювалися до високих древків-дротиків з наконечниками різної форми, серед яких траплялися й тризубці.

Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори, які вживалися на прапорах Київської Русі. Наприклад, "Слово про Ігорів похід" згадує "чрвлен стяг", "белу хоруговь", "чрвлену чолку". На думку досить авторитетного сучасного зарубіжного історика Р. Климкевича, "стяг Руської землі (Київської доби) червоний із золотим тризубом чи двозубом того чи іншого князя". Проте маємо певний сумнів щодо цього твердження, оскільки червоний прапор новгород-сіверського князя Ігоря не може уособлювати головний стяг Київської держави. Та й у часі Ігоревого походу вона вже розпалася на окремі удільні князівства, тому це могло бути знамено хіба лише регіональне.

Якщо ж звернемося до усної народної творчості періоду Київської Русі, то можемо переконатися, що вже з того часу наш народ досить часто віддає перевагу саме цим двом кольорам: синє море, синій камінь, синя хмара, синя мла, синє озеро, синєє небо, золотий камінь, жовті чаші, жовтий пісок, золоте сонечко, золотая кора, жовтий віск, золота грива, золота узда, золота роса, золота зброя, золотий перстень, золоті човни, золоті весла, золоті стріли, золоте перо, золоті яблука, золоті ножі, золоте зерно, сохи золотії, роги золотії, золотії гори, золоті косиці, труба щирозлотная, золотая корогвонька, поясок щирозлотний, золотий вінець, липа, злотом облита, золота квітка, золотії підківки, золотеє стреміння, злота маковонька, золотії крила, золотая стьоженька, золота днина, золоті арфи, золота осінь...

Подібне зустрічаємо і в "Слові о полку Ігоревім": поряд з "червленим стягом", "червленими щитами" - "золоті що ломи", "синій Дон", "золотий престол", "золоте стремено", "синє море", "сідло золоте", "мла синя", "золоті стріли", "золотоверхі тереми", "золоте намисто"...

При цьому треба зауважити, що ці факти передусім стосуються Північно-Східної Русі та значно пізнішого часу. Для більшої частини Південно-Західної Русі згадані ханські ярлики не мали значення верховної (хоч і насильницької), волі. Кольори гербових емблем південно-західних земель ближчі до державних кольорів усієї Русі, ніж до монгольських ярликів. В період Золотої Орди на гербі Чернігівщини бачимо чорного орла з золотим хрестом; на гербі Поділля - золоті сонце і хрест.

3. Гімн

До найбільших святинь будь-якого народу належить і гімн. Це ті слова, та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців - це гімн "Ще не вмерла Україна".

Втім, принагідно згадаємо, що перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну - в сьогоднішньому розумінні - виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Вони, як свідчить "Слово о полку Ігоревім", закликали воїнів до хоробрості, аби здобути "князю славу", "слави Ігорю Святославичу, Буй-Туру Всеволоду, Володимиру Ігоровичу" - "за землю Руську", "за рани Ігорові хороброго Святославича".

З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір, Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належать канти, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні кондаки в честь Богородиці та святих тощо. Закордонний дослідник В. Трембіцький допускає, що національно-державним гімном Київської Русі могла бути похвальна церковна пісня "Архангельський глас".

Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали "С нами Бог, разумійте, язици". Також як гімн звучала з уст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня "Богородзіца Дзєвіца", що була на той час спільною для народів Польщі і Литви.

Список літератури

1. Білокінь С. Погляньмо в глиб історії // Літературна Україна. - 1989. - 6 липня.

2. Гломозда К., Павловський О. Українська національна символіка, похоження, традиції, доля. - К.: 1989. - №2.

3. Гречило А. Національний прапор // Пам`ятки України. - 1989. - № 4.

4. Сергійчик В. Доля української національної символіки. - К.: 1990.

5. Сергійчук В.І. Національна символіка України: Наук - худ. кн.: /За ред. Л.В. Демчишина. - К.: Веселка, 1992. - 109с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы