59210 (611013), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Розділ ІІІ. Виділення скотарства в окрему галузь господарства

Передумови виділення скотарства в окрему галузь відтворюючої економіки почали складатися ще в суспільствах мотичних землеробів Центральної Європи у V тис. до н. є.

Винищення лісу вело до збільшення ролі потенційних пасовиськ. В умовах поступового скорочення земель, придатних для вирощування культурних рослин, це сприяло зростанню ролі скотарства у неолітичній економіці. Такий процес добре простежується на пізніх етапах розвитку культури лінійно-стрічкової кераміки та Трипілля.

Мотичні землероби пасли худобу неподалік від селищ. На час визрівання врожаю її відганяли подалі від посівів. Так зароджувалася найдавніша відгонна форма скотарства, їй властиве випасання худоби влітку на пасовиськах, віддалених від постійних поселень. Саме цей найдавніший різновид скотарства дав змогу суспільствам з відтворюючою економікою просунутися ще далі в ліси північної зони Європи.

В IV тис. до н. є. людність культури лійчастого посуду, що постала як результат впливу на місцеві мисливсько-рибальські суспільства культури лінійно-стрічкової кераміки, колонізувала Німецьку та Польську низини до Балтійського узбережжя. Сталося це завдяки освоєнню відгонної форми скотарства. Воно створило умови для поширення й розквіту відтворюючої економіки у безмежних степах Євразії у IV-II тис. до н. є. Однак це відбулося в наступну після неоліту — енеолітичну добу у винятково сприятливих для тваринництва умовах аридизації клімату, що призвело, з одного боку, до колапсу Балканської землеробської протоцивілізації, а з іншого — до небувалого поширення степів. Це стимулювало виокремлення скотарства в окрему галузь економіки і швидке розселення перших скотарських народів з індоєвропейським мовно-культурним комплексом безкраїми євразійськими степами від Дунаю до Монголії і далі до Індії та Ірану.

Останнім часом дедалі більшого визнання у наукових колах отримують погляди О. Шрадера (1883) та Г. Чайлда (1926, 1950), які вважали, що перший імпульс до європеїзації Євразії пішов від найдавніших скотарів північно-причорноморських степів та лісостепів. [29]

За цією версією, яка, на нашу думку, найбільш переконлива й аргументована, найдавніші індоєвропейці виникли на півдні України внаслідок складних історичних процесів, що привели до відокремлення скотарства в окрему галузь первісної економіки. У загальних рисах вони розглядалися у попередньому розділі. Там же показано, як внаслідок аграрної колонізації балканських землеробів були вичерпані резерви мотичного землеробства в Європі. Подальше поширення відтворюючої економіки у степовій та лісовій зонах вимагало збільшення ролі скотарства. Цьому сприяла прогресуюча аридизація клімату, що вела до кризи землеробської економіки Балкан.

Виокремлення скотарства із змішаної землеробсько-скотарської економіки у самостійну галузь сталося на півдні України на кордоні зайнятих мотичними землеробами родючих чорноземів Правобережжя Дніпра та євпропейських степів, що з цього часу стали домівкою рухливих і войовничих скотарських народів.

Отже, у IV тис. до н. є. територія України стала порубіжжям між осілими, миролюбними землеробами Європи та агресивними номадами євразійського степу. Це визначило її історичну долю на майбутні 5 тис. років — до XVIII ст.

Саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост — трипільську культуру — безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів - мисливців та рибалок лісостепових басейнів Дніпра та Дінця. Останні отримали від балканських нащадків найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу не лише навички відтворюючого господарства, а й близькосхідну сільськогосподарську термінологію, що простежена лінгвістами у мові праіндоєвропейців. [14, 69]

Отримані від трипільців скотарські навички прижилися і швидко розвинулися у сприятливих умовах степів та лісостепів Лівобережної України. Стада корів та овець пересувалися у пошуках пасовиськ, що вимагало від скотарів рухливого способу життя. Це стимулювало швидке поширення колісного транспорту, а також приручення у IV тис. до н. є. коня.

Постійні переходи у пошуках пасовиськ призводили до військових сутичок із сусідами та мілітаризації суспільства. У скотарів на відміну від землеробів не жінка, а чоловік є головною фігурою в сім'ї та роді, оскільки все життєзабезпечення лежить на пастухах та воїнах. Можливість накопичення худоби в одних руках створила умови для майнового розшарування суспільства. З'являється військова еліта. Мілітаризація зумовила будівництво найдавніших фортець, поширення культів верховного бога-воїна та пастуха, бойової колісниці, зброї, коня, сонця-колеса, вогню.

Ці ранні напівкочові скотарі залишили мало поселень, але величезну кількість могил. Археологи пізнають їх за так званим поховальним степовим комплексом. Найважливішими елементами такого комплексу є курганний насип, покладення небіжчика на спині з підгнутими ногами, посипання його червоною вохрою. В могили нерідко клали зброю (кам'яні бойові молоти та булави, грубі глиняні горщики, орнаментовані наколами та відбитками шнура, кам'яні антропоморфні стели). Нерідко в кутках могильної ями знаходять колеса, які символізували поховальний віз.

Найдавнішими скотарями півдня України були середньостогівські племена конярів, що проживали у IV тис. до н. є. між Дніпром та Доном [15, 26-30]. Від них походить ямна археологічна культура, носії якої просунулися з Північного Причорномор'я по степовій зоні на захід у Подунав'я, на південь у Передкавказзя та на схід у Поволжя, північний Казахстан і навіть далі до Алтаю.

Аридизація клімату та навала причорноморських скотарів наприкінці V-IV тис. до н. є. зумовили колапс землеробського неоліту Балкан. Він стояв на порозі цивілізації і характеризувався домінуванням землеробства, осілістю, немілітарним матрилінійним суспільством з високорозвиненою матеріальною та духовною культурою, що дістало відображення у досконалій та вишуканій кераміці та пластиці. Типовий приклад цієї високороз-виненої культури дають трипільські пам'ятки Правобережної України.

Скотарство виникло із мисливства й було справою чоловіків. В неоліті були приручені майже всі великі господарські тварини — свиня, коза, вівця. Шляхи й послідовність приручення в різних місцях відбувалися неоднаково. Коня одомашнили вже в мідному віці.

Як свідчать численні факти, першими свійськими тваринами на Передньому Сході — якщо не рахувати собаки, відомого, нагадаємо, ще в мезоліті — стали вівця та коза. Значно пізніше в цьому регіоні одомашнили бика і свиню. В Європі кістки перших приручених тварин виявлені на Балканах, зокрема в ранніх шарах Аргіси, Ніа Нікомеді (VII тис. до н. е.). В Степовому Подніпров'ї, Подністров'ї та Криму найдавніші сліди доместикації бика й свині простежуються в матеріалах ще до керамічного часу. Так, на площі мезолітичного могильника Василевський III знайдені кістки бика великої породи, що, на думку І. Г. Підоплічка, має ознаки приручення, а серед фауністичних решток мезолітичної стоянки Гиржеве, за В. І. Бібіковою, є кістки бика з такими ж ознаками. Велику кількість кісток свині виявлено і в мезолітичних шарах Криму.

Значно більше даних характеризують склад культурного стада в межах України й Молдови за неолітичної доби. Насамперед слід згадати поселення Сороки в Молдові, в ранніх керамічних шарах якого (4480 p. До н. е.) відкриті кістки свині та бика.

ІІІ.1 Становлення скотарського господарства

Джерелами для відтворення скотарської системи господарства на території України є матеріали трьох груп.

До першої відносяться остеологічні матеріали археологічних досліджень поселень та курганних поховань.

Другу групу джерел складають знаряддя праці, предмети побуту і духовної культури, які мають пряме чи побіжне відношення до скотарського господарства, перш за все рухливого. В цю групу джерел входить характер забудови поселень та структуру, склад поховальних комплексів.

Третю групу джерел складають етнографічні дані, які використовуються для інтерпретації археологічного матеріалу, моделювання систем первісного скотарства та диференціації форм його розвитку.

В вивченні скотарського господарства одним з головних є питання його становлення як системи. В першій половині ІІ тис. до н.е. у населення, наприклад, буджацької, катакомбної культури та культури багатопружкової кераміки скотарство було основою економіки. На цей час воно існує вже як сформований, розвинутий господарський комплекс з притаманною для нього системою утримання та відтворення поголів’я худоби, іншими специфічними ознаками, характерними для господарсько-культурного типу скотарів-кочовиків.

Визначення господарсько-культурного типу кочівників для доби неоліту — бронзи здійснюється за наступною схемою:

• рухливий спосіб життя з відповідними специфічними ознаками матеріальної і духовної культури;

• система пасовисьок, що складається з екстенсивних форм утримання тварин впродовж року або більшої його частини;

• спеціалізоване скотарство, яке є основою господарської діяльності і головним постачальником продуктів харчування.

Рухливий спосіб життя. Одним з його ознак слід вважати курганний обряд поховання. Саме кургани з’являються як релігійно-ідеологічне відображення пастухівського скотарства. Їх поява синхронізується з зародженням рухливого скотарства, пов’язаного з розвитком конярства у населення середньостогівської культури. Не випадково в Буджацькому степу одне з найдавніших поховань зі скіпетром, у вигляді зображення голови коня, датується IV тис. до н.е. є свідченням початку переломного моменту в історії степового населення, тобто виділенням рухливого скотарства в окрему галузь (Даниленко, Шмаглій, 1972). [10, 5-15]

Іншою ознакою рухливого способу життя є співвідношення поселень та курганів. Для другої половини ІІІ тис. до н.е. і першої половини ІІ тис. до н.е. в Буджацьких степах, в межиріччі Південного Бугу і Дністра відомі лише два поселення — Маяки та Усатове. Інші усатівські пам’ятки — кургани. Відстань в десятки кілометрів між відомими поселеннями і курганами не дає підстав стверджувати, що останні споруджувались осілим населенням. Характерним в цьому відношенні є пам’ятки носіїв буджацької культури. На сьогодні це виключно кургани, в яких знайдено чимало свідчень про рухливість населення, яке їх споруджувало і, зокрема, це залишки в них возів або їх частин.

Наявність курганного обряду при відсутності поселень — типова картина для першої половини ІІ тис. до н.е. В епоху пізньої бронзи посилюється роль землеробства. Господарство і побут стають осілими. Факти вказують на відповідну стійкість в ІІ тис. до н.е. певного співвідношення між чисельністю поселень і курганів: більше курганів — менше, або повна відсутність поселень, менша кількість курганів — багато поселень.

Подібні “курганні регіони” могли виникати як результат господарської диференціації, коли населення, в даному випадку з рухливим скотарським господарством, локалізується в окремих районах степу. Одним з них могло бути Дністро-Дунайське межиріччя за часів існування тут Буджацької культури.

Особливе місце серед матеріалів, пов’язаних з рухливістю, займають поховання з возами, або їх частинами. Цей вид транспорту виник внаслідок розвитку скотарського господарства і рухливого способу життя. Вози для рухливих скотарів були житлом на стоянках і під час кочування, і засобом для перевезення майна, різних вантажів. В умовах сформованого рухливого господарства вози відіграють не тільки значиму роль в виробництві, але й стають певним духовним символом в поховальному обряді. Не випадково більшість поховань з транспортом супроводжуються лише колесами, рідше частинами возів і зовсім рідко цілими возами. Використання колісного транспорту в обрядодіях є наслідком тривалого існування виробничо-побутової практики.

Система пасовисьок. Система пасовиськ — широке поняття. Вона обслуговує всі форми скотарства від приселищного до кочового.

Формування системи пасовиськ залежить від різних чинників і, перш за все від кліматичних умов і, насамперед, від репродуктивності степу. Але, зрештою, система пасовиськ залежить від типу скотарського господарства і соціальної організації скотарів, хоча останні фактори є, в свою чергу, обумовленими, значною мірою, формами економічної адаптації населення до місцевого природного оточення.

Характеристики

Список файлов курсовой работы