59375 (611061), страница 4
Текст из файла (страница 4)
До літа 1942 р. реально можна було говорити про діяльність в області шести загонів, що виконували в основному агітаційні диверсійно-розвідувальні дії: Ізюмський, Краснокутський (хоча раніше в районі було створено 8 загонів загальним числом 265 чоловік), Липецький, Балакліївський, Барвінківський, Печенізький.
Той факт, що лінія фронту проходила по території області, зумовив і специфіку партизанської боротьби. Вони діяли разом із частинами Червоної Армії, виконуючи їх завдання з розвідки розташування ворожих військ; добували "язиків", переходили лінію фронту. Головною тактикою партизанської боротьби бойові стали вилазки (під час яких вони знищували окупантів, захоплювали трофеї) і проведення диверсійних акцій.
Ефективно діяли партизанські загони під керівництвом О.М. Салова (Ізюмський район), О.А. Камишана (Харківський сільський район), С.О. Либи (Нововодолазький район), І.А. Шепелєва (Вовчанський район) та багато інших. Особливо активний опір окупантам чинила молодь. Нацисти зазначали, що молоді люди "глибоко засвоїли основоположення більшовизму… Прорадянськи вихована молодь після вступу німецьких військ являла собою постійну загрозу суспільному спокою, порядку та безпеці." Юні патріоти поруч із дорослими зробили свій внесок у розгром фашизму. У січні 1942 року до штабу Сахновщинського загону звернувся 12-річний Григорій Перець із проханням прийняти його до своїх лав. Гриша став розвідником, ходив по селах, збирав дані про військові частини, їх озброєння, розташування вогневих точок і техніки. У березні 1942 року Гриша потрапив до пазурів німців у с. Тарасівка і після страшних допитів був розстріляний у м. Краснограді. У серпні 1943 року Григорія Перця посмертно було нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Віктор Муковоз із Краснокутчини восени 1941 року у тяжкі дні відступу вивів із оточення підрозділ Червоної Армії. Схоплений фашистами, навіть під катуваннями він не сказав, де знаходяться врятовані воїни. Віктор посмертно був нагороджений медаллю "За відвагу". Такий же подвиг здійснив у с. Мартова Печенізького району Павлик Піддубний.
Героїчно загинув Володя Скворцов, розвідник Дворічанського партизанського загону. Опинившись у руках ворога, він не видав, де розташований загін і яка його чисельність. Учень ізюмської школи Володя Кузнєцов разом із товаришами знищив 6 німецьких бензовозів. Його схопили і погнали у концтабір аж до Німеччини. Опинившись там, Володя увійшов до антифашистського загону табору, виконував його численні завдання. Гітлерівці страшенно знущались над схопленим сміливцем, 20 липня 1944 року він був розстріляний.
Перший партизанський загін у Шевченківському районі було створено наприкінці 1941 р. складався він з 32 чол. командиром його призначили голову райвиконкому М.Ф. Гаврюшенка. Проте цей загін не розгорнув активної діяльності, оскільки Червона армія не допустила німецькі війська на територію Шевченківського району.
З кінця 1942 і на початку 1943 р. на території Шевченківського та прилеглих районів діяв партизанський загін під командуванням І.М. Підлипняка, агронома Булацелівської МТС. Ще влітку 1942 р. Підлипняк в складі партизанської групи з 9 чол. на чолі з секретарем Дворічанського райкому партії В.Я. Юрченком був направлений до Москви для спеціальної підготовки. Після закінчення курсів ця група 29 жовтня на парашутах опустилась помилково на території Липецького району біля с. Веселиного.
Дізнавшись від місцевих жителів, що його товаришів по десанту майже всіх захопили гітлерівці і розстріляли, Підлипняк вирішив діяти самостійно. 15 листопада він прибув до Шевченківського району і організував партизанський загін в складі 50 чол.
За час своєї діяльності з 5 січня по 1 лютого 1943 р. партизанський загін Підлипняка знищив чимало фашистів та їх посібників. Особливою хоробрістю в загоні відзначився 17-річний комсомолець Д.І. Козлов, який лише в одному бою знищив 8 гітлерівців. Крім того, одна з груп загону Підлипняка поблизу станції Щеняче підірвала німецький поїзд, під час аварії загинуло близько 200 окупантів.
У жовтні 1941 р. Зміївський райком КП України створив партизанський загін № 65 на чолі з Я.А. Брехунцем. До складу загону ввійшли жителі Таранівки та навколишніх сіл. умови бойових дій партизанів були надзвичайно складні. Адже неподалік від баз загону проходила лінія фронту, район був насичений фашистськими військами. Та незважаючи на це, партизанський загін розгорнув діяльну роботу по організації на залізниці диверсійних актів. Партизани замінували шляхи між Змієвим і Таранівкою і між Таранівкою та Олексіївкою. Вже в листопаді 1941 р. на партизанських мінах підірвалося 12 ворожих автомашин з вантажем. В грудня 1941 р. та січні 1942 р. партизани пошкодили 45 км телефонних ліній (між Таранівкою і Безпалівкою та іншими населеними пунктами). А 29 грудня 1941 р. було зірвано залізничне полотно між станціями Таранівка і Безпалівка, на тривалий час порушено рух по залізниці.
Взимку 1941 – 1942 рр., коли частини Радянської Армії стали визволяти від окупантів ряд сіл Зміївщини, партизани загону № 65 активізували свою діяльність.
У травні 1942 р. беручи разом з регулярними частинами Радянської Армії участь у боротьбі проти фашистів, партизанський загін зазнав великих втрат. Загинув і командир загону Я.А. Брехунець. Після цього загін припинив своє існування, його бійці влилися до лав Радянської Армії.
Ще у вересні 1941 р. Ізюмський райком партії організував партизанський загін № 2, що мав 42 бійці. Командиром було призначено комуніста О.М. Салова, голову колгоспу "Шлях соціалізму", комісаром – комуніста В.А. Рогозу, завідуючого ізюмським райземвідділом. В січні 1942 р. в зв’язку з визволенням більшої частини району загін було розформовано. Відновив свою діяльність він у травні – червня 1942 р., коли фашисти знов окупували більшу частину району. Командиром був О.М. Сало, комісаром – О.Ю. Різник.
Цей загін мав свою базу в лісі, поблизу с. Червоного Шахтаря. Зв’язківцем між загоном і селом був колишній партизанський командир в роки громадянської війни В.І. Гнієвський. Партизанський загін підривав ворожі автомашини, знищував фашистські бліндажі, діставав "язиків", псував телефонний зв’язок тощо.
Ось що записано у щоденнику цього загону в ті дні:
"23 грудня 1941 року. Проведено напад на штаб німецької військової частини. Вбито 7 фашистів… Партизан Шевченко знищив кулеметну точку, продовжуючи вести бій навіть після того, коли був поранений в обидві ноги…
6 червня 1942 р. вночі група партизанів під командуванням О.Ю. Різника зустрілась з великим румунським підрозділом. Сміливий напад паралізував румунських солдатів, які втекли, залишивши 10 вбитих і 10 поранених.
9 червня 1942 р. Вночі група партизанів під командуванням І.М. Попова нападала на гітлерівську автоколону. Знищено 4 автомашини разом з солдатами".
До загону вливалися нові люди, зростала в ньому і партійна організація. Лише у вересні 1942 р. до партії було прийнято 9 чоловік.
Слава про бойові діла загону ширилась за межами району. З червня 1942 по лютий 1943 р. загін знищив 264 німецьких солдатів і офіцерів, 10 автомашин, 11 підвід з військовим майном, два тягачі, підірвав залізничну колію і пустив під укіс ворожий ешелон, знищив багато боєприпасів. Жителі Червоного Шахтаря подавали допомогу партизанам одягом, продуктами, передавали розвідувальні дані.
Наприкінці січня 1943 р. партизанська розвідка дізналася, що в селі Червоний Шахтар зібралось близько 300 поліцаїв та гестапівців, які намагались вчинити масовий розстріл селян. Щоб запобігти цьому, 2 лютого партизани несподівано ввірвалися в село. Багато поліцаїв було тут же знищено. Під час цього бою загинув командир партизанського загону О.М. Сало. Після визволення Ізюма 5 лютого 1943 р. партизани вулицями міста несли на руках труну з тілом командира і на міській площі урочисто поховали його. Згодом партизанський загін влився до лав діючої армії.
Під час фашистської окупації в селі Заводах активно діяла підпільна комсомольська група, тісно зв’язана з партизанами. До неї входили три сестри Сліпцови, Л. Венжега, Т. Ярезіна та А. Бабакова. Комсомольці випускали листівки, писали лозунги, в яких закликали населення до активної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками.
Ще в липні 1941 р. Новодолазький райком партії розпочав підготовку до боротьби в тилу ворога. Створювались умови для підпільної роботи. В багатьох селах було утворено підпільні партійні групи, призначено місця для явок, підібрано зв’язківців. Очолили підпільні групи досвідчені комуністи.
У вересні 1941 р. райком партії організував партизанський загін, що складався з 58 чол. Командиром загону було призначено голову колгоспу ім. Фрунзе С.О. Либу, комісаром – секретаря райкому партії Ю.П. Іванова.
Подвиги Нововодолазького партизанського загону складають не одну славну сторінку в літопису Великої Вітчизняної війни. Спочатку він діяв в складі частин радянської армії. За завданням командування партизани переходили лінію фронту, добували "язиків" та відомості про розміщення, озброєння пересування німецьких військ.
Весною 1942 р., коли Радянська Армія готувалась до наступу, загін одержав завдання проникнути в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня він перейшов лінію фронту і 23 травня в Зміївських лісах з’єднався з партизанським загоном, яким командував Герой Радянського Союзу І.Й. Копьонкін.
Через декілька днів об’єднаний загін з’явився в Нововодолазьких лісах і розгорнув бойові дії. Серед дня партизани ступили в Нову Водолагу, захопили коменданта з його охороною, що складалася з німецьких солдатів і поліцаїв, знищили протитанкову гармату та засоби зв’язку. Коли партизани вийшли з райцентру, озвірілі фашисти, щоб залякати населення, повісили 13 ні в чому не винних жителів Нової Водолаги. Але своєї мети фашистські карателі не досягла. Після цієї операції партизанський загін поповнився новими бійцями з числа населення міста.
30 травня 1942 р. партизани вчинили напад на табір радянських військовополонених в селі Литвинівці Валківського району, вони знищили фашистську охорону і визволили з полону 200 чол. військовополонених. Загін завдав окупантам великих втрат. Майже щодня партизани вели бої і вступали в сутички з карателями.
В червні загін перебазувався в Краснокутські ліси, залога карателів, що переслідувала партизан, була розгромлена. Та фашисти зібрали великі сили й оточили Краснокутський ліс. бій тривав кілька годин. Вміло маневруючи, партизани прорвали кільце ворога і вийшли з оточення. Карателі зазнали великих втрат. Понесли втрати і партизани: на полі бою загинуло 20 бійців. Чимало було важко поранених, серед них командири – І.Й. Копьонкін і С.О. Либа. В зв’язку з ускладненням умов командування вирішило поділити загін на невеликі групи. Нововодолазькі партизани під командуванням комісара Ю.П. Іванова пробивались до свого району.
Діючи у водолазьких, рокитнянських та люботинських лісах, партизани продовжували боротьбу з загарбниками. Коли карателі виявляли місце постійного перебування загону, партизани міняли дислокацію. Загін перебазувався у вовчанські ліси, де з’єднався з загоном І.А. Шапелєва. В складі цього загону нововодолазькі партизани продовжували боротьбу аж до повного вигнання Радянською Армією фашистських окупантів.
З жовтня 1941 до 25 лютого 1943 р. – дня першого визволення Нової Водолаги радянськими військами – нововодолазькі партизани знищили 497 фашистських солдат і офіцерів, 69 поліцаїв і 5 інших зрадників, пустили під укіс 2 ешелони, знищили 4 вагони з фашистськими солдатами, 2 гармати, 10 автомашин, висадили в повітря 10 мостів.
Ще в перші дні війни у Сахновщині був створений винищувальний батальйон, до складу якого ввійшли переважно комуністи і комсомольці. Після захоплення району ворогом, він злився з партизанським загоном, очолюваним О.К. Кондратьєвим (керуючий конторою "Заготскот").
У жовтні 1941 р. партизанський загін із Сахновщини перебазувався до Ізюмського р-ну, вийшовши в тил фашистам для бойових операцій і диверсійних дій. У селищі залишилася невелика група партизанів, яка в ніч на 18 грудня 1941 р. підпалила німецький продовольчий склад і базу з бензином.
В січні 1942 р. партизани підплили стайню з кіньми окупантів. особливу активність партизани проявили в період прориву фронту німецько-фашистських військ Радянською Армією в січні 1942 р. 26 січня партизани напали на штаб німецького підрозділу, знищили до 10 фашистських офіцерів і захопили штабні документи.
Народні месники вели бої проти гітлерівців як у Сахновщині, так і в селах Гаркушиному, Гришівці, Германівці, Максимівці. Разом з розвідкою, а потім з частинами Радянської Армії партизани 21 січня розгромили німецький гарнізон в Сахновщині. 27 січня 1952 р. частини Радянської Армії вступили в Селище. Прийшов час визволення. Але німецько-фашистські загарбники, зосередивши на цьому напрямку значні сили, 1 березня знову захопили Сахновщину.
В березні 1942 р. з загону народних месників, що налічував тоді 124 чол., було створено 5 окремих груп. Серед партизанів, які увійшли до цих груп, було більше 20 учнів. Командирами були місцеві активісти Ю.В. Чернявський (заступник уповнаркомзщагу), І.Ю. Сидоренко (працівник райкому партії), І. Сосюрко (робітник млина) та М.П. Лемішко. Народні месники висадили в повітря залізничний міст на річці Оріль, знищували солдатів, офіцерів і військову техніку ворога, нещадно карали зрадників Батьківщини. Так, 13 травня партизани взяли в полон 20 німецьких солдатів і старшого поліцая в Сахновщині.
Жорстокі бої відбулися в районі Сахновщини 15 травня 1942 р., коли частини Радянської Армії разом з об’єднаним партизанським загоном сахновщинського і Красноградського районів знову вступили в районний центр Сахновщини і утримували селище до 22 травня. В цей час багато партизанів влились у частини Радянської Армії, решта і далі вела героїчну боротьбу в тилу ворога.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
