57747 (610622), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Цивілізація майя пізнього класичного періоду (близько 600-900 рр. н. е.) являла собою територію міст-держав, кожна з яких мала свого правителя. Культура майя, що поширилися на весь Юкатан, переживала епоху свого розквіту, були засновані міста Чіч'єн-Іца (бл. 700 р.), Ушмаль і Коба. Міста з'єднувалися між собою дорогами, так званими сакбе. Міста майя нараховували понад 10 000 жителів, що перевершувало по чисельності населення існуючих у той час середньоєвропейських міст14.
2. Ранній, середній та пізній докласичні періоди (близько 1500 р. до н. е. – 250 р. н. е.)
У «докласичний період» (1500 р. до н. е. – 250 р. н. е.) люди освоїли деякі сільськогосподарські навички, навчилися підвищувати врожайність полів. По всій області майя виникають густонаселені поселення сільського типу. Близько 1000 р. до н. е. сільські жителі Куельо (на території Белізу) виготовляли глиняний посуд і ховали померлих з певними ритуалами. Дотримуючись усталеного церемоніалу: у могилу клали шматочки зеленого каменю й інші коштовні предмети. У мистецтві майя цього періоду помітний вплив ольмекської цивілізації, що виникла в Мексиці на березі затоки. В історичній науці існують припущення, що створенням ієрархічного суспільства й царської влади давні майя зобов'язані ольмекській присутності в південних районах області майя з 900 по 400 рр. до н. е15.
Влада ольмеків скінчилася. Починається ріст і процвітання південних торговельних міст майя. З 300 р. до н. е. по 250 р. н. е. виникають такі великі центри, як Накбе, Ель-Мірадор і Тікаль. Майя досягли значних успіхів в області наукових знань. Використовують ритуальний, сонячний і місячний календарі, які являють собою складну систему взаємозалежних календарів. Ця система дозволяла індіанцям майя фіксувати найважливіші історичні дати, робити астрономічні прогнози й сміливо заглядати в настільки віддалені часи, про які навіть сучасні фахівці в галузі космології не беруться судити. Їхні обчислення й записи ґрунтувалися на гнучкій системі рахунку, що включала в себе символ для позначення нуля, невідомий стародавнім грекам і римлянам, а в точності астрономічних розрахунків вони перевершували інші їхні сучасні цивілізації. З усіх древніх культур, що процвітали в Північній і Південній Америці, тільки майя мали розвинуту систему писемності. І саме в цей час починає розвиватися ієрогліфічна писемність майя. Ієрогліфи майя схожі на мініатюрні малюнки, втиснуті в малюсінькі квадратики. Насправді ж це одиниці письмової мови – однієї з п'яти оригінальних систем писемності, створених незалежно одна від іншої. Деякі ієрогліфи – складові, але більша їхня частина – це ідеограми, що позначають фрази, слова або частини слів. Ієрогліфи вирізали на стелах, на притолоках, на вертикальних площинах кам'яних сходів, на стінах гробниць, а також писали на сторінках кодексів, на глиняному посуді. Близько 800 ієрогліфів уже прочитані, і вчені з неослабним інтересом займаються дешифруванням нових, а також дають нові тлумачення вже відомим символам16.
В цей же період зводяться храми, які прикрашаються скульптурними зображеннями богів, а потім і правителів майя. У гробницях правителів майя цього періоду знаходять багаті приношення.
3. Ранній та пізній класичні періоди (близько 250 –900 рр. н. е.)
На 250 р. н. е. Тікаль і сусіднє з ним місто Вашактун стали головними містами в центральній низинній зоні на території майя. У Тікалі було все: і велитенські храми-піраміди, і палацовий комплекс, і майданчики для гри м'ячем, і ринок, і парова лазня.
Суспільство розділилося на правлячу еліту й підлеглий їй працюючий клас хліборобів, ремісників, торговців. Завдяки розкопкам стало відомо, що соціальне розшарування в Тікалі відбувалися, насамперед у житлі. У той час як прості общинники жили в розкиданих серед лісів селищах, правляча еліта одержувала у своє розпорядження більш-менш чітко окреслений життєвий простір Центрального акрополя, що до кінця класичного періоду перетворився в справжній лабіринт із будинків, побудованих навколо шести просторих внутрішніх дворів на площі близько 2,5 квадратних кілометрів. Будинки складалися з одного-двох рядів довгих приміщень, розділених поперечними стінками на ряд кімнат, кожна кімната мала свій вихід. «Палаци» служили житлом для поважних осіб, крім того, тут, ймовірно, розміщувалася міська адміністрація17.
Починаючи з III ст. до н. е. правителі, наділені вищою владою, споруджують храми-піраміди й стели із зображеннями й написами, які мали увічнити їхнє правління; обряд посвяти складався з ритуалу кровопускання й людських жертвоприношень. Найдревніша з відомих стел (датована 292 р. до н.е.) знайдена в Тікалі, вона поставлена на честь одного зі спадкоємців правителя Яш-Еб-Шока ІІ, що заснував на початку століття династію, яка була при владі 600 років. В 378 р. до н. е., при дев'ятому правителі із цієї династії – Лапі Великого Ягуара, Тікаль підкорив собі Вашактун. На той час Тікаль перебував під впливом племені воїнів і торговців з мексиканського центра Теотіуакана, перейнявши в іноземців деякі методи ведення війни.
Класична культура майя (600 – 900 рр. н. е.). , для якої характерно бурхливе будівництво палаців і храмів, в VII – VIII ст. до н. е. вийшла на новий рівень розвитку. Тікаль повернув собі колишню славу, але з'явилися й інші, не менш впливові центри. На заході області майя процвітав Паленке, яким правив Пакаль, що прийшов до влади в 615 р. до н. е. й похований з найвищими почестями в 683 р. до н. е. Правителі Паленке відрізнялися більшою будівельною запопадливістю й створили велику кількість храмів, палацових комплексів, царську усипальницю й інші будівлі. Але, що важливіше за все, – скульптурні зображення й ієрогліфічні написи, якими прикрашені ці спорудження, надають інформацію про те, що правителі й слухняний їм народ вважали головним. Після вивчення всіх пам'ятників складається враження, що в цей період відбулися деякі зміни в ролі, що приділялася правителеві, і вказують на зміни, побічно вказують на причину краху такої, здавалося б, благополучної цивілізації, якою була цивілізація майя в «класичний період» 18.
Крім того, у чотирьох різних місцях Паленке Пакаль і його спадкоємець спорудили так звані царські реєстри – стели із записами про членів правлячої династії, що простежують її коріння аж до 431 р. н.е. Очевидно, вони були дуже стурбовані доказом свого законного права на владу, і причиною тому були два випадки в історії міста, коли правитель одержував право престолонаслідування (спадщини) по материнській лінії. Так відбулося з Пакалем. Оскільки в майя право на престол передавалося звичайно по батьківській лінії, Пакаль і його син були змушені внести в це правило деякі корективи.
В VII ст. до н. е. набуло слави й південно-східне місто Копан. Багато написів і стели Копана показують, що містом протягом 4-х сторіч, з V ст. н.е., правила одна династія. Завдяки такій стабільності місто придбало вагу й вплив. Засновник династії, правитель Яш-Кук-Мо (Голуба-Кетуаль-Папуга), прийшов до влади в 426 р. н. е. І можна припустити, що авторитет його був дуже великий, і всі наступні правителі Копана вважали за необхідне саме від нього вести відлік своєї царської лінії. З 15 його царствених нащадків довше за всіх прожив енергійний Дим-Ягуар, що зійшов на престол в 628 р. й правив 67 років. Що прославився як Великий Підбурювач, Дим-Ягуар привів Копан до небувалого розквіту, сильно розширивши його володіння, можливо, за допомогою територіальних війн. Знатні люди, що служили при ньому, ймовірно, ставали правителями скорених міст. За час правління Диму-Ягуара чисельність міського населення досягла приблизно 10 тис. осіб. У той час війни між містами були звичайним явищем. Незважаючи на те, що правителі міст доводилися один одному родичами внаслідок міждинастичних шлюбів, та й у культурі – мистецтві й релігії – цих міст було багато спільного19.
Продовжує розвиватися мистецтво, ремісники постачають знать різними вишуканими виробами. Триває будівництво церемоніальних будинків і численних стел, що звеличують особисті заслуги правителів.
Однак, починаючи з VIII ст., і особливо в IX ст., міста центральних низин занепадають. В 822 р. політична криза потрясла Копан; останній датований напис у Тікалі відноситься до 869 р.
4. Посткласичний, колоніальний та постколоніальний періоди (близько 900 – 1821 рр.)
Виснаження природних ресурсів, занепад сільського господарства, перенаселеність міст, епідемії, зовнішні вторгнення, соціальні потрясіння й війни, що не припинялися, – все це як разом, так й окремо могло послужити причиною занепаду цивілізації майя в південних рівнинних областях. До 900 р. н .е. Будівництво на цій території припиняються, колись багатолюдні міста, покинуті жителями, перетворюються в руїни. Але культура майя усе ще живе в північній частині Юкатана. Такі прекрасні міста, як Ушмаль, Кабах, Сайіль, Лабна в гористій місцевості Пуук, існують аж до 1000 р.
Історичні хроніки передодня конкісти й дані археології наочно свідчать про те, що в X ст. н.е. на Юкатан вторглись войовничі центрально-мексиканські племена – тольтеки. Але, не дивлячись на все це в центральній області півострова населення уціліло й швидко пристосувалося до нових умов життя. І через короткий час з'явилася своєрідна синкретична культура, що поєднує в собі майянські й тольтекські риси. В історії Юкатана почався новий період, що одержав у науковій літературі назву «мексиканський». Хронологічно його рамки припадають на X – XIII ст. н. е20.
Центром цієї нової культури стає місто Чіч’єн-Іца. Саме в цей час для міста наступає пора процвітання, що триває 200 років. Уже до 1200 р. величезна площа забудови (28 квадратних кілометрів), велична архітектура й чудова скульптура говорять про те, що це місто було головним культурним центром майя останнього періоду. Нові скульптурні мотиви й архітектурні деталі відбивають зрослий вплив мексиканських культур, переважно тольтекський, що розвилася в Центральній Мексиці раніше ацтекської. Після раптового й загадкового падіння Чіч’єн-Іци головним містом на Юкатані стає Майяпан. Юкатанські майя, очевидно, вели між собою більш жорстокі війни в порівнянні з тими, що велися їхніми побратимами на півдні. Хоча докладні описи конкретних боїв відсутні, відомо, що воїни з Чіч’єн-Іци боролися проти воїнів з Ушмаля й Коби, а пізніше люди Майяпана напали на Чіч’єн-Іцу й розграбували її. На думку вчених, на поводженні жителів півночі позначився вплив інших народів, що напали на територію майя. Не виключено, що вторгнення відбувалося мирним шляхом, хоча це й малоймовірно. Наприклад, у єпископа де Ланде були відомості про якихось людей, що прийшли із заходу, яких майя назвали «іца». Ці люди, як говорили нащадки, що залишилися, майя єпископові де Ланде, напали на Чіч’єн-Іцу й захопили її. Якщо забудова Чіч’єн-Іци й Ушмаля повторює інші міста майя, то Майяпан у цьому випадку досить таки відрізнявся від загальної схеми. Майяпан, обнесений стіною, був містом хаотичної забудови. Крім того, тут не було величезних храмів. Головна піраміда Майяпана була не дуже гарною копією піраміди Ель-Кастільо в Чіч’єн-Іці. Чисельність населення в місті досягала 12 тисяч осіб. Учені припускають, що в Майяпані був досить високий рівень економіки, і що суспільство майя поступово переходило на ділові відносини, приділяючи усе менше уваги давнім богам. 250 років у Майяпані правила династія Кокомів. Вони зберігали за собою влада, утримуючи своїх потенційних ворогів у заручниках за високими стінами міста. Ще більше зміцнили свої позиції Кокоми, коли прийняли до себе на службу цілу армію найманців з Ах-Кануля (мексиканський штат Табаско), чия відданість була куплена обіцянками військових трофеїв.
Повсякденне життя династії більшою своєю частиною було зайняте веселощами, танцями, бенкетами й полюваннями. В 1441 р. Майяпан упав у результаті кривавого повстання, піднятого вождями сусідніх міст, місто було розграбоване і спалене21.
Падіння Майяпана пролунало похоронним дзвоном над всією цивілізацією майя. Майяпан був останнім містом на Юкатані, якому вдавалося підкорити собі інші міста. Після його падіння конфедерація розпалася на 16 міні-держав, що суперничали між собою, кожна з яких боролася за територіальні переваги силами власної армії. У постійних війнах міста піддавалися набігам: захоплювали в основному молодих чоловіків, щоб поповнити ними військо або принести їх у жертву; підпалами, змушували хліборобів підкоритися. У безперервних війнах архітектура й мистецтво були занедбані.
Незабаром після падіння Майяпана, усього через кілька десятиліть, на півострові висадилися іспанці, і доля майя була вирішена. Колись один пророк, слова якого приводяться в «Книгах Чілам-Балам», пророкував появу чужоземців і її наслідки. От як звучало пророцтво: «Приймайте ваших гостей, бородатих людей, які йдуть зі сходу... Це початок загибелі» 22. Але ті ж самі книги попереджають і про те, що не тільки зовнішні обставини, але й самі майя будуть винні в тому, що трапиться. «І не було більше щасливих днів, – говорить пророцтво, – розсудливість нас залишила». Можна подумати, що задовго до цього останнього завоювання майя знали, що слава їх потьмяніє й давня мудрість забудеться. І все-таки, немов передбачаючи майбутні спроби вчених викликати з небуття їхніх світів, вони висловили надію, що коли-небудь голоси з минулого будуть почуті: «Наприкінці нашої сліпоти й нашої ганьби все відкриється знову» 23.
Індіанці, що належать до лінгвістичної групи майя, розділилися на три основних галузі: майя, кіче, хуастеки. Нащадки індіанців майя усе ще живуть у цьому великому районі. У наші дні ареал перебування майя поширюється на 5 країн – Південну Мексику, Гватемалу, Беліз, Гондурас, Сальвадор і його спадщину становить приблизно 6 млн. осіб. Звичайно, вони більше не живуть у могутній імперії, але сповнені рішучості не забувати традиції своїх предків. Вони зберегли традиційну культуру. Займаються землеробством, соляним промислом, рибальством, працюють на плантаціях кави. Деякі жінки наймаються прислугою в містах. У сучасних майя розвинені бджільництво, птахівництво, тваринництво (корови, свині, коні, кози, осли, вівці). Зберігаються ремесла: гончарство, вишивка, плетиво, теслярство, різьблення по дереву, у горах – візерункове ткацтво, виробництво прикрас, музичних інструментів, черепиці, човнів. Переважає прямокутне житло з жердин, очерету, соломи з високим дахом, критої пальмовим листям, часто білене зсередини й зовні. Традиційний одяг використовували по святах: чоловіки й жінки носять візерункові пояси, жінки – широкі спідниці, плащі24.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
